| Джерело: | https://hromadskeradio.org/programs/pravova-abetka/pravova-abetka-zlochyny-na-grunti-nenavysti |
Чому виникають злочини на ґрунті ненависті та чому українські правоохоронці схильні їх ігнорувати, кваліфікуючи як хуліганство та інші більш звичайні порушення?
Олег Шинкаренко: Олесь Олексієвич Бузина – український публіцист, есеїст, телеведучий, відомий серед іншого книгою «Вурдалак Тарас Шевченко», яка була визнана Прокуратурою України такою, що розпалює міжнаціональну ворожнечу. Прокуратура визнала, що журналіст розпалював неприязнь до української нації, а також у свої публікаціях і книзі «Вурдалак Тарас Шевченко» ображав національного поета і зводив наклепи на нього. Але оскільки, на думку суду, дії Бузини не були соціально небезпечними, а в нього на утриманні є малолітня дитина, журналіст потрапив під амністію. 16 квітня 2015 року Бузина був застрелений біля власного будинку. 18 червня Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков повідомив, що затримані двоє підозрюваних у вбивстві Бузини і оголосив справу розкритою. Підозрюваними у злочині є Андрій Медведько, екс-боєць батальйонів МВС «Київ-2» і «Гарпун» і Денис Поліщук, лейтенант гвардії Збройних Сил України, був командиром 54-го окремого розвідувального взводу. Загибель Бузини згадують в контексті загибелі попереднього дня супротивника Революції Гідності Олега Калашнікова, чиє вбивство досі не розкрите. Немає сумнівів, що і покійний Бузина і покійний Калашніков викликали страшенну ненависть серед певних кіл українців, немає нічого дивного в тому, що Бузину, очевидно, вбили українські патріоти, які мають військовий досвід. Розслідування цієї справи вже завершено і 27 червня передано до суду. А чи є вбивство Олеся Бузини злочином на ґрунті ненависті, Анастасіє?
Анастасія Салюк. Громадське Радіо
Анастасія Салюк: Перш ніж відповісти на це питання я б хотіла зазначити, що ми маємо правильно розуміти терміни, які використовуємо. Отже, якщо ми говоримо про злочини на ґрунті ненависті, треба розуміти, що ненависть в цьому випадку — це не якась персональна емоція до якоїсь окремої особи, це радше упереджене ставлення до групи осіб, і от якраз у випадку вбивства Олеся Бузини радше йдеться про те, що особа, яка була вбивцею, не було згодна з позицією автора цих книжок, які ви згадували. Проте це не є злочином на ґрунті ненависті, це скоріше навпаки — відповідь на те, що ми можемо вважати мовою упередженості, мовою ворожнечі, ці публікації Олеся Бузини, які були визнані такими, що розпалюють міжнародну ворожнечу.
Олег Шинкаренко: Тобто виходить так, що розпалював мову ненависті саме покійний Олесь Бузина?
Анастасія Салюк: Власне, це і є особливість злочинів на ґрунті ненависті. Вважається, що це злочини з посланням, тобто, коли особа вчинює такий злочин, вона ніби дає якийсь меседж усьому суспільству, вона доносить якусь думку про те, що там певна категорія осіб — вони є нехорошими, скажімо, умовно. Якщо такі злочини залишаються непокараними, то це викликає відповідь, викликає ескалацію. Існує навіть така теорія, вона називається «піраміда ненависті». Якщо все починається з якихось просто упереджених ставлень, скажімо, стереотипів негативних про якусь етнічну групу, чи взагалі якусь соціальну групу, то далі це вже переходить в акти упередженості, в дискримінацію, насилля і закінчується навіть геноцидом. Тобто, оце якраз така лінійка по якій зростає ненависть.
Олена Сапожнікова: А як у нас? По якій лінійці вона росте? Якщо до 2007 року був зафіксований лише один вирок по 161-ій статті Кримінального кодексу — це організатор погрому в Київській синагозі після футбольного матчу у квітні 2002 року. Тобто тільки один випадок, цей злочин передбачав відповідальність щодо розпалювання міжетнічної ворожнечі. Анастасія, що — до 2007 року все так було добре?
Анастасія Салюк: Маю дещо іншу статистику. Україна звітує ОБСЕ щороку про злочини на ґрунті ненависті, і от останні данні які є це за 2015 рік.
Олена Сапожнікова: Так, я розумію, що далі все пішло гірше.
Олег Шинкаренко: Чиї це дані?
