Невиконання або тривале виконання остаточного рішення національного суду

ОПИС ПРОБЛЕМИ

Проблема невиконання судових рішень в Україні була актуальною з моменту набуття Україною незалежності. Це стосувалося як рішень проти держави та державних органів, так і проти приватних осіб.

Пілотним рішенням Європейського суду з прав людини “Юрій Миколайович Іванов проти України” державу було зобов’язано запровадити ефективний засіб юридичного захисту, який би забезпечив адекватний та достатній захист від невиконання або затримки у виконанні рішень національного суду, за виконання якого вона несе відповідальність відповідно до принципів, встановлених практикою Європейського суду з прав людини. Для цього Україні був наданий рік, а потім ще півроку. На виконання зазначеного рішення Міністерством юстиції було розроблено проект Закону України «Про гарантії держави щодо виконання рішень суду», який 14 січня 2011 року урядом подано на розгляд Верховної Ради України.

У рішенні Юрій Миколайович Іванов проти України Евросуд сфокусувався саме на невиконанні рішень суду, в яких держава виступає боржником в особі тих чи інших державних органів або підприємств (група налічує більше 400 подібних справ).

Дуже поширеною практикою в Україні було закриття виконавчого провадження на тій підставі, що у боржника немає грошей. Через цей факт не тільки особа залишається без належного захисту своїх прав, а й втрачається довіра до судової гілки влади, бо немає сенсу звертатись до суду за захистом своїх прав, якщо судове рішення все одно не буде виконуватись.

Відповідно до положень Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі – Конвенція), право доступу до суду, що гарантується статтею 6§1, передбачає не лише право звернутись до суду за захистом своїх прав, а й право захистити своє право, в першу чергу, виконанням рішення, яке ухвалено на користь особи. Так як у разі невиконання рішення концепція «захисту прав судом» не працює. Суд зазначив, що право за судовий захист, яке гарантується статтею 6§1 може стати недіючим, якщо національне законодавство держави-учасниці Конвенції дозволяє, щоб остаточне обов’язкове судове рішення залишалось не виконуваним на шкоду однієї із сторін. Доступ до суду також охоплює можливість виконання судового рішення без необґрунтованих затримок. На виконавчі процедури може впливати складність виконавчих процедур, поведінка особи-стягувача, поведінка компетентних державних органів та обсяг призначеної до стягнення суми (майна).

Проблема невиконання судових рішень триває вже багато років в Україні. У справі заявника суд прийняв рішення на користь заявника зазначивши, що державна організація оборонної сфера повинна була компенсувати заявникові вихідну виплату, компенсацію за військову форму, яку заявник придбавав за власний кошт. Однак державна установа компенсувала лише вихідну допомогу, а щодо уніформи повідомила, що грошей немає. І відповідно до законодавства України, продавати активи таких установ з метою виплати компенсації за рішенням суду, заборонено. На цих підставах виконавчі провадження у справах заявника закривали.

Євросуд зазначив, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також Суд зазначив, що обов’язком держави є нагляд за виконанням рішень проти державних органів (таким виконанням, якого потребує Конвенція – без необґрунтованих затримок).Держава не має посилатись на відсутність коштів, коли йде мова про виконання рішення проти державного органу.

В справі Юрій Миколайович Іванов проти України, Суд відзначив, що рішення на користь заявника не виконувались 7 років і 10 місяців та 5 років і 11 місяців. При цьому причинами таких затримок були: а) недостатність бюджетних коштів; б) бездіяльність державних виконавців; в) прогалини в національному законодавстві, через які не існувало можливості виконати рішення суду у випадках недостатності бюджетних коштів. Однак усі ці причини мали б бути під контролем держави і тому підпадають під сферу її відповідальності.

Суд зазначив, що українське законодавство не передбачає жодних ефективних засобів для вирішення проблем із затримками виконання судових рішень.

Суд визнав справу заявника пілотною та відзначив, що ситуація з невиконанням рішень національних судів в Україні є її структурною проблемою, і кількість заяв до ЄСПЛ з такою ж проблематикою з року в рік лише збільшується. Суд зазначив, що держава є вільною у виборі методів для усунення зазначеної проблематики, бажано, щоб ці методи та заходи перш за все стосувались заповнення прогалин в законодавстві та адміністративних заходів.

ЩО СЛІД ЗРОБИТИ ДЕРЖАВІ НА ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ

У своїх резолюціях CM/ResDH(2008)1 та CM/ResDH(2009)159 Комітет Міністрів відзначав бездіяльність українського уряду у вирішенні проблем, які є причиною неодноразових звернень громадян до ЄСПЛ з одними і тими ж скаргами.

15 жовтня 2009 року Велика палата ЄСПЛ прийняла рішення, в якому відзначила, що уряд України не вжив жодних заходів на виконання рішення суду у справі Юрій Миколайович Іванов проти України, тому Верховна палата ЄСПЛ прийняла рішення, відповідно до якого Україна повинна:

а) внести зміни до чинного законодавства, які б забезпечили процедуру призначення адекватної та достатньої компенсації за невиконані рішення судів на національному рівні (протягом року);

б) виплатити компенсації за рішеннями ЄСПЛ та досягти мирного врегулювання з заявниками, які звернулись до Суду з аналогічними що і у заявника скаргами до виконання рішення Суду (протягом року);

30 листопада 2010 року Комітет Міністрів Ради Європи у своїй резолюції CM/ResDH(2010)222 відзначив, що з 2004 року Україна так і не запропонувала широкомасштабної концепції реформування національного законодавства задля приведення його у відповідність до Конвенції. І навіть після прийняття пілотного рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України, уряд України не запропонував ані законопроекту ані плану на приведення свого законодавства у відповідність до Конвенції.

