Морар проти Румунії

Дата: 13.02.2016
Країна: Румыния
Судовий орган: Европейский суд по правам человека
Номер справи: 25217/06
Коротко: Нарушение статьи 10 Конвенции: свобода выражения

© Переклад Української Гельсінської спілки з прав людини

Официальное цитирование -Morar v. Romania, no. 25217/06, § …, 7 July 2015

Официальный текст (фр.)

 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ТРЕТЯ СЕКЦІЯ

СПРАВА МОРАР ПРОТИ РУМУНІЇ

(Заява № 25217/06)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

7 липня 2015 року

ОСТАТОЧНЕ

07/10/2015

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до статті 44 § 2 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Морар проти Румунії»,
Європейський суд з прав людини (третя секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
Жозеп Касадевал (Josep Casadevall), Голова,
Луї Лопез Герра (Luis López Guerra),
Ян Сікута (Ján Šikuta),
Крістіна Пардалос (Kristina Pardalos),
Йоханнес Сільвіс (Johannes Silvis),
Валеріу Гріцко (Valeriu Griţco),
Бранко Лубарда (Branko Lubarda), судді,
та Маріалена Цірлі (Marialena Tsirli), Заступник секретаря секції,
розглянувши справу на закритому засіданні 16 червня 2015 року
виносить таке рішення, яке було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 25217/06), яку 16 червня 2006 року подав до Суду проти Румунії на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин Румунії, пан Іоан Т. Морар (далі – заявник).
2. Заявника представляв пан Д. Костеа, адвокат, що практикує в м. Бухарест. Уряд Румунії (далі – Уряд) представляли його Уповноважені, пані К. Сьюта та пані І. Камбреа, з Міністерства закордонних справ.
3. Заявник скаржився, зокрема, на порушення його права на свободу журналістських висловлювань у зв’язку з його засудженням у кримінальному провадженні за статті, опубліковані в 2004 році в контексті президентських виборів щодо політичного радника потенційного кандидата на пост президента.
4. 24 листопада 2010 року про заяву було повідомлено Уряд. Після відводу пані Юлії Антоанелли Моток, судді, обраної від Румунії (Правило 28 Регламенту), Голова палати вирішив призначити пана Луї Лопез Герра в якості судді ad hoc (стаття 26 § 4 Конвенції та Правило 29 § 1 Регламенту).

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився в 1956 році та проживає в м. Бухарест. Він є журналістом за професією.

A. Оскаржувані статті

6. 24 лютого, 16 та 30 березня 2004 року, в сатиричному тижневику Академія Катавенку (Academia Caţavencu) заявником було опубліковано декілька статей щодо представлення кандидатур на президентських виборах 2004 року та, зокрема, щодо пана В.Г., політичного радника одного з потенційних кандидатів на пост президента. Статті містили наступні заголовки:
– «Ганьба чи обман? На плечах і плечиках вдови, що плаче [Р.]? – Фантом LIE-DIE в Контрочені (Cotroceni) » (Mişe LIE sau lovitură de staff ? Pe umerii şi pe epoleţii cui plânge văduva Roberts – O fantomă LIE- DIE la Cotroceni) ;
– «Перехоплений лист пана Ежена Йонеско до пана Мірча Еліаде, про [Г.] » (O scrisoare interceptată : Eugen Ionescu către Mircea Eliade, despre [G.]) ;
– «[Л.] рятує Румунію, сценарій таємного агента [колишньої Секурітате] з беретом » ([L.] salvează România, scenariu de securist cu bască) ;
– «Шпигун пішов, зрадник залишився. В Америці також, яблуко від яблуні далеко не падає » (A plecat spionul, a rămas trădătorul. Aşchia nu sare departe nici în America).
7. В статтях мова йшла про пані Л.Р., потенційного кандидата на президентських виборах в Румунії. Заявник згадував пана В.Г., американського бізнесмена румунського походження, який був політичним радником вищезазначеного потенційного кандидата.
Пан В.Г. звернувся із заявою про притягнення до кримінальної відповідальності заявника за наклеп.

1. Зміст першої статті

8. У першій статті, опублікованій 24 лютого 2004 року, заявник обговорював можливість таємних дій щодо включення в передвиборчу кампанію прозахідного кандидата, в якого на меті було ослаблення шансів основного опозиційного кандидата, що призвело б до втрати його голосів від виборців жіночої статі та прозахідних виборців.
9. Стаття піддала сумніву моральні якості пана В.Г. в контексті тоталітарного режиму в Румунії, та його справжні наміри. Два підзаголовки, які містилися в цій частині статті звучали наступним чином «Незначний тест на визначення середнього рівня інтелекту» (Mic test de inteligenţă medie) та «Для [В.Г.] це тільки його завдання?» ([V.G.] îşi face oare numai datoria?).
10. Відповідні частини щодо цього були викладені наступним чином:
Незначний тест на визначення середнього рівня інтелекту
« 1. До 1989 року Секурітате направляла велику кількість осіб за кордон для здійснення різних дій та під різними приводами (cu diverse acoperiri). Треба визнати, що одним з найкращих виправдань для «таємного агента» є художня галерея. Це громадське місце, до якого будь-хто може отримати доступ, воно може слугувати в якості «поштової скриньки», а також «каси». Будь-які операції щодо творів мистецтва можуть чудово приховувати грошовий потік. Насправді, художня галерея є відмінним законспірованим місцем. Пан [В.Г.] має художню галерею у м. Вашингтон, галерея [А.], розташована в сприятливому місці. Ви отримаєте п’ять балів за правильну відповідь!
2. Винятковою мрією будь-якого шпигунського агентства (навіть румунського шпигунства) є розміщення агента в середині політичної еліти країни, який матиме доступ до інформації, яку неможливо отримати іншим шляхом. Або навіть впливати, в певній мірі, на прийняття політичних рішень в цій країні. Досягнення успіху в організації шлюбу одного зі своїх агентів з донькою американського політика – це мрія! Пан [В.Г.] одружений на пані [E.K.], доньці колишнього члена Конгресу Сполучених Штатів, пана [Б.K.]. Знову ж таки, у Вас є можливість отримати п’ять балів, якщо ви дійдете правильного висновку.»
Для [В.Г.] це тільки його завдання?
«Після того, як Ви набрали бали, йдемо далі. У румунському середовищі в м. Вашингтон, пан [В.Г.] відомий як непередбачувана особа, колишній лобіст [який підтримував ідеї пана І.] відразу після революції та противник дисидентів до і після [революції]. Він готовий виконувати будь-яку роботу в метрополії. Необхідно відмітити, що до його еміграції в Сполучені Штати Америки, пана [В.Г.] називали паном [В.А.]. Він змінив своє прізвище після судової тяганини. «Хлопці» знали чому. […] він намагався завоювати довіру [К], та для цього йому вдалося обманути деяких [осіб]. Крім того, є листи Старшого, які підтверджують, що пан [В.Г.] є брехуном, і що все, що він сказав від свого імені – чисті вигадки. Зазначені листи в якості доказів можна було б представити суду! Згодом пан [В.Г.], будучи другом сенатора ПУНР [A.M.] та лобіюючи інтереси пана [Г.Ф.] в Сполучених Штатах, перебував в генеральному штабі націоналістів (tabăra «vătraşilor»). Крім того, якщо Ви пам’ятаєте, він також був противником посла [М.]. […] Ми не знаємо, як пану [В.Г.] вдалося потоваришувати з паном [Д.М.], але книга останнього, яка нещодавно з’явилася у видавництві […] містить передмову, яка була написана паном [В.Г.].
[…]
Саме ці два чоловіки і були основою виборчої кампанії пані [Л.Р.]. [Вона] заявила, що має наміри інвестувати 15 мільйонів доларів у вказану виборчу кампанію. […] Зазначене не є атакою на неї, а представляє собою краще розуміння рушійної сили цього кандидата. »
11. Далі в статті містилася інформація про жінку, одного з потенційних кандидатів на пост президента, статки якої, ймовірно, походили від двох спадщин, отриманих нею від своїх чоловіків, які були набагато старшими за неї. Заявник також висвітлював незрозумілі для нього мотиви переїзду зазначеного кандидата з Румунії в Сполучені Штати в 1979 році, та її зв’язки з двома секретними агентами колишнього режиму, в тому числі, знаменитого генерала, якому було відмовлено в наданні політичного притулку в Сполучених Штатах. Потім журналіст вказав на продемонстровану певну жадібність жінки-кандидата, враховуючи її спосіб життя, який вона кваліфікувала як скромний. В результаті цього, він здивувався надмірній щедрості щодо готовності внесення 15 мільйонів доларів в виборчу кампанію.
12. Заключна частина статті, в якій згадується знову про пана В.Г. була сформульована наступним чином:
«Таким чином, незважаючи на свою жадібність, пані [Л.Р.] оголошує, що вона вкладає в передвиборчу кампанію 15 мільйонів доларів. У цьому випадку є два можливих пояснення: або це не її гроші, або вона сподівається повернути їх пізніше. Ми стверджуємо, що це не її гроші. Якщо це не її гроші, ми можемо думати про те, куди ведуть маніпуляції пана [В.Г.] Якщо, навпаки, мова йде дійсно про її гроші, і вона має намір повернути їх назад, виникає проблема (atunci chiar e nasol). Маючи тільки президентську заробітну плату, вона б не зазнала успіху. Так, звідки ж ці гроші? Хто зможе відповісти на це запитання отримає десять балів. Підіб’ємо підсумок [балів]. Скільки у Вас? Зрозуміло. Ви не є виборцем пані [Л. Р.]. »

