Фолгеро та інші проти Норвегії

© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2012 рік. Цей переклад було здійснено за підтримки Фундації з прав людини РадиЄвропи (www.coe.int/humanrightstrustfund). Він не є обов’язковим для Суду. Для подальшої інформації дивіться повні примітки щодо авторських прав у кінці цього документа.

ВЕЛИКА ПАЛАТА
СПРАВА FOLGERØ ТА ІНШІ ПРОТИ НОРВЕГІЇ
(Заява №15472/02)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
29 червня 2007 року

СПРАВА FOLGERØ ТА ІНШІ ПРОТИ НОРВЕГІЇ

У справі Folgersø та Інші проти Норвегії,
Європейський суд з прав людини на засіданні Великої Палати у складі:
Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa), Голова, Луціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber), Крістос Розакіс (Christos Rozakis), Босьтян М. Жупанчіч (Boštjan M. Zupančič), Пер Лоренцен (Peer Lorenzen), Франсуаз Тюлькенс (Françoise Tulkens), Корнеліу Бірсан (Corneliu Bîrsan), Ніна Ваїч (Nina Vajić), Маргарита Цаца-Ніколовска (Margarita Tsatsa-Nikolovska), Анатолій Ковлєр (Anatoliy Kovler), Владіміро Загребельскі (Vladimiro Zagrebelsky), Елізабет Штайнер (Elisabeth Steiner), Хав’єр Боррего Боррего (Javier Borrego Borrego), Ханлар Хаджієв (Khanlar Hajiyev), Дін Шпільман (Dean Spielmann), Сверре Ерік Єбенс (Sverre Erik Jebens), Інета Зімелє (Ineta Ziemele), судді, і Венсан Берже (Vincent Berger), юрисконсульт,
Розглянувши справу на закритих засіданнях 6 грудня 2006 року та 9 травня 2007 року,
Проголошує наступне рішення, ухвалене в останній вказаний день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справа була відкрита за заявою (№ 15472/02), поданою до Суду проти Королівства Норвегія 15 лютого 2002 року на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) дев’ятьма громадянами Норвегії (далі – заявники): пані Інгебйорг Фольгерьо (Ingebjørg Folgersø), паном Гейром Тюберьо (Geir Tyberø) і їхнім сином, Гауте А. Тюберьо (Gaute A. Tyberø); пані Гро Ларсен (Gro Larsen), паном Арне Нюте (Arne Nytræ) і їхніми двома синами, Адріаном і Коліном Нюте (Adrian і Colin Nytræ); і пані Каролін Мідсем (Carolyn Midsem) і її сином, Ейвіндом Т. Фоссе (Eivind T. Fosse). Батьки-заявники є членами Норвезької асоціації гуманістів (Human-Etisk Forbund). Спочатку Асоціація теж приєдналась до заяви, але потім відмовилась.
2. Заявники були представлені паном Л. Ставрумом (L. Stavrum), юристом, який практикує у Лілліхаммері. На письмовій стадії розгляду Уряд Норвегії (далі – Уряд) був представлений уповноваженою особою, пані E. Хольмедаль (Holmedal), прокурором із Бюро Генерального прокурора (відділ цивільних справ).
3. Дана справа стосувалась скарг, поданих батьками-нехристиянами. Вона стосується, по-перше, скарги за статтею 9 Конвенції і статті 2 Протоколу № 1 щодо відмови державних органів надати їхнім дітям повне звільнення від обов’язкового предмета з християнства, релігії і філософії (“предмет KRL” – див. нижче параграф 16), який входить у Норвегії до курсу обов’язкової десятирічної освіти. По-друге, вона стосується їхньої скарги про дискримінацію всупереч статті 14 Конвенції, в сукупності зі згаданими положеннями і статтею 8.
4. Справу було спочатку передано до колишньої Третьої Секції Суду (правило 52 § 1 Регламенту Суду), котра 26 жовтня 2004 року вирішила викреслити заяву з переліку справ стосовно Асоціації гуманістів і проголосити деякі частини заяви неприйнятними. Після цього справу було передано до Першої Секції. 14 лютого 2006 року заява була визнана частково прийнятною Палатою Секції у складі таких суддів: Крістос Розакіс (Christos Rozakis), Лукіс Лукаідес (Loukis Loucaides), Франсуаз Тюлькенс (Françoise Tulkens), Елізабет Штайнер (Elisabeth Steiner), Ханлар Хаджієв (Khanlar Hajiyev), Дін Шпільман (Dean Spielmann), Сверре Ерік Єбенс (Sverre Erik Jebens), і Сьорена Нільсена (Søren Nielsen), Секретаря Секції. 18 травня 2006 року Палата Секції у складі таких суддів: Крістос Розакіс, Франсуаз Тюлькенс, Анатолій Ковлєр, Елізабет Штайнер, Ханлар Хаджієв, Дін Шпільман, Сверре Ерік Єбенс, і Сьорена Нільсена, Секретаря Секції, відмовилася від розгляду справи на користь Великої Палати, жодна зі сторін у справі не заперечувала проти цього (стаття 30 Конвенції і правило 72).
5. Склад Великої Палати було визначено відповідно до положень статті 27 §§ 2 і 3 Конвенції і правила 24 Регламенту Суду. Луціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber), чий строк повноважень скінчився після головування у судовому засіданні, продовжував брати участь у розгляді справи (стаття 23 § 7).
6. Відкрите слухання справи відбулось 6 грудня 2006 року у Палаці Прав Людини у Страсбурзі (правило 59 § 3).
Тоді перед Судом з’явились:
(a) від Уряду пані T. СТІН (T. STEEN), прокурор, Бюро Генерального прокурора (відділ цивільних справ), Уповноважена особа, пані E. ХОЛЬМЕДАЛЬ (E. HOLMEDAL), прокурор із Бюро Генерального прокурора (відділ цивільних справ), пан Г. МАНДТ (G. MANDT), директор, Міністерство освіти і науки, пан Б. Г’ЄФСЕН (B. GJEFSEN), головний радник, Міністерство освіти і
науки, Радники;
(b) від заявників
пан Л. СТАВРУМ (L. STAVRUM), Адвокат,
пан K. РОГНЛІН (K. ROGNLIEN), Адвокат,
пані Б. САНДВІГ (B. SANDVIG),
пані T. НІКОЛАЙСЕН (T. NIKOLAISEN), Радники.
Суд заслухав звернення від пана Ставрума і пані Стін.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Дана заява була подана батьками, які є членами Норвезької асоціації гуманістів (Human-Etisk Forbund), та їхніми дітьми, які були учнями початкової школи під час подій, які є предметом скарги в даній справі: пані Інгебйорг Фольгерьо/Ingebjørg Folgerø (народжена в 1960 році), паном Гейром Тюберьо/Geir Tyberø (народжений в 1956 році) та їхнім сином, Гауте А. Тюберьо/Gaute A. Tyberø (народжений в 1987 році); пані Гро Ларсен/Gro Larsen (народжена в 1966 році), паном Арне Нюте/Arne Nytræ (народжений в 1963 році) та двома їхніми синами, Адріаном Нюте/Adrian Nytræ (народжений в 1987 році) і Коліном Нюте/Colin Nytræ (народжений в 1990 році); пані Каролін Мідсем/Carolyn Midsem (народжена в 1953 році) та її сином, Ейвіндом Т. Фоссе/Eivind T. Fosse (народжений в 1987 році). Спочатку Асоціація також приєдналася до заяви, але згодом відмовилась від участі.
8. 26 жовтня 2004 року Суд вирішив викреслити заяву з переліку справ стосовно Асоціації гуманістів і проголосив заяву неприйнятною на підставі невичерпання стосовно заявників-дітей (з цієї причини термін «заявники» вживається в інших положеннях даного рішення стосовно заявників-батьків). Суд, крім того, відмітив, що хоча заявники-батьки скаржилися відповідно до Конвенції, зокрема, на відсутність права на повне звільнення від предмета KRL (див. пункт 16 нижче), вони також оспорювали в Суді обмеження можливості та умови для отримання часткового звільнення. Однак, як можна побачити з рішення Верховного суду, позов заявників-батьків та апеляція до Верховного суду були спрямовані проти предмета KRL та його запровадження в цілому. Верховний суд не знайшов підстав для визначення, чи навчання дітей заявників відбувалося таким способом, який порушував відповідні угоди про права людини. У світлі викладеного вище, Суд встановив, що заявники-батьки не вичерпали внутрішні засоби правового захисту, передбачені статтею 35 § 1 Конвенції, стосовно їхньої скарги щодо можливостей та умов отримання часткового звільнення від вивчення предмета KRL, і проголосив цю частину заяви батьків неприйнятною.
У своєму наступному рішенні про прийнятність від 14 лютого 2006 року Суд постановив, що під час розгляду питання відносно повного звільнення згадані межі даної справи, які витікають із рішення від 26 жовтня 2004 року, не заважали йому розглядати загальні аспекти механізму часткового звільнення, особливо в контексті скарги батьків за статтею 14 Конвенції.

