Плоди отруйного дерева

Ця шокуюча історія наочно показує, що українська правоохоронна система досі нездатна нормально працювати без поправок від європейських судових органів. Але інколи навіть ці поправки не допомагають дійти до справедливості.

Смерть таксиста

Відомо, що українські правоохоронці для покращення звітності люблять “вішати” безнадійні (або дуже важкі) справи на людей, яких підозрюють у тяжких злочинах. Аби прилаштувати до кримінального “паротягу” ще декілька вагонів, вони йдуть на шантаж затриманого або і явно фальсифікують справу. Боротися із цим особливо важко тому, що суди погоджуються із сумнівними висновками слідчих, споживаючи, як висловлюються європейські юристи, ці “плоди отруйного дерева”.

25 січня 2001 року Олександр Яременко домовився зустрітися із своїм приятелем Анатолієм, навіть гадки не маючи, що в цей день їхнє попереднє життя закінчиться назавжди. Як він потім розповідав журналістам, його приятель Анатолій заїхав за ним у Бортничі на таксі. Вже у салоні Олександр побачив, що водій мертвий. Анатолій наказав йому тримати язика за зубами, бо інакше пригрозив записати у співучасники. Приятелі переклали тіло на заднє сидіння та поїхали далі. Раптом Олександра знудило, і він вистрибнув з машини. Анатолій навіщось вирвав лічильник, розкидав папери та підпалив сидіння. Через два дні за Олександром приїхала міліція та затримала його за підозрою у вбивстві таксиста. .

Одразу ж із самого початку слідчий став переконувати Олександра у всьому зізнатися. У якості аргументів він використав побої та погрози. Адвоката при цьому не було, бо слідчий характеризував злочин не як “навмисне вбивство”, а як “тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть” – юридичне представництво звинуваченого при цьому не є обов’язковим.

“Трюк слідства полягав у тому, що Яременку спочатку висунули менш тяжке обвинувачення (нанесення тяжких тілесних ушкоджень), за яким обов’язку надати адвоката не було, – пояснює виконавчий директор Української Гельсинської Спілки з Прав Людини Аркадій Бущенко. – І як тільки від нього отримали зізнання, йому тут же пред’явили справжнє обвинувачення”.

За словами Олександра, міліціонери били його палицями по зап’ястках та плечах і змусили відмовитися від адвоката, а також зізнатися у вбивстві іншого таксиста, яке було скоєне влітку 1998 року. Далі справи про вбивства 1998 та 2001 років об’єднали в одну та провели слідчий експеримент у присутності адвоката. Олександр пояснив, як все відбувалося у 2001 році, але від своїх попередніх зізнань про події 1998 року відмовився і попросив через адвоката провести його медичний огляд аби довести факт тортур. І ось тут слідчий знову став залякувати Олександра, в результаті чого той відмовився від адвоката на підставі того, що той “не дозволив йому зізнатися у скоєнні злочину 1998 року”.

“Адвокат діяв абсолютно правильно після розповіді клієнта про те, як саме слідчий отримав від нього зізнання, – запевнив Аркадій Бущенко. – Слідчий хибно витлумачив закон, бо він не має права відсторонювати адвоката на цих підставах”.

Адвокат боровся за свої права після відсторонення, але на це йому знадобилося кілька місяців, на що, власне, слідство і розраховувало. Через 5 днів Олександру влаштували новий слідчий експеримент вже з більш лояльним слідству адвокатом, і тоді звинувачений підписав все, що від нього вимагали, а на додаток прокурор ще й відмовив йому у медичному обстеженні. Коли адвокат почав скаржитися на свавілля правоохоронців, прокурор сказав йому, що той “порушив свій професійний обов’язок, порадивши клієнту наполягати на своїй невинності”. Повернутися до справи адвокату вдалося майже через три місяці, коли вся справа проти Олександра вже була підготовлена до передачі в суд. Слідчий навіть відмовив підозрюваному в очній ставці із приятелем Анатолієм – єдиним джерелом свідчень проти нього, – бо “жодних протиріч у їхніх свідченнях знайдено не було”.

У листопаді 2001 року Київській апеляційний суд визнав Олександра та Анатолія винними у скоєнні злочинів 1998 та 2001 років та присудив їм довічне ув’язнення. Про маніпуляції з адвокатом та побої суд не згадав, бо не мав ніяких доказів.