У резолюції CM/ResDH(2011)184 від 14 вересня 2011 року Комітет Міністрів Ради Європи зазначив, що український уряд на виконання зазначених вище резолюцій підготував законопроект, який був прийнятий у першому читанні Верховною Радою України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (9 вересня 2011 року). Однак уряд України не виконав приписи Комітету Міністрів щодо мирного врегулювання усіх індивідуальних скарг, поданих до ЄСПЛ з даного питання та не забезпечив запровадження компенсації за невиконання або затримки у виконанні судових рішень на національному рівні.

21 лютого 2012 року Європейський суд зазначив, що Україна не вжила жодних заходів на виконання рішення Суду у справі заявника і тому відновив розгляд справ за скаргами з тривалого невиконання рішень національних судів.

У резолюції CM/ResDH(2012)234 від 6 грудня 2012 року Комітет Міністрів Ради Європи зазначив, що новий закон «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі – Закон) стосується тільки майбутніх судових рішень і не вирішує проблем заявників (що вже подали скарги до ЄСПЛ) і не може зменшити приплив аналогічних скарг у майбутньому. Більш того, уряд України зазначив, що проект внесення змін до Закону, яким передбачається також забезпечення гарантій для виплат по рішеннях судів, що набули чинності до прийняття Закону. Однак Комітет Міністрів зазначив, що станом на грудень 2012 року пілотне рішення Юрій Миколайович Іванов проти України залишається повністю невиконаним.

16 жовтня 2013 року вищезгадані зміни до закону були прийняті. Відповідно до цих гарантій, у разі недостатності коштів у боржника, суми, що зазначені у судових рішеннях, будуть автоматично виплачуватись з Державного бюджету (що стосується позовів проти держави та державних органів, організацій тощо).

26 травня 2015 року УГСПЛ (DH-DD(2015)595) повідомила Комітету Міністрів, що у бюджеті України закладена сума на виплати компенсації за рішеннями ЄСПЛ, яка може покрити лише 1% боргу України по таких виплатах.

Державі слід внести зміни до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» таким чином, щоб він охоплював всі остаточні рішення національних судів, а не лише ті, які прийняті після набуття цим законом чинності. Крім того, слід внести зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та передбачити додаткові кошти в об’ємі, необхідному для компенсації боргу країни перед заявниками в ЄСПЛ.

ЩО ЗРОБЛЕНО ДЕРЖАВОЮ НА ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ

Що стосується індивідуальних заходів, то у останній комунікації DH-DD(2015)763від 9 липня 2015 року, уряд України повідомив яку суму компенсації виплатив по даній категорії справ за 2013, 2014 та 2015 роки, однак Комітет Міністрів відзначив, що уряд України не зазначив, який об’єм боргу з виплати компенсацій залишився і які суми підлягають виплаті найближчим часом.

Що стосується загальних заходів, то після останньої оцінки Комітетом Міністрів статусу виконання рішень Суду даної категорії справ у червні 2015 року, то проблема невиконання та тривалих затримок у виконанні рішень судів залишилася. Закон та зміни до нього не вирішили проблеми взагалі і до ЄСПЛ продовжують поступати численні скарги громадян України з даного питання.

У квітні 2015 року уряд України повідомив, що покращить механізм виконання судових рішень. Механізм полягав у тому, що борги по виплатах за судовими рішеннями (як національними так і ЄСПЛ) , а саме 7,544,562,370 гривень боргу можуть бути частково погашені за рахунок фінансових казначейських векселів строком обігу до семи років (стаття 20 Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік»). З цього приводу УГСПЛ (DH-DD(2015)595) зазначила, що даний механізм має численні недоліки. А саме виплати за векселями передбачаються протягом 7 років, що є дуже довгим періодом.

10 червня 2015 року Секретаріат ЄСПЛ повідомив Комітет Міністрів про те, що Україна представляє собою найбільш серйозну проблему, бо більше 9 000 скарг з одного і того самого питання (невиконання або необґрунтовано довге виконання судових рішень) наразі перебувають на розгляді у ЄСПЛ.

Наразі на розгляді Верховної Ради є законопроект «Про державну виконавчу службу та приватних виконавців». Даний закон дещо вирішує проблеми невиконання судових рішень. А саме цим законом встановлюється, що у разі спричинення шкоди державним виконавцем, ця шкода компенсується за рахунок держави. Однак все одно відсутній належний механізм такого доказування та отримання компенсації, ця шкода стосується лише діяльності державних виконавців, при цьому не зрозуміло, чи буде бездіяльність державних виконавців щодо виконання судового рішення вважатись спричиненням шкоди.

Відповідальність для державних виконавців передбачена лише дисциплінарна. Конкретної відповідальності держави за необґрунтовано тривале виконання рішення не передбачається.

НАШІ ЗАКОНОДАВЧІ ПРОПОЗИЦІЇ

Комітет Міністрів Ради Європи неодноразово повідомляв українському уряду, яких саме заходів очікує від України на виконання пілотного рішення ЄСПЛ у справі Юрій Миколайович Іванов проти України. Однак уряд України продовжує не вживати необхідних заходів.

Що стосується національного законодавства, то відповідно до рекомендацій і Європейського суду і Комітету Міністрів, Україна має запровадити норму, яка б передбачала призначення компенсації особі за тривале невиконання рішення суду.

Можливо було б доречним доповнити Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нормою, яка б передбачала виплату компенсації з державного бюджету за тривале невиконання рішення суду.

Також Закон України «Про виконавче провадження» має передбачати чітку відповідальність державних виконавців за бездіяльність при виконанні судових рішень.

Необхідно змінити статтю 20 Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік», зменшивши строк обігу фінансових казначейських векселів, бо 7 років і є тим самим необґрунтовано довгим невиконанням судового рішення.