Справа Карпюк та інші проти України стосувалась суду над сімома опозиційними активістами за їх участь у масових березневих протестах в Києві в 2001 році.
Заявники – Микола Карпюк, Микола Ляхович, Ігор Мазур, Сергій Галчик, Олег Бурячок, Андрій Косенко та Григорій Ляхович – громадяни України, які народились в період з 1964 по 1982 роки. Андрій Косенко помер в 2009 році, але його батько підтримував його скаргу в Суді. Заявники, які у відповідний період часу були лідерами, членами або прихильниками націоналістичної партії УНА-УНСО 9 березня 2001 року брали участь у політичному мітингу на 187 річницю відомого українського поета Тараса Шевченка. Мітинг був організований з метою попередити покладання квітів Президентом Леонідом Кучмою біля пам’ятника Шевченку у м. Київ.
Пообідні цього ж дня група протестуючих, в тому числі заявники, попрямували до Міністерства внутрішніх справ, вимагаючи звільнення інших протестуючих, яких було заарештовано раніше під час заходів цього ж дня, та пізніше в напрямку до будівлі Адміністрації Президента.
Сутички між протестуючими та поліцією відбувались біля пам’ятника та будівлі Адміністрації Президента. Заявники стверджували, що приймали участь у протестах, проте поводили себе мирно. Відповідно до пізніших висновків національних судів, троє з заявників грали керівну роль у підбурюванні до нападів на поліцію, а інші приймали в них участь. Всіх заявників було заарештовано в день протестів або через декілька днів після нього. Їх було звинувачено в організації та участі у масових безладах.
В грудні 2002 року їх було засуджено за організацію та/або активну участь у масових безладах. Вони отримали покарання у вигляді позбавлення волі від двох до п’яти років. Це рішення суду в травні 2003 року було підтримано апеляційним судом, а в березні 2004 року і Верховним судом України, який однак дещо зменшив терміни відбування покарання декільком заявникам.
Суд визнав порушення статті 11 Конвенції щодо трьох заявників, дійшовши висновку, що хоча санкції за їхню роль в організації обструктивного зібрання та подальшому підбурюванню до насильства під час зіткнень з поліцією могли бути виправданими для такої мети як захист громадської безпеки, тривалий строк відбування покарання (від двох з половиною до чотирьох років), накладений на них був непропорційним такій законній меті.
ВИКОНАННЯ
Індивідуальні заходи
Суд призначив першому заявнику Миколі Карпюку 3000 евро, а Миколі Ляховичу та Ігору Мазуру по 4000 євро кожному.
Рішення ще не набуло статусу остаточного!
Попередні рекомендації
Перегляд справ заявників на національному рівні та зменшення, чи скасування жорстких санкцій, постановлених у вироках, виплата компенсації за надмірне позбавлення волі також і на національному рівні виглядає повним виконанням заходів за рішенням Суду, прийнятим на користь заявників.
Заходи загального характеру
Справа Карпюк та інші проти України відрізняється від попередніх справ Шмуковича та Вєренцова. Вона не стосувалась засудження за участь у незаконному зібранні або за його організацію, невиконання формальностей для демонстрації або наказів поліції припинити участь у незаконному зібранні.
Заявників було засуджено за організацію та участь у насильницьких безладах замість несанксіанованого мирного зібрання. Тому висновки Суду по справі Вєренцова щодо неадекватності законодавства, яке регулює процедури проведення мирних демонстрацій в Україні для справиКарпюк та інші проти України недоречні.
В цій справі порушення статті 11 Конвенції встановлене Судом через непропорційне покарання, призначене трьом заявникам національними судами. Вирішуючи те, чи мало місце втручання держави у право заявників на мирне зібрання, він визнав, що арешт та засудження заявників були таким втручанням, але воно було «передбачене законом» та переслідувало легітимну мету – захист громадської безпеки. Суд встановив, що національні суди не навели жодного доказу який би доводив, що заявники організовуючи мітинг насправді мали намір перетворити його на насильство (§200), чи плани попрямувати на Банкову та створити сутички (§205). Суд зазначив, що організаційна діяльність та вигукування слоганів, які є елементами поведінки перших трьох заявників та захищені Конвенцією, вагомо вплинути на їх вироки. Тож з огляду на це та на недиференційований та сукупний характер покарань заявників, він розглядав жорстокість санкції з точки зору пропорційності. В результаті Суд дійшов висновку, що жорстке покарання, призначене заявникам було непропорційним переслідуваній легітимній меті, а втручання держави не було необхідним.
Рішення ще не набуло статусу остаточного!
Попередні рекомендації
Доцільно організувати максимальне ознайомлення з цим рішеннями Суду працівників правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування та суддів для мінімізації можливих аналогічних порушень. Таке ознайомлення можливе шляхом підготовки відповідних письмових рекомендацій та пояснень, так і шляхом організації тематичних семінарів для відповідних груп. Основною метою цих заходів буде викорінення практики призначення непропорційних покарань учасникам мирних зібрань судами України.
[1] Див. рішення у справі Корецького, п.38.
[2] Текст закону доступний українською тут: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4572-17/print1330289128641016.
[3] Текст проекту доступний тут: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=47751.
[4] Текст проекту доступний тут: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=47925.
