Зміст
Рішення (станом на 1 листопада 2015 року)
Корецький та інші проти України, №40269/02, рішення від 3 квітня 2008 року.
Вєренцов проти України, №20372/11, рішення від 11 квітня 2013 року.
Шмушкович проти України, №3276/10, рішення від 14 листопада 2013 року.
Веніамін Тимошенко та інші проти України, № 48408/12, рішення від 2 жовтня 2014 року.
Карпюк та інші проти України, № 30582/04 та № 32152/04 від 6 жовтня 2015 року (рішення ще не набуло статусу остаточного).
Проблеми, що піднімалися у рішеннях
Неправомірна бланкетна заборона
У справах Веренцова та Шмушковича втручання у права заявників не були виправданими. Суд констатував відсутність чітких і передбачуваних положень у сфері свободи зібрань, що не відповідає критерію «відповідно до закону».
У справі Шмушковича 17 березня 2009 року заявник, діючи від імені «Зеленки», повідомив мера м. Одеса та начальника Приморського районного відділу міліції Одеського міського управління ГУМВС в Одеській області про намір організації провести 19 березня 2009 року, з 11 год до 13 год мирне зібрання (пікет) перед будівлею Одеської міськради (докладніше).
У справі Веренцова ???????????????????????????? (докладніше).
Аналогічні проблеми встановлені також у наступних справа (дивись перелік)
Що зроблено
У справі Вєренцова та Шмушковича рішення Суду в частині вжиття загальних заходів по суті не виконано, оскільки до цього часу не прийнято закон про мирні зібрання.
4 липня 2013 року в парламенті був зареєстрований проект закону № 2508а «Про свободу мирних зібрань», поданий народними депутатами усіх парламентських фракцій А.Шевченко, Ю.Мірошниченко, Г.Немирею, С.Тігіпко, І. Гайдошем, М.Джемілєвим, В.Самойленко та І.Луценко[1]. Проект був розроблений представниками громадських організацій.
17 липня 2013 року був зареєстрований альтернативний проект закону №2508а-1 «Про свободу мирних зібрань», поданий народними депутатами В.Куренною, М.Іоновою, Р.Павленко та Р.Чернегою[2].
9 жовтня 2013 року профільний парламентський Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин прийняв рішення рекомендувати парламенту ухвалити проект закону № 2805а в першому читанні за основу.
Розгляд проектів закону парламентом було призначено на 24 жовтня 2013 року, а пізніше перенесено на листопад 2013 року, а потім ще неодноразово переносилося. Проте, жоден із зазначених законопроектів так і не був розглянутий під час роботи парламенту попереднього скликання. А оскільки законопроекти не були прийняті у першому читанні попереднім складом парламенту, то відповідно до Регламенту Верховної Ради України такі проекти вважаються такими, що зняті з розгляду. Таким чином, зараз на розгляді парламенту немає жодного законопроекту, який би передбачав законодавче врегулювання порядку проведення мирних зібрань та скасування адміністративної відповідальності за порушення такого порядку.
[1] Текст проекту доступний тут: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=47751.
[2] Текст проекту доступний тут: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=47925.
Що треба зробити
У самому рішенні (у справі Вєренцова) Суд відповідно до статті 46 Конвенції закликав невідкладно реформувати законодавство про мирні зібрання для приведення їх у відповідність із висновками Суду. Проте до цього часу вимога Суду не реалізована. З огляду на те, що виконання рішення можливе тільки шляхом усунення законодавчої прогалини щодо регулювання мирних зібрань, то основною рекомендацією є необхідність якнайшвидшого прийняття закону про свободу мирних зібрань, що відповідав би Європейській Конвенції з прав людини та основоположних свобод у світлі практики Європейського суду з прав людини.
На розгляді парламенту зараз навіть немає жодного законопроекту, який був би направлений на законодавче врегулювання питання мирних зібрань.
2. Оскільки очікувати на швидке прийняття закону неможливо, то необхідно вжити всіх можливих заходів для приведення практики регулювання мирних зібрань до вимог Конвенції. Зокрема, доцільно організувати максимальне ознайомлення з винесеними рішеннями Суду працівників правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування та суддів для мінімізації можливих аналогічних порушень. Таке ознайомлення можливе шляхом підготовки відповідних письмових рекомендацій та пояснень, так і шляхом організації тематичних семінарів для відповідних груп.
Загальні підходи суду
Стаття 11 Конвенції містить два пов’язаних між собою права: право на свободу зібрань та право на свободу об’єднань.
Відповідно до сталої практики Суду право на свободу мирних зібрань та свободу об’єднань є фундаментальним правом у демократичному суспільстві та однією з підвалин такого суспільства[1].
Як і інші терміни, що використовуються у Конвенції, поняття зібрання та об’єднання мають свої автономне значення. Національні норми повинні використовуватися як відправна точка[2].
Право на свободу об’єднання включає право створювати об’єднання разом з іншими особами, право вільно вступати до об’єднання, право добровільно обирати організацію для об’єднання для досягнення єдиної мети, права самого об’єднання та внутрішня організація об’єднання[3].
[1] Див. «Rassemblement jurassien et Unite jurassienne v. Switzerland, No8191/78, п.93.
[2] Див. «Chassagnou and Others v. France», рішення від 29 квітня 1999 року, п.100.
[3] Див. «Young, James and Webster v. the United Kingdom»
