За даними Інституту соціологічних досліджень Національної академії наук України 68 % жінок (а це приблизно 18 мільйонів) зазнають знущання в сім’ї. Чому так відбувається?
Домашнє насильство є поширеною проблемою в українському суспільстві
Домашнє насильство є поширеною проблемою в українському суспільстві: доволі низькі соціальні стандарти, економічні негаразди, високий рівень безробіття, алкоголізація суспільства, правовий нігілізм, все це чинники які формують відповідний психологічний стан людини в умовах якого сімейне насильство стає буденністю багатьох родин. Останнім часом до вже згаданих психотравмуючих чинників додався ще один — збройний конфлікт на сході України: внутрішньо переміщені особи, демобілізовані військовослужбовці, які приймали участь у проведенні антитерористичної операції, особи, які проживають у так званих сірих зонах потрапили ризику, адже постійний стрес зробив їх агресивними до свого найближчого оточення, тому сьогодні проблема домашнього насильства в Україні сягнула небачених досі масштабів, що є достатньо загрозливим індикатор спільних процесів. Вікторе, скажіть, будь ласка, а які розрізняють види домашнього насильства і які з них найбільш поширені в українському суспільстві сьогодні?
Віктор Філатов. Авторські права: Громадське Радіо
Юрист мережі громадських приймалень УГСПЛ Віктор Філатов: Взагалі то кажуть, що на науковому рівні і на рівні законодавства виділяється декілька видів домашнього насильства, по-перше, — це насильство сексуальне тобто це фактично фізичний плив на жертву. Є також насильство економічне, останнім часом і воно зростає, тобто це фактично обмеження у матеріальних можливостях одного із членів подружжя або ми можемо казати не тільки подружжя, а й про осіб, які мешкають спільно у цивільному шлюбі. Доволі поширеним є психологічне насильство. Наразі це проблема достатнього істотна тому, що взагалі то кажуть, що ці чинники, що Ви перелічили, тобто це різного роду стреси, які впливають на людину вони призводять до такого виду насильства, як психологічне насильство. Фізичне насильство знову ж таки — це один з основних видів тому, що зараз, на жаль, багато страждають, зокрема, дійсно це більшість жінки або діти, які стають жертвами отаких таких видів насильства.
Олег Шинкаренко: А як розрізнити насильство від просто поганого ставлення тобто, де та межа, де починається вже кримінальний злочин ?
Ну фактично, ті санкції, які прописані у кримінальному кодексі, окремі статті вони допомагають нам класифікувати ті чи інші діяння у якості окремого виду насильства. Ну взагалі то у нас дійсно це питання є актуальним тому, що на даному етапі немає такого акту нормативно-правого, який би визначав конкретно ці терміни. Однак є проект такого акту, який зараз вже знаходиться у Верховній Раді, він був розроблений Урядом. Це проект Закону «Про запобігання та протидії домашньому насильству», зокрема у ньому і не надається визначення кожного виду насильства, що дозволить у разі прийняття цього акту чітко регламентувати те чи інше діяння.
Олена Сапожнікова та Олег Шинакренко
Олена Сапожнікова: Доволі можу все-таки не погодитися, що на сьогоднішній день не визначені ці терміни. Вони визначені в Законі «Про попередження насильства в сім’ї» воно не звучить, як домашнє насильство, воно звучить, як насильство в сім’ї. Ми сьогоднішню програму назвали і обговорюємо «домашнє насильство» і це є не чинний термін правовий. Домашнє насильство в цьому законопроекті про який Ви говорите вже буде можливо введено, як правовий термін. На сьогоднішній день, все-таки, використовується насильство в сім’ї і в цьому Законі «Про попередження насильства в сім’ї» є визначення, будь ласка, що таке насильство в сім’ї, які є його види: і фізичне, і економічне, і сексуальне, і психологічне. Тобто всі ці види насильства в сім’ї вони визначені, окреслені дуже чітко і більше того уже на основі цього Закону у нас є адміністративна відповідальність, як якраз Олег по це говорить, як розмежувати, насправді ця межа вона полягає в таких двох тонких моментах. Я Ви знаєте, що є в Кримінальному кодексі стаття 166 — Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальником встановлених Законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою щодо якої встановлено опіку чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, тобто кримінальна відповідальність уже буде. Що означає це? батьки зобов’язані, щоб дитина не замерзла на вулиці та коли -25, а все таки її потрібно одягнути тепло, потрібно в будинку, щоб працювало опалення, щоб дитина не відпочивала при мінусі, тобто є певні обов’язки, якщо внаслідок цього дитина захворіє на захворювання тяжке захворювання або не дай Бог буде смерть, то тоді вже буде кримінальна відповідальність, а якщо це якісь незначні наслідки, то тоді ми будемо говорити про адміністративну відповідальність. Тут ще б хотілося сказати, що навіть умислу не обов’язково, щоб було. Батьки ж не можна уявити, щоб спеціально не одягають дитину до того, щоб вона захворіла чи щоб вона, не дай Бог, померла. Вони просто умисно ставляться до цих своїх обов’язків, не знаючи, що вони повинні робити по відношенню до своїх дітей або осіб, про яких вони піклуються — це можуть бути і старенькі батьки, які у них на піклуванні, а наслідки вони можуть і не передбачати, тобто вони можуть не обережно ставитися, вони можуть не хотіти, щоб сталося ці тяжкі наслідки, але все рівно кримінальна відповідальність буде і на сьогоднішній день є така кримінальна відповідальність. Як ти думаєш, Олеже, от скільки, на твою думку, яке покарання зараз передбачене?
