Корецький та інші проти України, №40269/02, рішення від 3 квітня 2008 року.

У справі Корецький та інші проти України суд визнав порушення свободи об’єднання заявників.

7 червня 2000 року четверо українців утворили громадське об’єднання під назвою «Громадянський комітет за збереження дикої (корінної) природи Березняків». Київське міське управління юстиції у вересні відмовило їм у реєстрації через невідповідність документів, поданих на реєстрацію, законодавству. Національні суди підтвердили законність відмови у реєстрації об’єднання.

Європейський суд з прав людини зазначив, що можливість заснувати юридичну особу з метою діяти колективно в сфері спільних інтересів є одним з найважливіших аспектів права на свободу об’єднання, за відсутності якого вказане право було б позбавлене будь-якого сенсу. Спосіб, в який національним законодавством закріплено цю свободу та її практичне застосування органами державної влади, є проявом стану демократії в певній країні. Безумовно, держави мають право переконатися в тому, що мета об’єднання та його діяльність відповідають вимогам, передбаченим законодавством, проте вони повинні робити це у спосіб, сумісний з їх зобов’язаннями за Конвенцією[1]. Суд вкотре нагадав, що відмова національних органів державної влади надати статусу юридичної особи об’єднанню громад є втручанням у право заявників на здійснення права на свободу об єднання. Далі Суд дійшов до висновку, що закон «Про об єднання громадян», яким послуговувалися національні державні органи, був достатньо нечітким, щоб бути достатньо «передбачуваним» для зацікавлених осіб, та надають державним органам занадто широкі межі розсуду у вирішенні питання, чи може певне об’єднання бути зареєстрованим.

Суд вкотре повторив, що закон має бути доступний для конкретної особи і сформульований з достатньою чіткістю для того, щоб вона могла, якщо це необхідно, за допомогою кваліфікованих радників передбачити в розумних межах, виходячи з обставин справи, ті наслідки, які може спричинити означена дія. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. Відповідно закон має достатньо чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства — яке безумовно не може передбачити всі можливі випадки — значною мірою залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, та від числа та статусу осіб, яких воно стосується. Суд зазначив, що відповідно до статті 16 Закону України «Про об’єднання громадян» «у реєстрації об’єднанню громадян може бути відмовлено, якщо його статутний або інші документи, подані для реєстрації об’єднання, суперечать вимогам законодавства України». Тобто закон не визначив, чи стосується це положення лише змістової невідповідності мети та напрямів діяльності об’єднання вимогам закону, зокрема, з огляду на підстави обмеження утворення та діяльності об’єднань, що містяться в статті 4 цього ж Закону, чи також текстуальної невідповідності статуту відповідним положенням законодавства. З огляду на зміни до тексту статуту, на яких наполягав орган державної влади, Суд зазначив, що таке положення Закону дозволяє досить широке тлумачення та може розумітись як таке, що забороняє будь-який відступ від відповідних національних норм, що регулюють діяльність об’єднань.

Аналізуючи у цій справі, чи таке втручання переслідувало легітимну мету та чи було необхідним у демократичному суспільстві, Суд дійшов до висновку, що воно було необґрунтованим. Зокрема, Суд повторив, що повноваження держави щодо захисту її інституцій та громадян від об’єднань, які можуть їм загрожувати, мають застосовуватись виважено, оскільки відступи від принципу свободи об’єднання мають бути такими, що чітко тлумачяться, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдати обмеження такої свободи. Натомість у цій справі, на думку Суду, причини, на які посилалися органи державної влади не були відповідними та достатніми.

ВИКОНАННЯ

Індивідуальні заходи

29 вересня 2008 року Заявникам була виплачена грошова компенсація. Зокрема, було виплачено заявникам по 10 674,98 грн (1500 Євро) та компенсація судових витрат 11 386,64 грн (1600 Євро). Загалом було виплачено в якості компенсації 54 086,56 грн.

Також Уряд надіслав заявникам листа, в котрому повідомляв, що рішення у їхній справі може бути переглянутим. Проте, наскільки відомо, з часу створення організації пройшло 8 років і заявники не мали намір продовжувати процедуру реєстрації та перегляду справи в національному суді.

Заходи загального характеру

У справі Корецького підставою для констатації порушення була недосконалість національного законодавства. Зокрема, Суд вважав, що положення Закону України «Про об’єднання громадян», які регулюють реєстрацію об’єднань громадян, є занадто розмитими, щоб бути достатньо «передбачуваними» для зацікавлених осіб, та надають державним органам занадто широкі межі розсуду у вирішенні питання, чи може певне об’єднання бути зареєстрованим.

Також Суд визнав (параграфи 52-53), що не має нагальної суспільної необхідності в установленні таких обмежень свободи об’єднання:

–                щодо можливості об’єднань самостійно здійснювати пропагандистську діяльність та лобіювати в органах державної влади ідеї та мету об’єднання, їх можливості залучати волонтерів у якості членів або здійснювати видавничу діяльність;

–                керівним органам об’єднань заборонено організовувати поточну адміністративну діяльність, навіть якщо така діяльність значною мірою пов’язана з економічними питаннями;

–                щодо територіального обмеження діяльності об’єднань з місцевим статусом.

Зміна цих положень вимагали зміни чинного закону про об’єднання громадян.

22 березня 2012 року був прийнятий Закон України «Про громадські об’єднання»[2], котрий скасував дію закону про об’єднання громадян. Він набув чинності з 1 січня 2013 року.

Загалом новий закон про громадські об’єднання відповідає європейським стандартам та практиці Європейського суду з прав людини. Він також усуває проблеми, визначені у справі Корецького.

Зокрема, частина 10 статті 12 нового закону чітко визначає підстави відмови у реєстрації об’єднання:

1) наявність у статуті та рішеннях, відображених у протоколі про утворення громадського об’єднання, положень, що не відповідають Конституції України, статті 4 цього Закону;

2) порушення вимог статей 7, 10 цього Закону (вимоги щодо засновників та найменування об’єднання).

Крім того, він не містить обмеження щодо території діяльності об’єднання, можливості залучення роботи волонтерів, можливості самостійно визначати свої види діяльності, в тому числі, можливість об’єднань самостійно здійснювати пропагандистську діяльність та лобіювати в органах державної влади ідеї та мету об’єднання. Цей закон також не містить обмеження щодо здійснення видавничої діяльності.

З огляду на це можна вважати, що з набуттям чинності новим законом про громадські об’єднання з 1 січня 2013 року Україна виконала загальні заходи з виконання рішення Корецький та інші проти України.