Чи є вбивство Олеся Бузини злочином на ґрунті ненависті?
Анастасія Салюк: Це Україна звітує Організації зі Співробітництва в Європі, вони якраз мають окремий такий репорт, що стосується злочинів на ґрунті ненависті.
Олена Сапожнікова: А за який період?
Анастасія Салюк: От, наприклад, за 2015 рік — це найновіші дані, тому що за 2016 і 2017 лише ще будуть звітувати, всього було зафіксовано 157 злочинів, із них 79 завершилися на стадії розслідування, і лише 3 злочини завершилися винесенням вироку.
Олена Сапожнікова: Анастасіє, я саме про це й говорю, що до 2007 року лише була одна справа, яка завершилася вироком, а згодом почало наростати, і от, будь-ласка, ваша статистика у 2015 — це вже більше сотні. Що сталося з нашим суспільством? Чому таке збільшення? З чим це пов’язано?
У 2015 році було зафіксовано 157злочинів на ґрунті ненависті, але лише 3 з них завершилися винесенням вироку.
Анастасія Салюк: По-перше я хочу зазначити, що ці дані, які зазначає Україна, це не остаточні дані.
Олена Сапожнікова: Їх ще більше може бути?
Анастасія Салюк: Дуже позитивні, їх набагато більше насправді.
Олена Сапожнікова: Але все одно: дивіться, одна справа — і сотні.
Анастасія Салюк: Так, так, безумовно.
Олена Сапожнікова: Що сталося за ці роки з нашим суспільством?
Анастасія Салюк: Дивіться, це елементарно легко прослідкувати в залежності від того, що відбувається в країні. У нас була революція, яка фактично розколола суспільство на тих, що підтримують її чи тих, що не підтримують, потім у нас почався військовий конфлікт і, безумовно, це викликає дуже сильну напруженість в суспільстві, викликає ненависть. Крім того, ми бачимо, що ці злочини не знаходять адекватної відповіді від правоохоронних органів, їх нерозслідуваність це знак для інших злочинців, що «окей, ви можете продовжувати так робити, все одно ви не будете покарані».
Олег Шинкаренко: А як кваліфікували злочини, які увійшли у статистику? Адже нікого не засуджують за злочини на ґрунті ненависті, тобто це якась неформальна кваліфікація?
Олена Сапожнікова: Олеже, засуджують, це я тобі назвала одну справу.
Олег Шинкаренко: Одна, але насправді ми ж тільки що дізналися, що їх більше.
Анастасія Салюк: Це формальна кваліфікація за статтею 161-ою Кримінального кодексу України, яка стосується порушень рівноправності і злочинів, які вчиняються саме на підставі ненависті з мотивів етнічної, релігійної ненависті.
Олег Шинкаренко: Тобто це вже все було зафіксовано правоохоронними органами?
Анастасія Салюк: Так, це саме злочини, які були зафіксовані.
Олег Шинкаренко: Тоді які взагалі бувають типові злочини на ґрунті ненависті в Україні? Що там за злочини?
Олена Сапожнікова: Олеже, я би хотіла сказати, що не тільки злочини. Будь-який, злочин фактично може мати такі ознаки, оскільки Кримінальний кодекс передбачає кваліфікуючу ознаку в статті 67-ій: обставини, які обтяжують покарання, — це вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату, і цей пункт був ще за радянських часів в Кримінальному кодексі, і він залишився. Але мало було кваліфікацій за цим пунктом, оскільки це вважалося як винесення бруду назовні і свідченням того, що в нас не таке добре суспільство, як би хотілося. І потім ці кваліфікуючі і обтяжуючі обставини увійшли в низку статей Кримінального кодексу. Тобто буває, що вбивство… ти називав той випадок… якщо би це умисне вбивство сталося із мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, то це вже б кваліфікувалося за чистиною 2 статті 115 і покарання було би більшим. Коли там до 10-ти років, наприклад, то тут уже — до 15 років. Тобто оця ознака обтяжує покарання, і взагалі то потрібно було б людям задуматися і, може, вони й тому не називають ці мотиви, оскільки розуміють, що їм краще сказати, що вони ненавиділи просто цю людину, чим назвати якісь інші мотиви, оскільки вони таким чином обтяжать собі ще й покарання.
Олег Шинкаренко: Так кого все ж таки ненавидять злочинці в Україні?