A. Фактичні обставини даної справи

9. Норвегія має державну релігію та державну церкву, вірянами якої є 86% населення. Стаття 2 Конституції проголошує:
«Кожен, хто проживає у Королівстві, має свободу віросповідання.
Євангелістська лютеранська релігія лишається офіційною державною релігією. Жителі, які сповідують її, зобов’язані так само виховувати своїх дітей».
10. Навчання християнської віри було частиною норвезької шкільної програми з 1739 року. З 1889 року члени інших, ніж Церква Норвегії, релігійних громад отримали право бути звільненими, в цілому або частково, від викладання християнської віри.

1. Колишній Закон про обов’язкову школу 1969 року

11. У зв’язку з прийняттям колишнього Закону про обов’язкову школу (lov om grunnskolen, 13 червня 1969 року, № 24, тут і далі названий “Закон 1969 року”), Парламент ухвалив рішення, що викладання християнської віри слід відокремити від церковних обрядів та зосередитися на вивченні основного змісту історії Біблії, головних подіях історії церкви та базовому вченні євангелістської лютеранської віри для дітей (стаття 7(4) Закону).
12. Відповідно до положення щодо «християнської мети» (den kristne formålsparagraf) у статті 1 Закону:
«Початкова школа повинна, з розумінням і за сприяння родини, допомагати у християнському та моральному вихованні учнів та розвивати їхні здібності, як духовні, так і фізичні, та давати їм хороші загальні знання, щоб вони могли стати корисними та незалежними людьми у себе вдома і в суспільстві.
Школа має сприяти духовній свободі і терпимості і акцентувати на створенні сприятливих умов співробітництва між вчителями та учнями, та між школою і родиною».
13. Викладачі зобов’язані навчати у відповідності з євангелістською лютеранською вірою (стаття 18 (3), додана в 1971 році).
14. Відповідно до статті 12(6) Закону 1969 року, діти, чиї батьки не є вірянами Церкви Норвегії, отримали право, на вимогу батьків, бути звільненими, повністю або частково, від уроків християнської віри. Учням, яких було звільнено, могли бути запропоновані альтернативні заняття з філософії.