2. Зміст другої статті

13. У другій статті, опублікованій 16 березня 2004 року, містилося посилання на лист, фотокопію останньої сторінки якого було розміщено поряд зі статтею. Цей лист було датовано 1982 роком і направлено французьким письменником румунського походження паном Еженом Йонеско історику і румунському письменнику пану Мірча Еліаде, який проживав у Сполучених Штатах. У статті було зазначено, що відповідно до згаданого листа пан Ежен Йонеско попередив пана Мірча Еліаде щодо пана В.Г., який на його думку, був шпигуном.
14. У статті в її відповідних частинах мова йшла про наступне:
« […] Коли режим [I.І.] не знаходив жодної підтримки у світі, оскільки за його часів шахтарі були вимушені вийти на страйк в Бухаресті, він все ще мав надію на великого друга в Сполучених Штатах, сумнівного пана [В.Г.]. Однак, цей пан [В.Г.] не був до вподоби пану Ежену Йонеско. Для румунського драматурга пан [В.Г.] виглядав як агент Секурітате, що проник в діаспору (îi mirosise a securist infiltat în diaspora). Винятковий документ щодо керівника виборчої кампанії пані [Л.Р.], був підписаний паном Еженом Йонеско.
Пана [В.Г.] викрито (dat în vileag) паном Еженом Йонеско
Як зазначалося вище на третій сторінці, присвяченій пані [Л.Р.], кандидату від штату Невада, ми Вам представляємо сумнівного персонажа, який займає посаду керівника передвиборчої кампанії останнього. Мова йде про пана [В.Г.], якого підозрюють в тому, що він був одним із посланців румунської Секурітате для виконання певних завдань в діаспорі. І для того, щоб продемонструвати Вам, що не тільки нам пан [В.Г.] виглядає підозріло, ми представляємо винятковий документ: [A] лист пана Ежена Йонеско, написаний в Парижі 18 травня 1982 року, та адресований пану Мірчу Еліаде, який проживав в Чикаго. Документ наразі знаходиться в бібліотеці Чиказького університету, у вражаючому архіві Еліаде. Лист […] супроводжується рукописною припискою румунською мовою. В останній частині цієї приписки, яку ми демонструємо у вигляді факсиміле, міститься попередження Еліаде про небезпеку: «Остерігайтеся пана [В.Г.], який представляється всім від мого імені. Він хоче зробити собі «біографію». Я заборонив йому писати від мого імені, проте він звертається до всіх моїх друзів і знайомих, ніби від мене. Це небезпечна, підступна особа, і я думаю він є шпигуном.».
15. Стаття супроводжувалася фотографією потенційного кандидата на президентських виборах та пана В.Г. під назвою «Фото з [В.Г.] і [Л.Л.], гідне книги пошани SIE» з коментарем «Ось як треба робити!». Фотографія супроводжувалася бульбашкою в стилі коміксів, відповідно до якої пан В.Г. сказав: «Абсурдно вірити пану Ежену Йонеско, який написав про мене! Це абсурдно! Запитайте будь-якого журналіста, який веде рубрику в газеті, та який знає, що літературний рух є частиною його творів.».

3. Зміст третьої статті

16. У третій статті, опублікованій 30 березня 2004 року під назвою «Пані [Л.Р.] рятує Румунію, сценарій таємного агента з беретом» було продемонстровано існування різних передбачуваних особистих зв’язків між вищезгаданим потенційним кандидатом і близьких кіл, таємних служб Румунії.
17. У статті в її відповідних частинах йдеться про наступне :
«Раніше виявлені зв’язки пані [Л.Р.] з колишньою Секурітате наразі подвоїлися: пан [Г.В.В.] та пан [В.Г.]. Перший, призначений главою всього Секурітате після організації судового процесу над Чаушеску, має прямі зв’язки з президентським оточенням (cercurile cotroceniste) пана [I.I.], і неочікуваної ініціативи республіканки штату Невада в боротьбі за Котрочені (Cotroceni). Пані [Л.Р.] визнала зв’язки, які об’єдналися в [В.В.], і не тільки в метафізичному сенсі. Інший, пан [В.Г.] винюхував як шпигун проникливість пана Ежена Йонеско, пані [Л.] взялася за вимушену повагу (face drepţi) (часи, коли вона мала інтимні стосунки з паном В.В. пройшли). Мова йде про пана [І.Т.], нинішнього заступника прем’єр-міністра. В число тих, хто використовував пана [В.Г.] для лобіювання [за посередництва] його дружини […]. Коли пана [T.] було відсторонено від посади керівника SIE, марнославний пан [В.Г.] намагався якомога швидше завоювати довіру оточення нового президента [С.], втягуючи одного з його радників в широку дискусію, та представлячи йому свої значні можливості дій та повну відсутність сумнівів щодо цього. Без наслідків – оскільки власний сморід шпигунам другого або третього рангу в пошуках багатих покровителів був занадто сильним і поширювався на значну відстань. Всі, крім пана [T.], який дав пану [В.Г.] нове завдання: переконати виборців з гаслом «Лія врятує Румунію» забрати в пана [С.] принаймні п’ять відсотків голосів виборців і повторити вже випробуваний на попередніх виборах метод з паном [В.]. Розробляючи плани з паном [Д.В.], пані [Л.] могла надати республіканський фасад «чистому» виборчому угрупованню Секурітате. Однак, інтриги (Lucraturile) пана [Т.] не мають тонкощів виборчого мистецтва у виконанні пана [H.], а, навпаки, вони мають запах гарячого берета тракториста, як образ в історії пані [Л.Р.] та пана [В.Г.], який асоціюється як грубіян, хам.»