Анастасія Салюк: Знову ж таки, за тією ж самою статистикою, яку Україна звітувала ОБСЄ, основні види злочинів в цій категорії — це або расові злочини, акти ксенофобії, окремо навіть виділено «Роми і злочини проти представників ромської громади», дуже в нас потерпають від цих злочинів представники ЛГБТ-спільноти. Тобто це основні такі моменти. Але хотіла б ще додати, щоб наші слухачі вірно взагалі розуміли, про що ми говоримо, що злочини на ґрунті ненависті це не якийсь окремий вид злочину, те про що говорила Олена, що, відповідно, це будь-який злочин плюс ось ця характеристика упередженого ставлення до особи, яка є жертвою злочину. Тобто це може бути будь-що.
Олег Шинкаренко: А чому це важливо підкреслювати, що злочин відбувся саме на ґрунті ненависті? От просто відбувся злочин, вбивство наприклад або побиття, просто і розслідують його нехай як вбивство або побиття. Навіщо цей додаток?
Анастасія Салюк: От зазвичай так і розслідують. Справа в тому що, оскільки те, що ви й зазначали, це зазвичай злочини з посланням, потрібно адекватно на них реагувати, потрібно говорити про те, що ця людина не лише вбила якусь особу, а вона це зробила з мотивів расової нетерпимості, наприклад, і що це має отримати більше покарання. Тим самим ми заохочуємо не вчиняти такі злочини, ми засуджуємо це ще більше, аніж злочини з якихось персональних мотивів.
Олег Шинкаренко: А навіщо так робити?
Анастасія Салюк: Тому що це єдиний спосіб зменшити цю ескалацію ненависті. От цей рух по зростаючій від упередженого ставлення до насилля і геноцидів.
Олег Шинкаренко: А наскільки цей рух буде обов’язковим, якщо ми не будемо виносити покарання, наші суди не будуть виносити покарання щодо саме злочинів на ґрунті ненависті?
Анастасія Салюк: Ця теоріє працює саме таким чином, що якщо адекватно не відреагувати на ці злочини, то їх кількість, їх рівень лише збільшиться, тому що, те про що ми говорили, якщо злочинець залишається безкарним, якщо цей мотив не залишається відзначеним в судових рішеннях, в розслідуваннях правоохоронних органів, то це лише відкриває двері для нових злочинів з такими самими мотивами.
Олег Шинкаренко: А чи є мова ненависті злочином на ґрунті ненависті? Що це взагалі таке мова ненависті?
Анастасія Салюк: Мова ненависті, яку ще іноді називають мовою ворожнечі, в залежності від перекладу, може бути або злочином або кримінальним правопорушенням чи навіть не кримінальним правопорушенням, в залежності від юрисдикції країни. От, власне, в Україні це діяння є криміналізованим, стаття 161 Кримінального кодексу України, про яку ми вже сьогодні згадували, вона якраз засуджує такі діяння. Власне, це будь-які висловлювання або дії, які можуть розпалити ворожнечу між окремими соціальними групами, ворожнечу з мотивів нетерпимості до якогось політичного, релігійного класу чи з мотивів якихось переконань, які сповідує особа.
Олег Шинкаренко: А що є таким типовим прикладом мови ненависті? Чи взагалі вона існує в Україні?
Анастасія Салюк: Безумовно існує, останнім часом я думаю все більше. До речі, якраз приклад Олеся Бузини, якого ми згадували на початку, може бути прикладом мови ворожнечі. Але тут потрібно розуміти що є досить тонка грань між мовою ворожнечі і її засудженням, фактично цензуруванням та свободою слова. Тобто держава має дуже обережно діяти в цій площині, оскільки потрібно проводити таку досить чітку грань між цими діяннями, все ж таки не потрібно втручатися сильно в свободу слова.
27 квітня 2009 року декілька невідомих напали на Дніпровського студента Моххамеда Карабая, вигукуючи при цьому расистські образи.
Олег Шинкаренко: Чи ви маєте якісь приклади, які могли б проілюструвати цю грань?
