Вийшов 47 випуск подкасту “Правова абетка” на Громадському Радіо: правило 39 Європейського суду

Джерело: https://hromadskeradio.org/programs/pravova-abetka/pravova-abetka-pravylo-39-yevropeyskogo-sudu

Коли Європейський Суд застосовує правило 39, яке змушує уряд країни негайно реагувати, і чому він не зробив цього, коли Надія Савченко страждала від голодування? Про це слухайте на Громадському Радіо.

47-ий випуск подкасту «Правова Абетка» Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової на Громадському Радіо  виходить за підтримки мережі громадських приймалень та Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Сьогодні разом із юристом Гельсінської спілки Анастасією Мартиновською ми будемо розмовляти про так зване «Правило 39».

Олег Шинкаренко: На підставі правила 39 Регламенту Європейського суду з прав людини цей Суд може застосувати заходи, які є обов’язковими для держави. Тимчасові заходи застосовуються лише у виняткових випадках. Суд застосовує їх тільки проти Договірної держави, тобто проти тої держави, яка підписала договір Конвенції і застосовує він їх тоді, коли, розглянувши всю необхідну інформацію,  Суд дійшов до висновку, що заявник буде мати дійсно серйозний ризик незворотної шкоди у разі, якщо захід не буде застосовано. Фактично правило 39 — це наказ для уряду певної країни негайно вдатися до певних дій. Звісно, тут ідеться лише про країни, які підписали Європейську Конвенцію з прав людини, як я сказав.

Олена Сапожнікова: Олег, можна я все-таки одразу тебе поправлю, все таки не наказ, а рекомендація державі щось зробити.

Чому суд відмовив у задоволенні клопотання щодо негайного звільнення Надії Савченко з-під варти?

Олег Шинкаренко: Ясно, що вона не зобов’язана його виконувати. Пригадаємо таку історію: 10 лютого 2015 року Європейський суд з прав людини відмовив у задоволенні отриманого напередодні клопотання про прийняття у справі Надії Савченко забезпечувального заходу у вигляді вказівки російській владі на необхідність негайного звільнення її з-під варти. Одночасно, Європейський Суд закликав Надію припинити голодування і запросив у російської влади інформацію про ситуацію, що склалася. У поданому в Європейський Суд клопотанні зазначалося, що Надія може стати жертвою жорстокого поводження у формі примусового годування. Чи було тут застосоване правило 39? Чому суд відмовив у задоволенні клопотання щодо негайного звільнення Надії Савченко з-під варти?

Анастасія Мартиновська. Громадське Радіо

Анастасія Мартиновська: Дивіться, потрібно пам’ятати, що є велика кількість справ, де існує не лише юридичний аспект, але і політичний аспект, і справа Надії Савченко — це саме приклад такої справи і суд був дуже обережним у своїх рішеннях, виходячи з цього. В даному випадку, звільнення Надії — це був не єдиний спосіб збереження її здоров’я та життя. В даному випадку суд вирішив, що звернутися до самого заявника з проханням припинити голодування буде більш ефективним, ніж звертатися до уряду Російської Федерації. В той же час правило 39 надає можливість суду зробити запит щодо інформації для держави. Я гадаю, що в даному випадку суд звернувся до уряду Російської Федерації з питанням щодо умов утримання Надії. Суд також в праві на будь-якій стадії вказати на вжиття чи невжиття певних дій саме заявнику, як було в даному випадку, і зазвичай Суд стоїть на позиції, що застосування правила 39 може мати місце, коли існує реальна загроза життю особи.

Олег Шинкаренко: Але ж така загроза існувала. Тобто Надія Савченко голодувала, і вона могла померти від голодування.

Анастасія Мартиновська: Бачите, тут двояка ситуація. З одного боку, так, вона могла нанести шкоду своєму здоров’ю внаслідок голодування, але так само вона відмовлялася від примусового годування, тому що примусове годування може бути кваліфіковано за статтею 3 Конвенції — це жорстоке або нелюдське поводження.

Олег Шинкаренко: Це тортури. А власне, сам факт її утримання в російській в’язниці і взагалі затримання був незаконним, чому би суду тут також не застосувати правило 39? Оскільки вона була схоплена невідомими людьми і передана в Росію з невідомою метою і її там утримували також абсолютно незаконно і без всяких підстав.

Анастасія Мартиновська: Як ми вже казали на самому початку, що правило 39 застосовується у виключних випадках, і якщо ми подивимося статистику Європейського суду з прав людини, то це правило застосовується порівняно із загальною кількістю рішень у дуже невеликій кількості справ, і тому питання, які мають підійматися у правилі 39, коли суд його застосовує — це питання, які безпосередньо стосуються життя особи. Наприклад, питання, пов’язані із тим, законно чи незаконно утримує уряд певної держави особу — це вже не є питання правила 39, це безпосередньо питання в межах рішення суду.