Як обійти рішення Європейського Суду?

У серпні 2002 року Олександр поскаржився до Європейського Суду з Прав Людини і через шість років той прийняв постанову (Yaremenko v. Ukraine, no. 32092/02, § 86, 12 June 2008), що справа обвинуваченого має бути переглянута. Аргументи ЄСПЛ були прості: вилучення адвоката через погрози, побої, відмова у вчасному медичному обстеженні одразу після них, та – як результат – вимушені свідчення проти себе, на яких здебільшого й була побудована вся справа.

“Сьогодні юридичне представництво обвинуваченого (наявність адвоката під час слідчих дій) є обов’язковим при особливо тяжких злочинах, при розслідуванні злочинів неповнолітніх, людей з певними фізичними та психічними вадами, – розповідає Аркадій Бущенко, – Але у будь-якому разі, коли людину затримують, як було у випадку Яременка, йому обов’язково надається адвокат. Він може відмовитися від його послуг, але робить він це лише у присутності самого адвоката і після конфіденційної бесіди із адвокатом”.

На жаль, український уряд та суди не дослухалися до аргументів ЄСПЛ і почали “викручуватися”, користуючись юридичною казуїстикою. Можливо, це сталося тому, що головний обвинувачений – Анатолій – на той час вже помер у в’язниці, і ретельний перегляд справи за його відсутності був би дуже утрудненим: довелося би зайвий раз попрацювати. В 2009 році сталося засідання Верховного Суду України, на якому зізнання Олександра та вже померлого Анатолія визнали недійсними та вилучили із справи, але на долю засудженого це ніяк не вплинуло. Суд вирішив, що навіть “виключення цих доказів із судових рішень суттєво не впливає на правильність висновків суду стосовно доказів вини Олександра Яременка, тому що матеріали справи містять інші докази його провини у цьому злочині”.

Тобто, замість того аби передати справу на новий розгляд, як це рекомендував ЄСПЛ, Верховний Суд України просто самовільно здійснив переоцінку фактів та доказів по справі Яременка, заявивши, що вони й так достатньо суттєві. Наскільки хибним було таке рішення можна зрозуміти, якщо пригадати, як саме були отримані всі ці докази: Яременка били палицею, а потім відмовили у медичному обстеженні та ще й відсторонили адвоката, який намагався його врятувати. Не зайве буде додати до цього й те, що засідання Верховного Суду України, який вирішував долю Яременка, відбувалося без присутності обвинуваченого. “Якщо суд переходить до встановлення фактів, тоді участь і присутність обвинуваченого є обовязковою, – прокоментував цю ситуацію Аркадій Бущенко, – Тоді, коли я представляв Яременка у ВСУ, ми не вимагали його присутності, але ми сподівалися, що суд буде діяти в рамках своєї компетенції. А він вийшов за межі своєї компетенції і фактично порушив його права”.

Але якщо вже визнавати недійсним один доказ, то треба тоді заперечувати і всі інші! Потрібне повторне опитування свідків та нове розслідування. На думку Аркадія Бущенка, якщо навіть один доказ вилучається із справи, то це фактично становить нове обвинувачення. Тому має бути наданий час для ознайомлення із новими обставинами та час для опрацювання нової стратегії захисту.

10 000 євро компенсації та перегляд справи

Подібне рішення українського суду аж ніяк не можна було вважати задовільним, тому Олександр Яременко за посередництва УГСПЛ знов звернувся до Європейського Суду. Наступного рішення довелося чекати цілих шість років. 30 квітня 2015 року ЄСПЛ вирішив, що “Верховний Суд України порушив такі права заявника (Олександра Яременка – О.Ш.) як право на справедливий судовий розгляд, право на захист, право на мовчання та право не свідчити проти себе”. Крім того, ЄСПЛ призначив виплатити Олександру Яременку 5000 євро компенсації нематеріальної шкоди та 5000 євро компенсації видатків та витрат.

