| Автор: | Олена Проценко, юрист Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини |
Юрист Олена Проценко. Автор фото: УГСПЛ
Вперше в історії ЄСПЛ передав 12 143 нерозглянуті справи на виконання до Комітету Міністрів Ради Європи.
Велика Палата Європейського Суду з прав людини розглянула справу «Бурмич та інші проти України» щодо тривалого невиконання рішень українських судів. Суд наголосив, що з часу пілотного рішення у справі Іванова Україна не зробила нічого, аби вирішити проблему – кількість подібних скарг до ЄСПЛ лише зросла.
Суд відзначив, що він вже виконав свою роль у цій справі, а саме: ідентифікував системну проблему, констатував порушення права на справедливий суд і надав вказівки щодо заходів, які слід прийняти Україні. Суд не вбачає своєї подальшої ролі у вирішенні питання, а повторення тих самих висновків ЄСПЛ у тисячах подібних справ не вирішить проблему.
ЄСПЛ прийняв революційне рішення і, не розглядаючи 12 143 справи, передав їх до Комітету Міністрів, аби останній разом із Урядом України знайшли вирішення цієї системної проблеми. Всі нові скарги до ЄСПЛ з цього питання будуть одразу передаватися до Комітету Міністрів.
Переклад найбільш важливих частин рішення «Бурмич та інші проти України»:
“…5. Необхідність прийняття нового підходу у справах подібних до групи Іванова
167. У цій справі Суд, розглядаючи зауваження Комітету Міністрів (див. пункти 124-128 і 146 вище), зіткнувся з проблемою скерувати подальше виконання пілотного рішення, яке поки явно не досягло своїх цілей (див. пункти 11-15).
168. З часу реєстрації першої справи типу Іванова у 1999 році, до Суду загалом надійшло близько 29 000 аналогічних скарг. Тільки в 2012-2017 р. Суд ухвалив близько 6000 рішень після Іванова, згідно з якими […] заявникам було призначено суми в розмірі від 1000 до 3000 євро, а потім 2000 євро відшкодування (див. пункти 28, 32 і 43 вище). Загальна сума присуджених компенсацій у справах проти України за цей період – близько 12 мільйонів євро – становить значну частину заборгованості по ще невиконаним на національному рівні рішенням, яка за даними уряду України складає 89 мільйонів євро (див. параграфи 124 та 128 вище). Не дивлячись на це, щомісяця Суд реєструє більше 200 скарг по справах подібних до групи Іванова (див. пункт 44 вище).
169. На такі справи наразі припадає майже одна третина всіх повторюваних скарг до ЄСПЛ (див. пункт 8 вище). Обсяг цих заяв продовжував зростати, незважаючи на процедурні та адміністративні заходи, прийняті для розгляду цих скарг якомога скоріше та ефективніше, і незважаючи на те, що Комітет Міністрів неодноразово надавав Україні вказівки щодо вирішення цієї проблеми (див. пункти 23-44 та 124 – 128 вище).
170. При здійсненні своєї функції нагляду за виконанням рішень Суду Комітет Міністрів чітко визнав, що ситуація у справах типу Іванова, коли загальні заходи не були реалізовані в розумні терміни, створює серйозну загрозу для всієї системи Конвенції (див. також пункти 127 і 128 вище). В даному випадку нездатність Держави-відповідача виконати пілотне рішення ЄСПЛ протягом багатьох років призводило до постійного і зростаючого притоку скарг, в яких єдиним завданням Суду було постійно повторювати вже констатоване у справі Іванова порушення Конвенції та присуджувати справедливу компенсацію […].
171. Відповідно до практики Суду (див. пункти 43 і 151 вище), неефективне виконання рішення у справі Іванова продовжує – і буде продовжувати, якщо тільки суттєве рішення не буде прийнято Комітетом Міністрів, – призводити до повторюваних висновків Суду про порушення статті 6 § 1 і 13 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1 щодо кожної особи, українське судове рішення на користь якої не виконане. Відповідно до матеріалів, що містяться в розпорядженні Комітету Міністрів, в Україні налічується 120 000 таких осіб (див. пункт 126 вище).
172. На думку Суду, така ситуація у справах групи Іванова вказує на те, що Суду необхідно змінити підхід до розгляду подальших справ, пов’язаних з однією і тією ж системною проблемою. Суд знову звернеться до думки Комітету Міністрів вересня 2016 року про те, що не розгляд кожної конкретної справи Судом, а лише комплексне вирішення кореню проблеми в процесі виконання рішення у справі Іванова може забезпечити адекватне вирішення сучасної ситуації (див. пункт 127 вище).
