Процедура застосування запобіжного заходу на стадії судового провадження не відповідає Європейській конвенції

Незважаючи на пілотне рішення Європейського суду з прав людини у справі Харченка проти України та прийняття нової редакції Кримінального процесуального кодексу України залишається можливість тримання людини під вартою впродовж двох місяців без рішення суду. Більш того у суду є повноваження обрати, скасувати або зміни запобіжний захід за власною ініціативою, що суперечить вимогам статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

У далекому 2011 році Суд розглянув справу Харченка проти України. Предметом скарги, серед іншого, було незаконне тримання під вартою після закінчення досудового розслідування і до початку розгляду справи. Ухвалюючи рішення Суд наголосив на структурних проблемах, виявлених у даному випадку та вказав на невідкладну необхідність конкретних реформ в законодавстві та адміністративній практиці. Метою реформ повинно стати приведення законодавства та практики у відповідність до висновків Суду, задля забезпечення їх відповідності вимогам статті 5 Конвенції.

Нашій державі, під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, належало визначити найбільш прийнятний спосіб вирішення проблем та надати відомості про ухвалену стратегію. В якості заходів загального характеру Верховною Радою України була прийнята нова редакція КПК, яка набула чинності 19 листопада 2012 року. Цей нормативний акт був призначений ліквідувати проблеми законодавства, висвітлені у вказаному, та багатьох інших рішеннях Європейського суду проти України.

Новий кодекс виявився дуже прогресивним. Визначаючи основні засади кримінального провадження він вказує, зокрема, на верховенство права, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, змагальність сторін, диспозитивність. Однак не зважаючи на загальну прихильність демократичним цінностям, деякі проблеми так і не були вирішені.

Майже через рік, після прийняття нового КПК мали місце події у справі Чанєва проти України. Юрій Чанєв був заарештований за підозрою у вбивстві. Його попереднє ув’язнення було санкціоновано слідчим суддею до 28 лютого 2013 року. Після спливу строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу адвокат пана Чанієва подав клопотання до керівництва слідчого ізолятору про звільнення підзахисного. Однак отримав відмову на тій підставі, що обвинувальний акт надісланий до суду і питання звільнення має вирішувати саме суд першої інстанції. Таку позиції підтримав прокурор області, слідчий суддя, та апеляційний суд. Усі органи, посилаючись на частину третю статті 331 КПК спромоглись вивернути навиворіт усі добрі наміри законодавця. На їх думку вимогу цієї статті слід розуміти таким чином, що у випадку, коли обвинувальний акт надійшов до суду, в останнього є обов’язок розглянути доцільність тримання особи під вартою але у межах двомісячного строку.

Однак, щоб зрозуміти завдання зазначеної статті, її необхідно розглядати у системному зв’язку із іншими статтями КПК.
По-перше, треба пам’ятати, що відповідно до частини першої статті 197 КПК строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

По-друге, відповідно до частини третьої статті 315 КПК:
«Під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу. За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим.

По-третє, частина третя статті 331 КПК встановлює наступне правило:
«Незалежно від наявності клопотань суд зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта… чи з дня застосування су-дом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою».

Таким чином, у випадку, якщо під час підготовчого засідання відсутні клопотання сторін, запобіжний захід вважається продовженим. Приймаючи до уваги загальні вимоги щодо строку його дії, можна припустити, що цей строк не може перевищувати 60 днів. Далі законодавець передбачив обов’язок суду протягом двох місяців за будь-яких обставин розглянути питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого. Такий обов’язок здається демократичним. Він спрямований на перевірку підстав тримання під вартою, з’ясування чи не відпали ризики невиконання процесуальних обов’язків.

Однак Європейський суд не поділяє а ні задуму законодавця, а ні згадану практику державних органів. На думку Суду обидві позиції суперечать вимогам статті 5 Конвенції, оскільки надає суду два місяці щоб вирішити питання тримання під вартою підозрюваного, коли строк дії попередньої ухвали слідчого судді вже сплив. Ці два місяці особа буде триматись під вартою без рішення суду.

Більш того, таке повноваження суду прямо суперечить загальним засадам доступу до правосуддя, змагальності та диспозитивності кримінального провадження, закріпленим в статтях 21, 22 та 26 КПК. Відповідно до цих засад:
«Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.

Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом».

Таким чином, частина третя статті 331 КПК надає можливість суду без клопотання сторони обвинувачення за власною ініціативою продовжити тримання під вартою особи. За таких обставин він перебирає на себе функції державного обвинувачення, демонструє упередженість по відношенню до підозрюваного, вирішує питання, яке не виноситься стороною провадження на розгляд суду.

Незважаючи на прийняття в 2012 році нового Кримінального процесуального кодексу України можна з впевненістю стверджувати, що проблема незаконного тримання під вартою залишається. Заходи забезпечення кримінального провадження, обрані під час досудового розслідування повинні автоматично скасовуватись коли справа починає розглядатись судом. Сам суд не може за власною ініціативою обирати чи продовжувати запобіжні заходи, тим самим погіршуючи становище підсудного і виявляючи упередженість щодо нього.