2. Реформа

15. Між 1993 та 1997 роками відбувся процес реформи обов’язкової початкової та середньої шкіл. Навесні 1993 року Парламент вирішив змінити вік вступу до школи з семи до шести років, і наступної весни збільшив обов’язкове шкільне навчання з дев’яти до десяти років. Новий учбовий план був представлений на розгляд Парламенту. Більшість Парламентського комітету у справах церкви, освіти та науки запропонувала викладати разом християнство, інші релігії та філософію. Це підкреслювало важливість забезпечення відкритого та всеохоплюючого шкільного середовища, незалежно від соціального походження учнів, віри, національності, статі, етнічної групи чи функціональних можливостей. Школа мала бути місцем зустрічі для усіх поглядів. Учні, які мають різну релігію чи філософські поняття, повинні зустрічатися з іншими та отримувати знання про погляди та традиції одне одного. Школа не повинна бути ареною для проповідництва та місіонерської діяльності. Було відзначено, що з 1969 року викладання християнської віри було відокремлене від церковних обрядів державної Церкви. Предмет має давати знання та розуміння, а не бути інструментом релігійного проповідництва. Таким чином, більшість Комітету вважала, що необхідно відпрацювати керівні принципи для звільнення, з метою досягти єдиної практики, і що необхідно консультуватися з меншинами. Звільнення мало обмежуватися частинами предмета, особливо матеріалу конфесійного характеру, та участі в ритуальних обрядах.
16. Згодом була оприлюднена доповідна записка (St.meld. № 14 1995-96) щодо «Християнства, релігії та філософії» (kristendomskunnskap med religions- og livssynsorientering, згадуване надалі як “предмет KRL”), у якій Міністерство у справах Церкви, освіти та науки (Kirke-, utdannings- og forskningsdepartementet; з 1 січня 2002 року Міністерство освіти та науки (Utdannings- og forskningsdepartementet) – надалі «Міністерство») надало наступні рекомендації щодо звільнення:
«Жоден учень не повинен сприймати звільнення як неприємність або громадський осуд;
Жоден учень не повинен зазнавати тиску як представник певної життєвої філософії, і школа, таким чином, має виявляти велику обачність, на уроках чи поза ними, при розгляді прохання про звільнення;
Процес звільнення певних учнів від певних частин шкільної програми не має бути автоматичним;
Звільнення не означає свободу лишатися неосвіченим…»
17. Більшість згаданого парламентського комітету схвалила шкільну програму в цілому і вказала, що християнство має стати центральною частиною предмета KRL (Innst.s.№ 103 1995-96). Комітет далі заявив:
«Більшість також підкреслює, що викладання не повинно бути ціннісно нейтральним. Вимога, щоб викладання не було проповідництвом, не повинна тлумачитись у тому значенні, що воно має відбуватися в релігійному/етичному вакуумі. Все викладання та виховання в нашій початковій школі повинно брати шкільні предмети як відправну точку, і, що стосується даного предмета, християнство, інші релігії та філософія мають представлятися відповідно до їх власних притаманних особливостей. Цей предмет особливу увагу має приділяти викладанню християнства».
18. Меншість Комітету запропонувала, щоб усі учні початкової школи мали право на повне звільнення від предмета KRL та на альтернативне навчання.
19. В ході підготовки поправок до закону, Міністерство доручило пану E. Мьозе (E. Møse), на той час судді Верховного суду, зробити оцінку обов’язкової освіти щодо предмета KRL, з точки зору зобов’язань Норвегії за міжнародним публічним правом. У своїй доповіді від 22 січня 1997 року він виклав:
«Положення про мету Закону про початкову школу, чи розглядати його окремо, чи разом зі статтею 2 Конституції та іншими спеціальними правилами, що стосуються Церкви і школи, не забезпечує основи для встановлення того, що викладання християнства, за новою учбовою програмою, стане за правової необхідності проповідництвом, вихованням і впливом на користь євангелістської лютеранської церкви. Законодавчий орган може передбачити навчання у формі проповідництва для учнів, що належать до цієї конфесії, але не для інших. Це було б несумісним із нашими міжнародними зобов’язаннями та статтею 10 Конституції щодо захисту прав людини.
Що витікає, з правової точки зору, з дещо неясної концепції «конфесійної основи» – це те, що природним наслідком системи державної Церкви є дозвіл законодавця включати до релігії та філософії тільки євангелістські лютеранські поняття, а не інших форм християнства. Закон про новий предмет, складовою якого є християнство, був обраний для цього. … Таке рішення було обране тому, що більшість населення Норвегії сповідує цю віру. Очевидно, що воно вмотивоване об’єктивними причинами. Цей предмет не може бути виключений через угоди про права людини, за умови, що навчання в іншому є плюралістичним, нейтральним та об’єктивним.»
20. Що стосується питання про звільнення від вивчення предмета KRL, пан Мьозе заявив:
«В такій ситуації я вважаю, що загальне право на звільнення було б найбезпечнішим варіантом. Це означало б, що міжнародні наглядові органи не будуть проводити детального вивчення складних питань, які піднімає обов’язкова освіта. Однак, я не можу сказати, що часткове звільнення являлося б порушенням конвенцій, за умови, що функціонування системи залишається в рамках відповідних договірних зобов’язань. Багато залежатиме від подальшого законодавчого процесу та порядку запровадження предмета».
21. До статей 7 і 13 Закону від 1969 року були внесені поправки Законом від 19 червня 1997 року (№ 83), які вступили в силу 1 липня 1997 року. Нові положення, а також положення, подібні до статті 1 колишнього Закону 1969 року, були згодом включені до статей 2-4 і 1-2, відповідно, Закону про освіту 1998 року (Lov om grunnskolen og den videregående opplæring av 17. juli 1998 nr. 61 – “Закон про освіту 1998 року”), який вступив в силу в серпні 1999 року.
22. Стаття 1-2(1) встановлює:
«Метою початкової та середньої освіти має бути, за згодою і у співпраці з родиною, допомога у наданні учням християнського та морального виховання, розвиток їхніх розумових та фізичних здібностей і надання їм добрих загальних знань, аби вони могли стати корисними та незалежними особами в родині та у суспільстві».
23. Стаття 2-4 звучить наступним чином:
«Викладання «Християнства, релігії та філософії» повинне:
(і) здійснювати ґрунтовне вивчення Біблії та християнства у формі культурного спадку та євангелістської лютеранської віри;
(іі) здійснювати вивчення інших християнських громад;
(ііі) здійснювати вивчення інших світових релігій та філософій, а також етичних та філософських дисциплін;
(iv) сприяти розумінню та повазі до християнських та гуманістичних цінностей; і
(v) заохочувати розуміння, повагу та здатність підтримувати діалог між людьми з різною вірою та переконаннями.
Вивчення «Християнства, релігії та філософії» є звичайним шкільним предметом, який має, зазвичай, об’єднувати усіх учнів. Цей предмет не має викладатися у проповідницькій манері.
Особа, яка викладає «Християнство, релігію та філософію», повинна брати за відправну точку мету, закріплену у статті 1-2, і має представляти християнство, різні релігії та філософію з точки зору їхніх конкретних характеристик. Такий самий педагогічний принцип слід застосовувати при викладанні різних тем.
Учень може, за надання письмової заяви від батьків, бути звільненим від тієї частини навчального процесу в конкретній школі, яку вони, з точки зору їхньої власної релігії чи філософії життя, вважають рівнозначною залученню до практикування іншої релігії або приєднанню до іншої життєвої філософії. Це може стосуватися, inter alia, релігійної діяльності на заняттях або поза ними. У випадку, коли є повідомлення від батьків із проханням про звільнення, школа намагається, наскільки це можливо, знайти рішення, які сприяли б диференційованому навчанню в рамках шкільної програми.»
24. З підготовчих робіт можна побачити, що вислів «релігійна діяльність» покликаний охопити, наприклад, молитви, псалми, вивчення релігійних текстів напам’ять і участь у виставах релігійного характеру.
25. Відповідно до циркуляра Міністерства від 10 липня 1997 року (F-90-97), письмова заява від батьків до школи з проханням про звільнення має містити пояснення того, що саме вони вважають рівнозначним до практикування іншої релігії або приєднання до іншої життєвої філософії. Учневі мають надати звільнення після того, як батьки надали пояснення. Якщо запит був відхилений, батьки мають право оскаржити його до Державного управління освіти відповідного округу. Апеляція направляється через школу, якій, таким чином, надається можливість змінити своє рішення.
26. Вимога стосовно наведення пояснень була згодом уточнена у міністерському циркулярі від 12 січня 1998 року (F-03-98), відповідно до якого жодних причин не вимагалось для звільнення від суто релігійної діяльності. Крім того, що стосується питань, які виходять за головне правило надання звільнення, то застосовуються суворіші вимоги залежно від причин.
27. У зв’язку з підготовкою предмета KRL, асоціації, що представляють меншості за переконаннями, висловили рішучі заперечення, особливо тому, що в предметі домінує євангелістське лютеранське християнство та містяться елементи проповідництва. Норвезька асоціація гуманістів прокоментувала, inter alia, що предмет має конфесійну основу (konfesjonsforankring), і що передбачена можливість отримати звільнення лише від частини предмета є недостатньою. На своєму національному з’їзді у травні 1997 року Асоціація вирішила запропонувати Парламентові відхилити урядову пропозицію про обмеження права на звільнення.
28. З осені 1997 року предмет KRL був поступово запроваджений до навчальної програми початкової школи, замінивши предмет «Християнство і філософія життя». Протягом навчального 1999-2000 року предмет був запроваджений на всіх рівнях.
3. Оцінки предмета KRL
29. 18 жовтня 2000 року Міністерство видало прес-реліз про завершення двох доповідей щодо оцінки предмета KRL, одна мала назву «Досвід батьків, учнів та вчителів щодо предмета KRL» (Foreldres, elevers og læreres erfaringer med KRL-faget), підготовлена Норвезькою педагогічною академією (Norsk Lærerakademi), інша називалася «Предмет на будь-який смак? Оцінка предмета KRL» (Et fag for enhever smak? En evaluering av KRL-faget), підготовлена установами Høgskulen i Volda та Diaforsk. Парламент просив підготувати огляд запровадження правил щодо звільнення за трирічний період. В обох доповідях зроблено висновок, що механізм часткового звільнення не працює належним чином, і тому його слід ретельно переглянути. В другій доповіді перераховані наступні «Головні висновки»:
«В цій частині нашої доповіді ми обговорювали, чи є узгодженість між намірами KRL, принципами та схемами звільнення з однієї сторони, їх практичним втіленням в школах у всій країні з іншої, і чи забезпечується згадане право батьків, якщо навчання та звільнення організовані подібним чином. Перспектива прав батьків, що є центральною темою даного проекту, змушує особливо зосередитися на досвіді різних груп батьків щодо цього предмета та схеми звільнення.
Зваживши все, необхідно сказати, що переважна більшість батьків, з якими ми спілкувалися, і які є вірянами Церкви Норвегії, задоволені предметом або не мають певної думки про нього. Однак, ми виявили потужний спротив щодо важливих аспектів цього предмета серед інших груп батьків. Сильна антипатія до цього предмета у батьків, які належать до релігійних/віруючих меншин, означає, що про KRL важко сказати, що він інтегрує і об’єднує, як передбачалося.
Головні та емпіричні дослідження забезпечують основу для наступних базових висновків:
1. Cеред батьків існує повна згода, що важливо мати певне узагальнене викладання предмета, який торкається різних релігій та переконань, але немає згоди щодо того
• який має бути зміст і цілі узагальненого викладання;
• на якому році навчання учні мають вивчати релігії, окрім їхніх власних.
2. На практиці, деякі цілі цього предмета досягнені в усіх обстежених школах, але в жодній із них не досягнені всі основні цілі. Неможливість здійснення всіх головних цілей, котрі переслідує цей предмет, можна пояснити
• неузгодженостями між самим змістом предмета та різними цілями, які переслідує цей предмет, що утруднює їх здійснення;
• браком ресурсів та проблемами з втілення передбачених змін у школах.
3. Чинна схема звільнення не працює у такий спосіб, щоб права батьків забезпечувалися на практиці. Серед іншого, з наступних причин:
• інформація, яку дають школи про схему звільнення, в багатьох відношеннях не придатна для забезпечення можливості звільнення;
• інформація, яка надається про уроки KRL, має занадто загальний характер, аби батьки могли визначити свої наміри стосовно звільнення. Наприклад, навряд чи коли-небудь дається інформація про методику навчання. Крім того, батьки, зазвичай, надто пізно дізнаються про плани уроків, щоб мати практичну можливість просити про звільнення;
• школи інтерпретують правила звільнення занадто жорстко, порівняно з роз’ясненнями, наданими Парламентом і Міністерством. Наприклад, виключення часто надається лише стосовно тих заходів, які є «чітко релігійною діяльністю». Крім того, з доповідей за деякими школами складається враження, що отримати звільнення практично неможливо;
• школи пропонують дуже мало диференційованого навчання для учнів, які є звільненими від частини предмета, звільнені учні переважно пасивно сидять у класі;
• крім того, деякі батьки, які належать до мовної меншості, не мають необхідного мовного запасу, щоб втілити свої права, навіть якби вони хотіли отримати звільнення. В багатьох випадках це призводить до недовіри у відношеннях школа/родина. Велика кількість батьків, які належать до меншин, кажуть, що вони хотіли б отримати повне звільнення, але не звертаються за ним, тому що побоюються конфліктів зі школою, які можуть зашкодити їхнім дітям;
• інтеграція тем і предметів допомагає зробити KRL непомітним у графіку, так що на практиці дуже важко просити про звільнення.
4. Мають бути зроблені зміни, які б одночасно забезпечили часткове викладання для цілого класу, одночасно із втіленням прав батьків на практиці. Це видається можливим лише за певних умов.
• Необхідно вжити заходів, аби полегшити викладання різних релігій та переконань і сприяти діалогу та взаємоповазі в процесі викладання для цілого класу. Мабуть, слід докласти зусиль, щоб створити гнучкі моделі, які можна було б пристосувати до особливих умов, які переважають на нижчих початкових, вищих початкових та нижчих середніх рівнях, відповідно, в різних регіонах країни та для різних груп учнів;
• Зважаючи на проблеми, які ми можемо зараз спостерігати у кількох школах, повинна існувати можливість отримати повне звільнення. Це було б найбезпечнішим рішенням, відповідно до міжнародних конвенцій, і, певно, також у довгостроковій перспективі найкраще забезпечило б підтримку і легітимність предмета, який зорієнтований на релігію та переконання.
Ми встановили, що відмінності, які ми виявили у викладанні в різних регіонах країни, в деяких школах та в різних класах, дають нам підстави задати питання, чи є KRL одним або більше ніж одним новим предметом».

