автор: Максим Щербатюк, Сергій Поліщук
Пілотне рішення “Герасимов та інші проти Росії”: український контекст
01 липня 2014 року Європейський суд з прав людини (надалі – ЄСПЛ або суд) прийняв пілотне рішення у справі“Герасимов та інші проти Російської федерації” (надалі – РФ). Вказаним рішенням було встановлено порушення РФ ст. 6 (право на справедливий судовий розгляд), ст. 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Європейської конвенції з прав людини (надалі – Конвенція) та ст. 1 Протоколу № 1 (захист власності).
Пілотне рішення було прийняте з огляду на наявність структурних проблем у механізмі виконання судових рішень в РФ в натурі (надання житла та житлово-комунальних послуг, ремонтні роботи та придбання автомобіля інваліду тощо). При цьому констатовано, що російське право не надавало можливості для відновлення порушеного права.
Водночас судом на РФ покладено зобов’язання протягом року з моменту набуття пілотним рішенням статусу остаточного створити ефективний внутрішньодержавний засіб правового захисту, щоб забезпечив адекватне і достатнє відшкодування за невиконання, або несвоєчасне виконання судових актів, якими на державні органи влади РФ покладено зобов’язання в натурі.
Також РФ зобов’язується протягом 2 років з моменту набуття пілотним рішенням статусу остаточного відновити права всіх постраждалих у 600 аналогічних справах, що знаходяться на розгляді в суді і були розпочаті до прийняття пілотного рішення. Водночас провадження у таких справах припиняється на строк до двох років до прийняття РФ належних заходів. Крім того заявникам у справі було присуджено компенсацію за завдану шкоду та судові витрати.
У пілотному рішенні ЄСПЛ зазначено, що проблема невиконання, або несвоєчасне виконання судових рішень існує в РФ ще з моменту ратифікації нею Конвенції у 1998 році, а судом раніше вже аналізувалися справи щодо ефективних засобів правового захисту в РФ. Зокрема, у 2009 році було прийнято пілотне рішення у справі «Бурдов проти Росії». Зазначене пілотне рішення стосувалося відсутності в РФ ефективного правового засобу захисту права на отримання компенсації від державних органів РФ за порушення свого права. Внаслідок прийняття пілотного рішення у справі «Бурдов проти Росії» у РФ було прийнято законодавчі акти, якими було вирішено вказану проблему.
Однак, як зазначається судом, механізм своєчасної компенсації державними органами РФ за порушення свого права виявився нежиттєздатним у справах щодо виконання державними органами РФ зобов’язань в натурі.
Судом констатується, що одним з аргументів органів влади РФ щодо невиконання, або несвоєчасного виконання рішень судів в РФ в натурі є недостатність наявних ресурсів. Однак у пілотному рішенні у справі «Бурдов проти Росії», виходячи з офіційного тлумачення Конвенції, вже вказувалося на неприпустимість посилання органами влади на недостатнє фінансування в якості виправдання невиконання судового рішення протягом тривалого строку.
Отже, як видно, невиконання, або тривале невиконання рішень судів в РФ є хронічною хворобою, що на жаль притаманна й Україні. Щоправда, якщо симптоми цієї хвороби проявляються майже однаково і в РФ і в Україні, то причини все таки відрізняються.
Згадуючи пілотне рішення «Бурдов проти РФ», варто вказати, що необхідний механізм компенсації органами влади РФ за порушення свого права був створений протягом строків, встановлених пілотним рішенням. Якщо пілотне рішення було прийнято у 2009 році, то вже у 2010 році влада РФ спромоглася прийняти ряд законодавчих актів, що в цілому змінили статистику виконання рішень суду в позитивну сторону.
В той же час аналогічне пілотне рішення було прийнято ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» у 2009 році. Вказаним рішенням суд як і у справі «Бурдов проти РФ» зобов’язав Україну створити ефективний механізм правового захисту права на отримання компенсації від державних органів за порушення свого права. Однак Україна, порушивши відведений їй пілотним рішенням строк, з прийняттям Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» створила необхідний механізм лише у 2012 році. При цьому Україна на жаль стала першою країною у практиці ЄСПЛ, що порушила відведені на виконання пілотного рішення строки.
