Аналіз рішення ЄСПЛ у справі Серебрянський проти України

Дата: 29.10.2014
Джерело: Юридична газета, №31-32(425-426), 28.10.2014 р.

Аналіз рішення ЄСПЛ у справі Серебрянський проти України

03.06.2014 р. Європейським судом з прав людини (надалі також – ЄСПЛ) було прийнято рішення у справі Іван Миколайович Серебрянський (надалі також – Заявник) проти України, яким визнано заяву неприйнятною.

У своїй скарзі Заявник скаржився на незгоду суду повернути йому соціальні виплати у тому розмірі, який він вимагав. Під соціальними виплатами маються на увазі виплати ветеранам війни до Дня Перемоги.

Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Заявник має право на одноразовий платіж, який виплачується йому щороку до 5 травня. Станом на час звернення з позовом до національного суду, Заявник мав право на отримання таких виплат у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком. Однак за період з 2004 по 2008 роки такі одноразові виплати здійснювалися у менших розмірах, що і стало підставою для звернення Заявника до національного суду.

Причиною здійснення виплат у меншому ніж передбачено наведеним законом розмірі стало прийняття Законів України «Про державний бюджет України» на 2007 та 2008 роки, якими вносилися зміни до ряду нормативних актів, в тому числі й до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказаними змінами було встановлено, що одноразові виплати до Дня Перемоги здійснюються у розмірі, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Конституційним судом України (надалі також – КСУ) у 2007 та 2008 роках було прийнято рішення, яким подібні положення в Законі України «Про державний бюджет України» на 2007 та 2008 роки були визнані неконституційними. Однак, не дивлячись на це, Заявнику не було проведено перерахунку одноразових виплат, оскільки вказані рішення КСУ не мали зворотної сили.

Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили вимоги Заявника здійснити перерахунок виплат до Дня Перемоги. Однак Вищий адміністративний суд України скасував рішення судів попередніх інстанцій та залишив позов без задоволення.

Рішенням ЄСПЛ встановлено, що частина позовних вимог залишена національним судом без задоволення обґрунтовано, оскільки була заявлена після спливу строку на оскарження.

Щодо решти позовних вимог питання виплати чи невиплати одноразового платежу до Дня Перемоги не ставилося, проте було питання його розміру. Однак і ця частина позовних вимог, на думку ЄСПЛ, була відхилена національним судом на законних підставах, оскільки він діяв керуючись чинними на той час нормативними актами, а рішення КСУ не мають зворотної сили.

Отже рішенням ЄСПЛ у справі Серебрянський проти України фактично визнано за державою право в ручному режимі регулювати розмір соціальних виплат. Вказане рішення в певній мірі перегукується з рішенням ЄСПЛ Велікода проти України. Зокрема, в обох рішеннях вказується на право держави регулювати соціальні виплати з метою необхідності дотримання балансу інтересів особи і суспільства. При цьому зазначається про неможливість встановлення такого розміру соціальних виплат, який нівелює саме поняття соціальний захист та порушує людську гідність.

З прийняттям рішення Велікода проти України стало видно, що у справах щодо здійснення державою соціальних виплат ЄСПЛ дотримується думки, що такі виплати можуть бути зменшені в залежності від наявних фінансових ресурсів держави. У справі Серебрянський проти України ця лінія ЄСПЛ знайшла своє підтвердження.

Дійсно, важко заперечувати право держави перерозподіляти фінансові ресурси, адже це одна з основних її функцій. Важливо, що ЄСПЛ вказує на неможливість встановлення такого розміру соціальних виплат, який нівелює саме поняття соціальний захист та порушує людську гідність.

Не дивлячись на таку ніби компромісну умову, вона жодним чином не впливає на ситуацію з соціальним забезпеченням в Україні, оскільки розмір соціальних виплат в Україні очевидно нівелює саме поняття соціального захисту і не має нічого спільного з людською гідністю.