4. Зміст четвертої статті

18. Четверта стаття, яка також була опублікована 30 березня 2004 року була більш короткою, та в ній було зазначено, що потенційний кандидат на президентських виборах позбавився пана В.Г. після викриття листа пана Ежена Йонеско. У статті також містилося, що, незважаючи на це, пан В.Г. не збирається «вмирати з голоду», тому що його дружина мала добре оплачувану роботу.
Ця стаття серед іншого містить наступні два заголовки:
Шпигун пішов, зрадник залишився.
«Пані [Л.Р.] вжила заходів у відповідь після того, як пана [В.Г.], керівника її виборчої кампанії було викрито паном Еженом Йонеско у листі до пана Мірча Еліаде, який висвітлений в нашій [газеті]. Власне кажучи, вона відмовилася від шпигуна, залишивши тільки зрадника. Звати останнього [Д.M.], і того, хто був обманутий звати [Б.C.]. У будь-якому випадку, здається, що вся ця справа щодо кандидатури була тільки вітриною для виставки пана [Д.], якому зрештою вдалося чогось досягти завдяки його компетентності та професійним якостям та приналежності партії [… ]. »
В Америці також, яблуко від яблуні далеко не падає
«Оскільки ми знову заговорили про нього, варто зазначити, що пан [В.Г.], незважаючи на підозри, висловлені багатьма особами, в першу чергу паном Еженом Йонеско, та, навіть незважаючи на його відсторонення від виборчого процесу пані [Л.Р.], відсутні підстави хвилюватися, що він помре з голоду. Він одружений, як ми вже говорили, на доньці […]. »

19. В статті і далі говорилося про кар’єру дружини пана В.Г. на державній службі, зокрема, посилаючись на нібито займану нею високооплачувану посаду.

B. Кримінальне провадження за фактом наклепу

20. 26 квітня 2004 року пан В.Г., про якого згадувалося у вищевказаних статтях, звернувся до суду першої інстанції м. Бухарест (далі – суд першої інстанції) зі скаргою про притягнення до кримінальної відповідальності за наклеп трьох журналістів Академії Катавенку (d’Academia Caţavencu), у тому числі заявника, якого було звинувачено у написанні статей, опублікованих 24 лютого, 16 і 30 березня 2004 року, які на його погляд містили наклеп.

1. Виправдувальний вирок суду першої інстанції

21. У рішенні від 20 вересня 2005 року суд першої інстанції встановив, що тільки заявник був автором оскаржуваних статей, а не два інші викликані в суд журналісти. Судом було виправдано заявника у кримінальному провадженні з огляду на недостатність елементів злочину наклепу, і таким чином, було вирішено, що не можна вважати, що заявник скоїв вищезгадане правопорушення. У зв’язку з цим претензії позивача було відхилено.
22. Суд обґрунтовував виправдувальний вирок заявника оцінюючи, що оскаржувані статті не містили обвинувачення наклепницького характеру. Крім того, він встановив, що позивач займався державною політикою у сфері політичних діячів, а тому може піддаватися журналістській критиці.
23. Щодо першої статті, суд приймає до уваги, що прямі твердження щодо позивача, які між іншим відповідали дійсності, були спрямовані на те, що він був власником художньої галереї у м. Вашингтон, та, що він був одружений на доньці колишнього члена Конгресу Сполучених Штатів Америки.
24. Крім того, суд вважав, що ця стаття містила теоретичний аналіз переваг, які таємний агент міг приховати під прикриттям художньої галереї, та запровадити в політичне середовище країни за кордоном. На думку суду, оскаржувана стаття прямо не підтверджує, що пан В.Г. був таємним агентом.
25. Таким чином, суд вважав, що заявник жодним чином не стверджував, що позивач належав до спецслужб Чаушеску і твердження щодо зазначеної сторони були тільки оціночними судженнями, їх інтерес був виправданий його участю в процесі представлення кандидатур на президентських виборах Румунії.
26. Що стосується змісту другої статті, суд визнав в обґрунтування копії листа, опублікованого поряд зі статтею, що вона була прийнята скептично і стосувався тверджень пана Ежена Йонеско, які позивач не заперечує. Суд вважав, що заявник не мав наміру завдати шкоди гідності пану В.Г., а тільки піддати громадському обговоренню питання суспільного інтересу щодо особи, яка бере участь у виборчій кампанії.
27. Спираючись на міркування Суду в рішенні у справі «Далбан проти Румунії» (Dalban c. Roumanie ) ([ВП], заява № 28114/95, ЄСПЛ 1999-VI) суд встановив, що заявник діяв у рамках журналістської публіцистичної етики і, що не було жодних доказів того, що елементи, перелічені в оскаржуваних статтях були повністю помилковими, таким чином необхідно було брати до уваги добросовісність заявника, для того щоб не перешкоджати суспільній дискусії та ролі преси в демократичному суспільстві.
28. Позивач оскаржив зазначене рішення, стверджуючи, що статті містили фактичні елементи звинувачення наклепницького характеру і що журналіст діяв недобросовісно.
29. Відповідно до його аргументів, узагальнених у рішенні окружного суду м. Бухарест (далі – окружний суд) від 23 грудня 2005 року підозри, стверджуваної паном Еженом Йонеско в згаданому листі, було недостатньо для обґрунтування тверджень журналіста.
Частина згаданого рішення, що містить аргументи позивача була викладена наступним чином:
«Всі справи Суду, наведені обвинуваченим мають аналогічні положення, а саме, що журналісти посилалися на певну інформацію, якою вони володіли (у рішенні у справі «Далбан проти Румунії», інформація походила навіть від органів поліції). Твердження обвинуваченого пана Морар були обґрунтовані тільки на основі припущень, висловлених у листі, який навіть не був представлений в суді, і в якому містилися тільки висловлювання щодо підозри. Таким чином, про те що пан Ежен Йонеско промовчав, обвинувачений пан Іоан Морар дозволив собі [сказати].»