B. Судові розгляди, порушені деякими заявниками

30. В той же час, 14 березня 1998 року Норвезька асоціація гуманістів, разом із батьками з восьми родин, які є членами організації, і чиї діти відвідували початкову школу, подали позови до міського суду Осло (byrett) з приводу адміністративних відмов на заяви батьків про повне звільнення від вивчення предмета KRL. Вони стверджували, що відмова щодо повного звільнення порушила права батьків і дітей, гарантовані статтею 9 Конвенції і статтею 2 Протоколу № 1, кожної окремо або в сукупності зі статтею 14. Вони також посилались, серед інших положень, на статі 18 і 26 Міжнародного пакту Організації Об’єднаних Націй 1966 року про цивільні та політичні права і на статтю 13 § 3 Міжнародного пакту Організації Об’єднаних Націй 1966 року про економічні, соціальні і культурні права.
31. Рішенням від 16 квітня 1999 року міський суд відхилив заперечення держави, що Асоціація не має правового інтересу і, таким
чином, не має правового статусу. Однак, щодо питань по суті, міський суд підтримав державу і залишив позов без задоволення.
32. Асоціація і батьки подали апеляцію до Вищого суду Боргартінга (lagmannsrett), який рішенням від 6 жовтня 2000 року залишив без змін рішення міського суду.
33. Щодо подальшого оскарження, поданого заявниками, то Верховний суд (Høyesterett) рішенням від 22 серпня 2001 року одноголосно відхилив апеляцію тією мірою, якою вона стосувалася Асоціації, на підставі того, що вона не має правового інтересу, достатнього, щоб бути стороною у цьому випадку. У тому, що стосується інших заявників, він одноголосно залишив апеляцію без задоволення і підтвердив рішення Вищого суду.
34. В мотивуваннях, схвалених в основному іншими чотирма суддями, які розглядали цю справу, перший голосуючий суддя, пан Станг Лунд (Stang Lund), заявив що, “[ця] справа стосується законності адміністративних рішень, які відхилили заяви батьків про повне звільнення їхніх дітей від предмета (KRL) початкової та середньої школи». Він визначив сутність проблеми, як «чи обмеження права на звільнення від вивчення [KRL] предмета [було] порушенням міжнародно-правових зобов’язань Норвегії щодо захисту, inter alia, свободи релігії та переконань».
35. Після цього його честь Станг Лунд провів детальний аналіз історії законодавства і позиції щодо міжнародного законодавства з прав людини, особливо відповідних положень та юриспруденції Європейської Конвенції і Міжнародного пакту про цивільні та політичні права 1966 року («МПЦПП»). Розглядаючи так само кожне відповідне положення Закону про освіту 1998 року, його честь Станг Лунд зробив наступні зауваження щодо положення про християнську мету у статті 1-2(1).
«Положення про мету стосується всього навчання в початковій та нижчій середній школах. Положення носить загальний характер, і його сферу охоплення може бути важко визначити. Воно може зачіпати питання, які стосуються положень конвенцій щодо свободи релігії та батьківських прав; див. суддя Мьозе, стор. 35 і в наступних пунктах Пропозиції № 38 (1996-97) Odelsting [найбільше відділення Парламенту]. Що стосується предмета KRL, це положення повинне розглядатися в поєднанні зі статтею 2-4(2), яка встановлює, що цей предмет є звичайним шкільним предметом для всіх учнів, і що викладання цього предмета не повинне містити проповідництва. Предмет має тлумачитись і застосовуватись таким чином, щоб не суперечити конвенціям, які були включені відповідно до статті 2 (див. також статтю 3) Закону про права людини.
В результаті поступових змін і поправок до навчального розкладу та національної стандартної учбової програми, термін «християнське і моральне виховання» має тлумачитися таким чином, щоб християнські та гуманістичні цінності розглядалися у поєднанні одна з одною. Як християнські, так і гуманістичні традиції підкреслюють важливість істини, людської гідності,
благодійності, демократії та людських прав. Дані цінності є спільними майже для кожного у Норвегії, незалежно від релігії чи життєвої філософії. Конвенції не вимагають, щоб викладання у школах було ціннісно нейтральним; див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Kjeldsen, Busk Madsen і Pedersen проти Данії (7 грудня 1976 року, § 53, Series A №23).
Положення про мету встановлює, що весь процес шкільної освіти має відбуватися у співробітництві та узгодженні з родиною. Будь-які зусилля вчителів початкової і нижчої середньої школи дати учням християнське виховання мають відбуватися тільки за згодою батьків та у співробітництві з родиною. Витлумачене таким чином, це положення не є несумісним зі статтею 9 Європейської Конвенції і статтею 18 §§ 1-3 МПЦПП стосовно свободи думок, совісті та релігії, чи статті 2 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції і статті 18 § 4 МПЦПП, що стосуються прав батьків. Посилання на положення про християнську мету у статті 2-4(3), яка передбачає, що вчителі, які викладають предмет KRL, мають брати положення про мету початкової та нижчої середньої школи за відправну точку, таким чином, не має незалежного значення в питанні, чи випливає з цього порушення конвенцій».
36. Що стосується статті 2-4(1) – (3) Закону про освіту 1998 року, його честь Станг Лунд заявив наступне:
«Заявники підкреслили, що Закон вимагає, аби викладання дало учням досконале знання Біблії та християнства у формі культурного спадку і євангелістської лютеранської віри, в той час як він вимагає просте вивчення інших світових релігій, переконань та етичних філософських понять.
Я маю на увазі той факт, що з практики Європейського Суду прав людини може витікати, що держави-учасниці можуть самі вирішувати межі і зміст навчання; див. Kjeldsen, Busk Madsen і Pedersen, цитоване вище, § 53, і Valsamis проти Греції, 18 грудня 1996 року, § 28, Reports of Judgments and Decisions 1996-VI. Таким чином, стаття 9 ЄКПЛ та стаття 2 Протоколу № 1 не виключають обов’язкового вивчення понять різних релігій та переконань та історії релігій та етики, за умови, що таке навчання проходить в об’єктивній, критичній та плюралістичній манері. У зв’язку з цим, я звертаюсь до мого попереднього огляду і резюме рішень та коментарів відповідних органів Конвенції. Обов’язкове навчання має охоплювати різні релігії та погляди. Великий акцент, що міститься у статті 2-4(1), на вивченні християнства, а не на інших релігіях та переконаннях, є, на мою думку, в межах повноважень, наданих конвенціями державам-учасницям. Вимога, щоб обов’язкове навчання було об’єктивним, критичним та плюралістичним, не може тлумачитись у значенні того, що має бути конкретний пропорційний розподіл навчання між різними релігіями та різними життєвими філософіями. У світлі історії, культури та традицій окремої держави-учасниці є допустимим, що певні релігії та переконання будуть домінувати над іншими.
Катехізація або інше проповідування певної релігії або певної життєвої філософії буде суперечити Європейській Конвенції і МПЦПП; див. Kjeldsen, Busk Madsen і Pedersen, цитоване вище, § 53, і Valsamis, цитоване вище, § 28, і пункт 6 коментаря Комітету Організації Об’єднаних Націй з прав людини від 20 липня 1993 року. Відповідно, стаття 2-4(2) Закону про освіту передбачає, що вивчення предмета KRL не має містити проповідництва.
Заявники, спираючись, inter alia, на доповідь судді Мьозе (стор. 29 Пропозиції №. 38 (1996-97) до Odelsting), стверджують, що навчання, яке передає певні релігійні погляди таким чином, що може підштовхнути учнів перейти до певної віри, є також порушенням положень конвенцій стосовно свободи релігії та батьківських прав. Я погоджуюсь, що така подача може містити порушення. Однак, вираз «можливий» можна витлумачити так, щоб дати йому ширше значення, ніж це випливає з рішень Європейського суду з прав людини. Тому я буду дотримуватися критеріїв, що були розроблені у практиці Суду. У зв’язку із запровадженням предмета KRL, підготовчі роботи показують, що Міністерство і парламентська більшість були дуже зацікавлені підкреслити, що цей предмет є звичайним шкільним предметом для всіх учнів. Про це було прямо заявлено у формулюванні Закону; див. статтю 2-4(3), перше речення. Законодавець також заявив, що предмет KRL має бути предметом для отримання знань; див., наприклад, стор.6, другий стовпчик, і стор.10 Пропозиції № 38 (1996-97) до Odelsting. Стаття 2-4(3) передбачає, що християнство, інші релігії та життєві філософії мають представлятися на основі їхніх відмінних рис. З іншого боку, Постійний парламентський комітет у справах освіти, наукових досліджень та церковних справ заявив, що навчання не повинне бути ціннісно нейтральним; див. стор. 4 Рекомендації №103 (1995-96) до Парламенту. Це саме по собі не може суперечити конвенціям, оскільки, як я виклав раніше, ні ЄКПЛ, ані МПЦПП не тлумачаться в тому значенні, що навчання має бути нейтральним стосовно цінностей».
37. Що стосується статті 2-4(4) Закону про освіту 1998 року, його честь Станг Лунд постановив, що коли тлумачити на фоні відповідних положень Конвенції і МПЦПП, а також статті 3 Закону про права людини, то зрозуміло, що учні мають право бути звільненими, і що їхні батьки не зобов’язані дозволяти своїм дітям відвідувати уроки релігії та філософії, які є проповідницькими або катехизисними у цьому сенсі. Тому діти можуть бути відсутніми на таких уроках. Питання щодо того, наскільки велика частина шкільної програми буде зачіпатися в цьому випадку, має вирішуватися в кожній конкретній справі, залежно від того, як планується і здійснюється навчання. У поданні його честь Станг Лунд висловився, що положення про звільнення не суперечить будь-яким вимогам, що стосуються релігійної свободи та батьківських прав. Вимога Конвенції, що навчання має бути об’єктивним, критичним і плюралістичним, не виключає того, щоб обов’язкова освіта містила різноманітні релігії та життєві філософії, або надавала певній релігії або філософії, з огляду на історію, культуру і традиції договірної держави, більш помітне місце, ніж іншим. Як вже повідомлялося, Закон про освіту 1998 року обумовлює, що цей предмет має бути звичайним шкільним предметом. Відповідно до підготовчих документів, цей предмет має базуватися на знаннях. Закон вимагає, щоб навчання було нейтральним та непроповідницьким. Тому не є очевидним, що положення статті 2-4, що стосується змісту навчання, суперечить Конвенції.
38. Його честь Станг Лунд далі розглянув частини шкільної програми (навчальна програма десятирічного обов’язкового шкільного навчання, видана Міністерством у 1999 році, нижче згадувана як «навчальна програма»), яка, у поданні заявників, надає перевагу християнській вірі та впливає на учнів, щоб вони наверталися дохри стиянства. Стосовно міжнародних зобов’язань Норвегії, навчальна програма, яка має свою правову основу у статтях 2-6 і 2-8 Закону про освіту 1998 року і відповідних правилах від 28 червня 1999 року, має такий самий правовий статус, як і інші правила. Однак, він відмітив, що важливим є те, щоб учні отримали усвідомлення багатоманітності переконань і думок, і щоб навчання не представляло одну віру вищою за інші. Має бути прийнятним, у світлі історії, культури і традицій договірної держави, що одній або кільком релігіям або життєвим філософіям надається важливіше місце, ніж іншим.