173. Хоча індивідуальне відшкодування могло б бути призначене заявникам у цій справі після розгляду їхніх індивідуальних скарг Судом (див. пункт 126 вище), Суд вважає, що існує значний загальний інтерес у формуванні підходу, що у більш довгостроковій перспективі призведе до збереження ролей Суду, Комітету Міністрів, та уряду Держави-відповідача відповідно до статей 19 і 46 Конвенції (див. пункти 152-156 вище).
174. Враховуючи свої власні зусилля, спрямовані на розгляд справ групи Іванова протягом більше шістнадцяти років (див. пункт 10 вище), Суд доходить висновку, що повторення висновків Суду у величезній кількості схожих рішень ні до чого не призведе, не сприятиме досягненню справедливості, і лише накладе істотний тягар на ресурси Суду, що, в кінцевому підсумку, значно збільшить його навантаження. Це не буде корисним і жодним значним чином не сприятиме посиленню захисту прав людини згідно з Конвенцією.
175. В світлі вищевикладених міркувань явно стоїть питання про те, чи є доцільним для цілей Конвенції продовження розгляду справ типу Іванова.
[…]
191. У Брайтонській декларації Держави підкреслили, що «повторювані скарги в основному виникають із системних або структурних проблем, що існують на національному рівні. Відповідальність Держав-учасниць полягає в тому, щоб під контролем Комітету Міністрів забезпечити вирішення таких питань та наслідків порушень прав людини у рамках процедури ефективного виконання рішень Суду».
[…]
193. Як зазначено в Брайтонській декларації (див. пункт 122 вище), Суд поділяє з Договірними Державами «відповідальність за ефективну імплементацію Конвенції на підставі основного принципу субсидіарності». Проте компетенція Суду, як визначено статтею 19 Конвенції, та його роль за статтею 46 Конвенції в контексті процедури пілотних рішень не поширюються на забезпечення виконання власних рішень. Суд також не може бути перетворений на орган, який контролює виконання своїх рішень.
194. Розподіл завдань між Судом та Комітетом Міністрів є чітким: Суд може допомогти Державі-відповідачу у виконанні своїх зобов’язань за статтею 46, вказавши тип заходів, які можуть бути вжиті державою для того, щоб покласти край системній проблемі, визначеній Судом. Проте Комітет Міністрів повинен контролювати виконання рішення і забезпечити, щоб Держава виконала своє зобов’язання за статтею 46, включаючи прийняття таких загальних заходів щодо виправлення ситуації, які можуть вимагатись пілотним рішенням для надання компенсації існуючим або потенційним жертвам ідентифікованої системної проблеми (див. Броньовський, §§ 193-194). […]
195. Ситуація, з якою Суд зіткнувся у справах групи Іванова, по суті випливає з неефективного виконання остаточного рішення Суду, яке вимагає від України прийняття загальних заходів під наглядом Комітету Міністрів з метою усунення основної причини системної проблеми, з приводу якої Суд постійно отримує нові скарги. Проблема виконання цих рішень має фінансовий та політичний характер, і, як показують події, що відбулися після пілотного рішення у справі Іванова (див. пункти 137, 142 та 168 вище), їхнє вирішення виходить за межі компетенції Суду відповідно до Конвенції, як це визначено в статті 19. Ці проблеми можуть бути адекватно вирішені лише між Державою-відповідачем, з одного боку, та Комітетом Міністрів, з іншого, оскільки останній має повноваження відповідно до пункту 2 статті 46 Конвенції контролювати виконання рішень Суду.
196. Отже, Держава-відповідач і Комітет Міністрів зобов’язані взяти на себе відповідальність за статтею 46 та забезпечити повне виконання пілотного рішення Суду у справі Іванова і на додаток до необхідних загальних заходів, спрямованих на вирішення першопричини проблеми, індивідуальні заявники мають отримати відповідний засіб захисту на національному рівні, що включатиме схему відшкодування за порушення Конвенції, вже констатовані Судом, яке буде виконувати таку саму функцію, як і сатисфакція за статтею 41 Конвенції.
(в) Висновок
197. Юридична оцінка тривалого невиконання національних судових рішень в Україні вже була надана Судом в пілотному рішенні у справі Іванова. Таким чином, Суд виконав свою функцію відповідно до статті 19 Конвенції. Зокрема, він ідентифікував системну проблему, констатував порушення Конвенції і надав вказівки щодо загальних заходів, які слід прийняти за статтею 46 для належного виконання рішення Суду, щоб забезпечити правовий захист та відшкодування шкоди минулим, теперішнім і майбутнім жертвам виявлених системних порушень. Відповідно до принципу субсидіарності, який лежить в основі всієї Конвенції, а не лише процедури пілотних рішень, питання, про яке йдеться в рішенні у справі Іванова, в тому числі забезпечення відшкодування потерпілим від системного порушення Конвенції, встановленого в справі Іванова, є питанням виконання рішення ЄСПЛ згідно зі статтею 46 Конвенції.
