Необґрунтоване обмеження свободи висловлювань судовим рішенням

Опис проблеми

Довгий час українське законодавство не містило розмежувань між фактами та оціночними судженнями. За цей час національні суди звикли визнавати як факти, так і оціночні судження неправдивими, і виносити рішення на цій підставі. Не дивлячись на те, що згодом в законодавстві України з’явилося розмежування між оціночними судженнями та фактами, обґрунтування та мотивація судів не змінилися.

Справа Мирський проти України зайвий раз демонструє небажання українських суддів аналізувати ретельно кожну конкретну ситуацію, розмежовувати факти та оціночні судження, які, апріорі, не можна визнати правдивими чи неправдивими.

Більш того, призначення покарання судами, яке не передбачено законодавством за поширення неправдивої, на думку суду, інформації також порушує право особи на вираження своїх поглядів та думок.

Заявник у справі виступаючи на конференції висловив думку щодо діяльності однієї з українських політичних партій, припустивши, що її діяльність носить екстремістський характер. При цьому неповне судження заявника надрукувала газета «Україна та Світ сьогодні». Партія стверджувала, що здійснює діяльність відповідно до статутної мети і твердження заявника є такими, що завдають шкоди діловій репутації партії. В той же час національні суди не аналізували висловлювання заявника на предмет того, чи були вони неправдивими та завдавали шкоди репутації партії, чи являли собою оціночне судження та чи мали на меті саме завдання шкоди репутації партії.

Суд зазначив, що законодавством України не передбачено такої форми відповідальності як принесення вибачень, однак українські суди змусили заявника опублікувати публічне вибачення за розміщення інформації, яка була визнана недостовірною.

Окрім передбачених в законі способів суди інколи на практиці намагаються застосовувати і інші способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб, які не передбачені в законі. Одним з таких способів є примусове вибачення перед потерпілим за поширення недостовірної інформації.

Застосування такого способу захисту не тільки не переслідує основну мету спростування – повідомлення про недостовірність поширеної інформації, але й глибоко суперечить конституційному праву на свободу своїх поглядів та переконань. Тому використання його на практиці є недопустимим.

Що слід зробити державі на виконання рішення

Оскільки розвиток громадянського суспільства є важливим сучасним завданням для України,  то  окрема  увага  повинна  приділятися  питанням  реалізації  та  захисту  свободи вираження  поглядів.  Тому  доцільно  проводити  широку освітню  та  навчальну  кампанії з питань  практики  застосування  рішень  Європейського  суду  з  прав  людини  в  частині забезпечення гарантій статті 10 Конвенції. 

Така кампанія має включати навчання: – для суддів, – прокурорів, – медійних юристів, –  журналістів  та  вжиття  заходів,  направлених  на  підвищення  громадської  обізнаності  з питань реалізації та захисту права на свободу вираження поглядів. 

Окрему  увагу  доцільно  приділити  питанням  поширення гарантій  статті  10  щодо розповсюдження  інформації  на  Інтернет-ресурсах.  Доцільно  організувати  професійні  заходи (проведення  круглих  столів,  семінарів  та  робочих  груп)  для  з’ясування  структури  самої проблеми  та  пошуку  причин  її  вирішення)  та  підготовки  законодавчих  ініціатив, направлених на удосконалення інформаційних правовідносин.

Що зроблено державою на виконання рішення

Для вирішення проблеми з 2010 року державою нічого не зроблено.

Наші законодавчі пропозиції

Національне законодавство України видається таким, що достатньо гарантує свободу вираження поглядів.