39. Що стосується заперечень апелянтів про вплив на учнів за допомогою малюнків, пісень, вистав, музики і оповідань із Біблії та релігійних текстів, його честь Станг Лунд заявив, що є допустимим нейтрально прищеплювати учням традиції та «засоби передачі знань» (måte å formidle på) різних релігій без того, щоб це проходило всупереч міжнародному законодавству з прав людини. Навчальна програма робить наголос на відкритості, розумінні, повазі та діалозі, а також на заохоченні взаєморозуміння і терпимості під час обговорень релігійних та моральних тем, і забороняє проповідництво. В рамках навчальної програми, викладання предмета KRL може втілюватися без жодного конфлікту з відповідними положеннями міжнародного законодавства з прав людини.
40. Що стосується аргументу апелянтів, що шкільні підручники, особливо томи 2, 3, 5 і 6 підручника «Мости», які складаються з проповідей та здатні впливати на учнів, його честь Станг Лунд відмітив, що хоча деякі визначення проблем і формулювання, використані в цьому підручнику, можуть бути сприйняті так, що християнська віра надає відповіді на етичні і моральні питання, жодна додаткова інформація не була подана до Верховного суду про те, як викладання, стосовно цього матеріалу, планувалося і втілювалося.
41. У зв’язку з цим його честь Станг Лунд відмітив, що позов апелянтів і апеляція до Верховного суду були спрямовані проти предмета KRL та його втілення в цілому. Аргументи і докази, додані, відповідно, до кожного рішення про відмову надати повне звільнення, мали на меті підкреслити, як предмет функціонує в цілому. Позивачі не заглиблювалися в обґрунтованість кожного індивідуального рішення. Через спосіб подання справи, немає підстав для визначення, чи навчання дітей позивачів відбувалося таким чином, що порушувало відповідні угоди про права людини. Ця справа стосувалася обґрунтованості рішень про відмову надати повне звільнення від предмета KRL. Позивачі не показали що, ймовірно, викладання планувалося і здійснювалося таким чином, що, відповідно до цих конвенцій, виправданим є звільнення від вивчення всього предмета, про який іде мова.
42. Зрештою, його честь Станг Лунд звернувся до розгляду аргументу дискримінації.
«Відповідно до статті 2-4 Закону про освіту, батьки повинні відправити письмове повідомлення, щоб їхні діти були звільнені від частини навчання в певній школі. Навіть якщо заява про звільнення стосується, швидше за все, частини предмета KRL, обмежене право на звільнення застосовується до усіх предметів і заходів. Законом не передбачено, що для подання заяви має бути обґрунтування. На сьогодні існують різні практики, що стосуються вимоги обґрунтування.
Держава доводила, що навчання в початковій і нижчій середній школі є, в значній ступені, поділеним на теми, що пересікають межі предмета. Тією мірою, якою частини KRL є інтегрованими з іншими предметами, повне звільнення від предмета KRL не буде достатнім. Також, на думку держави, предмет KRL охоплює багато тем, які не дають підстав для звільнення, відповідно як до конвенцій, так і до статті 2-4(4). Система звільнення розроблена і застосовується таким чином, що зміст навчання є вирішальним фактором. На думку держави, отже, заборону дискримінації, яку накладають конвенції, не можна застосовувати до вимог, що стосуються положень обґрунтування для заяви про звільнення.
Міністерство пояснило вимогу стосовно підстав та керівних принципів для звільнення у двох циркулярах. У циркулярі F-90-97 від 10 липня 1997 року, стор. 5, Міністерство заявило:
«Коли батьки подають прохання про звільнення, то письмове повідомлення щодо цього має направлятися до школи. Повідомлення має супроводжуватися підставами, котрі вони сприймають у викладанні як практикування іншої релігії або залучення до іншої життєвої філософії.
Якщо батьки подають заяву про звільнення від частини навчання, яку вони вважають практикуванням іншої релігії або залученням до іншої життєвої філософії, учневі має надаватися звільнення після того, як його батьки пояснять, що, як вони вважають, має такий вплив у навчальному процесі. Батьки, чиї заяви до школи стосовно звільнення не були задоволені, мають право подати апеляцію проти муніципального адміністративного рішення до Національного управління освіти у відповідному окрузі. Апеляція має направлятися через школу, якій, таким чином, дається право змінити своє адміністративне рішення».
Міністерство роз’яснило щодо вимоги обґрунтування у циркулярі F-03-98 від 12 січня 1998 року, стор. 3:
«Основним правилом Міністерства є те, що коли батьки подали заяву про звільнення від заходів, які є явно релігійними, то має надаватися звільнення (часткове звільнення). В таких випадках, батьки не зобов’язані надавати жодних підстав. У випадку заяви про звільнення від заходів, що не є явно релігійними, найчастіше від батьків мають вимагатися обґрунтування. Такі випадки не охоплюються головним правилом про те, від чого може бути звільнення. Крім того, в підготовчих розробках передбачена оцінка того, чи є розумні підстави, аби вимагати звільнення. Існує посилання на Рекомендацію № 95 (1996-97) до Lagting [менший підрозділ Парламенту], в якій заявляється: «Більшість вважає, що учні мають бути звільнені від такої частини навчання у конкретній школі, яку, на основі їхньої власної релігії або життєвої філософії, є причини вважати практикуванням іншої релігії або наверненням до іншої життєвої філософії.» Однак, необхідно враховувати той факт, що багато батьків вважають, що питання, котрі стосуються віри та життєвої філософії, лежать у площині приватного життя. Право на приватне життя також захищене міжнародними конвенціями».
Потім Міністерство розглянуло приклади матеріалів, від яких учні можуть бути звільнені, про що говориться на стор. 4:
«В усій навчальній програмі, представленій у школі, мають поважаться релігійні та філософські переконання батьків. Це означає, що правила щодо виключення застосовуються для всієї обов’язкової освіти. Загалом, проблема, що має оцінюватися школою, полягає у тому, чи може навчальна програма на практиці впливати на учнів так, щоб вони приймали конкретну віру або життєву філософію, або може бути іншим чином сприйнята як участь у релігійних відправах або навернення до життєвої філософії.
Конкретно, це може, наприклад, мати значення стосовно танцювальних класів, що є частиною фізичного виховання; парні танці несумісні з вірою деяких осіб, в той час як рухи під музику є прийнятними. Щодо предмета «Мистецтво і ремесло», необхідно з обережністю поставитися до ілюстрацій Бога і пророків; див. обговорення «Ілюстрації – заборона зображень» у методичному посібнику до предмета KRL (стор. 22).»
Я додам, що у зв’язку з оцінкою предмета KRL, Міністерство підкреслило важливість зміни змісту, методології і організації предмета, щоб забезпечити, аби якомога більше дітей та молоді могли вивчати предмет повністю. Причина, з якої Міністерство тим не менше вирішило обмежити право на звільнення, була визначена тим, що права батьків і свобода релігії були належно забезпечені, і вони втілюються зрозумілим способом; див. стор. 51, перша колонка, Доповідь № 32 (2000-01) до Парламенту.
Я відмічаю, що право на звільнення від усієї або частини обов’язкової навчальної програми, що стосується предмета KRL, в початковій і нижчій середній школі призведе до відмінностей між батьками по відношенню до шкільної системи. Батьки та учні, які хочуть подати заяву про звільнення, мають ретельно слідкувати за навчальною програмою і подавати заяву про звільнення, коли вони вважають, що звільнення є необхідним для гарантії захисту прав дитини та їхніх власних прав. Школа у першу чергу вирішує, чи слід надавати звільнення. Питання полягає у тому, чи ця різниця у ставленні переслідує законну мету, і чи ця мета є пропорційною стосовно застосованих засобів.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, як згадувалося раніше, стаття 2, друге речення, Протоколу № 1 тлумачиться у значенні того, що переконання мають досягти певного рівня переконливості, серйозності, згуртованості і важливості (див. рішення Суду у справі Campbell і Cosans проти Сполученого Королівства (25 лютого 1982 року, § 36, Series A № 48) і Valsamis [(цитоване вище], § 25)). Формулювання в цих рішеннях підтримують вимогу держав-учасниць, аби батьки давали якомога детальніші обґрунтування того, що діяльність, щодо якої вони звертаються про звільнення, є явним практикування конкретної релігії або наверненням до іншої життєвої філософії.
Якщо заявник має надати детальну інформацію про свою власну релігію або життєву філософію, це може, однак, бути порушенням статті 8 Конвенції і статті 17 МПЦПП відносно права на повагу до приватного життя, і, можливо, також статті 9 Конвенції і статті 18 § 1 МПЦПП відносно свободи релігії. Я підкреслюю, що диференційоване ставлення на підставі релігії або політичних та інших переконань є основою заборони дискримінації.
Як я вже казав, основною причиною для запровадження обов’язкових уроків з предмета KRL було те, що Уряд і парламентська більшість вважали, що це буде важливим для передачі загальної основи знань, цінностей та культури в початковій та нижчій середній школі. Була підкреслена важливість відкритого, всеохоплюючого шкільного середовища. Здійснення обов’язкової початкової та нижчої середньої освіти має включати право повідомляти про бажання отримати право на звільнення, і, в будь-якому випадку, заява має містити, в загальних термінах, частини навчального процесу, від яких бажано отримати звільнення. Для мене ясно, що загальна навчальна програма, що стосується предмета KRL, і вимога письмової заяви для здійснення цього права, є засобом досягнення законних цілей, і що ця міра не є непропорційною до вимоги, аби батьки, які бажають подати заяву про звільнення від частини предмета, мали слідкувати за навчальною програмою і повідомляти, якщо вони бажають отримати звільнення. Я додам, що від шкільної адміністрації залежить, аби зробити необхідні кроки, які дозволили б батькам слідкувати за навчальною програмою. Загальна обов’язкова навчальна програма вимагає, щоб батьки були весь час добре поінформовані про предмет KRL і програму та методи навчальної програми, і, за необхідності, були поінформовані про інші заходи релігійного змісту.
Сторони не вдавалися в деталі щодо конкретних вимог до пояснень і пояснень, які додаються до різних заяв про звільнення від предмета KRL. Тому я обмежуюсь заявою, що немає жодних підстав припускати, що можливі порушення заборони дискримінації у цьому випадку можуть обумовити недійсність адміністративних рішень, які відмовляють у наданні повного звільнення від занять з предмета KRL».