[…]
201. Процедура пілотного судового розгляду призначена допомогти Державам-учасницям виконувати їхню роль в системі Конвенції шляхом вирішення таких проблем на національному рівні, забезпечуючи тим самим права і свободи, гарантовані Конвенцією, всім фактичним та потенційним жертвам системної проблеми, як того вимагає Стаття 1 Конвенції, пропонуючи їм більш швидку компенсацію. В той же час полегшується навантаження на Суд, який в іншому випадку повинен був би розглянути величезну кількість аналогічних по своїй суті справ, відкладаючи розгляд інших важливих заяв.
202. У світлі вищезгаданих міркувань, а особливо того факту, що інтереси заявників у цій справі та інтереси інших існуючих та потенційних жертв розглянутої системної проблеми більш належним чином захищені в процесі виконання, Суд встановив, що продовження розгляду справ групи Іванова не найкращим чином відповідатиме цілям Конвенції. В цьому зв’язку він приходить до висновку, що продовження розгляду справи не виправдано за статтею 37 § 1 (с). Залишається визначити, чи потребує «повага прав людини» все ж таки продовжити розгляд справи.
203. У всіх подібних справах кожен теперішній і потенційний заявник, по суті, є “жертвою” за змістом статті 34 Конвенції, яка має право на те, щоб пілотне рішення Суду було повністю виконане на національному рівні відповідно до статті 46 § 1, та отримати “адекватне та достатнє відшкодування” , як того вимагає п. 5 резолютивної частини рішення у справі Іванова . Таке відшкодування повинно включати в себе виконання українських судових рішень, ухвалених на їхню користь. В цьому контексті Суд повторює, що, як вже неодноразово було зазначено у численних справах групи Іванова, на українській державі лежить невиконане зобов’язання виконати національні судові рішення, які можуть бути виконані.
204. Як зазначено вище, питання, підняті в цих заявах, повинні бути вирішені в контексті загальних заходів, що вимагаються від держави для виконання пілотного рішення у справі Іванова, включаючи надання належного та достатнього відшкодування за порушення Конвенції, зазначеного у справі Іванова (п. 5 резолютивної частини рішення у справі Іванова). Нагляд за виконанням цих заходів лежить на Комітеті Міністрів Ради Європи. Відповідно, беручи до уваги різні заходи, що здійснюються з цією метою, Суд доходить висновку про те, що дотримання прав людини за змістом статті 37 § 1 не вимагає продовжувати розгляд таких заяв та призначати індивідуальне відшкодування.
[…]
208. Відповідно, Суд вирішує виключити заяви, про які йде мова, зі списку розглядуваних справ згідно з пунктом 1 (с) статті 37 Конвенції.
[…]
219. Беручи до уваги той факт, що всі ці скарги походять з однієї системної проблеми, виявленої в справі Іванова, і що вони стосуються, по суті, тих самих фактів та законів, що і ця справа, Суд вважає, що всі заяви мають бути об’єднані відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду та пункту 1 правила 71.
220. Крім того, з причин, викладених вище (див. пункти 200-208 та 211-212 вище), Суд вважає, що 7 641 комунікованих заяв і 4 502 нових заяв слід виключити з реєстру розглядуваних Судом справ відповідно до пункту 1 (c) статті 37 Конвенції.
(іі) Щодо майбутніх аналогічних заяв
221. Що стосується майбутніх подібних заяв, Суд вказав, що він може вилучати їх з реєстру та передавати їх безпосередньо до Комітету Міністрів, окрім заяв, які він визнає неприйнятними відповідно до статті 35 Конвенції.
222. Крім того, з огляду на постанову Комітету Міністрів про рішення, що виявляють системні проблеми, від 12 травня 2004 року (Рез (2004)3, див. пункт 112 вище), Суд забезпечить, щоб Комітет Міністрів та інституції Ради Європи, згадані в Резолюції, були належним чином повідомлені про будь-які подібні справи та вжиті кроки, що стосуватимуться справ групи Іванова. Крім того, Комітет Міністрів та Держава-відповідач отримуватимуть рішення Суду з переліком таких заяв, якими в подальшому займатиметься Комітет Міністрів в межах заходів загального характеру щодо виконання пілотного рішення на національному рівні, в такий спосіб, щоб забезпечити належне поновлення прав усіх заявників у цих справах.
(iii) Заключне положення
223. Рішення вилучити заяви, подібні до справи групи Іванова, з реєстру справ Суду жодним чином не обмежує його повноваження поновити в реєстрі справ заяви, перелічені в додатках до цього рішення, чи будь-які подібні майбутні заяви, якщо це буде виправдано обставинами. Суд передбачає, що може бути доцільним переоцінити ситуацію за два роки після ухвалення цього рішення аби з’ясувати, чи тим часом виникли обставини, які б виправдали такі кроки…”