2. Засудження у кримінальній справі заявника

30. 15 грудня 2005 року під час розгляду в окружному суді м. Бухарест апеляційної скарги, поданої стороною позивача, представник прокурора виступив в суді з промовою на підтримку рішення першої інстанції, зокрема щодо виправдання заявника. Відповідно до протоколу судового засідання прокурор заявив, що журналіст не чітко висловився, а навпаки надав читачам можливість робити свої власні висновки, що оскаржувані статті мають бути прочитані в відповідному контексті, та що газета, яка опублікувала їх відносилася до сатиристичного стилю преси.
31. 23 грудня 2005 року окружним судом було прийнято рішення щодо апеляційної скарги пана В.Г., відповідно до якого заявника за кримінальним провадженням було визнано винним та призначено йому покарання у виді сплати штрафу у розмірі 1 000 румунських лей. Крім того, відповідно до цивільного провадження суд зобов’язав заявника сплатити пану В.Г. відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 доларів США (USD), а також компенсації судових витрат в розмірі 16 000 доларів США. Видавництво тижневика Академія Катавенку (Academia Caţavencu) понесла цивільну солідарну відповідальність з заявником.
32. Суд визнав, що оскаржувані статті нанесли шкоду честі та репутації позивача. Він вважав, що заявник висловив фактичні звинувачення пану В.Г. в шпигунстві за часів колишнього режиму, зазначивши, що ці звинувачення стосувалися певної сфери, покритої таємницею, і що заявник не зміг довести їх правдивість.
33. Лист пана Ежена Йонеско судом було розцінено як «фіктивний» на підставі того, що він не був опублікований в першій статті від 24 лютого 2004 року. Крім того, суд встановив, що заявник діяв недобросовісно, оскільки він не з’явився в засідання для того, щоб виступити перед судом.
Насамкінець, суд визначив суму збитків, беручи до уваги той факт, що після публікації оскаржуваних статей щодо позивача було проведено розслідування з боку американських державних органів влади, при цьому не посилаючись на результати цього розслідування.
34. В цій справі відповідні пункти рішення окружного суду були викладені наступним чином:
« Аналізуючи зміст (…) оспорюваних статей, відповідно до статей 206 і 207 Кримінального кодексу та статті 10 Європейської конвенції з прав людини, неможливо зрозуміти висновки суду першої інстанції, відповідно до яких [не вистачає фактичного елементу об’єктивної складової злочину наклепу в перших двох статтях і суб’єктивної складової у третій статті].
Ці висновки є помилковими, оскільки (…) статті однозначно натякали, що позивач є шпигуном, направленим колишнім Секурітате в Сполучені Штати Америки, з метою виконання шпигунських дій від імені цієї спецслужби. Хоча оригінальна стаття «містить» в собі форму тесту визначення інтелекту, [беззаперечно] з неї випливає, що, на думку журналіста, мова йде не про підозру, а про впевненість, що пан [В.Г.] був шпигуном, який виконував покладені на нього завдання [під прикриттям] його художньої галереї. Ми ніколи не дійдемо до неформального логічного висновку, якщо він буде залишений на розсуд читача, а категоричні твердження, збіг яких з реальністю аж ніяк не є випадковим.
Такі твердження можуть вплинути на честь і репутацію позивача, піддаючи його, принаймні, громадському презирству, або ж санкціям з боку американської влади, в тій мірі, в якій вони будуть доведені.
Щодо другої статті, в якій [було] підтверджено, що позивач є сумнівним персонажем, якому висловлено підозру, і що він один із громадян Румунії був направлений спецслужбою Секурітате для виконання завдань в діаспорі, суд зазначає, що зазначена підозра ґрунтувалася на основі листа нібито від пана Ежена Йонеско та зберігається в архівах бібліотеки Чиказького університету, який був представлений у вигляді факсиміле під фотографією [позивача]. Навіть якщо обвинувачений пан Іоан Морар надав цей аргумент, для охарактеризування [позивача в якості шпигуна], він не представив цей лист в оригіналі або копії [як доказ] свого твердження.
В третій статті висвітлюється [та ж сама] тема, що і в перших двох [статтях], з посиланням на твердження, що позивач є шпигуном колишньої спецслужби Секурітате, який при наближенні виборчої кампанії 2004 року отримав нове завдання від [І.Т.] (колишнього керівника зовнішньої інформаційної служби).
На думку Суду, (…) статті є частиною узгодженої виборчої кампанії, спрямованої проти [позивача] і [їх] зміст становить матеріальний елемент об’єктивної складової злочину наклепу (elementul material al laturii obiective a infracţiunii de calomnie). Після цього суб’єктивна позиція журналіста щодо [позивача] буде проаналізована, а також його мотиви щодо тем статей.
Обвинувачений намагався захистити себе, зазначаючи про свою добросовісність і про те, що в нього не було жодних намірів посягати на гідність [позивача], а тільки бажання проінформувати громадськість щодо певних аспектів, які відносяться до політичної діяльності [позивача]. На доказ зазначеного твердження він представив у вигляді факсиміле лист пана Ежена Йонеско, адресованого пану Еліаде Мірча, статтю, взяту з Клуж Монітор (Moniteur de Cluj) та копію електронного листа.
Відразу необхідно зазначити, що [позивач] є бізнесменом, який не брав участі в політичному житті Румунії. Той факт, що він мав намір стати членом команди потенційного кандидата на пост президента в Румунії не [робив] [його] автоматично політиком, за умови, що вищезазначені наміри не були реалізовані. З цієї точки зору, Суд вважає, що критика, яку заявник міг висловлювати відносно [позивача] була дозволена в занадто обмежених допустимих межах, у порівнянні з тими, які можна було б висловлювати щодо політичного діяча.
З іншого боку, суд зазначив, що раніше на додаток до публікацій статей журналістом не було надано документів відповідно до вимог професійної етики, таким чином його джерела інформації не можуть бути перевіреними. Лист, представлений у вигляді факсиміле в статті від 30 березня 2004 року, не може бути прийнятий до уваги [враховуючи те], що відповідач не зробив принаймні, копію зазначеного листа [з метою] перевірки його достовірності. Проте тільки згадка про існування листа в архівах бібліотеки Чиказького університету, що не доведено матеріальними доказами, не може бути взята судом до уваги. Що стосується статті Клуж Монітор (Moniteur de Cluj), в ній немає жодних посилань на професійну діяльність [позивача], обмежившись прикріпленням етикетки «спірного» персонажа, в той час як електронне повідомлення, в свою чергу, кваліфікує [позивача] в якості «білої ворони», оскільки йому не вдалося просунути кандидатуру пані [Л.Р.].
Крім того, ми вважаємо, що лист пана Ежена Йонеско є фіктивним, що підтверджується тим, що він не був представлений в першій статті від 24 лютого 2004 року, коли було б логічно, надати його як доказ змісту статті.
Крім того, зауважимо, що обвинувачений не міг та і не намагався довести правдивість своїх тверджень, які, в конкретному випадку, були б дуже важко зробити, враховуючи сферу, до якої він відносився, за своєю природою покрита таємницею. Твердження журналіста щодо [позивача] не є частиною категорії оціночних суджень щодо тверджень, що стосуються фактичного стану справ, які не були підтверджені за допомогою інших засобів. З цієї точки зору, журналіст не може [посилатися на виправдання] певних перебільшень, оскільки мова йде про твердження, що не містять реальної основи. Хоча він стверджував, що у його першій статті він міг би надати в [контексті] можливого судового процесу листи Корнеліу Косопу (Corneliu Coposu), які характеризували пана [В.Г.] в якості брехуна, проте він цього не зробив.
Добросовісність відповідача на момент публікації (…) статей повинна бути розглянута також щодо позиції, прийнятої в ході кримінального провадження. Незважаючи на те, що його було викликано на законних підставах до суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції, відповідач не з’явився на зазначені судові засідання, для щоб виступити перед судом та, щоб довести свою добросовісність. Він також, принаймні, не контактував з [позивачем] до публікації статей, щоб висловити свою точку зору щодо їхнього змісту.
Зрозуміло, що заяви обвинуваченого стосовно професійної діяльності [позивача] мають надзвичайно серйозний характер, який не був виправданий тільки суспільним інтересом щодо особи [позивача] неповноцінними докази або видимістю правдивості тверджень. На думку суду, жодна з двох умов не виконана, оскільки, як згадувалося раніше, пан [В.Г.] не був публічною особою, діяльність якої цікавила суспільну думку, і, навіть можна сказати, що він був єдиним, чиї [оскаржувані] твердження жодним чином не були обґрунтовані.
Таким чином, неможливо визнати, що обвинувачений не усвідомлював того факту, що публікаціями згаданих статей він посягає на честь і репутацію [позивача]. Серйозність тверджень та їх наслідки для сторони [позивача], у тому числі перевірки, проведені ФБР, підтверджені свідками, демонструють наявність ознак злочину.
У таких випадках, існує конфлікт між свободою вираження думок, якою користується преса в демократичному суспільстві та захисту приватного життя, гарантованого статтею 10 та статтею 8 відповідно [Європейської Конвенції з прав людини].
Тим не менш свобода вираження думок, свобода преси не мають абсолютного характеру, обмежуючись відповідно до положень статті 10 параграф 2 Конвенції [відповідно до якого] обмеження повинно бути передбачено законом, переслідувати легітимну мету та застосовуватися при необхідності в демократичному суспільстві. Щодо перших двох умов, очевидно, варто зазначити, що необхідність обмеження полягає в самому змісті статей наклепницького характеру. Необхідно враховувати тяжкість тверджень, стосовно особи, якої вони були зроблені, та спосіб в який журналіст повинен був дотримувався професійної етики.
Свобода вираження не може розповсюджуватися на твердження стосовно шанованої особи, що вона є шпигуном, що комерційна діяльність, якою вона займається є прикриття шпигунства і, що для його досягнення своїх цілей він одружився на доньці колишнього члена Конгресу, не маючи при цьому твердих доказів [які демонструють], що ці твердження є [справжніми] або мали елементи правдивості. У цьому випадку, втручання є виправданим і має бути пропорційним цій меті.
Таким чином, суд вважає, що журналіст здійснював свою професійну діяльність, перевищуючи допустимі межі свободи вираження та діяв суб’єктивно, з метою підриву [позивача], усвідомлюючи негативні наслідки своїх дій. »
35. Окружний суд постановив, що заявник вчинив наклеп шляхом «непрямого умислу» (intenție indirectă). Його було визнано винним у скоєнні злочину, враховуючи багато обставин, зокрема, певну суспільну небезпеку в результаті правопорушення, що «випливає з його порядку дій, а саме публікації численних статей щодо професійної діяльності [позивача]», та також інших елементів, таких як публікація вищезгаданих статей в рік виборів та спричинені в результаті цього наслідки. Крім того, покарання було встановлено «також щодо обвинуваченої особи», яка не мала судимостей та була «відомим і високо оцінюваним журналістом», та відповідно до особливого мінімуму, передбаченого законом «для того, щоб не перешкоджати обвинуваченому продовжувати свою журналістську діяльність».
36. 8 грудня 2009 року та 25 травня 2011 року заявником було сплачено відшкодування пану В.Г., у тому числі витрати, пов’язані з примусовим виконанням. Загалом заявник сплатив суму в розмірі 19 262 доларів США (USD) та 9 331 румунських лей (RON), а також 8 343,55 румунських лей (RON), понесених витрат на примусове виконання та 3 559,30 румунських лей (RON) гонорару експерту, який проводив оцінку нерухомості з метою процедури розподілу.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