C. Звернення сторін згаданих судових розглядів та їхніх дітей до Суду і Комітету з прав людини Організації Об’єднаних Націй

43. 15 лютого 2002 року заявники-батьки і діти подали свою заяву відповідно до Конвенції до Суду.
44. Згодом, 25 березня 2002 року, батьки з інших чотирьох родин, які також були сторонами у згаданих внутрішніх судових розглядах, подали, разом зі своїми дітьми, повідомлення (№1155/2003) до Комітету з прав людини Організації Об’єднаних Націй, відповідно до Протоколу до МПЦПП 1966 року.
45. 3 листопада 2004 року Комітет відхилив заперечення держави-відповідача, що оскільки три інші групи батьків подали подібну скаргу до Суду, «те ж саме питання» вже було ним розглянуто. Комітет оголосив повідомлення прийнятним тією мірою, якою воно стосувалося питань, піднятих в рамках статей 17, 18 і 26 Пакту. Що стосується суті справи, Комітет висловив думку, що дані рамки предмета KRL, включно з режимом звільнення, які були застосовані до скаржників («авторів»), являють собою порушення статті 18 § 4 Пакту. Комітет аргументував своє рішення наступним чином.
«14.2. Головне питання, яке постає перед Комітетом: чи обов’язкове вивчення предмета CKREE[1] у норвезьких школах, лише з обмеженою можливістю для звільнення, порушує права авторів на свободу думок, совісті і релігії, відповідно до статті 18, і, конкретніше, право батьків на забезпечення релігійного та морального виховання своїх дітей відповідно до своїх власних переконань, стаття 18, пункт 4. Стаття 18 охоплює захист не лише традиційних релігій, але і життєвих філософій, таких, яку підтримують автори. Викладання релігії та етики може, на думку Комітету, відповідати статті 18, якщо здійснюється на умовах, викладених у Генеральному коментарі Комітету № 22 до статті 18: ‘[С]таття 18.4 дозволяє в державних школах викладання предметів, таких як загальна історія релігій та етики, якщо вони подаються на нейтральній та об’єктивній основі’, і ‘державна освіта, яка включає викладання певних релігій або переконань, є несумісною зі статтею 18, пункт 4, якщо не передбачені недискримінаційні звільнення або альтернативні варіанти, що враховують побажання батьків або опікунів’. Комітет також нагадує свою точку зору у справі Hartikainen та Інші проти Фінляндії, де він прийшов до висновку, що викладання в релігійному контексті має поважати переконання батьків або опікунів, які не сповідують жодну релігію. Саме в такому правовому контексті Комітет буде розглядати претензії.
14.3. По-перше, Комітет розгляне питання, чи викладання предмета CKREE здійснюється у нейтральний або об’єктивний спосіб. Щодо цього питання, Закон про освіту, стаття 2-4, передбачає, що: «Викладання даного предмета не повинне містити проповідництва. Викладачі християнських знань та релігійної і етичної освіти мають брати за відправну точку предмета положення про мету початкової та нижчої середньої школи, викладене у статті 1-2, і сучасне християнство, інші релігії та життєві філософії, на основі їхніх відмінних рис. Викладання різних тем має базуватися на таких же освітніх принципах». У згаданому положенні про мету прописується, що мета початкової та нижчої середньої освіти має бути ‘узгоджена для співпраці з родиною, щоб допомогти дати учням християнське та моральне виховання’. Деякі підготовчі роботи зі згаданого Закону пояснюють, що цей предмет віддає пріоритетну увагу принципам християнства над іншими релігіями та життєвими філософіями. В цьому контексті, Постійний комітет у справах освіти, у своїй більшості, дійшов висновку, що навчання не було нейтральним у тому значенні, що основний наголос при викладанні предмета робився на християнстві. Держава-учасниця визнає, що цей предмет має елементи, які можуть сприйматися як речі релігійного характеру, тобто заходи, звільнення від яких гарантується батькам без надання пояснень. Дійсно, принаймні деякі заходи щодо цього питання, на перший погляд, обумовлюють не лише викладання релігійних знань, а реальне практикування конкретної релігії (див. розділ 9.18). Також випливає з результатів досліджень, на які посилаються автори, та з їхнього особистого досвіду, що цей предмет містить елементи, які не сприймаються ними як такі, що передаються нейтральним і об’єктивним чином. Комітет підсумовує, що про викладання CKREE не можна сказати, що воно задовольняє вимогу здійснюватися нейтральним і об’єктивним шляхом, доки система звільнення в дійсності не призводитиме до ситуації, коли викладання для таких дітей та родин, що обирають звільнення, буде нейтральним та об’єктивним.
14.4. Друге питання, яке має розглядатися, полягає, таким чином, у тому, чи механізм часткового звільнення та інші засоби забезпечують «недискримінаційне звільнення або альтернативу, що врахує побажання батьків
1 Абревіатура, яку використовував Комітет щодо предмету KRL.
або опікунів». Комітет відмічає твердження авторів про те, що механізм часткового звільнення не задовольняє їхні потреби, оскільки викладання предмета CKREE надто сильно схиляється до релігійного навчання, і що часткове звільнення неможливо здійснити на практиці. Крім того, Комітет відзначає, що норвезький Закон про освіту передбачає, що «на основі письмового повідомлення батьків, учні звільняються від відвідування тієї частини навчання у конкретній школі, яку вони, на основі своїх власних релігії або життєвої філософії, сприймають як практикування іншої релігії або навернення до іншої життєвої філософії».
14.5. Комітет відмічає, що чинні нормативні рамки, які стосуються викладання предмета CKREE, містять внутрішні незручності і навіть протиріччя. З однієї сторони, Конституція та положення Закону про освіту містять явні переваги щодо християнства, порівняно з роллю інших релігій та світоглядів у системі освіти. З іншого боку, конкретні положення про звільнення у статті 2-4 Закону про освіту сформульовані таким чином, що теоретично здається, що надається повне право на звільнення від будь-якої частини предмета CKREE, який окремі учні або батьки сприймають як практикування іншої релігії або навернення до іншої життєвої філософії. Якщо це положення може здійснюватися таким способом, що звертається до преференцій, відображених у Конституції і положенні Закону про освіту, це, ймовірно, може розглядатися як дотримання статті 18 Пакту.
14.6. Комітет вважає, однак, що, навіть абстрактно, нинішня система часткового звільнення стає важким тягарем для осіб, з позиції авторів, тією мірою, якою вона вимагає від них ознайомитися самим з аспектами цього предмета, що мають явно релігійних характер, як і з іншими аспектами, щоб визначити, від яких інших аспектів вони можуть відчувати прагнення – і виправдання – отримати звільнення. Було б малоймовірним очікувати, що такі особи будуть утримуватися від здійснення цього права, наскільки режим часткового звільнення може створити проблеми для дітей, які відрізняються від тих, що можуть існувати при механізмі повного звільнення. Дійсно, як показує досвід авторів, система звільнення не захищає на даний час свободу батьків на забезпечення релігійного та морального виховання своїх дітей відповідно до їхніх власних переконань. У зв’язку з цим, Комітет відмічає, що предмет CKREE поєднує вивчення релігійних знань з практикуванням конкретного релігійного вірування, наприклад, вивчення напам’ять молитов, спів релігійних гімнів та відвідування релігійних відправ (пункт 9.18). Хоча це правда, що в таких випадках батьки можуть вимагати звільнення від таких заходів, зробивши відмітку на бланку, схема CKREE не гарантує, щоб вивчення релігійних знань та релігійна практика були розділені таким чином, аби зробити схему звільнення реальною.
14.7. На думку Комітету, труднощі, згадані авторами, зокрема той факт, що Марії Янсен (Maria Jansen) і Пії Сузанні Орнінг (Pia Suzanne Orning) довелося декламувати релігійні тексти з нагоди святкування Різдва, хоча вони були звільнені, а також конфлікти віри, з якими стикалися діти, наочно ілюструють ці труднощі. Крім того, вимога надати причини для звільнення дітей від уроків, спрямованих на поширення релігійних знань, і відсутність чітких вказівок, які причини є прийнятними, створюють ще одну перешкоду для батьків, які прагнуть забезпечити, аби їхні діти не підпадали під вплив певних релігійних ідей. На думку Комітету, дані рамки CKREE, включно з поточним режимом звільнень, як це було реалізовано відносно авторів, являє собою порушення статті 18, пункт 4 Пакту».
Враховуючі ці висновки, Комітет вирішив, що жодних додаткових питань не виникає відносно інших частин статті 18 або статей 17 і 26 Пакту. Він дав державі-відповідачу дев’яносто днів, протягом яких необхідно було здійснити «інформування про заходи, вжиті для втілення думки Комітету».

