| Автор: | Мартиновська Анастасiя, юрист Центру стратегiчних справ УГСПЛ |
Мартиновська Анастасiя, юрист Центру стратегiчних справ УГСПЛ
Сотні осіб стали заручниками ситуації, коли їх апеляційні та касаційні скарги не призначаються до розгляду через те, що матеріали справи були забуті на непідконтрольних Україні територіях. Така ситуація призводить до порушення державою права на доступ до суду.
З 2010 року пан Володимир знаходиться в слідчому ізоляторі міста Старобільська, розташованого у Луганській області. У вересні 2013 року його було засуджено Алчевським міським судом до 14 років позбавлення волі. До моменту набуття вироком законної сили суд залишив у силі щодо заявника запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в СІЗО. У жовтні паном Володимиром та прокуратурою було подано апеляційні скарги на вказане рішення. Апеляційний розгляд так і не було розпочато, бо матеріали кримінального провадження знаходяться в суді першої інстанції, що знаходиться на території Донецької та Луганської областей, на якій з квітня 2014 року було розпочато проведення антитерористичної операції. З того часу пану Володимиру відмовляють в перегляді його справи судом апеляційної інстанції посилаючись на відсутність матеріалів справи. Він знаходиться вже більше двох років під вартою за вироком, який не набув законної сили.
В подібній ситуації опинилася й одна з кримчанок, що відбуває покарання у колонії, яка розташована у місті Одеса. Її було засуджено до 7 років позбавлення волі у 2013 році, а у січні 2014 року суд апеляційної інстанції залишив в силі рішення суду першої інстанції. Вона скористалася своїм правом на подання касаційної скарги. У березні 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних i кримінальних справ відкрив касаційне провадження за її скаргою. Але справа кримчанки й досі не призначена до розгляду, бо матеріали справи залишилися на окупованій території.
Україна гарантує право на апеляційний та касаційний перегляд справ в Кримінальному процесуальному кодексі та Законі України «Про судоустрій та статус суддів». Також право на оскарження в кримінальних справах захищається статтею 2 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане право нерозривно пов’язане із правом на доступ до суду. У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що права особи мають бути ефективними, а не ілюзорними. Те що особа може скористатися правом на подання апеляційної чи касаційної скарги не є достатнім, оскільки доступ до суду, як зазначається в практиці Суду, включає не лише право ініціювати судове провадження, але й право на розгляд справи по суті.
Стаття 1 Закону «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції» передбачає, що справи, розгляд яких не закінчений і які перебувають у провадженні судів, розташованих в районі проведення АТО, передаються судам відповідно до встановленої законом нової підсудності. У разі неможливості передачі матеріалів справи відповідно до встановленої згідно з цим Законом підсудності вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для ухвалення відповідного судового рішення.
Стаття 12 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачає, що справи, які перебувають у провадженні судів, розташованих на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, та розгляд яких не закінчено, передаються судам відповідно до встановленої законодавством підсудності. В той же час закон не передбачає що робити у випадку, коли матеріали справи не було передано з окупованої території.
Законодавець не врегулював питання щодо тієї категорії справ, які не знаходяться на розгляді судів, що розташовані на непідконтрольній території. А саме коли суд першої або апеляційної інстанції розгляд справи завершив, а наступна інстанція його ще не розпочала.
В такому випадку особа може звернутися до суду за статтею 524 нового Кримінального процесуального кодексу України з клопотанням про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження. Однак суди відмовляють в задоволенні таких клопотань, оскільки прокуратура не може надати матеріалів справи, через те, що вони залишилися на непідконтрольній Україні території.
Таким чином держава не лише не забезпечує реалізацію прав осіб на доступ до суду. Вона ще й саботує можливість перегляду рішень судів навіть за умови, коли заявник самостійно докладає зусиль, що спрямовані на відновлення втраченого судового провадження та здійснення апеляційного і касаційного розгляду справи.
Для тих, хто не знайшов захисту своїх прав на національному рівні, єдиною надією залишаються міжнародні інстанції, зокрема Європейський суд з прав людини.
