Андрій Андросов: “Роботу в ООН я отримав завдяки курсам при Гельсінській Спілці”

Дата: 05.11.2015
Автор: Олег Шинкаренко, журналіст Української Гельсінської спілки з прав людини
Юрист-правозахисник Андрій Андросов

Юрист-правозахисник Андрій Андросов

Продовжуємо серію історій успіху випускників першого освітнього курсу Програми Мережі Будинків прав людини в Україні 2013 року: історія десята

Чи думав капітан другого рангу та командир торпедної бойової частини Андросов, що через декілька років він буде захищати права своїх колег в Європейському суді? Ця історія про те, як військовий став правозахисником.

Андрій виріс у “військовій” родині у Севастополі, де його батько служив військово-морським офіцером. Дивлячись на нього, хлопчик теж мріяв стати військовим. З іншого боку дідусь Андрія – юрист – показував зовсім інший приклад можливої кар’єри.

Повагавшись деякий час, Андрій вступив у 1993 році до Севастопольського військово-морського інституту, де провчився два роки і раптом побачив фільм режисера Джоела Шумахера “Час вбивати” (екранізація роману Джона Грішема). “Мені дуже сподобався привабливий образ юриста, адвоката Джейка Брігенса, створений актором Метью Макконехі”, – пригадує Андрій. Саме тоді він поступив на заочне відділення юридичного факультету Таврійського національного університету.

Закінчив майбутній юрист навчання з червоним дипломом у званні лейтенанта та пішов працювати зовсім не до приватної юридичної контори, а на єдиний український підводний човен “Запоріжжя”. Там він командував торпедною групою, а з часом – бойовою частиною. Через два роки Андрій отримав диплом юриста і прямо “із-під води” вирушив до залу засідань, де “з розбігу” виграв аж три справи, не отримавши за цю роботу гонорарів, бо ще перебував на той час на службі у Збройних силах України. Покинув він армію лише в 2009 році. Цікаво, що він встиг закінчити паралельно ще й Військово-морську академію США та Національну академію оборони Великобританії, а також став магістром Королевського коледжу Лондонського університету.

“Маючи таку освіту та знання англійської мови, я порахував і подумав, що не зможу конкурувати із моїми однокашниками, що мають десятирічний досвід юридичної діяльності, – треба шукати щось більш відповідне моєму фаху, – вирішив Андрій. – А якщо поєднати англійську мову із юридичною освітою, то найвідповідніша сфера – це міжнародне право. Тут дуже вчасно мені запропоновуали навчатися в Українській Гельсінській спілці з прав людини в проекті Аркадія Бущенка “Права людини та міжнародне право”. Андрій із радістю скористався такою нагодою та закінчив навчання у п’ятірці кращих випускників.

Після навчання в 2013 році юрист вирушив до Європейського суду з прав людини, де разом із колегою Сергієм Зайцем виступив на конференції ОБСЄ у Варшаві із доповідями стосовно стану прав людини в Україні. Перед самою окупацією Криму Росією, в липні 2013 року Андрій разом із друзями-адвокатами створив у Севастополі Громадську організацію “Регіональний центр прав людини”, де сам став виконавчим директором. В 2014 році організацію довелося перереєструвати у Києві, де вона зараз успішно працює, але вже без його участі.

“Наприкінці березня 2014 року я переїхав до Києва, де мені запропонували роботу співробітника Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, – розповідає Андрій. – Не останню роль у цьому зіграло і моє походження, бо виріс у Севастополі, я добре знав, що там відбувається”. Моніторингова місія не лише активно відслідковує порушення прав людини в Криму та інших регіонах України, але й постійно спілкується із внутрішньопереміщеними особами, зокрема із Ялти, Керчі та інших міст Криму. ООН та УГСПЛ сьогодні разом роблять спільну справу на різних напрямках.

“Максимальну користь дистанційне навчання на курсах при УГСПЛ дає мені останні півтора роки, – каже Андрій. – навіть цю роботу в ООН я отримав завдяки навчанню. Диплом УГСПЛ був серйозним аргументом в моєму резюме”.

Але дистанційні курси не лише зміцнюють репутацію юриста та правозахисника, іноді вони можуть підказати ідею, як вийти з глухого юридичного кута. Кримські офіцери, які залишилися вірними присязі народу України та переїхали до Одеси, зіткнулися із тим, що окупаційна влада півострову почала “віджимати” у них службове житло та автотранспорт. В національному суді такі питання ніяк не вирішиш. “Виконати українські судові рішення на території Криму неможливо, бо Росія стверджує, що це вже російська територія”, – розповідає Андрій. – Звертатися до російських судів немає сенсу, бо вони у всьому підтримують дії Кремля. Тут якраз і з’являється такий потужний інструмент як Європейський суд з прав людини”. Рішення ЄСПЛ так звана влада Криму зобов’язана виконувати.

У нас на сайті опубліковано уже дванадцять історій успіху з даної серії:

У нас на сайті опубліковано уже дев’ять історій успіху з даної серії:

адвоката Катерини Галенко: /?p=4631,

адвоката Дмитра Жарого: /?p=4320,

адвоката Олександра Заруцького: /?p=4645,

адвоката Дмитра Гудими: /?p=4497,

адвоката Олени Ащенко: /?p=4655,

адвоката  Сергія Зайця: /?p=4659,

адвоката Олени Сапожнікової: /?p=4669,

адвоката Наталії Гурковської: /?p=410,

адвоката Андрія Кадочнікова: /?p=391,

адвоката Тамари Мальованої: /?p=4365;

виконавчого директора Всеукраїнської коаліції з надання правової допомоги Віталія Місяця: /?p=4371;

виконавчого директора “Чернігівського громадського комітету захисту прав людини”, правозахисника Віктора Тарасова: /?p=2487.

Проект Мережі Будинків прав людини «Міжнародне право для захисту громадських інтересів. Дистанційне навчання адвокатів правам людини» спрямований на поглиблення знань та навичок адвокатів в міжнародному захисті прав людини, здійснюється з 2009 року. На даний час проект діє в Азербайджані, Білорусі, Молдові, Росії та Україні. Проект впроваджується в Україні Українською Гельсінською спілкою з прав людини з 2012 року. Наразі за цією програмою пройшли навчання вже 375 правозахисників, адвокатів та юристів з 6 країн. Випускники програми – це успішні юристи, які захищають права не лише українців, але й громадян інших країн.