D. Наступні заходи

46. У світлі думки Комітету з прав людини Організації Об’єднаних Націй, норвезький Уряд вирішив вжити заходів для зміни предмета KRL, зокрема, запропонувати зміни до Закону про освіту 1998 року та до навчальної програми. Відповідно до циркуляра F-02-05, це включало наступні елементи.
(і) Видалення зі статті 2-4(3) посилання на християнську мету у статті 1-2.
(іі) Надати різним релігіям та життєвим філософіям якісно однакового відображення в межах предмета, зберігаючи поточні пропорції різних релігій та життєвих філософій в головному навчальному матеріалі.
(ііі) Зробити положення про часткове звільнення у чинній статті 2-4(4) предметом окремого положення, забезпечити, щоб механізм звільнення достатньо враховував права батьків і необхідність захисту меншин; спростити положення щодо заяв про звільнення; точно визначити в Законі обов’язок шкіл надавати інформацію і поширити інформацію серед шкіл про практику механізму звільнення.
(iv) Скласти нову навчальну програму, яка зробила б чітке розділення між тими елементами, що можуть розглядатися як практикування релігій, і тими, що не можуть розглядатися таким чином, при збереженні розподілу між різними частинами предмета.
(v) Підкреслити вибір методів роботи у вступі до шкільної програми і методичних вказівках до предмета, щоб обмежити можливість того, що частини навчання можуть кваліфікуватися як практикування релігії.
Урізноманітнені залучені робочі методики повинні сприяти поширенню всіх аспектів цього предмета. Було підкреслено, що робочі методики, які можуть сприйматися як наближені до практикування релігії, вимагають особливого підходу з боку вчителя, включно з наданням адаптованого навчання.
(vi) Запропоновані зміни мали бути запроваджені з 2005/06 навчального року. Введення цих заходів з осені 2005 року створювало необхідність для покращення навичок та компетентності вчителів. Уряд мав розпочати роботу з розвинення навичок та компетенції, як тільки буде завершена нова шкільна програма.
(vii) Високий рівень гнучкості має бути відображений відповідно до побажань батьків адаптувати навчання для їхньої дитини/дітей. За необхідності, право вибору повного звільнення на тимчасовій основі має бути доступним для тих батьків, хто побажає здійснити запропоновані постійні заходи.
На основі урядового рішення, Міністерство розпочало перегляд необхідних змін. Наступні пропозиції Міністерства від 29 квітня 2005 року були схвалені урядом того ж дня (Ot.prp.№ 91 (2004 05)), і 17 червня 2005 року Парламент прийняв ряд поправок та доповнень до Закону про освіту 1998 року, які негайно вступили у дію. В результаті, деякі коректування були внесені до статті 2-4(1) (зокрема, слово «віра» було замінене на «усвідомлення християнства»; вимога повноти була поширена на вивчення інших християнських конфесій) і посилання у статті 2-4(3) на положення про мету у статті 1-2 було видалене (див. пункт 23 вище). Крім того, положення про часткове звільнення у статті 2-4(4) були виокремленні в нову статтю 2-3А, з деякими уточнюючими доповненнями і змінами. Це включає, inter alia, заміну виразу «релігійні заходи» (у колишній статті 2-4(4)) на слово «заходи», і розширення підстав для часткового звільнення також на заходи, які батьки, з огляду на їхню власну релігію або життєву філософію, сприймають як образливі або зневажливі (на додаток до тих, які вони сприймають як практикування іншої релігії або навернення до іншої життєвої філософії).