37. Більшість відповідних внутрішніх законодавчих положень в цій справі, чинних на той момент, а саме витяги з Кримінального кодексу (далі – КК), Цивільного кодексу та Кримінального процесуального кодексу було викладено у рішенні у справі «Болдеа проти Румунії» (Boldea c. Roumanie) (заява № 19997/02, §§ 16-18, від 15 лютого 2007 року), «Константинеску проти Румунії» (Constantinescu c. Roumanie) (заява № 28871/95, § 37, ЄСПЛ 2000-VIII), та «Ілеана Константинеску проти Румунії» (Ileana Constantinescu c. Roumanie) (заява № 32563/04, §§ 23-24, від 11 грудня 2012 року).
38. Законом № 278 від 4 липня 2006 року, яким було внесено зміни до Кримінального кодексу та інших законів (далі – Закон № 278) було скасовано статті 205 – 207 КК, якими була передбачена кримінальна відповідальність за образу та наклеп.
39. Рішенням № 62/2007 від 18 січня 2007 року Конституційним Судом Румунії було визнано неконституційним вищевказаний закон № 278, яким було відмінено статті 205 – 207 Кримінального кодексу щодо кримінальної відповідальності за образу та наклеп на тій підставі, що гарантована відповідно до Конституції репутація осіб, повинна обов’язково бути захищеною санкціями кримінального права.
40. Після зазначеного рішення була розроблена судова практика відмінна від практики національних судів, частина з яких на основі вищевказаного рішення Конституційного Суду вважала, що інкриміновані положення щодо наклепу та образи не були скасовані, і розглядаються як такі, що можуть бути застосовані до заяв про притягнення до кримінальної відповідальності за наклеп або образу, а інша частина, в свою чергу, вважає, що ці положення були скасовані, та більше не є законними підставами для призначення кримінального покарання, незважаючи на висновок про неконституційність вказаних положень, наданий їм Конституційним Судом.
41. Для того, щоб поставити крапку в розбіжностях зазначеної практики до Верховного касаційного суду та юстиції (далі – Верховний Суд) було надіслано запит щодо тлумачення норм (recurs în interesul legii). Рішенням від 18 жовтня 2010 року Верховний Суд, засідаючи у повному складі (Secţii unite), постановив, що образа і наклеп не повинні розглядатися як кримінальні діяння, та таким чином не були знову інкриміновані. У зв’язку з цим Верховний Суд прийняв точку зору, що принцип законності покарання (nullum crimen sine lege), передбачений в національному законодавстві, протирічив реактивації статей 205–207 Кримінального кодексу, внаслідок рішення Конституційного Суду у разі відсутності необхідного рівня передбачуваності. Він також вказав, що відповідно до положень національного законодавства було заборонено відновлювати закон, який було скасовано.
Рішення Верховного Суду в резолютивній частині містило:
« Клопотання про роз’яснення (…) було задоволено та вирішено, що :
Положення щодо криміналізації наклепу та образи, які містяться у статтях 205 і 206 Кримінального кодексу та положеннях розділу 207 Кримінального кодексу щодо доказів правдивості, скасовані статтею I, пунктом 56 Закону № 278/2006, який було визнано неконституційним відповідно до рішення Конституційного суду № 62 від 18 січня 2007 року, не набрали чинності. (…)»

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 10 КОНВЕНЦІЇ

42. Заявник стверджував, що у зв’язку з його засудженням за наклеп пана В.Г., він зазнав обмеження свободи вираження всупереч статті 10 Конвенції, яка передбачає :
«1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду. »

A. Прийнятність

43. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні статті 35 § 3 Конвенції. Крім того, Суд зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Доводи сторін

