Рішення Європейського суду з прав людини “Наталія Михайленко проти України”: ілюзорність захисту прав недієздатних

Дата: 28.05.2015

В рішенні по справі “Наталія Михайленко проти України” (№ 49069/11) від 30 травня 2013 року, Європейський cуд з прав людини (далі – Суд) визнав, що деякі положення Цивільно процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), які стосуються захисту прав осіб, позбавлених цивільної дієздатності є такими, що порушують Європейську конвенцію з прав людини (далі – Конвенція), зокрема статтю 6 § 1. Минулого року було подано законопроект № 4763-1 по внесенню відповідних змін в національне законодавство, який так і не було прийнято. Станом на сьогодні, Україна залишається однією з небагатьох країн, в якій особи, позбавлені цивільної дієздатності не мають доступу до правосуддя.

17 серпня – 4 вересня 2015 року Україна має звітуватись в Комітеті ООН з прав людей з інвалідністю щодо виконанняКонвенції ООН про права людей з інвалідністю. Стаття 13 Конвенції ООН про права людей з інвалідністю (далі – Конвенція ООН) вимагає від держав-учасниць забезпечити особам з інвалідністю рівний доступ до правосуддя. Вдповідно, саме питання доступу до правосуддя на національному рівні для осіб з інвалідністю є одним із ключових у переліку питань, які Комітет ООН ставить Україні. В такому контексті актуальним є й імплементація рішення Суду по справі “Наталія Михайленко проти України” (№ 49069/11) від 30 травня 2013 року .

Обставини справи та рішення Суду

10 липня 2007 року на вимогу батька заявниці Сімферопольським районним судом Автономної Республіки Крим (далі – районний суд) заявницю було визнано недієздатною у зв’язку з наявними у неї психічними захворюваннями. А 21 листопада 2007 року сестра заявниці була призначена її опікуном.

З огляду на поступове покращення психічного здоров’я заявниці у 2009 році опікун заявниці звернулася до районного суду щодо поновлення її цивільної дієздатності. Проте, 30 жовтня 2009 року заяву було залишено без розгляду по суті через неодноразову неявку опікуна у судові засідання.

1 листопада 2010 року заявниця самостійно звернулася до районного суду, вимагаючи поновлення її цивільної дієздатності. 4 листопада 2010 року районний суд повернув скаргу заявниці, не розглянувши її по суті, зазначивши, що на підставі статті 121 частина 3 та статті 241 частина 4 ЦПК України особа, яку було визнано недієздатною, не має права на подання до суду такої заяви. Це рішення було залишено без змін апеляційним судом Автономної Республіки Крим та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

До Суду заявниця скаржилася за статтею 6 § 1 та статтею 13 Конвенції на неможливість безпосереднього подання до суду заяви щодо поновлення її цивільної дієздатності та статтею 14 Конвенції – на те, що її було піддано дискримінації через відсутність безпосереднього доступу до суду. Суд вирішив, що скарга заявниці має розглядатися виключно за статтею 6 § 1 Конвенції.

Порушення права на доступ до суду, закріпленого статтею 6 § 1 Конвенції, було констатовано Судом з огляду на відсутність у заявниці можливості відповідно до національного законодавства безпосередньо вимагати в суді поновлення своєї цивільної дієздатності, що за обставин справи призвело до того, що це питання взагалі не розглядалося судами. Крім того, Судом було зазначено, що законодавством України не передбачено гарантій щодо автоматичного періодичного перегляду судами питання поновлення цивільної дієздатності осіб та здійснення нагляду щодо виконання обов’язків з опіки таких осіб.

Наслідки чинних положень ЦПК України

В Україні й досі немає системи захисту прав людини з інвалідністю, зумовленою психічним розладом або розумовою відсталістю, яка б базувалась на повазі до людини та її гідності і не виключала її з процесу прийняття рішень щодо власного життя, зокрема мова йде про людину з інвалідністю психічного характеру, яку було позбавлено дієздатності в момент психічного розладу та ії право або в даному випадку відсутність такого права звернутись до суду з проханням переглянути своє рішення і, в разі одужання або покращення, відновити дієздатність. В такому випадку, така людина, згідно норм ЦПК України, статтей 121 частина 3 та статтею 241 чатсина 4 ЦПК України є повністю залежною від опікуна.

В реаліях сьогодення вищезазначені положення, дуже часто використовуються опікунами або органами опіки в особистих корисливих цілях, наприклад, з метою позбавлення частки майна (справи Вероники Дуднік, Дмитра Дудика), або отримання пенсії по інвалідності, як це було в справі самої Наталії Михайленко. Фахівці, які займаються питанням захисту прав людини в області психіатрії стверджують, що результатом таких положень кодексів є існування цілої психіатричної індустрії, в якій лікарі, родичі, органи опіки та піклування, використовуючи існуючу систему позбавлення дієздатності, заробляють великі гроші на інвалідності своїх пацієнтів, родичів, підопічних. Рішення Суду дає шанс та надію на глобальні комплексні зміни не лише самої системи, а має бути початком, відправною точкою для змін в свідомості та ставленні до людей з інвалідністю.

Законопроект

З огляду на рішення Суду в справі “Наталія Михайленко проти України” та з метою вжиття засобу загального характеру щодо зазначеної справи в травні 2014 року було зареєстровано законопроект № 4763-1 “Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту права особи на доступ до суду у зв’язку з визнанням її недієздатною чи обмежено дієздатною або поновленням її цивільної дієздатності”. В законопроекті пропонувались зміни до положень ЦПК України, які Суд визнав такими, що порушують Конвенцію, а Уповноважений Верховної Ради України у своєму клопотанні до Конституційного Суду України – такими, що порушують Конституцію України. В листопаді 2014 рокупроект було відкликано за незрозумілих причин.

Таким чином, не прийнявши відповідний закон, Україна не виконала свої зобов’язання щодо вжиття заходів загального характеру в справі “Наталія Михайленко проти України”, а особи з інвалідністю, яких було позбавлено цивільної дієздатності, так і залишаються безправними та незахищеними.

 

 

 

Публікація стала можливою за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Проекту «Справедливе правосуддя». Погляди авторів не обов’язково відображують погляди Агентства США з міжнародного розвитку або уряду Сполучених Штатів Америки.

Проект Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Справедливе правосуддя» працює в Україні з жовтня 2011 року. Мета проекту – сприяти утвердженню верховенства права в Україні через підтримку судової реформи, підвищення рівня прозорості та підзвітності судової системи, поліпшення обізнаності громадян із діяльністю судової системи та зростання довіри суспільства до судової влади. Діяльність проекту ґрунтується на досягненнях попереднього Проекту USAID «Україна: верховенство права», який реалізовувався з 2006 по вересень 2011 року. Детальнішу інформацію про Проект USAID «Справедливе правосуддя» можна отримати на офіційному веб-сайті www.fair.org.ua або за телефоном +38 (044) 581-3303

Американський народ надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) вже понад 50 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах, як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні допомоги на суму 1,8 мільярда доларів на покращення соціальної та економічної безпеки, а також на потреби розвитку. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID http://ukraine.usaid.gov та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.