Європейська практика правового захисту. Відшкодування нематеріальної шкоди

Дата: 06.03.2015

Європейська практика правового захисту*

Відшкодування нематеріальної шкоди

Відповідно до положень Глави 9 Кримінального процесуального кодексу України потерпілий та цивільний позивач в кримінальному провадженні мають право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням нематеріальної (моральної) шкоди. Даний цивільний позов розглядається судом за правилами КПК України. Однак, якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, КПК України не врегульовані, до них застосовуються нормиЦивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (ст. 128 КПК України). Дане питання на практиці також регулюється положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (нематеріальної) шкоди» № 3 від 31.03.1995 зі змінами та доповненнями. Зазвичай, розмір відшкодування нематеріальної шкоди встановлюється національними суддями доволі символічний: від 1000 до декількох десятків тисяч гривень.

Європейський суд з прав людини також може розглядати питання компенсації нематеріальної шкоди, однак вона повинна бути завдана державою конкретній особі шляхом порушення нею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що дає можливість потерпілій особі звернутися до Суду. Тобто, повинен існувати причиновий зв’язок між порушенням та моральними стражданнями заявника. У Суду є своя практика у вирішенні таких справ. Зокрема, Суд виносить рішення про відшкодування нематеріальної шкоди у відповідності до статті 41 Конвенції: «якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

Однак слід пам’ятати, що Суд може визнати порушення положень Конвенції без призначення будь-якого відшкодування нематеріальної шкоди, вважаючи, що самого визнання порушення державою щодо заявника достатньо. Наприклад, в рішенні Обершлік (Oberschlicк) проти Австрії, № 11662/85, 23.05.1991, Суд визнав порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції, але відмовив у встановленні відшкодування нематеріальної шкоди, вказавши, що саме рішення в даній справі на користь заявника є достатньою сатисфакцією за вказані заявником моральні страждання. Варто відмітити, що Суд визнав у даному випадку обґрунтованими твердження заявника про моральну шкоду «з причини розгубленості, тривоги і невпевненості, викликаними у нього переслідуванням за дифамацію». Тобто, відмовивши у призначенні додаткової компенсації, Суд не відмовив заявнику у визнанні факту спричинення йому моральної шкоди.

Практика Суду різноманітна. І в більшості справ Суд встановлює відшкодування нематеріальної шкоди, але розміри її не можна спрогнозувати, оскільки все залежить від конкретних обставин справи, що буде розглядатися. Наприклад, у справі Карабет та інші проти України, №№ 38906/07; 52025/07, 17.01.2013 Судом було призначено нематеріальне відшкодування сімнадцяти заявникам із вісімнадцяти кожному у розмірі 25 000 євро, вказавши, що «заявники перенесли біль і страждання, які не можуть бути відшкодовані визнанням факту порушення». У цьому випадку Суд встановив, що вимоги заявників про призначення їм відшкодування нематеріальної шкоди в розмірі 50 000 євро є надмірними. Цікаво, що даний висновок також як і подібні висновки національних судів, зазвичай, Судом не мотивується. Так як і в рішенніНечипорук та Йонкало проти України, № 42310/04, 21.04.2011. Зокрема, у даній справі Суд визнав вимогу заявників про відшкодування їм нематеріальної шкоди в розмірі 80 000 надмірною і встановив відшкодування в розмірі 35 000 євро, і лише першому заявникові. А в справі Анатолій Руденко проти України, № 50264/08, 17.04.2014 р. Суд призначив 18 000 євро замість 40 000 євро, що вимагав заявник. Такі розміри відшкодування швидше є виключеннями ніж правилом, так як у більшості рішень Суду сума такого відшкодування становить від декількох сотень до декількох тисяч євро. Наприклад, у справі Юрій Волков проти України, № 45872, 19.12.2013 р. була встановлена Судом компенсація нематеріальної шкоди в розмірі 4 500 євро, попри те, що заявник просив 30 000 євро. Подібна ситуація була і в справіСергія Волосюка проти України № 1291/03, 12.03.2009, коли Суд призначив компенсацію нематеріальної шкоди у розмірі 3 000 євро замість 300 000 євро, що просив заявник тощо.

NB! Нещодавно Українською Гельсінською спілкою з прав людини спільно з партнерами було перекладено «Посібник зі статті 6: право на справедливий суд (цивільна частина)». У даній роботі розкрито основні принципи справедливого судового розгляду в цивільному провадженні на основі практики Суду, надаючи відповіді на ряд складних питань, що постають перед адвокатами. А також Українською Гельсінською спілкою з прав людини було здійснено переклад «Практичного керівництва з критеріїв прийнятності (2014 р.)» та опубліковано за домовленістю з Радою Європи та Європейським судом з прав людини на сайті Платформи стратегічного судового захисту. У даному керівництві розкрито основні критерії прийнятності, дотримання яких є одним зі шляхів до успіху у справі, оскільки більшість заяв відхиляється Судом у зв’язку з їх неприйнятністю. Наприклад, у 2013 році цей показник становив 92 %.

*Суброзділ підготовано у співпраці із Українською Гельсінською спілкою з прав людини