Олена Сапожнікова та Олег Шинакренко
Олена Сапожнікова: Поки Анастасія згадує історії зі свого досвіду, я розповім про те, як правозахисники створили сайт hatecrimes, і там навели статистику таких справ: з 2009 по 2016 роки — це називається «Хроніка ненависті» із фотографіями цих осіб, до яких були такі дії. Зокрема, там одна така історія показана: 27 квітня 2009 року декілька невідомих напали на Дніпровського студента Моххамеда Карабая, вигукуючи при цьому расистські образи. Затягнувши студента у підворіття, нападники чинили протягом 40 хвилин над ним тортури, били, душили, мочилися на нього, та гасили об його тіло цигарки. Потім опускали голову хлопця в ємність з водою, яку знайшли поблизу. Як не дивно, традиційно, міліція порушила кримінальну справу за статтею «Злісне хуліганство». Хоча заявник Моххамед казав, називав ці образи, і там було очевидно, такі мотиви, якби не просто що хуліганські, але знову ж таки — маємо таку кваліфікацію. Більшість справ, які зазначаються як «хроніка ненависті» — йде така кваліфікація.
Багато разів ми називали сьогодні статтю 161, і хотіла би все-таки назвати її, як вона звучить: «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної приналежності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками». Тобто тут ще є така категорія, як інваліди. Нетерпимість до цієї категорії також є мовою ненависті, потрібно про це пам’ятати.
І що ми маємо з покараннями? Це штрафи від 200 до 500 неоподаткованих мінімумів громадян або обмеження волі до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Це на практиці найбільш застосовне, зокрема, можу назвати таку справу, яка завершилася судовим рішенням: центральним районним судом міста Сімферополь 20 червня 2011 року було винесено рішення, яким лідера козачої організації «Соболь» Віталія Храмова покарали і присудили йому 23 тисячі гривень штрафу, і от така зазвичай відповідальність може очікувати на людину. Якщо захочуть правоохоронці там побачити, ось це і звичайно хотілося би нагадати нашим слухачам, що все ж таки не штраф лише, якщо це кваліфікуюче в наступній частині, то там йде позбавлення волі уже не тільки обмеження, а й позбавлення волі від 2 до 5 рокі; від 5 до 8 років — якщо це організована група, а якщо це спричинило тяжкі наслідки, і поліція з цим не хоче мати справу. Зокрема, в Києві був спалений весною табір, де проживали роми та представники інших національностей, і от я недавно отримала відповідь від правоохоронців. Формальна відповідь, що ознак якоїсь расової ненависті там немає, в ході перевірки поліція встановила і нічого цього не бачить, і навіть вони не почали розслідувати це. Хоча заяву ми направили, хоча потерпілі є, і люди лишилися без нічого, їх вигнали з Києва, десятки людей, вони без майна, і вони перелякані бояться повертатися до Києва. Ось, будь-ласка — відповідь поліції. Не дивно, що на деяких сайтах Міністерства внутрішніх справ є навіть оголошення про те що: «Будьте обережними — цигани на вулиці». Анастасіє, чи можна це сприймати також як мову ворожнечі — ось ці такі заяви поліції?
Анастасія Салюк: Я погоджуюсь, мені здається в даному випадку правоохоронні органи є так само ретранслятором цих упереджених ставлень і, безумовно, це так само є актом упередженості до, в даному випадку, представників ромської громади. І в принципі проблема в тому, що правоохоронні органи не є ефективними в даному випадку, і законодавство також є кволим. От навіть та стаття 67 Кримінального кодексу, про яку ми вже говорили, яка говорить про обставини, що обтяжують покарання. Вона перелічує злочини лише на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі, а як щодо злочинів на підставі сексуальної орієнтації, статі, інвалідності — про що йдеться в іншій вже статті?
Олена Сапожнікова: Або за іншими ознаками.
Анастасія Салюк: Так, насправді, це дуже обмежена характеристика, єдине що ми маємо позитивне в цьому аспекті — це практика Європейського суду з прав людини в цьому контексті. Існує, наприклад, справа Ангелова, та «Ілієв проти Болгарії», в якій якраз і йшлося про вбивство представника ромської громади, де вбивця це була група підлітків вони дуже прямо зазначали про те, що вони вчиняють цей злочин саме з мотивів ненависті до ромів. Болгарія тоді не провела ефективне розслідування. Понад 9 років тривав цей процес, а Європейський Суд визнав, що тут є порушення, власне, обов’язку держави провести ефективне розслідування, і що цікаве для нашої держави, зазначу, немає необхідності у створенні законів, які б забороняли скоєння злочинів на ґрунті ненависті, тим не менше держава зобов’язана за відсутності таких законів провести ефективне розслідування і врахувати ось цю характеристику упередженості, саме ось цю характеристику, що злочинне діяння відноситься до злочинів на ґрунті ненависті. Тобто відсутність адекватного чи системного якогось законодавства в нашій країні не знімає обов’язку з правоохоронних органів проводити ефективне розслідування цих злочинів.