Олег Шинкаренко: Друга історія така. Адвокат Олександр Лісовий, з яким плідно співпрацює Фонд професійної підтримки жертв катувань, створений Харківською правозахисною групою, від імені свого клієнта М. звернувся до Європейського Суду зі скаргою на порушення ряду статей Конвенції, включаючи порушення статті 2 «Право на життя» і статті 3 «Заборона тортур і жорстокого поводження». Одночасно він направив факсом клопотання про застосування тимчасових заходів. У цьому клопотанні, яке направив адвокат Лісовий, йшлося про наступне: «Прошу суд відповідно до пункту 39 Регламенту прийняти тимчасові заходи щодо заяви М., цього ув’язненого, щодо порушення статі 2-ої Європейської конвенції, так як є реальна загроза життю заявника. М. — інвалід, хворий на важку форму туберкульозу в відкритій формі в стадії розпаду, і видалена частина легенів у нього. З листопада 2003 року він утримується під арештом у Євпаторії в Автономній Республіці Крим без медичного спостереження, без лікування, а також йому відмовлено у переведені у тюремну лікарню. Через відсутність лікування протягом 5 місяців арешту стан став вкрай важким. М. потребує термінового оперативного лікування через небезпеку ураження одного здорового легеня і настання незворотних наслідків, які викличуть його смерть. Прошу вжити суд термінових тимчасових заходів за заявою М. Перше, повідомити уряд про надходження заяви М., що перебуває під арештом в Євпаторії в Автономній Республіці Крим, запропонувати уряду перемістити заарештованого інваліда М. до медичного закладу для його спостереження і лікування до розгляду судом справи, і також прошу розгляду заяву М. в першочерговому порядку. Обґрунтовано вважаю, що невжиття тимчасових заходів і продовження утримання М. без медичного спостереження і лікування незабаром може призвести до його смерті». Уряд України досить швидко відреагував на звернення Суду, і пана М. перевели до і лікарні. Наскільки вчасно та стабільно український уряд реагує, коли Європейський суд застосовує правило 39? Чи є ця історія певним виключенням?

Анастасія Мартиновська: Насправді, суд частіше все ж робить запит державі щодо обставин справи, аби з’ясувати певні обставини, які в нього викликають питання, аніж робить прямий припис щодо здійснення певних дій, наприклад, направлення до медичного закладу. Дана ситуація саме демонструє той випадок, коли для життя особи існувала реальна загроза. Тобто, як було описано в ситуації, по-перше, це особа вже мала певні вади із здоров’ям, по-друге, він мав певні складності які були пов’язані з тим, що хворобу, на яку він хворіє та те, що в нього вже були проблеми із одним із легенів — це вже становить певний ризик для нього, навіть поза місцями позбавлення свободи, і по-друге, це те, що було відсутнє медичне лікування. Тобто, в даній ситуації суд прийшов до висновку, що невжиття правила 39 дійсно може призвести до загибелі цієї особи, вона просто не дочекається рішення суду, навіть якщо воно буде на її користь.

Олег Шинкаренко: Тобто, я так зрозумів, що застосування правила 39 завжди і виключно пов’язано з безпосередньою загрозою життю?

Олена Сапожнікова: Не завжди, Олеже, просто це той випадок, коли Європейський суд з прав людини не вагається, коли до Європейського суду звертаються і кажуть, що людина може померти, звичайно, це повідомлення більш сильне в порівняні з іншими повідомленнями, і коли Європейський Суд завалений тисячами заяв, звичайно, що він побачить саме ту. Анастасіє, а от у вас були приклади з вашої практики, коли зверталися до Центру Стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини, і справа вирішувалася по правилу 39?

Анастасія Мартиновська: Якраз зараз, цього місяця, була направлена одна зі скарг за правилом 39 до Суду. Суд вже відповів нам, і в даному випадку Суд поки що запросив додаткову інформацію в уряду щодо того, чи дійсно особі не надається медична допомога, і який насправді є стан її здоров’я, і чи справді загрожує її життю, чи невідворотні наслідки для її здоров’я може мати ненадання лікування.

Олена Сапожнікова: Що це за особа? Звідки? Можете коротко про справу.

Анастасія Мартиновська: Це особа, яка знаходиться у місцях позбавлення волі, в неї спостерігаються досить сильні розлади здоров’я, пов’язані із гінекологією, зокрема це сильні кровотечі. І у місцях позбавлення волі їй не надається належне лікування. Зокрема, навіть до неї застосовують певні медичні препарати, які заборонені Всесвітньою організацією з охорони здоров’я.

Олег Шинкаренко: Так, а чим це все закінчилося, ця історія?