Наразі Олександр Яременко знаходиться у Житомирській тюрмі. “Ми чекаємо поки рішення суду стане остаточним. Це станеться у липні, – сказав Аркадій Бущенко, – Після цього ми будемо подавати заяву про перегляд справи, і я сподіваюся, що вона буде скасована, бо практика з тих пір змінилася. Справа Яременка була першою справою про перегляд рішень національних судів. Це був такий млинець комом. Після цього ми вже провели багато справ і скасували багато рішень судів внаслідок рішень ЄСПЛ”.

Річні виплати перевищили 10 млн євро

А як же виконуються в Україні рішення ЄСПЛ сьогодні? Нещодавно призначений урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Борис Бабін розповів, що за кожним рішенням держава має компенсувати не лише збитки, які людина понесла через порушення її прав, але й виправити ті організаційні і законодавчі проблеми, які призвели до таких порушень.

Виплати за рішеннями ЄСПЛ з 2001 року постійно зростали, на що не в останню чергу впливав також і курс гривні. Якщо ж оцінювати ці суми у євро, то стане помітна тенденція: до 2010 року вони зазвичай не перевищували 3 млн, а на сьогоднішній день досягли вже 10 млн.

Хронологія виплат українського уряду за рішеннями ЄСПЛ (за даними Міністерства юстиції України).

Рік 2001-2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014
виплати, млн грн 5,8 9,2 3,2 20,4 7,9 29,2 25 39 84,9 169,8
приріст,% — 36,9 -184,6 84,06 -157,4 72,8 -16,6 35,8 54,1 49,9

З початку 2015 року сума виплат за рішеннями ЄСПЛ вже сягнула 76,5 млн грн, так що ми маємо всі шанси побити минулорічний рекорд.

“ЄСПЛ часто вимагає від нас ухвалення змін до законів, тому ця проблема стосується компетенції парламенту та уряду, – каже Борис Бабін, – Наприклад, щодо закону про мирні зібрання – ЄСПЛ вимагає від нас схвалити окремий закон у цій сфері. На жаль, сьогодні, не дивлячись на наявність готових законопроектів, узгоджених із Венеціанською комісією, жоден з депутатів у Верховній Раді цим не обіймається. Немає політичної волі”.

Крім того, за словами Бориса Бабіна, профільні міністерства відмовляються готувати законопроект щодо правил страйків робітників транспортної галузі. “Нам іноді важко буває пояснити, що це не примха уповноваженого, а рішення ЄСПЛ, яке потрібно виконувати, інакше його не знімуть з контролю Комітету Міністрів Ради Європи”, – сказав Борис Бабін.

Нові аргументи для суддів

Одна з величезних проблем уповноваженого – співпраця із судовою системою, тому що суди є незалежними органами, і уряд просто не може їх змусити виконувати рішення ЄСПЛ. Існує пілотна справа “Іванов проти України”, яка стосується саме невиконання нашою державою судових рішень ЄСПЛ. За словами Бориса Бабіна, по цій справі існує біля 18 000 заяв до ЄСПЛ. Якщо українській суд відмовляється виносити рішення щодо компенсації постраждалому на 1000 гривень, то він скаржиться до ЄСПЛ знов, і держава отримує черговий штраф у 1-2 тисячі євро – і так по колу.

“Але кількість випадків, коли українській суд відверто відмовляється виконувати рішення ЄСПЛ не така вже й значна – всього декілька випадків на рік, – каже Борис Бабін. Уряд намагається вмовляти українські суди уважніше ставитися до рекомендацій ЄСПЛ, надсилаючи їм листи із нагадуваннями. Діє також і через Вищу Раду Юстиції.

У листопаді 2014 року у Верховній Раді зареєстровано законопроект №913 “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” (щодо забезпечення виконання судових рішень). “За його текстом урядовий уповноважений отримує нові функції, а саме – тематичного роз’яснення рішень ЄСПЛ. І ці роз’яснення будуть мати таку саму юридичну вагу, як і постанови пленумів судів, – запевнив Борис Бабін. – Українські суди, звісно, матимуть можливість не брати до уваги ці роз’яснення, але при цьому вони будуть зобов’язані обґрунтувати таку відмову”.

Залишається тільки сподіватися, що реакція української правоохоронної системи на ці зміни буде швидшою, бо справа Олександра Яременка, на жаль, непоодинока. На нашому дереві ще багато таких отруйних плодів.