44. Заявник стверджував, що його було притягнуто до кримінальної відповідальності за наклеп за відсутності доказів, та зауважив, що це стало частиною забезпечення обвинувачення, у тому числі щодо його так званої недобросовісності. У зв’язку з цим він зазначив, що факт його відсутності під час судового розгляду його справи не повинен був лежати в основі висновку про його винуватість у скоєнні злочину. Окружний суд, в свою чергу, постановляючи по-іншому, проігнорував принцип презумпції невинуватості. Заявник пояснив, що він не зміг з’явитися до суду у зв’язку з його журналістською діяльністю, яка займала весь його вільний час, та яка часто потребувала його безпосередньої присутності на місці.
45. Уряд спершу просив Суд взяти до уваги зміни, внесені до кримінального законодавства Румунії після дати фактів даної справи, у тому числі шляхом відміни, скасування положень щодо таких правопорушень як наклеп та образа.
46. Щодо суті справи, Уряд стверджував, що оскаржувані статті містили фактичні умовні звинувачення та оціночні судження, які не ґрунтувалися на мінімальній фактичній основі. Крім того, він вважав, що рішення від 23 грудня 2005 року окружного суду було повністю обґрунтованим. Він стверджував, що розбіжності в думках суддів окружного суду і суддів суду першої інстанції було роз’яснено детально. Таким чином, на його думку, засудження заявника ґрунтувалося на відповідних і достатніх підставах. У зв’язку з цим, Уряд стверджував, що легітимною метою, переслідуваною цим засудженням є захист репутації пана В.Г., додавши, що останній був бізнесменом та не брав жодної участі в політичному житті Румунії, оскільки його наміри приєднатися до команди виборчої кампанії одного з потенційних кандидатів на президентських виборах в 2004 році не були реалізовані. Він також вважає, що твердження заявника щодо пана В.Г. були надзвичайно серйозними і не були підтверджені жодними доказами, так як лист, представлений в якості джерела оспорюваних висловлювань, який нібито був написаний паном Еженом Йонеско не був представлений в суді.
47. Насамкінець, Уряд вважає, що засудження заявника було пропорційним легітимній меті, враховуючи те, що штраф як кримінально-правову санкцію було визначено по мінімуму, щоб не перешкоджати особі здійснювати свою журналістську діяльність і, що, на його думку, сума збитків не була необґрунтованою, враховуючи критерії, встановлені Судом у рішенні у справі «Толстой Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky c. Royaume-Uni) (від 13 липня 1995 року, Серія А № 316-В), рішенні у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli c. Turquie) (заява № 35839/97, від 22 лютого 2005 року) та «Індепендент Ньюс енд Медіа та Індепендент Нюспейперс Ірландія Лімітет проти Ірландії» (Independent News and Media et Independent Newspapers Ireland Limited c. Irlande) (заява № 55120/00, ЄСПЛ 2005 – V (витяги)).