Варто вказати, що ЄСПЛ, приймаючи пілотне рішення у справі «Бурдов проти РФ», зазначив, що причиною невиконання, або несвоєчасного виконання судових рішень в РФ як правило при достатньому фінансуванні є відсутність необхідного адміністративного механізму.
Натомість, приймаючи пілотне рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», суд вказав на те, що основною причиною невиконання, або невчасного виконання судових рішень є неналежне фінансування відповідних видатків державою.
Крім того, серед факторів, що вочевидь є однією з причин невиконання, або несвоєчасного виконання рішень судів в Україні є також відсутність політичної волі у керівництва країни. Про це, зокрема, свідчить і тривале невиконання пілотного рішення ЄСПЛ, і прийняття 26.12.2011 р. рішення Конституційним Судом України, яким Кабінету Міністрів України фактично надано право встановлювати розмір соціальних виплат виходячи з наявних ресурсів.
Отже, за приблизно схожих соціально-економічних умов, в Україні і РФ все таки різні причини невиконання, або несвоєчасного виконання судових рішень.
Прийняття пілотного рішення у справі «Герасимов та інші проти РФ» в перспективі буде мати аналогічне продовження у відносинах ЄСПЛ з Україною. Порушення прав людини, що стали причиною звернення Герасимова до ЄСПЛ існують і в Україні. Наявність порушень прав численних категорій громадян, що мають право на отримання житла, на поліпшення житлових умов, на проведення ремонту, на отримання автомобіля, на прийняття адміністративного акту, тощо є передумовою для прийняття ЄСПЛ пілотного рішення у справі проти України. Наявність рішення у справі “Герасимов та інші проти РФ” створює свого роду прецедент для громадян України, судові рішення яких роками не виконуються в натурі.
Конституція України та різноманітні нормативні акти покладають на Україну обов’язки щодо забезпечення громадян житлом, належним медичним забезпеченням, чистим довкіллям та продуктами харчування, безкоштовною і якісною освітою тощо. Протягом років незалежності усі наведені обов’язки державою майже не виконувалися. Таким чином підстав для прийняття пілотного рішення у цій сфері щодо України цілком достатньо, а його прийняття є лише питанням часу.
Щоправда судові справи щодо виконання державою своїх обов’язків в натурі не такі поширені, як справи щодо компенсації за порушення свого права, однак від того вони не стають менш важливими.
Проте чи змінить ситуацію з виконанням державою судових рішень в натурі прийняття аналогічного пілотного рішення щодо України? Аналізуючи виконання пілотного рішення «Юрій Миколайович Іванов проти України», скоріш за все відповідь буде негативна.
З прийняттям Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», не можна сказати, що ситуація у сфері виконання судових рішень щодо стягнення з держави грошових коштів кардинально змінилася на краще. Як вже вказувалося раніше, однією з причин невиконання рішень судів в Україні є відсутність в достатній кількості фінансових ресурсів в розпорядженні держави. Наведений закон створив певний механізм, що спрощує стягнення коштів з держави за судовим рішенням, так би мовити, «без посередників». Однак цей механізм не має жодного відношення до наявності фінансових ресурсів у Державному бюджеті, що передбачений на такі цілі. На жаль у Державному бюджеті на виконання рішень судів закладаються суми, що в рази менші за необхідні обсяги. За згаданим законом грошові вимоги за судовими рішеннями задовольняються органами Державної казначейської служби в порядку їх надходження. Тобто цілком ймовірна ситуація, що вже через півроку з початку бюджетного року, коштів на фінансування виконання судових рішень не буде.
Таким чином, з прийняттям Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», пілотне рішення у справі «Іванов проти України» залишається виконаним лише частково. На що ж тоді можна сподіватися у разі прийняття пілотного рішення щодо України, аналогічне пілотному рішенню у справі «Герасимов та інші проти РФ»?
Станом на сьогоднішній день основним законодавчим актом, що регулює виконання судових рішень є Закон України «Про виконавче провадження». Однак його положення майже не регламентують порядок виконання судових рішень в натурі. Тобто в цій сфері існує велика прогалина. Можливе прийняття пілотного рішення у справі проти України щодо своєчасного виконання рішень судів в натурі буде спонукати створення необхідного механізму правового захисту у цій сфері.
