Відсутність законодавчих положень, що передбачали б право особи, яка знаходиться у СІЗО, на короткочасний виїзд за межі СІЗО за виняткових обставин

Опис проблеми

Відповідно до чинних положень Закону України «Про попереднє ув’язнення» 1993 року та Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України 2013 року, під час знаходження у СІЗО особа за жодних обставин не має права на короткочасний виїзд з цієї установи у власних цілях, навіть за виняткових особистих обставин.

Так, правове становище осіб, які знаходяться у СІЗО, є значно гіршим порівняно з особами, статус яких врегульовано Кримінально-виконавчим кодексом України.

Важливо, що КВК, ЗУ  «Про попереднє ув’язнення» та Правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України ставлять право особи на короткочасний виїзд за межі установи ДПтСУ в залежність не від правового статусу особи (наприклад, особа до набрання вироком законної сили і засуджена особа), а від місця, де фактично знаходиться особа – СІЗО чи установа виконання покарань.

Хоча за загальним правилом особа знаходиться у СІЗО до набрання вироком законної сили, а після цього – переміщується до установи виконання покарань, у деяких випадках СІЗО може слугувати й установою виконання покарань, а не установою попереднього ув’язнення.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про попереднє ув’язнення», особи, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи необережні тяжкі злочини, можуть  бути  залишені  для  роботи  з господарського  обслуговування  СІЗО за їх письмовою згодою. Також, ч. 2 ст. 90 КВК встановлює, що засуджений у разі необхідності провадження слідчих дій у кримінальному провадженні про кримінальне правопорушення, вчинене іншою особою або цією ж особою, за яке вона не була засуджена, чи у зв’язку з розглядом справи в суді може бути тимчасово залишений у СІЗО або переведений з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до СІЗО.

Отже, фактично правовий статус особи, вже засудженої до тієї чи іншої міри покарання, не має змінюватися в залежності від того, де така особа відбуває своє покарання, проте норми КВК, Закону України «Про попереднє ув’язнення» та Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України обмежують права засуджених осіб, що знаходяться у СІЗО, зокрема й права на короткочасні виїзди за межі установи виконання покарань.

КВК передбачає можливість короткочасних виїздів за межі колонії на території України на строк не більше семи діб за виняткових обставин лише для осіб, що засуджені до позбавлення волі, та тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоніях середнього рівня безпеки та виховних колоніях.

В цей же час, особа, що знаходиться в СІЗО, не має права на короткочасний виїзд за межі СІЗО за жодних обставин.

Отже, зазначена проблема існує у двох площинах:

• Під час знаходження у СІЗО жодна особа – наприклад, підозрюваний, – не має права на короткочасний виїзд за його межі.
• Право осіб, засуджених до позбавлення волі, на короткочасний виїзд за межі установи виконання покарань залежить від того, де особа відбуває таке покарання – у колонії чи у СІЗО, хоча об’єктивно правовий статус особи не має залежати від цього фактору.

Зазначена недосконалість законодавства призводить до того, що особа, що знаходиться у СІЗО, незалежно від її правового статусу, не має права на короткочасний виїзд за межі СІЗО, навіть за виняткових обставин – наприклад, у разі смерті близького родича, як це було у справі Фельдман проти України № 2.

У цій справі ЄСПЛ встановив, що загальне позбавлення будь-якої особи права на короткочасний виїзд за межі СІЗО порушує право особи на повагу до її приватного та сімейного життя.

На думку ЄСПЛ, замість встановлення імперативної заборони, держава має в кожній конкретній ситуації оцінити необхідність заборони чи надання дозволу на короткочасний виїзд за межі СІЗО. Тобто, держава має встановити виключно індивідуальний підхід до цього питання.

Що слід зробити державі на виконання рішення

Необхідно доповнити Закон України «Про попереднє ув’язнення» положеннями, що дозволяли б особам, які знаходяться у СІЗО, здійснювати короткочасні виїзди за межі установ тимчасового тримання у виняткових випадках.

Необхідно чітко визначити, як регулюється право на короткочасний виїзд за межі СІЗО осіб, для яких СІЗО є місцем відбування покарання.

Також, треба встановити чіткі критерії отримання відповідного дозволу подібно до критеріїв, встановлених у ст. 111 КВК, а саме – поставити можливість виїзду у залежність від тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється особа, та від її попередньої поведінки.

Що зроблено державою на виконання рішення

Наразі на розгляді Верховної Ради України знаходиться проект Закону про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо удосконалення порядку застосування до засуджених заходів заохочення і стягнення). Зазначений законопроект пропонує включити короткочасний виїзд за межі колонії до переліку заходів заохочення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі.

В той же час, стаття 111 чинного КВК розглядає це право засуджених осіб як виняток, і пов’язує його з особистими винятковими обставинами, як-то смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого; стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім’ї; одержання медичної допомоги, якщо така допомога не може бути надана на території відповідного місця позбавлення волі.

Також, на розгляді Верховної Ради України знаходиться проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених. Законопроект пропонує уточнення до статті 111 КВК щодо надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі установи виконання покарань для одержання  медичної допомоги, якщо така допомога не може бути надана установою виконання покарань, у разі наявності відповідного висновку лікаря цієї установи.

Таким чином, не дивлячись на деякі кроки держави у напрямку більш чіткого регулювання права осіб, що відбувають покарання у колонії, на короткочасний виїзд за межі колонії, для осіб, які знаходяться у СІЗО, цього права досі не передбачено законодавством України.

Наші законодавчі пропозиції

Необхідно доповнити положення Закону України «Про попереднє ув’язнення» та Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, передбачивши право осіб, що знаходяться у СІЗО, на короткочасний виїзд за межі колонії за виняткових обставин, передбачених ст. 111 КВК.

Аби забезпечити виконання обов’язку держави оцінити кожне окреме клопотання по суті та ухвалити вмотивоване рішення, необхідно надати слідчому судді повноваження постановляти вмотивовану ухвалу з кожного клопотання особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження.

Ці ж питання щодо осіб, які відбувають покарання у СІЗО, мають вирішуватися адміністрацією СІЗО в порядку ст. 111 КВК. Необхідно зобов’язати адміністрацію СІЗО щоразу постановляти вмотивоване рішення, аналізувати попередню поведінку засудженої особи, оцінювати необхідність короткочасного виїзду за межі СІЗО та відповідні ризики. Особа має мати право на оскарження такого рішення адміністрації СІЗО в судовому порядку.