2. Оцінка Суду

48. Суд зазначає, що в цій справі заявника, журналіста сатиричного тижневика було засуджено до сплати штрафу як кримінально-правової санкції за наклеп пана В.Г., який виступив позивачем у національних судах, оскаржуючи статті, опубліковані заявником в трьох послідовних номерах зазначеного щотижневика у період з лютого по березень 2004 року, а також було зобов’язано відшкодувати моральну шкоду, якої зазнав позивач внаслідок цього, та компенсації судових витрат, понесених цією стороною.
49. Суд нагадує принципи, які випливають з його практики щодо свободи вираження, які були сформульовані, серед іншого, у рішенні у справі «Кумпана та Мазаре проти Румунії» [ВП] (Cumpănă et Mazăre c. Roumanie [GC]), заява № 33348/96, §§ 88-91, ЄСПЛ 2004-XI), та пізніше у рішенні у справі «Міка проти Греції» (Mika c. Grèce) заява № 10347/1, §§ 27-33, від 19 грудня 2013 року.
50. У цій справі, не підлягає сумніву, що оскаржуване засудження у кримінальній справі, у поєднанні із зобов’язанням відшкодувати шкоду, становили « втручання державних органів » у право заявника на свободу вираження поглядів, яке було «передбачено законом», а саме статтею 206 Кримінального кодексу, чинної на той момент, коли заявнику було інкриміновано наклеп, у поєднанні зі статтею 998 Цивільного кодексу, що регулює цивільно-правову деліктну відповідальність – та переслідувало легітимну мету, а саме – «захист репутації інших осіб». Тому залишається з’ясувати питання чи таке втручання було «необхідним у демократичному суспільстві».
51. Здійснюючи свою наглядову юрисдикцію, Суд має на меті не зайняти місце компетентних національних органів влади, а перевірити відповідно до положень Конвенції рішення, які були прийняті на їх розсуд. Зокрема, Суд повинен визначити чи згадані національними органами влади аргументи щодо виправдання втручання були «необхідними та достатніми» і чи такі заходи «переслідували легітимну мету». При цьому, Суд повинен був переконатися, що національні органи влади, засновані на прийнятній оцінці відповідних фактів, застосовували правила у відповідності з принципами, закріпленими у вищезазначених положеннях згаданої Конвенції (див. рішення у справі «Нікулеску Деллакеза проти Румунії» (Niculescu- Dellakeza c. Roumanie), заява № 5 393/04, § 58, від 26 березня 2013 року, та згадані в ньому рішення).
52. Преса відіграє важливу роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати за певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов’язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов’язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу (див. рішення у справі «Де Гаєс та Гійзелс проти Бельгії» (De Haes et Gijsels c. Belgique), від 24 лютого 1997 року, § 37, Збірник рішень та ухвал 1997-I). На додаток до змісту висловлених ідей та інформації, стаття 10 Конвенції захищає їх спосіб вираження (див. рішення у справі «Обершлік проти Австрії» (№ 1) (Oberschlick c. Autriche (№ 1), від 23 травня 1991 року, § 57, Серія А, № 204).
53. У цій справі, оскаржувані статті, насправді, стосуються питання суспільного інтересу, та є особливо актуальними для румунського суспільства, за декілька місяців до проведення президентських виборів 2004 року, а саме розгорнуті передвиборні стратегії та профілі потенційних кандидатів на цих виборах, а також їхнє політичне оточення, зокрема, що стосуються питання про співпрацю цих людей з колишньою Секурітате (щодо останнього аспекту, див. рішення у справі «Єремейов проти Румунії» (№ 2) (Ieremeiov c. Roumanie (no 2)), заява № 4637/02, § 41, від 24 листопада 2009 року, та рішення у справі «Андрееску проти Румунії» (Andreescu c. Roumanie), заява № 19452/02, § 90, від 8 червня 2010 року).
54. У зв’язку з цим, необхідно зазначити, що межі допустимої критики є ширшими, коли вона стосується власне політика, а не приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку як з боку журналістів, так і громадського загалу і, як наслідок, повинен виявляти до цього більше терпимості (див. рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens c. Autriche), від 8 липня 1986 року, § 42, Серія А, № 103, та рішення у справі «Басану та СК «Р» С.А. проти Румунії» (Băcanu et SC «R» S.A. c. Roumanie), заява № 4411/04, § 92, від 3 березня 2009 року).
55. Цей принцип, спрямований на політиків, стосується всіх громадських діячів, а саме будь-кого, хто є частиною публічної сфери своїми діями чи навіть своєю позицією (див. рішення у справі «Кроне Верлаг ГмбХ & Ко. КГ. Проти Австрії» (Krone Verlag GmbH & Co. KG c. Autriche), заява № 34315/96, § 37, від 26 лютого 2002 року та рішення у справі «Ферлагсруппе Ньюс ГмбХ проти Австрії» (№ 2) (Verlagsgruppe News GmbH c. Autriche (no 2), заява № 10520/02, § 36, 14 грудня 2006 року). Іншими словами, необхідно розрізняти приватних осіб та осіб, що діють в громадських інтересах, таких як політиків чи громадських діячів (див. рішення у справі «Танасоайка проти Румунії» (Tănăsoaica c. Roumanie), заява № 3490/03, §§ 32-41 від 19 червня 2012 року).
56. В цій справі національними судами було зроблено істотно різні висновки щодо оцінки якості позивача у національних судах пана В.Г. На думку окружного суду пан В.Г. був бізнесменом, який не був залучений до політичного життя Румунії. Таким чином, на відміну від суду першої інстанції окружний суд зазначив, що наміри пана В.Г. приєднатися до виборчої кампанії команди потенційного кандидата на пост президента Румунії не робили його автоматично політиком, до моменту поки вищевказані наміри були б реалізовані. З цієї точки зору, окружний суд вважав, що критика, яку заявник міг висловити щодо позивача була дозволена лише в дуже обмежених допустимих межах, в порівнянні з тими, які можна було б висловлювати відносно політичного діяча.
57. Враховуючи оцінку національних судів, Суд вважає, недостатньо непереконливим висновок окружного суду, відповідно до якого передбачалося повне виключення з політичного життя вищевказаного позивача, в той час як він сам ніколи не заперечував своєї участі у просуванні продемонстрованої кандидатури пані Л.Р. на президентських виборах 2004 року. Визнаючи, що позивач не був політиком, Суд, як і суд першої інстанції, вважає, що на той момент зазначена особа була залучена у процес реалізації державної політики (див. вищезгадане рішення у справі «Танасоайка проти Румунії» (Tănăsoaica c. Roumanie), §§ 45-46). Таким чином, у зв’язку з цим межі допустимої критики повинні для нього бути ширшими.
58. Крім того, Суд нагадує, що право журналістів на розповсюдження інформації з питань, що становлять суспільний інтерес, захищаються за умови, що вони діють добросовісно, на основі точних фактів, і надають «надійну та точну» інформацію з дотриманням журналістської етики (див., серед інших, рішення у справі «Фрессоз та Руар проти Франції [ВП] (Fressoz et Roire c. France [GC]), заява № 29183/95, § 54, ЄСПЛ 1999 I). У параграфі 2 статті 10 Конвенції підкреслюється, що здійснення права на свободу вираження поглядів пов’язане з «обов’язками і відповідальністю», які також застосовуються до засобів масової інформації, а також стосовно питань, що становлять значний суспільний інтерес, навіть якщо їм дозволено вдаватися до певного ступеню перебільшення або провокації (рішення у справі «Мамер проти Франції» (Mamère c. France), заява № 12697/03, § 25, ЄСПЛ 2006-XIII).
59. Також варто нагадати про чітко встановлену практику Суду, відповідно до якої для оцінки існування «нагальної суспільної потреби», здатної виправдати втручання у здійснення свободи вираження думок, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню (див. вищезгадане рішення у справі Де Гаєс та Гійзелс проти Бельгії» (De Haes et Gijsels c. Belgique, § 42). Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно повністю позбавлене фактологічної основи (див. рішення у справі «Єрусалим проти Австрії» (Jerusalem c. Autriche), заява № 26958/95, § 43, ЄСПЛ 2001-II).
60. Відповідно до тлумачення, наданого у цій справі судом першої інстанції, оскаржувані статті містять загальні відомості та натяки, сформульовані під сумнівом і з характеристиками міркувань памфлетиста, а не прямі звинувачення. Натомість, на думку окружного суду, в статті однозначно натякнули, що позивач на національному рівні був шпигуном, направленим колишньою Секурітате в Сполучені Штати для виконання завдання на користь цієї спецслужби, під прикриттям його художньої галереї.
61. Суд зазначає, що міркування, висловлені принаймні в перших двох оскаржуваних статтях були представлені не як достовірні факти (див., a contrario, рішення у справах Кумпана та Мазаре проти Румунії» [ВП] (Cumpănă et Mazăre c. Roumanie [GC]), § 100, і «Петріна проти Румунії» (Petrina c. Roumanie), заява № 78060/01, § 44, від 14 жовтня 2008 року), а як підозра на основі сукупності доказів, які заявник продемонстрував в характерному публіцистичному стилі мови, властивому сатиричному виданню. Заявник обґрунтував ці підозри витягом листа, нібито написаного паном Еженом Йонеско (див., з відповідними змінами, рішення у справі «Єремейов проти Румунії» (№ 2) (Ieremeiov c. Roumanie (no 2), вище, § 43), посилаючись при цьому на поведінку пана В.Г., включаючи його відносини з паном Еженом Йонеско, та угоду агентів Секурітате, реальність якого не була оскаржена (вищезгадане рішення у справі Андрееску проти Румунії» (Andreescu c. Roumanie), § 94).
62. Суд вже розглядав справи, в яких було встановлено, що формулювання таких підозр не перевищує межі свободи вираження, очікуючи, що публічний доступ до матеріалів колишньої Секурітате, передбачений Законом № 187/1999, стане ефективним і дозволить перевірити ці підозри (рішення у справах «Андрееску проти Румунії» (Andreescu c. Roumanie), § 94, і щодо неефективності механізму, «Хараламбі проти Румунії» (Haralambie c. Roumanie), заява № 21737/03, від 27 жовтня 2009 року, та «Джарнеа проти Румунії» (Jarnea c.Roumanie), № 41838/05, від 19 липня 2011 року).
63. Крім того, окружний суд визнав, суперечливо, що заявник не зміг довести правдивість своїх тверджень, визнаючи, що це твердження в конкретному випадку було б дуже важко довести враховуючи сферу, на яку заявник посилався, а саме належність особи до спецслужб, яка по своїй природі була покрита таємницею.
64. Крім того, окружний суд, який визнав заявника винним після виправдувального вироку в суді першої інстанції і, незважаючи на те, що прокуратура клопотала про залишення без змін зазначеного виправдувального вироку, відхилив лист пана Ежена Йонеско, опублікованого в газеті у вигляді факсиміле, як елемента, здатного обґрунтувати добросовісність заявника щодо його тверджень стосовно пана В.Г. про наявність підозри в шпигунстві на користь колишнього тоталітарного режиму, у зв’язку з недостатністю підстав, а саме, що він був представлений не в першій опублікованій статті, а в другій статті, яка з’явилася близько трьох тижнів потому.
65. Між іншим, хоча деякі з термінів, використані в оскаржуваних статтях можуть вважаються недоречними, Суд вважає, що вони все- таки не виходять за межі допустимого перебільшення або провокації (див. вищезгадане рішення у справі «Єремейов проти Румунії» (№ 2) (Ieremeiov c. Roumanie (№ 2), § 42, також щодо звинувачення у співробітництві з колишньою Секурітате).
66. Крім того, відповідно до рішення окружного суду заявник в оскаржуваних статтях піддав пана В.Г. публічному презирству та можливим санкціям. Тим не менш, не можна не відзначити що, оскаржуючи рішення в першій інстанції і, засуджуючи заявника в цивільному і кримінальному провадженнях, окружний суд не звернув жодної уваги на контекст, в якому були опубліковані зазначені статті, ні на той факт, що його було виправдано в суді першої інстанції («Нікулеску Деллакеза проти Румунії» (Niculescu-Dellakeza c. Roumanie), § 64, та рішення у вищезгаданих справах).
67. Щодо пропорційності втручання в право на свободу вираження поглядів Європейський Суд нагадує, що характер і тяжкість покарань є елементами, які повинні братися до уваги (вищезгадане рішення у справі ««Кумпана та Мазаре проти Румунії» (Cumpănă et Mazăre c. Roumanie), § 111, та «Брюне-Лекомте та інші протии Франції» (Brunet-Lecomte et autres c. France), заява № 42117/04, § 51, від 5 лютого 2009 року).
68. У цій справі, у зв’язку з призупиненням рішення про виконання заявник не повинен сплачувати штраф за кримінальним провадженням (параграф 31 вище). Крім того, всього за декілька місяців після засудження заявника з липня 2006 року в Румунії наклеп було декриміналізовано. Тим не менш, заявникові визначили кримінальне покарання на підставі національного законодавства чинного на той момент (див. вищезгадане рішення у справі «Нікулеску Деллакеза проти Румунії» (Niculescu-Dellakeza c. Roumanie), § 66).
69. У зв’язку з цим, варто зазначити, що якщо Договірні Держави мають право, чи навіть обов’язок регулювати питання здійснення свободи вираження думок, таким чином, щоб забезпечити адекватний захист за законом репутації фізичних осіб, то вони повинні уникати вжиття заходів, що перешкоджають засобам масової інформації виконувати свою роль оповіщення населення з питань, що становлять суспільний інтерес, таких як відносини громадських діячів з колишнім румунським репресивним режимом до 1989 року (див. вищезгадане рішення у справі «Андрееску проти Румунії» (Andreescu c. Roumanie), § 100).
70. У цій справі сума збитків, присуджена позивачу судами на національному рівні було занадто високою, оскільки вона була в п’ятдесять разів більша за середню заробітну плату на той момент (див. також вищезгадане рішення у справі «Андрееску проти Румунії» (Andreescu c. Roumanie), та рішення у справі «Антіка та суспільство Р. проти Румунії» (Antică et société «R» c. Roumanie), заява № 26732/03, § 54, від 2 березня 2010 року), не враховуючи надмірно високої суми судових витрат, яку заявник мав сплатити.
71. Враховуючи вищевикладене та, зокрема, важливість обговорення суспільного інтересу, в рамках якого оскаржувані висловлювання були їх частиною, та суму збитків, яку заявник мав відшкодувати, Суд вважає, що втручання в свободу вираження заявника, в цьому випадку, не було виправдано відповідними і достатніми підставами. Таким чином, вищезгадане втручання не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві» за змістом статті 10 Конвенції.
Відповідно, це положення було порушене.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

