Навесні 2008 року Верховний суд залишив без змін рішення Тернопільського обласного апеляційного суду і посадив мешканців міста Хмельницького Івана Нечипорука і Олександра Моцного на 15 років за вбивство Антоніни Іскрицької, яке сталося у березні 2004 року.
Тоді двоє чоловіків у масках зачаїлися під квартирою Іскрицьких у Хмельницькому нібито з метою пограбування, а коли відчинив двері син Сергій, вони напали на нього. Мати вибігла на допомогу, в неї стріляли гумовими кулями, після чого вона померла.
Іван Нечипорук і його дружина Наталя Йонкало подали скаргу до ЄСПЛ. Олександр Моцний цього робити не став з невідомих причин. Суд у Стразбурзі постановив, що Нечипорук зазнав жорсткої поведінки і українською Фемідою не було здійснено ефективного розслідування скарг заявника на тортури з боку міліції, що не було здійснено його право на «справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом». Загалом ЄСПЛ нарахував тринадцять (!) порушень європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Постановив виплатити заявникам 48тис. 594 євро компенсації. Чи варто наголошувати, що це з наших з вами кишень, а не з кишеньтих, хто здійснював таке з дозволу сказати розслідування і правосуддя.
Якщо перевести претензії ЄСПЛ на популярну мову, то Тернопільський апеляційний суд і Верховний суд України банально проігнорували наявні в справі висновки незалежної експертизи, які свідчили про те, що обвинувачених катували під час слідства, зокрема, підводили до геніталій електричний струм. Завдавали інших катувань, після чого вони написали явку з повинним. Також мова в рішенні Європейського суду про численні порушення прав обвинувачених як під час досудового слідства, так і під час суду. Від себе додам, що цинічніших, масштабніших і брутальніших фальсифікацій, ніж у цій справі, мені не доводилося зустрічати.
Згідно взятих на себе зобов’язань, Україна має виконувати рішення ЄСПЛ, а це значить, що, крім виплати компенсації, вона має забезпечити перегляд справи.
І ось почався абсурд. Суддя Вищого спеціалізованого суду В.І. Орлянська вирішила, що справу не можна допускати до перегляду Верховним судом, оскільки заява від Івана Нечипорука та його адвоката Аркадія Бущенка порушує вимоги Кримінально-процесуального кодексу. Зокрема, в рішенні відзначається, що заяву має право підписати лише засуджений, а вона підписана як Нечипоруком, так і його адвокатом. Тим часом, про заборону підписувати скаргу захисникові спільно з його клієнтом в законі нема жодного слова.
Крім того, у рішенні Орлянської відзначається, що скаргу надіслано не з адреси відбування Нечипоруком покарання, а з Центру правової допомоги. Звідки відсилати скаргу – закон тим більше не регламентує.
Але це квіточки. А ягідки сталися у Верховному суді після того, як заявник виправив вказані «недоліки». Попри красиві слова про необхідність справедливого і неупередженого суду, найвища судова інстанція країни не виправдала Нечипорука. Хоча кожне із згаданих у рішенні ЄСПЛ пунктів порушень прав Нечипорука свідчить про те, що докази збиралися у незаконний спосіб. А відтак, згідно з українськими ж законами, вони не можуть вважатися доказами. Мало того, Верховний суд не знайшов підстав для зміни Нечипорукові запобіжного заходу і далі тримає його за ґратами. Причому жодним словом не аргументував таке своє рішення – вирішив та й годі. Але найабсурдніше, що він не став переглядати справу Олександра Моцного на тій підставі, що останній не звертався до ЄПСЛ.
Іншими словами, справу переглянуть і теоретично можуть виправдати Нечипорука, а його партнер по нібито вбивству, який нібито на пару з ним вбивав жінку, залишиться сидіти.
Насправді дуже схоже на те, що наша судова система докладає зусиль, аби Нечипорук не був виправданий. Бо якщо це станеться, то постане питання про відповідальність великої групи осіб: від рядових слідчих і експертів до нинішнього голови Верховного суду Володимира Пилипчука, адже саме він доклав зусиль для того, щоб її не було розглянуто об’єктивно.
Річ у тім, що перед тим, як потрапити до Тернопільського апеляційного суду, який визнав Нечипорука і Моцного винними, її розглядали два інших суди. Хмельницький міськрайонний і виправдав обвинувачених, і прийняв окрему ухвалу на неякісну роботу слідства. Шепетевський районний відправив справу на дослідування і поставив 37(!) додаткових запитань. Уявляєте собі якість цього розслідування.
Ось тоді у декого із зацікавлених виникла ідея відправити справу до Тернополя. Про це клопотався тодішній перший заступник голови Верховного суду Петро Пилипчук. Він порушив так званий принцип територіальної юрисдикції. Тобто принцип, коли злочини, скоєні в певному регіоні, мають розглядати суди цього ж регіону. Закон передбачає надзвичайні обставини, за яких справу можна перенести за межі певного регіону. Але під жодну з них історія Моцного і Нечипорука не підпадала.
Рішення про зміну юрисдикції ухвалювалося поза межами судової процедури, без участі сторін. Захисники і родичі обвинувачених вже тоді відчували, що тут щось не так і намагалися протестувати. Погоджувалися: хай будь будь-який регіон, але не Тернопіль, адже чомусь саме на Тернополі наполягали їхні опоненти. Ні Пилипчук, ні тодішній голова Верховного суду Василь
Онопенко до них не дослухалися.
Їхні підозри виявилися небезпідставними – в Тернопільському апеляційному суді суддя Ольга Демченко влаштувала просто таки судилище. Складалося враження, що процедури для неї не існувало. Крім того, є докази того, що протокол судового засідання було сфальшовано. А Верховний суд під головуванням судді Миколи Мороза просто проігнорував аргументи адвокатів – так, наче їх не існувало в природі.
Це же не дивина, коли Верховний суд докладає зусиль, аби не виконати рішення Європейського суду з прав людини. Саме за це кілька років тому Українська гельсінська спілка присудила йому антипремію «Будяк року». Лише увага ЗМІ до справи може стати гарантією того, що суспільство не допустить чергової сваволі.
А про методи фальсифікацій у справі Моцного і Нечипорука автор розповість в окремій статті.
