Як врятувати життя людини?

Що робити коли людина знаходиться в ув’язнені, якщо її стан здоров’я з кожним днем погіршується, а в відповідному закладі, підпорядкованому Державній Пенітенціарній службі (ДПтС) не має можливості надати необхідної медичної допомоги? Якщо людина засуджена і судове рішення щодо її винуватості набрало законної сили, в цьому разі застосовується процедура звільнення особи за станом здоров’я відповідно до статті 84 Кримінального Кодексу України. В цьому разі враховуючи всі обставини суд приймає рішення про звільнення, і людина може бути доставлена до цивільної лікарні де й отримає адекватну медичну допомогу і продовжить своє лікування.

Але що робити з тими людьми, які ще не є засуджені, як бути з хворими які є обвинувачені (підсудні)? Бо в разі захворювання на небезпечну для життя хворобу, звільнити їх за станом здоров’я суд не може враховуючи ті обставини що триває слідство і таке рішення, тобто звільнення людини за станом здоров’я суд приймає разом з вирішенням справи по суті з’ясувавши обставини вини або невинуватості особи.

Щодо зміни міри запобіжного заходу тримання під вартою на інші альтернативні не пов’язані з позбавленням волі, навіть в таких випадках коли людина потерпає від ненадання медичної допомоги і її життя і здоров’я в реальній небезпеці, суди чомусь не квапляться захищати права людини і ухвалюють все нові і нові рішення про тримання під вартою. Чому це відбувається, навіть не можу пояснити і чому суди так зацікавлені в тому щоб така величезна кількість людей під час досудового і судового слідства перебувала під вартою? Якщо навіть відповідно до до положень ст. ст. 148, 155 чинного Кримінально Процесуального Кодексу запобіжний захід у вигляді взяття під варту є виключною мірою, якщо інші запобіжні заходи є неефективні. Також хотілося б згадати про пілотне рішення Європейського Суду (Суду) Харченко проти України, в якому Суд ще 10.02. 2012 року зазначив, що зловживання правом на арешт в Україні є системним порушенням і Україна на протязі пів року має вжити певних заходів аби виправити ці недоліки.

Проте ми спостерігаємо що люди роками під вартою чекають на рішення суду, в практиці трапляються випадки коли особа під вартою без судового рішення перебувала дванадцять років. Як бути в такому випадку, коли людина страждає на небезпечну для життя хворобу, знаходиться під вартою в статусі обвинуваченого (підсудного) і не може отримати адекватної медичної допомоги?

Якщо на національному рівні неможливо домогтися переведення людини із закладу підпорядкованого ДПтС на лікування до цивільної лікарні в разі небезпечного для життя і здоров’я захворювання, а особа потребує негайної медичної допомоги, адвокати звертаються до Суду в порядку 39-го правила Регламенту Суду щодо вжиття негайних заходів на захист життя і здоров’я людини.

Але навіть після рекомендацій Суду в порядку 39-го правила Регламенту Суду, що є обов’язковим для виконання Україною як Високою Договірною Стороною Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод, ми спостерігаємо, що навіть за таких умов термінові заходи не надаються.

Так сталося по справі професора Анатолія Темченка колишнього ректора Криворізького університету:

Так сталося по справі Тамаза Кардави в якій зволікання з наданням термінових заходів лікування призвело до трагічної смерті людини:

24 квітня Суд ухвалив чергову рекомендацію в порядку 39-го правила Регламенту Суду щодо вжиття термінових заходів щодо надання медичної допомоги відносно Велічка Владислава Вікторовича. Як зазначила Олена Сапожнікова, адвокат Української Гельсінської Спілки з прав людини в своїй заяві до Суду:

«З 22 жовтня 2010 року і по сьогоднішній день Заявник знаходиться під вартою в Ізмаїльському слідчому ізоляторі (надалі – СІЗО), адреса: проспект Суворова, 70, м. Ізмаїл, Одеська обл., 68601. Тобто уже два з половиною роки він перебуває в слідчому ізоляторі без медичної допомоги. Стан його здоров’я погіршується і викликає занепокоєння. Так як ті, захворювання, які має Заявник без належного лікування можуть призвести до летального результату. Заявник є інвалідом 3 групи, немає сім’ї та рідних.

Заявник має такий діагноз: ВІЛ-інфекція клінічна стадія IV (СНІД), кандидоз ротової порожнини та гортані, тяжка імуносупресія, ганералізована лімфаденопатія, варикозне розширення вен обох гомілок. І як зазначається у листі з Ізмаїльського СІЗО уже станом на 18 травня 2011 року: «стан здоров’я поступово погіршується, потребує термінового призначення АРВ терапії в умовах обласного СНІД-центру м. Одеса».

«Прошу Суд вжити термінових заходів відносно Велічка Владислава Вікторовича, а саме, запропонувати Уряду України забезпечити належне обстеження та лікування Заявника, помістивши його до спеціалізованого медичного закладу, де йому можуть надати належну медичну допомогу.»

Наскільки рекомендації Суду щодо вжиття термінових заходів будуть виконані Урядом України ми спостерігатимемо в своїх подальших публікаціях.