Анастасія Мартиновська: Наразі це правило перебуває на тій стадії, що уряд передає інформацію стосовно її здоров’я і стосовно того, чому саме цей препарат застосовувався до цієї особи до суду. Я нагадаю, що найближчим часом ми отримаємо рішення суду з приводу того, що саме має зробити уряд в даній ситуації.

Олег Шинкаренко: Так, а що саме з особою відбувається? Чи рятують її життя?

Анастасія Мартиновська: Наразі вона все ще перебуває у місцях позбавлення волі і наскільки нам відомо за ці декілька днів, коли ми направили правило 39, до неї не почали застосовувати заходів медичного характеру.

Олег Шинкаренко: Отже я бачу, що навіть в такій демократичній країна як Україна, яка веде, власне, діалог з Європейським судом, правило 39 фактично працює досить таки рідко і неефективно.

Анастасія Мартиновська: Дивіться, взагалі уряд намагається виконувати приписи Суду, бо він знає, що Суд досить критично ставиться до сторін по справі, які не виконують його вказівок. Тому коли Суд прямо каже про необхідність поміщення особи до медичного закладу, наприклад, уряд зазвичай виконує цей припис, коли він йде від Суду прямою мовою.

Олег Шинкаренко: А скільки проходить часу перед тим, як суд дасть це правило і особу перемістять у лікувальний заклад? В середньому скільки може пройти часу?

Олена Сапожнікова: Олеже, можу тобі із своєї практики адвокатської сказати, що це може тривати декілька днів, декілька тижнів в залежності від того яким чином буде сформульоване повідомлення до Європейського Суду. Воно повинно бути написане доволі просто і часто схоже повинно бути більше навіть на журналістський стиль, ніж на юридичний, там мають бути факти і розпочинатися одразу із якихось найжахливіших таких от моментів.

Олег Шинкаренко: Чи можеш ти взагалі навести приклад успішного подання, яке викликало негайну реалізацію цього правила, і цій людині допомогли?

Олена Сапожнікова: Так, у мене була така одна із справ. Звернувся до Гельсінської спілки Велічко Владислав, це із Одеської області. Він перебував під вартою в Ізмайлівському слідчому ізоляторі  близько двох з половиною років без медичної допомоги, хоча був інвалідом: на той час мав третю групу інвалідності. Потім, в зв’язку із тим, що йому медична допомога не надавалася, він отримав другу групу інвалідності. В нього була тяжка форма СНІДу, 4 клінічна стадія, кандидоз ротової порожнини, нагортання, тяжка імуносупресія, варикозне розширення вен обох гомілок. Він ледь пересувався, ледь говорив, і коли навіть він звернувся із заявою до Гельсінської спілки, ми зателефонували, я була вражена тим, що він ледь говорив, я чула його шепіт, тобто він шепотів. І коли на одне з чергових клопотань, які я йому радила подавати в Ізмайлівському суді щодо обстеження та надання медичної допомоги суд сказав «добре, їдь в Одесу», його доправили в Одеський слідчий ізолятор і провели йому там медичне обстеження. Там в Одеському слідчому ізоляторі я з ним зустрілася, і якби підтвердилися всі ті моменти, про які він писав у своїй заяві, він дійсно ледь пересувався, він вийшов з-за дверей, коли його привели вартові, такий худий, просто тінь. І в мене був такий подив, що: як взагалі ця людина живе. І на моє питання чому він в такому стані і що з ним проводять, може яку медичну допомогу надають, він сказав: «Нічого». В Ізмайлівському ізоляторі каже, мені допомогти не можуть з моїми діагнозами, мені потрібно тільки стаціонарне лікування. І на всі прохання суду направити його на це лікування йому просто відмахуються і кажуть, що він хоче затягнути кримінальне провадження і, таким чином, не хоче нести відповідальність за те кримінальне порушення, в якому його обвинувачують.