Олег Шинкаренко: За те, що ти не вдягнеш синові шапку?
Олена Сапожнікова: Ну не те, щоб шапку, а в наслідок цього він тяжко захворіє або ще, не дай Бог, помре, летальний випадок.
Олег Шинкаренко: Ну, мені тут дуже важко сказати тому, що, на мою думку, тут немає ніякого, такого чіткого маркера, тобто чи можна сказати, що це було якесь необережне ставлення чи навмисний злочин, бо коли дійде до суду – це ж буде реальне якесь кримінальне покарання, штраф, ув’язнення, а ми навіть не можемо визначити — це було реальне насильство чи просто якась недбалість.
Олена Сапожнікова: Ну, дивись, Олег, це має бути умисно і є в цих випадках, коли злісне має бути, є таке формулювання…
Олег Шинкаренко: Злісне – це багаторазове?
Олена Сапожнікова: Так, системне.
Олег Шинкаренко: А хто взагалі зможе підтвердити, що це системно? Сусіди?
Олена Сапожнікова: Можуть сусіди сказати, що вони багаторазово зверталися до органів опіки та піклування, є десятки заяв, наприклад, в поліції на цих батьків і попри всі ці заяви, попри зауваження сусідів, батьки все рівно продовжують, наприклад, не купувати зимову шапку, коли мінус 20, а дитина ходить в літньому капелюшку. І от, дивись, яке покарання – карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк, тобто від двох до п’яти років. На Вашу думку це є справедливо і взагалі, який це є вид домашнього насильства, дана кримінальна відповідальність, до якого виду Ви б віднесли це?
Віктор Філатов: Ну, зараз дійсно йде тенденція до декриміналізації окремих злочинів для того, щоб все ж таки замінити їх на якийсь більш м’які покарання, але, на мою думку, у випадку, коли мова йде про такі темпи цієї проблеми, масштаби цієї проблеми, то можливо й доречно це буде діяти, як певний превентивний захід, тобто коли людина буде знати, батьки будуть знати про те, що за такі дії вони будуть нести реальне покарання, то вже можливо вони будуть по-іншому ставитися до своєї дитини, тобто до виконання тих обов’язків, які передбачені Сімейним кодексом України.
Олег Шинкаренко: А на скільки це взагалі реально чи це не є просто якимось теоретичним випадками – це законодавство працює взагалі, Ви чули про його застосування?
зберігається ініціатива жертви щодо повідомлення про випадки насильства
Віктор Філатов: На жаль, сьогодні так сталося, що навіть той проект, який пропонується в ньому все ж таки зберігається ініціатива жертви щодо повідомлення про такі випадки і дуже часто ми розуміємо, що в силу певних стереотипів про те, що це є родина, ми не будемо в неї втручатися, такі справи. Так виходить така ситуація, що власне жертва не повідомляє про такі випадки і люди живуть з цим дуже значний час, там роками, тому на даному етапі судова практика — це дуже незначна кількість справ, яка була розглянута і то під тиском здебільшого громадськості.
Олег Шинкаренко: А держава займається якось пропагандою цього законодавства, тобто спонуканням людей до скарг?
Віктор Філатов: На сьогодні є певні програми, такі от освітні у Міністерства соціальної політики, однак ми аналізували їх вони здебільшого мають такий популіський характер, тобто вони роз’яснюють окремі положення законодавства, але такої якби політики системної, я вважаю, що от зараз з прийняттям нового Закону можливо буде така політика проводитися державою.
Олена Сапожнікова: А скажіть, будь ласка, в громадську приймальню, як до вас можна звернутися, щоб отримати безкоштовну юридичну допомогу?
Віктор Філатов: Знаходиться наша приймальня у м. Дніпро, за адресою вул. Святослава Хороброго, буд. 31, кв.32. Контактні телефони – це 095-903-33-61 та 068-762-00-09, тобто це контакти приймальні, куди може звернутися будь-хто зі своєю проблемою і кваліфіковані юристи нашого центру вони допоможуть у вирішенні.
