Стаття 8 Конвенції основоположних прав і свобод (далі – Конвенція) гарантує право на повагу до приватного та сімейного життя. При розгляді питання чи була порушення стаття 8 Конвенції потрібно щонайменше відповісти на такі запитання: чи було втручання у втручання у приватне чи сімейне життя; чи було таке втручання обґрунтованим; чи було воно законним; чи переслідувало законну мету; чи було необхідним у демократичному суспільстві. Зокрема, щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві» воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». У кожній конкретній справі, навіть за схожих на перший погляд обставин, відповіді на ці запитання можуть бути різними, оскільки тут важать деталі.
Нещодавно, 14 січня 2016 року, Європейський суд з прав людини (далі – Суд) у справі «Радзвевілло проти України» (№ 38771/05) визнав порушення статті 8 Конвенції, встановивши компенсацію в розмірі 10 000 євро в рахунок відшкодування нематеріальної шкоди, а також 800 євро в рахунок відшкодування судових та інших витрат. У цій справі заявник скаржився на те, що його поміщення до Ладижинської колонії Вінницької області було свавільним та неспіврозмірним втручанням в його право на збереження контактів із сім’єю, а саме з хворими та у похилому віці батьками. Заявник стверджував, що виправна колонія знаходилася за 1000 км від Сімферополя, місця проживання його батьків. Зокрема, щоб дістатися до колонії батькам заявника потрібно було змінити два поїзди, а потім ще їхати поганим автобусом чи дорогим таксі, таким чином поїздка займала 24 години лише в один бік. Таку дорогу не міг подолати його вітчим, що був інвалідом та людиною похилого віку, та й для матері заявника це було непросто, оскільки вона була у похилому віці та мала проблеми зі здоров’ям. У зв’язку з чим у період з 2007 по 2015 роки заявника відвідувала в колонії лише мати і то 7 разів, замість 28, які передбачені законом. Заявник зазначав у своїй скарзі до Суду, що він намагався домогтися переводу ближче до місця проживання його батьків, однак йому було відмовлено з причини відсутності місць у інших колоніях. У цій справі Суд встановив, що національна влада прийняла формальне рішення у справі заявника, не розглянувши належним чином його аргументи щодо особистих обставин, а саме похилого віку його батьків, їх поганого стану здоров’я, фінансових труднощів, що створювали перепони до відвідування заявника в колонії. Суд вказав тут на попередню практику в цій категорії справ, зазначивши що раніше надана Судом оцінка може бути застосована і в цій справі, а саме йшла мова про справу «Вінтман проти України» (№ 28403/05).
Так, 23 жовтня 2014 року у справі «Вінтман проти України» Суд визнав порушення права засудженого на сімейне життя в контексті статті 8 Конвенції, встановивши компенсацію в розмірі 12 000 євро в рахунок відшкодування нематеріальної шкоди, а також 2 556 євро в рахунок відшкодування судових та інших витрат. Суд встановив у цій справі, що: 1) було втручання у право заявника на сімейне життя у контексті статті 8 Конвенції; 2) таке втручання було передбачено законом; 3) таке втручання не було «необхідним у демократичному суспільстві»: хоча втручання переслідувало «законні цілі», а саме зменшення переповненості колоній та забезпечення належної дисципліни у місцях позбавлення волі, однак таке втручання не було співрозмірним «переслідуваним цілям», оскільки особисте та сімейне життя заявника, похилий вік, поганий стан здоров’я його матері, як і її погане фінансове становище, не були взяті до уваги владою жодного разу, та ніколи представниками влади не наводилися достатні причини відмови заявникові у його переведенні в іншу колонію, розташовану ближче до місця проживання його батьків.
NB! Центр стратегічних судових справ Української спілки з прав людини розглядає справи на предмет їх стратегічності та можливість надання безкоштовної правової консультації адвокатам, безкоштовної правової допомоги клієнтам у випадку звернення їх до Європейського суду з прав людини. Звертайтеся!
З міжнародною та національною практикою можна ознайомитися на сайті precedent.in.ua. Зокрема, нещодавно там опублікована повна електронна версія збірки «Precedent UA – 2015», в якій висвітлені результати дослідження Українською Гельсінською спілкою з прав людини практики застосування національними судами рішень Європейського суду з прав людини.
Текст статті взято із Інформаційного дайджесту системи безоплатної правової допомоги в України № 12 (1)/2016 (січень-лютий), а саме з розділу “Європейська практика правого захисту”, підготовленого у співпраці з Українською Гельсінською спілкою з прав людини