Звідси виникає риторичне запитання: хто має право визначати, який розмір соціальних виплат нівелює поняття соціального захисту і який розмір соціальних виплат порушує людську гідність?

Очевидно, що такий орган повинен існувати на національному рівні і він таки існує в Україні, але, судячи з великої кількості скарг до ЄСПЛ проти України, явно не справляється з цією функцією.

Тому було б краще, якби ЄСПЛ, наводячи в своїх рішеннях подібні порівняння, вказував на чіткі критерії оцінки розміру соціальних виплат, або принаймні давав відповідні вказівки національним органам.

Хоча у справі Серебрянський проти України мова йдеться про одноразові виплати до Дня Перемоги, однак ця справа вкотре демонструє відношення держави до своїх громадян. Використовуючи законодавчі можливості, держава намагається уникнути виконання своїх обов’язків. При цьому використовується досить широкий набір легальних інструментів: 1. Закони про бюджет; 2. Постанови Кабміну; Судова практика.

Замість того щоб визнати свою неспроможність забезпечити соціальний захист громадян держава намагається пошити їх у дурні, після чого їм не залишається нічого іншого як іти в суди для захисту своїх прав. Однак і там пересічного громадянина чекає розчарування.

Однією з найбільших вад українського суспільства є відсутність незалежності судової гілки влади. Різноманітними адміністративними методами здійснюється вплив держави на суди з метою змусити їх винести прийнятне рішення. В такій ситуації добитися правди стає вкрай складно.

Щоправда захистити свої права можна і через КСУ, проте і тут не все просто. Останніми роками КСУ на жаль також демонструє певну залежність від керівництва держави. Звідси й прийняття одіозних рішень, що часто суперечать одне одному.

Так, зокрема, у згаданих вище рішеннях КСУ від 2007 та 2008 років вказується на неприпустимість законом про бюджет обмежувати права людини, в тому числі й шляхом зменшення розміру соціальних виплат. У тих же рішеннях йдеться про те, що закон про бюджет повинен регулювати лише порядок фінансування видатків держави, а не встановлювати, змінювати, чи скасовувати права громадян.

Не дивлячись на це, 26.12.2011 р. КСУ прийняв рішення, яким підтвердив повноваження Кабміну на встановлення розміру соціальних виплат, таким чином фактично обмеживши права громадян на їх отримання. Більше того, у цьому рішенні вже не йшлося про неконституційність положень закону про бюджет, якими встановлюються, змінюються чи скасовуються права громадян, а навпаки, визнавалося таке право держави.

Варто звернути увагу на те, що ЄСПЛ вказує на правомірність дій національного суду, оскільки останній керувався чинними на час прийняття рішення нормативними актами, що лише згодом визнавалися частково неконституційними. Таким чином ЄСПЛ визнав право держави, використовувати подібні легальні комбінації (схеми). Але ж з багаторічної практики розгляду ЄСПЛ справ проти держави Україна цілком зрозуміло, що такі схеми держава використовує для уникнення виконання своїх обов’язків.

Набагато простіше прийняти кілька нормативних актів, ніж знайти кошти на соціальні виплати, яких нема. Але такою логікою може керуватися лише шахрай. Отже, як це не прикро визнавати, держава по відношенню до своїх громадян діє як шахрай. З одного боку, шляхом прийняття нормативних актів, держава встановила обов’язкові для всіх правила. З іншого боку вона ці правила змінює тоді коли їй це вигідно, в той час як громадяни такої можливості позбавлені.

Таким чином, з формально-юридичної точки зору рішення ЄСПЛ у справі Серебрянський проти України цілком правильне і не повинно викликати сумнівів. Однак з точки зору права воно є недосконалим.
Враховуючи вищенаведене, можна припустити, що держава Україна, використовуючи апробовані легальні схеми, спромоглася ввести в оману не тільки своїх громадян, а домогтися прийнятного для себе рішення ЄСПЛ.

Сергій Поліщук – адвокат
Максим Щербатюк – програмний директор Української Гельсінської спілки з прав людини