Олег Шинкаренко: Мене цікавить чому у чинному Сімейному кодексі України закріплено, що кожен учасник сімейних відносин, який досягнув чотирнадцяти років має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Таким чином дитина може подати до суду на своїх батьків. Чому вік дитини обмежується чотирнадцятьма роками чи це правильно і чи були вже випадки таких скарг, наші суди розглядали такі справи?
Віктор Філатов: У вітчизняній судовій системі є такі скарги, коли дитина зверталися з позовом до батьків. Чому такий вік саме? Ну, певно, виходять з того, що повинен бути певний рівень дієздатності і правоздатності або правосуб’єктності — це можливість повністю усвідомлювати наявність тих прав, які є, реалізовувати їх на практиці тому, що навряд чи дитина самостійно зможе там в 11-12 років скласти позовну заяву або дуже часто вона це все насильство сприймає, якщо воно вже системне, як щось таке взагалі то таке повсякденне.
Олег Шинкаренко: В Росії домашнє насильство декриміналізоване, російські законодавці, які голосували за таку норму і, до речі, Путін вже її підписав, сказали, що вона є цілком у руслі національної традиції, члени родини можуть робити все, що завгодно і держава не має права втручатися у це. Чи це правильно?
Віктор Філатов: Безумовно, ні і зараз Україна іде другим трішки напрямом – це більш орієнтир на європейське законодавство і там існують взагалі Конвенція Ради Європи «Про запобігання насильства стосовно жінок та боротьбу із наслідками», тому це не повинно бути традицією і, напевно, таки традиції вони, дійсно, дуже негативно потім позначаються на тих дітях, які вже стають дорослими і починають самостійне життя, тому вони дуже часто використовують такі ж самі засоби виховання.
Олег Шинкаренко: Дуже неприємною і дуже актуальною такою темою є для українського суспільства є насильство над жінками. В Житомирській області, одному районі Львова також у Дніпропетровську діяла до нещодавнього часу, я сподіваюся зараз діє, експериментальна програма, так звана «Блакитна карта», тобто спеціальна система реагування міліції на випадки домашнього насильства. В країні взагалі існує ціла мережа притулків для жінок. Я з’ясував, що вона реально працює і Києві є аж шість таких притулків. Я поспілкувався телефоном з директоркою з одного з таких притулків Тетяною Леонтівною Бачек, ми з нею поговорили і довідалися, що програма реально працює і допомагає жінкам.
В Україні існує ціла мережа притулків для жінок
Тетяна Бачек: Наш центр – це державна установа, яка надає всі послуги безкоштовно. По суті, заклад першочергово працює не тільки в питаннях насильства, а взагалі в питаннях порушення прав людини. Або ж, якщо людині потрібен якийсь певний психологічний захист, психологічна робота. Тобто у нас працюють юристи і психологи, але пріоритетним напрямом є, звичайно, питання домашнього насильства. Як показує практика, потреба людей у цьому дуже велика. Паралельно із центром у нас працює притулок для тимчасового перебування жінок, які потерпають від насильства. Він знаходиться окремо, за конфіденційною адресою. Звернення є кожного дня, крім того ми працюємо з агресорами за направленнями поліції — це по суті після висновку суду їх направляють на корекційну роботу, дільничний дає їм направлення і вони приходять до нас. Станом на сьогодні, наш притулок взагалі розрахований на перебування до 10 осіб. Зараз там перебуває сім жінок, сім осіб, з них двоє дітей. Першочерговою є робота із спеціалістами тут в центрі, звернення до юриста, до психолога, робота над собою. Тільки після того, коли з’ясовується, що факт насильства, по-перше, підтверджений, по-друге, людина має обґрунтовану необхідність перебувати в притулку, тоді збирається Робоча рада. Вона складається із юристів, з психологів, які рекомендують до направлення в притулку. По суті це робиться швидко, якщо це потрібно, але тільки після роботи із юристом та психологом. Перед переселенням до притулку — обов’язкове проходження медичного огляду, по практиці це три-чотири дні.
Олег Шинкаренко: А скільки жінка може перебувати в притулку?
Тетяна Бачик: Від трьох до шести місяців. Особисте відчуття, що люди більше готові про це говорити, багато було замовчування того всього скільки фактів насильства взагалі є і скільки людей доходить…через це люди стають відкритіші і готові приходити.
Олег Шинкаренко: До речі, цей центр знаходиться за адресою: вулиця Курчатова, 14а, на Лісовому масиві у Києві, подзвонити можна за телефоном (044) 518-73-72, а також (044) 518-96-00.