Олена Сапожнікова: Анастасіє, вони роблять, що можуть, от наприклад, вони пишуть плани заходів МВС щодо протидії расизму на певні періоди, але щодо протидії расизму, а як про інші, те, що ви називали? Он, будь-ласка, в СБУ створений окремий підрозділ із виявлення та припинення дії спрямованих на розпалення расової чи національної ворожнечі, а як бути з іншими групами? При Міністерстві закордонних справ України ввели окрему посаду Посла з важливих доручень питань протидії расизму, ксенофобії та дискримінації. Тобто, купа різних органів, і вони дуже вузько охоплюють оцей напрямок.
Олег Шинкаренко: Мені ще цікаво, як Гельсінська спілка допомагає громадянам, які стали жертвами злочинів на ґрунті ненависті. Чи є у вас подібні справи?
Анастасія Салюк: Так, ми підтримуємо справи, які стосуються злочинів на ґрунті ненависті, я думаю, що Олена може, якщо необхідно, більш в подробицях розказати про справу …
Олена Сапожнікова: Так, Анастасіє, я би хотіла сказати, що от на сьогоднішній день в цьому році ми такі справи можемо підтримати, як стратегічні, Центр Стратегічних справ, якщо зокрема в рамках проекту «Думайдан: гуртуємося біля шатра порозуміння» — цей проект Українська Гельсінська спілка створила разом із іншими організаціями. І в ході цього проекту ми намагаємося спонукати правоохоронців розслідувати спалення ромського табору та представників інших національностей. Підтримуємо також справу з їхнього незаконного затримання і недопущення на залізничний вокзал. От нещодавно, коли роми не змогли виїхати з Києва, то ми ці справи підтримали, звернулися до поліції, чекаємо на розслідування, якщо розслідування, ефективного розгляду не буде в Україні, то будемо йти з цими справами до Європейського суду з прав людини.
Анастасія Салюк: Є у нас також справи щодо дискримінації стосовно внутрішньо-переміщених осіб, є справи щодо гендерної дискримінації, тому звертайтеся, будь-ласка, до нас або за телефоном 097 384 27 99, або листом. Адреса: абонентська скринька 100, індекс 04071. Центр Стратегічних справ безумовно підтримує дану категорію справ, і ми надаємо юридичну допомогу.
Олена Сапожнікова: Я би сказала, не безумовно, а з умовами — оскільки десятки, сотні до нас приходять листів, і щомісяця вибираються декілька справ тільки, які підтримуються як стратегічні.
Олег Шинкаренко: А як ви вирішуєте, наскільки важливо підтримати ту чи іншу справу?
Анастасія Салюк: Якщо справа демонструє якусь системну помилку чи системну проблему в Україні, і якщо шляхом вирішення однієї справи можемо домогтися якихось серйозних зрушень, власне, щодо ситуації загалом. Тобто вибираються справи, в яких можливо найбільш яскраво, найбільш гостро висвітлюється якась проблема.
Олег Шинкаренко: Чи безкоштовна ваша допомога?
Анастасія Салюк: Так, допомога юристів Української Гельсінської спілки є безкоштовною, тому ми просимо звертайтеся, ми будемо розглядати.
Олена Сапожнікова: Та я би хотіла додати: у нас в рамках «Думайдану» був оголошений конкурс «Шляхи порозуміння», всеукраїнський учнівський та студентський конкурс. І от буквально нещодавно визначено нещодавно переможців: це школярі Оніщук Катерина з Миколаїва, Никита Курсін з Харкова, Оліфер Олена з Миколаїва, студенти Тищенко Марія з Полтавської області, Патерук Наталія з Києва, Марія Рільке (Панасюк). Вони написали есеї, і в них розкрили, який негатив в цій ненависті, і як можна з цим боротися. От ці погляди школярів, студентів оцінені, і скоро будуть відзначені призами.
Олег Шинкаренко: Рівень ненависті в українському суспільстві доволі високий. Про це свідчать постійні випадки насильства щодо певних національних меншин або людей з іншими і нехай абсолютно неприйнятними поглядами. Ненависть непродуктивна, вона заводить у глухий кут і породжує лише нову ненависть. Виглядає так, що рецепт протидії тут один: відмовитися від імпульсивних дій викликаних ненавистю. Якщо ви вважаєте, що хтось неправий звертайтесь до поліції, суду, правозахисників.