В той же час прийняття законодавчих змін, що б зробили реальним механізм виконання судових рішень в натурі навряд чи вирішить проблему невиконання, або несвоєчасного виконання подібних судових рішень. Як вже зазначалося вище недостатність фінансових ресурсів поставить хрест на спробах багатьох громадян виконати рішення суду в натурі. Крім того, якщо не зміниться підхід держави до виконання своїх обов’язків перед громадянами, а також перед міжнародними організаціями, очікувати на суттєве покращення ситуації з виконанням судових рішень не варто.
Сьогодні, на жаль, для України дешевше обходиться судитися з своїми громадянами в ЄСПЛ, ніж належним чином і своєчасно виконувати рішення своїх же судів. Тому в першу чергу до держави необхідно донести неприпустимість такого підходу. Суспільство повинно продемонструвати свою рішучість у відстоюванні своїх прав перед державою.
Цілком ймовірно, що навіть при прийнятті відповідних законодавчих змін, новостворений механізм виконання судових рішень в натурі повноцінно не запрацює, як це було з прийняттям Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Протягом тривалого часу з моменту набрання чинності вказаним законом, він не діяв в повну силу через відсутність необхідних змін на рівні актів Кабміну. Крім того сам закон був прийнятий у досить усіченій редакції. Тому скоріш за все вчасне і належне виконання судових рішень державними органами в натурі ще довгий час буде лише омріяною метою.
Варто зазначити, що крім неналежного фінансування видатків на виконання рішень судів органами державної влади, існує ще цілий ряд проблем, що стають нездоланними перешкодами на шляху виконання рішень судів. Це і низька оплата праці державних виконавців, і відсутність відповідальності як державних виконавців, так і інших органів державної влади за невиконання, або невчасне виконання судових рішень. Це і невисокий рівень правової свідомості державних виконавців та інших органів державної влади і загалом в суспільстві. На жаль сьогодні ми живемо в суспільстві, в якому поки ще нормальним є невиконання законів та порушення прав.
Тому важливим завданням на сьогоднішній день є комплексне вирішення проблеми невиконання, або невчасного виконання судових рішень в Україні, оскільки очевидно, що з прийняттям лише відповідного нормативного акту ситуацію в цій сфері не змінити.
З огляду на вказане, для України досить цікавим може виявитися досвід виконання РФ пілотного рішення “Герасимов та інші проти РФ”. Однак просте копіювання дій РФ не спроможне вирішити ситуацію з виконанням рішень судів державними органами в натурі в Україні, оскільки як уже згадувалося, причини невиконання, або несвоєчасного виконання судових рішень державними органами в Україні та РФ все таки різні.
В світлі підписання Україною угод щодо асоційованого членства у Європейському Союзі є надія, що підхід держави до виконання рішень судів зміниться. Підписані з ЄС угоди передбачають перехід України на певні європейські стандарти, в тому числі і в правовій сфері. Навряд чи Україна коли-небудь стане повноправним членом ЄС, якщо вона не сприйме його цінностей і стандартів у сфері дотримання прав людини. Виконання рішень ЄСПЛ є тим критерієм, за яким якраз можна оцінити, яка в Україні ситуація з правами людини. Тому керівництву України слід з усією серйозністю і відповідальністю віднестися до рекомендацій ЄСПЛ. Але в першу чергу необхідно позбутися статусу держави, з якою її громадяни найчастіше судяться у ЄСПЛ. А це можна зробити лише вирішивши на національному рівні проблеми, що змушують громадян України звертатися до ЄСПЛ. В інакшому випадку Україна може повторити долю Туреччини, що вже понад 30 років є асоційованим членом ЄС і не в останню чергу через порушення прав людини.
Прийняття пілотного рішення у справі “Герасимов та інші проти РФ” є безумовно значною подією не тільки для РФ, а й для України. Причини прийняття пілотного рішення та його суть є такими ж актуальними для України, як і для РФ. Тому українській владі краще не чекати поки щодо України буде прийнято аналогічне пілотне рішення, а діяти на випередження і запровадити відповідні механізми належного і своєчасного виконання рішень судів органами державної влади в натурі. Поряд з цим потрібно вдосконалити вже існуючий механізм виконання рішень судів державними органами та вирішити питання належного фінансування відповідних видатків.
Максим Щербатюк, програмний директор ВАГО “Українська Гельсінська спілка з прав людини”
Сергій Поліщук, адвокат
