Правове регулювання діяльності журналістів та свобода слова в АТО

21.05.2015
автор: Юліана Смолінська, студентка Києво-Могилянської академії факультету правничих наук

Тема війни сьогодні актуальна як ніколи. Великою ціною медійники виконують свій професійний обов’язок у гарячих точках , ризикуючи життям, аби давати аудиторії оперативну інформацію. Однак часто журналістам бракує знань про те, як правильно організовувати свою діяльність в зоні АТО, як будувати редакційну політику, зважаючи на зовсім нову для них тему. В даній статті висвітлені питання процедури допуску журналістів в зону бойових дій, організації їх діяльності на місці, свободи слова в зоні АТО.

Допуск журналістів до висвітлення подій на Сході

Варто пам’ятати, що жоден журналіст не може без будь-якого дозволу поїхати на виконання редакційного завдання на Схід, для цього потрібно пройти ряд адміністративних процедур. Такий порядок був введений з січня 2015 року і являє собою отримання акредитації від Служби безпеки України та прес-карти на виконання редакційного завдання в Міністерстві оборони України.

Акредитація є юридично обов’язковою і здійснюється відповідно до Інструкції про порядок допуску журналістів, працівників засобів масової інформації на об’єкти Міністерства оборони України та Збройних сил України. Ця процедура передбачає подання заяви до СБУ на отримання акредитації, підписаною уповноваженою особою змі, не пізніше ніж за десять робочих днів до запланованого відвідування, розгляд заяви протягом 1 робочого дня та надання відповіді. При успішному проходженні акредитації журналіст відправляється в зону проведення бойових дій, пред’являє українським військовим на блок-посту посвідчення журналіста відповідного ЗМІ, проходить перевірку на наявність акредитації, в разі наявності акредитації, отримує підтвердження або відмову у залежності від ситуації та бойових дій у визначеному районі АТО.

З 9 січня 2015 року також було введено отримання спеціальних прес-карт на виконання редакційного завдання на Сході України. Прес-карта — це персоналізований документ, який засвідчує права представників засобів масової інформації щодо виконання редакційних завдань в районі проведення антитерористичної операції , а також в районах виконання завдань та дислокації військових частин ЗСУ та /або підрозділів з їх складу. Тут варто обов’язково знати, що отримання такої прес-карти є додатковою (не обов’язковоою) процедурою і передбачає спрощення виконання професійних журналістських обов’язків, оскільки, маючи її на руках, журналісту не доведеться кожного разу узгоджувати певну конкретну зйомку з вищим військовим керівництвом. Порядок отримання такої карти передбачений Інструкцією МОУ про порядок оформлення та використання прес-карт представниками ЗМІ щодо висвітлення діяльності Збройних сил України в зоні АТО.

З точки зору свободи слова та вільного здійснення журналістами своїх професійних обов’язків вище перелічений адміністративний порядок виглядає доволі бюрократичним. Він не раз ставився під сумнів незалежними спостерігачами. Зокрема, за словами представників Незалежної медіа-профспілки і Національної спілки журналістів, цей порядок фактично наділяє державні організації правом втручатися у редакційну політику ЗМІ, а відтак погіршує стан свободи слова в країні.

Запроваджена віднедавна практика видачі прес-карт ускладнює роботу журналістів, оскільки отримати її можна лише в Краматорську. Відповідно до Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, журналіст має право перебувати у місцях воєнних конфліктів без жодних дозволів на підставі редакційного посвідчення, він не зобов’язаний проходити акредитацію, але зобов’язаний не поширювати певну інформацію, перелік якої визначений цим законом. Цей закон є спеціальним, у його прикінцевих положеннях зазначено, що всі інші закони діють лише у частині, в якій не суперечать цьому закону.

Відтак очевидно, що такі адміністративні процедури не є законними. На мою думку, тут варто змінювати відповідні закони, щоб легалізувати такі процедури, дбаючи про більшу безпеку журналістів в зоні АТО або відміняти їх, не перешкоджаючи таким чином вільному здійсненню представниками змі їх діяльності.

Свобода слова в зоні АТО та обмеження журналістської діяльності в умовах можливого воєнного стану

Окрему увагу варто приділити питанню свободи слова в місцях проведення антитерористичної операції. Наразі на цій території діє режим надзвичайної ситуації, що не передбачає обмеження будь-яких прав людини, зокрема і права на свободу думки і слова. Відтак виникає питання, як співвіднести перелік інформації, що не підлягає поширенню, передбачений статтею 17 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» з свободою слова, яка включає в себе вільне поширення зібраної інформації?

Актуальним залишається і питання введення воєнного стану на Сході держави. Багато аналітиків і посадових осіб схиляється до можливості його запровадження. Зовсім нещодавно 12 травня 2015 року Верховна Рада за поданням Президента прийняла новий закон про “Про правовий режим воєнного стану”. Він передбачає можливі обмеження свободи слова у разі запровадження воєнного стану, а саме: регулювання роботи установ, підприємств, організацій культури та змі, використання місцевих радіостанцій, телевізійних центрів та друкарень для військових потреб і проведення роз’яснювальної роботи серед військ і населення; заборона роботи приймально-передавальних радіостанцій особистого і колективного користування та передачі інформації через комп’ютерні мережі. Важливо знати, що кожен з цих заходів має бути конкретно передбачений Указом Президента про введення воєнного стану, а його використання не може бути свавільним.

Підсумовуючи, варто відзначити, що робота журналістів в аспекті висвітлення подій на Сході залишається дуже складною і утрудненою бюрократичними процедурами їх допуску на цю територію, нечітким формулюванням положень про те, коли ж і як свобода слова може бути обмежена. Законотворці мають чітко визначитись, що має пріоритет: забезпечення глобальної безпеки журналіста і відповідне зменшення обсягу подання інформації чи все ж повна свобода донесення інформації до населення.