72. Заявник скаржився, що під час процедури розгляду справи його було притягнуто до кримінальної відповідальності, що, на його думку, було несправедливим, оскільки окружним судом не було надано строку для ознайомлення документів, поданих позивачем. Він посилався на статтю 6 Конвенції.
73. Уряд заявив, що заявник не звертався з клопотанням про перенесення розгляду справи з метою надання часу для ознайомлення зі згаданими документами. Крім того, він зазначив, що документи вже були подані до суду першої інстанції.
74. Суд зазначає, що в цій справі заявник не довів того, що він не мав можливості звернутися з клопотанням про перенесення розгляду справи в окружному суді, метою якого було б ознайомлення з документами. Таким чином, враховуючи всі наявні у його розпорядженні елементи, та його компетенцію щодо розгляду сформульованих тверджень, Суд не знаходить жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих положеннями Конвенції.
Звідси випливає, що ця скарга не є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до статті 35 §§ 3 і 4 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

75. Стаття 41 Конвенції передбачає таке:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію. »

A. Шкода

76. Заявник вимагав 19 262 доларів США (USD) та 22 233,85 румунських лей (RON), ці суми є відшкодуванням шкоди відповідно до цивільного провадження, які були сплачені пану В.Г., витрати щодо примусового виконання та щодо проведення експертизи. Він також вимагав 7 000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди, якої, за його твердженнями, він зазнав в результаті його засудження, яке він кваліфікує як тяжке покарання. Зазначене покарання було досягнуто в результаті примусового виконавчого провадження, яке призвело до численних незручностей для його родини.
77. Уряд вважає, що не було встановлено причинно-наслідкового зв’язку між заявленою шкодою та ймовірним порушенням Конвенції. В якості альтернативи, він зазначає, що будь-яке рішення про засудження може становити, саме по собі, адекватну компенсацію за стверджувану шкоду.
78. Суд зазначає, що існує причинно-наслідковий зв’язок між порушенням статті 10 Конвенції та зобов’язанням заявника щодо виплати суми в розмірі 19 262 доларів США (USD) та 22 233,85 румунських лей (RON) за шкоду, якої нібито зазнав пан В.Г. внаслідок публікації оскаржуваних статей, а також щодо покриття витрат на примусове виконання стосовно основного зобов’язання та витрат на проведення експертиз. Таким чином, у світлі документів, наявних в його розпорядженні, підтверджуючих сплату цих сум заявником, Суд задовольнив вимогу заявника та присудив йому 18 445 євро (EUR) відшкодування матеріальної шкоди.
79. Щодо нематеріальної шкоди, Суд вважає, що заявник, безперечно, зазнав моральної шкоди в результаті його засудження. Враховуючи обставини справи та постановляючи на рівноправній основі, як того вимагає стаття 41 Конвенції, вважає за доцільне присудити заявнику 6 000 євро відшкодування нематеріальної шкоди.

B. Судові та інші витрати

80. Заявник також вимагав 2 000 євро компенсації судових та інших витрат, понесених під час розгляду справи у Суді.
81. Уряд стверджував, що ця вимога була необґрунтованою.
82. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. У цій справі, зважаючи на відсутність підтверджуючих документів на витрати на адвоката, та у світлі своєї практики, Суд відхиляє вимогу заявника.

C. Пеня

83. Суд вважає за належне призначити пеню, виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву з скаргу за статтею 10 Конвенції прийнятною, а решту скарг у заяві – неприйнятними;

2. Постановляє, що була порушена стаття 10 Конвенції;

3. Постановляє, що
a) упродовж трьох місяців з дня, коли рішення набуде статусу остаточного відповідно до статті 44 § 2 Конвенції, держава- відповідач має сплатити заявнику наступні суми, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
i. 18 445 (вісімнадцять тисяч чотириста сорок п’ять) євро відшкодування матеріальної шкоди, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись;
ii. 6 000 (шість тисяч) євро відшкодування нематеріальної шкоди, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись;
b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено французькою мовою і та повідомлено письмово 7 липня 2015 року відповідно до правила 77 §§ 2 та 3 Регламенту Суду.

Маріалена Тзірлі                                                                  Жозеп Касадевал
(Marialena Tsirli)                                                                  (Josep Casadevall)
Заступник Секретаря                                                                Голова