«Розумний строк» судового розгляду у світлі національного кримінального процесуального законодавства та міжнародних принципів

Значна кількість скарг до Європейського суду з прав людини (далі – Європейський Суд) стосується надмірної (нерозумної) тривалості досудового слідства та судового розгляду. Наприклад, Сергій Волосюк проти України, № 1291/03, 12
березня 2009 року; Поліщук проти України, № 21231/04, 15 жовтня 2009 року; Шалімов проти України, № 20808/02, 04 березня 2009 року; Костичев проти України, № 27820/04, 08 квітня 2010 року; Лопатін і Медведський, № 278/03, 6222/03, 20 травня 2010 року;Осаковський проти України, № 13406/06, 17 липня 2014 року.

Розумність строків є однією із загальних засад національного кримінального провадження (п. 13 ч. 2 ст. 7 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України)). А саме поняття «розумні строки» розкрито у статті 28 КПК України:

1. Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
2. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження – суд.
3. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:
– складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;
– поведінка учасників кримінального провадження;
– спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
4. Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
5. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.
6. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.

У постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17 жовтня 2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» зазначено, що «матеріали судової практики свідчать про те, що основними причинами порушення процесуальних строків є недоліки в діяльності судів, пов’язані насамперед із незадовільною організацією судового процесу…». Відповідно судам були надані такі роз’яснення: «…Судді повинні усвідомлювати особисту відповідальність за розгляд справ у встановлені законом строки, за якість розгляду справ, не допускати фактів зволікання, вживати всіх необхідних заходів з метою неухильного дотримання процесуальних строків. Строки розгляду справи не можуть вважатися розумними, якщо їх порушено через зайнятість судді в іншому процесі, призначення судових засідань із великими інтервалами, затягування з передачею справи з одного суду до іншого у встановлених законом випадках, безпідставне задоволення необґрунтованих клопотань учасників процесу, що спричинило відкладення розгляду справи на тривалий час, відкладення справи через її неналежну підготовку до судового розгляду, невжиття заходів щодо недопущення недобросовісної поведінки учасників справи тощо, оскільки наведені причини свідчать про низький рівень організації судочинства та безвідповідальне ставлення до виконання своїх обов’язків…».

Що ж таке «розумний строк» в кримінальному провадженні у світлі Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенції)? В ході визначення питання чи була тривалість кримінального розгляду розумною Європейський Суд враховує такі фактори: складність справи, поведінку заявника, дії відповідних судових та адміністративних органів (Коніг проти Німеччини (Konig v. Germany), § 99; Неймейстер проти Австрії (Neumeister v. Austria), § 21; Рінгейсен проти Австрії (Ringeisen v. Austria), § 110; Пелісьє та Сассі проти Франції [ВП] (Pelissier and Sassi v. France [GC]), § 67; Педерсен та Баадсгаард проти Данії (Pedersen and Baadsgaard v. Denmark), § 45):

1. Складність справи може бути обумовлена, наприклад, кількістю звинувачень, кількістю свідків та обвинувачених, які беруть участь у розгляді, або міжнародним аспектом (Neumeister v. Austria, § 20). Справа також може бути надзвичайно складною, якщо підозри стосуються злочину «білих комірців», тобто масштабного шахрайства із залученням декількох компаній та складних угод з метою уникнути ретельного розслідування з боку слідчих органів, що потребує залучення значної кількості експертів у сфері бухгалтерії та фінансів (К.П. та інші проти Франції (C.P. and Others v. France), § 30). Однак хоча справа може бути достатньо складною, Європейський Суд не може розглядати тривалі періоди немотивованої бездіяльності як «розумні» (Аділетта проти Італії (Adiletta v. Italy), § 17).

2. Поведінка заявника. Стаття 6 Конвенції не вимагає від заявників активної співпраці із судовими та іншими державними органами. А також не можна ставити їм у вину повне використання засобів правового захисту, доступних їм у відповідності до національного законодавства. Однак їх поведінка є об’єктивним фактом, який не може бути віднесений на рахунок держави-відповідача та який необхідно приймати до уваги в ході визначення того, чи перевищила у даному випадку тривалість судового розгляду розумність строку (Екле проти Німеччини (Eckle v. Germany), § 82). Одним із прикладом поведінки, яку варто взяти до уваги, є намір заявників затягнути розгляд, про що свідчать матеріали справи и (I.A. v. France), § 121). Також заявник не може посилатися на період протягом якого він був втікачем, намагаючись приховатися від правосуддя у власній країні (Вариг против Турции (Vayig v. Turkey), § 44). 

3. Поведінка відповідних органів влади. Стаття 6 § 1 Конвенції покладає на держави обов’язок з організації їх судових систем таким чином, щоб суди змогли відповідати усім її вимогам (Абдоелла проти Нідерлантдів (Abdoella v. the Netherlands), § 24; Доббертен проти Франції (Dobbertin v. France), § 44).

4. Питання про те, чим ризикує обвинувачений, повинен братися до уваги при розгляді питання вмотивованості тривалості розгляду. Наприклад, якщо особа перебуває під вартою в ході досудового розгляду, то цей факт повинен бути взятий до уваги при оцінці, чи були обвинувачення пред’явлені у розумний строк (Абдоелла проти Нідерландів (Abdoella v. the Netherlands, § 24).

NB! На сайті precedent.in.ua опублікована «Інструкція щодо захисту в Європейському суді з прав людини права власності та права на повагу до житла, порушених під час подій в зоні АТО», складена юристами Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини.

_______________________________________

Текст статті взято із Інформаційного дайджесту системи безоплатної правової допомоги в України № 13  (2)/2016 (березень), а саме з розділу “Європейська практика правого захисту”, підготовленого у співпраці з Українською Гельсінською спілкою з прав людини