Тоді ми вирішили, що, окрім того, що паралельно будемо подавати клопотання в Ізмайлівський суд про зміну запобіжного заходу тримання під вартою на підписку про невиїзд, щоб він зміг перебувати на стаціонарному лікуванні, ми вирішили звернутися до Європейського суду з прав людини по правилу 39, оскільки він був у жахливому стані, і на руках у нього були всі медичні довідки про його стан, і ось це обстеження, яке він проходив в Одесі, воно підтверджувало, що він потребує лікування спеціалізованого і відмови суду, який ігнорував. Ми це все виклали в заяві в Європейський Суд і направили факсом, це було в грудні 2011 року. Доволі швидко відреагував суд на наше звернення. Суд звернувся так само до уряду, уряд на моє ж підтвердження, нашої ж позиції направив в Європейський Суд купу довідок, що він в тяжкому стані, таким чином фактично зігравши роль адвоката Велічка, а не обвинувача, і Європейський Суд виніс таке рішення-рекомендацію уряду про те, що його потрібно направити у спеціалізовану установу в Одесі, де проводиться лікування СНІДу, і саме його форма ця тяжка, в якій він перебував, потребує саме стаціонарного лікування. Коли ця рекомендація урядом була отримана, вона спустилася вниз, тут саме таке голослівне підтвердження, що уряд виконує, але уряд не може виконати. От уряд отримав, що відбувається далі? Це все швидко, насправді, факсові ці повідомлення — вони літають день, два, три… в моїх справах реакція дуже швидка. Коли уряд спускає це в область, в Одеську область, пенітенціарну службу, потім звідти спускається воно ще нижче в Ізмайлівську прокуратуру, в слідчий ізолятор, звичайно про це всі дізнаються, але ж суд не може на підставі цієї рекомендації Європейського Суду, цього навіть спущеного якогось листа від уряду  винести рішення. Сторона в справі повинна подати клопотання, і ми саме це і зробили, ми знайшли там на місці адвоката, який представляв його в цьому кримінальному провадженні, я пояснила ситуацію і сказала, що я його представляю в Європейському Суді, і ось є такий документ. Я зробила переклад цього документа, оскільки Європейський Суд направляє всі документи англійською в ході комунікації, в основному, і національним судам складно буде виконати ці приписи, які уряд направляє в суд. Це, фактично, відбувається так, що в Ізмаілівському суді вони отримували факсове повідомлення, це не жива печатка, це не живий підпис, і для нашого національного суду це абсурд. Коли ж ми показали, адвокат подав клопотання, суд задовільнив його, і хоча в своєму рішенні він не посилався на рекомендацію Європейського Суду, але, думаю, що це було вирішальним. Його звільнили з залу суду, змінили запобіжний засіб на підписку про невиїзд, він поїхав сам, його не направили, а йому сказали тепер можеш пройти лікування. Отак фактично в нас виконується рекомендація Європейського Суду.

Олена Сапожнікова та Олег Шинкаренко. Автор фото: Аркадій Бущенко

Олег Шинкаренко: Чи вдалося йому хоч трішки поліпшити свій стан здоров’я?

Олена Сапожнікова: Так, завдяки громадській організації «Сонячне коло» в Одесі, яка взяла на себе всі витрати по тому, щоб він дістався цього центру спеціалізованого і пройшов там лікування. Зараз він живий, здоровий, час від часу телефонує мені дякує за те, що він тоді мав померти, а пройшло вже багато років з того часу, і він отримує пенсію по інвалідності. Цих коштів мало, звичайно, він чекає на компенсацію, яку Європейський Суд йому призначить, оскільки правило 39 дає ще можливість, це не завершення, це дає поштовх для того, щоб можна було заявити, що порушена стаття 3 Конвенції, наприклад, в даному випадку це тортури, які були до нього застосовані. Тобто протягом декількох років він фактично страждав без надання йому медичної допомоги, і ми висловили прохання про певну компенсацію моральних страждань. Очікуємо, що Європейський Суд задовільнить його прохання.

Олег Шинкаренко: Все ж таки ви мені не довели, що правило 39 не має прямого і безпосереднього зв’язку із загрозою життю людини.

Олена Сапожнікова: Все ж таки, напевно, воно й має.

Анастасія Мартиновська: Дивіться, Олеже, не лише щодо загрози життю і здоров’ю застосовується правило 39. Правило 39 дуже часто застосовується щодо екстрадиційного арешту, про екстрадицію, наприклад, коли особу мають відправити у країну, де до неї можуть бути застосовані або тортури, або навіть смертна кара, і в цьому випадку правило 39 — дуже дієвий механізм, бо ми можемо уявити собі ситуацію, коли б його не існувало і тоді держава відправляє заявника до цієї країни, наприклад, там до нього застосовують смертну кару, то заявнику вже немає якоїсь користі від того що за декілька років рішень Європейського суду з прав людини, а правило 39 саме зупиняє, нібито ставить паузу, держава зупиняється, і держава, так само як і заявник, очікує рішення Європейського суду з прав людини, що воно скаже. Чи дійсно можна в цій справі застосовувати екстрадицію до особи, чи є реальна загроза застосування до неї тортур чи смертної кари.

Олег Шинкаренко: Правило 39 — це серйозний інструмент, який дозволяє Європейському суду з прав людини негайно втручатися в ситуацію з тим, щоби запобігти невідворотним трагічним наслідкам. Фактично, це певна правова реанімація, якщо би уряди різних країн, і України в тому числі, дотримувалися вимог власного законодавства та застосовувати його, в ній не було би жодної необхідності.