II. ВІДПОВІДНЕ ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАКТИКА

47. Відповідні положення Закону про освіту 1998 року наводяться вище.
48. Вимога до батьків надати пояснення для заяви про часткове звільнення описані в цитатах з циркулярів F-90-97 і F 03-98, відтворені у рішенні Верховного суду в пункті 42 вище. Останній циркуляр також містить наступні уривки, які стосуються даної справи.
“4. Рішення: диференційоване навчання і місцеве регулювання навчальної програми
1.1. Коректування навчання та місцеві розробки з навчальної програми як основний принцип
Стаття 13(10) Закону про обов’язкову шкільну освіту передбачає, що школа, яка отримує повідомлення щодо звільнення, повинна, наскільки це є можливим, і особливо на рівні початкової школи, шукати рішення, надаючи «диференційоване навчання в рамках навчальної програми».
Диференційоване навчання, згадане в Законі, тісно пов’язане з адаптацією навчальних принципів, що в цілому підкреслені в шкільній програмі [Læreplanverket, L97] і втілені у статті 7 Закону про обов’язкову шкільну освіту. В принципах та керівних вказівках велике значення надається принципам
спільності та регулювання в межах єдиної шкільної системи. Формулювання включають наступне:
Індивідуальне коректування є необхідним для забезпечення рівного положення усіх учнів. З цією метою, всі аспекти шкільного курсу – шкільна програма, методики роботи, організація та навчальні посібники – мають коригуватися відповідно до можливостей учнів.
Далі стверджується, що це відкриває можливості для різного ставлення і глибини вивчення навчальної програми, а також для варіації видів матеріалу, складності, кількості, швидкості і прогресії (див. L97/L97S).
…
4.2. Диференціація в межах курсу KRL – диференціація заходів, а не знань
Відповідно до закону, школа, яка отримала повідомлення про звільнення, повинна намагатися знайти рішення, яке передбачає диференційоване навчання в рамках навчальної програми. Самоврядне зобов’язання щодо надання диференційованого навчання застосовується так широко, наскільки можливо, особливо на етапі початкової школи. В обґрунтуванні до закону відзначається, що диференційоване навчання має подаватися відповідно до тієї ж навчальної програми, і є не диференціацією знань, а диференціацією заходів. Оскільки немає жодного звільнення від знань предмета, звільнені учні мають отримувати навчання в межах навчальної програми.
У випадках, коли застосовується часткове звільнення, альтернативою є не інший предмет або інша навчальна програма, а інші заходи або інші способи роботи в межах навчального плану KRL. Школа має передавати знання з цього питання учням за допомогою іншого методологічного підходу. Тим не менше, може надаватися звільнення від основних тем, які тягнуть за собою конкретні заходи. Прикладом є головна тема, в якій від учнів вимагають вивчити Десять заповідей напам’ять («Християнська віра та етика», шостий клас). Однак, не можна бути звільненим від знання про Десять заповідей.
Диференційований курс навчання повинен мати зв’язок з релігійним або філософським тлом учнів і допомагати, наскільки це можливо, забезпечувати, аби всі учні працювали з тими ж сферами знань у класі, про який іде мова, але використовуючи скориговані методи роботи.
Наскільки великою є потреба в диференціації, залежить конкретно від
– того, до якої релігійної або філософської течії належать батьки, і
– яких видів діяльності вони просять звільнення.
…
2. Диференціація стосовно конкретних заходів
Посібник до предмета KRL містить вступ до способів роботи з предметом, а також розглядає питання, які обговорюються нижче. Деякі питання, однак, розглядаються тут детальніше. Див. також конкретні приклади для кожного навчального року, наведені в посібнику.
Нижче ми наводимо приклади, як працювати з різними заходами, вирішувати різні питання, які можуть виникнути:
6.1. Молитви, переконання («символ віри») та інші важливі релігійні тексти
Деякі заходи, такі як вивчення напам’ять та декламація Символу віри, заповідей і молитов (LS97, стор. 96 і 101, і L97S, стор. 101-09), можуть бути сприйняті деякими батьками або опікунами як сповідування і/або схиляння до певної релігії. Коли подається повідомлення про звільнення від таких заходів, школа пропонуватиме диференційоване навчання, щоб учень міг працювати з такого роду матеріалом по-різному.
Якщо батьки вважають це задовільним, вони можуть дозволити своїм дітям бути присутніми, коли читаються молитви або «символи» інших релігій, за умови, що дітям допомагають підтримувати необхідну дистанцію від матеріалу і від того, що відбувається (див. у зв’язку з цим розділ вище, про роль учасника та глядача). Такі заходи також можуть бути заплановані для індивідуальних періодів роботи і для роботи в групах, в яких застосовуються різні підходи до матеріалу.
6.2. Спів гімнів
В той час як здійснюються заходи для учнів, які належать до християнської традиції, аби співати гімни та осмислювати через такі заходи важливі риси своєї релігії та культурні традиції, необхідна увага має приділятися учням, які не належать до цих традицій. Спів гімнів може також мати місце в періоди поза вивченням християнства і релігійного та етичного виховання, наприклад, на уроках музики. Гімни можуть включатися до уроків співів, де вони розглядаються в музичному контексті і як важлива частина нашого пісенного культурного спадку.
Учням, яких було звільнено від співу гімнів, повинні пропонуватися інші способи роботи з гімнами, за необхідності, в окремих групах. Вони можуть, наприклад, слухати гімни та отримувати такі завдання, скажімо, про що розказується в текстах гімнів? Чи можете ви пов’язати зміст гімну з певним святкуванням, якщо так, то чому? Чому цей гімн є важливим в контексті християнської традиції? Іншою можливістю може бути використання гімнів та пісень як тем для рефератів, включно з ближчим вивченням пісень, гімнів та музики і їхніх функцій в різних регіонах.
Див. також Посібник із предмета KRL, стор. 23.
6.3. Присутність на ритуалах/відвідування церков та інших будівель, де проходять релігійні зібрання
Деякі батьки можуть також бажати звільнити своїх дітей від відвідування церкви або інших центрів богослужіння, незалежно від причини. Інші можуть відрізняти відвідування богослужіння або чогось подібного від відвідування церкви або іншої будівлі, де проходять релігійні зібрання, під час екскурсії в процесі навчання. Незалежно від позиції батьків, співпраця між школою і родиною має найбільше значення під час планування таких візитів.
Екскурсії
В четвертому класі учні повинні ознайомлюватися з плануванням, розміщенням та обладнанням церков і з деякими важливими християнськими символами (пункти програми: християнські свята, релігійні символи, життя місцевої християнської конгрегації). Більшість учнів можуть отримувати ці знання завдяки педагогічно організованим екскурсіям до місцевої церкви. Основна увага приділяється інформативним та об’єктивним цілям. Інформація
може передаватися, наприклад, про церковну будівлю, оздоблення церкви, символів і функцій різноманітних предметів.
Деякі батьки/опікуни можуть просити про звільнення своїх дітей від участі в таких екскурсіях, тому що візит до церкви розглядається як участь у релігійній діяльності.
Для учнів, які не можуть відвідувати церкву, наприклад, мають бути створені інші заходи і завдання в школі. Вони повинні стосуватися тієї ж галузі, щоб учні отримували доступ до таких же видів знань, які вони отримали б під час відвідування церкви. Завдання можуть, наприклад, стосуватися інформаційних буклетів, якщо такі є, публікацій, пов’язаних із місцевою історією, або креслень, або фотографій і плакатів, що показують або стосуються згаданої церкви.
Див. приклад на стор. 44 Посібника з предмета KRL.
Шкільні служби
Опис цілей етапу початкової школи (L97, стоp. 94, і L97S, стоp. 100) проголошує, що учні повинні відвідувати церкву місцевої громади і бути присутніми на богослужіннях. Підкреслюється, що таке відвідування є частиною шкільного навчання (а не елементом підготовки до церковного хрещення). Деякі учні, які належать до інших, нехристиянських традицій, можуть добиватися звільнення від участі, наприклад, в шкільних службах або відповідних заходах. Таким учнями треба пропонувати диференційоване навчання. Якщо учні є присутніми на службі, це може бути зорганізовано, скажімо, вказуючи їм спостерігати за призначенням різних етапів літургії, відносно служби в цілому, звернути увагу, як гімни пов’язані з основною темою служби, або спостерігати чи/як зображення, кольори, тексти і музика всі разом допомагають пролити світло на тему служби.
Інші батьки можуть повідомити про повне звільнення від будь-якої участі в богослужіннях. Таких учнів необхідно ознайомлювати з християнською службою іншим способом, ніж відвідування, наприклад, через навчання в класі з акцентом на малюнки, музику і тексти.
Сказане тут про відвідування церкви також можна застосовувати до відвідування мечетей, синагог, храмів або інших будівель для релігійних зібрань.
Ілюстрація і заборона зображень
Див. детальніше обговорення на стор. 22 Посібника з предмета KRL.
Особливо спірні історії, паралельні дані
Див. детальніше обговорення на стор. 30, 32, 50 і 52 Посібника з предмета KRL.
6.4. Інші сфери
Міністерство отримало питання щодо інших аспектів курсу «Основи християнства і релігійного та етичного виховання», включно з:
Шкільна драма (інсценування)
П’єси, пантоміма і інсценування можуть сприяти позитивному пізнаванню навчального матеріалу та єдності серед учнів. В той же час, такі підходи можуть включати види діяльності, від якої деякі батьки/опікуни забажають звільнити своїх дітей. Це можна, наприклад, застосувати до інсценувань, в яких є святі особи, скажімо, у різдвяних п’єсах.
Дехто може заперечити, що це «ігрова частина роботи», від якої прохають про звільнення. Ця проблема може бути вирішена шляхом надання учням відповідних інших важливих завдань, пов’язаних з інсценуванням. Мають бути розроблені декорації; світло і звук мають бути сплановані, установлені та перевірені; програми мають бути підготовлені. Потрібні диктори і оповідачі. Необхідні журналісти, щоб брати інтерв’ю у активних учасників програми, описати заходи і випустити шкільну газету з публікаціями після вистави. Ось деякі з важливих завдань, які можуть виконувати учні, котрі не збираються виконувати завдання, прямо пов’язані з інсценуванням. Це також означає, що вони можуть природно інтегруватися до шкільної спільноти, в той же час маючи можливість зайняти позицію глядача відносно представленого матеріалу та способу його презентації.
Інші батьки можуть сказати, щоб їхні діти не залучалися ані до інсценування, ані до роботи, пов’язаної з цим. Це треба поважати і створювати інші завдання для таких учнів.
…
3. Співпраця між школами і родинами – відкритість і об’єктивність
Щоб батьки відчували впевненість у тому, що викладання предмета не конфліктує з їхніми власними переконаннями, необхідна тісна співпраця між школою і родиною.
На основі вивчення релігійних та філософських традицій батьків, вчителі можуть намагатися планувати своє викладання таким чином, щоб зменшити потребу у звільненні до мінімуму. Навчальний план предмета слід скласти якомога раніше. У шкільному плані слід описати пропозиції диференціації, які зазвичай робляться відповідно до різних релігійних та філософських традицій. Коли план презентують батькам, їм дається можливість зважити потребу, якщо така є, звільнення від певних заходів.
Щоб подати прохання про часткове звільнення, батьки повинні відправити письмове повідомлення до школи. Вони повинні заявити, які заходи у шкільному навчанні вони сприймають як практикування іншої релігії або залучення до іншої життєвої філософії. Батьки повинні тоді вирішити, чи слід обрати загальну пропозицію диференціації, якщо школа зробила таку пропозицію, або, крім того, якщо доцільно, просити більш індивідуально адаптовану пропозицію диференціації. За допомогою діалогу, встановленого, відповідно, між родинами і школою, визначаються конкретні навчальні положення для учнів.
Якщо батьки повідомляють школу, що вони хочуть звільнення від явно релігійних заходів, описаних у причинах для обґрунтування, як «читання символу віри або молитов, вивчення релігійних текстів напам’ять, участь у співі гімнів, або відвідування ритуалів або богослужінь різних конгрегацій», це повідомлення буде в цілому застосовуватися до такого типу заходів. Таким чином, нове повідомлення для кожного індивідуального релігійного заходу не є необхідним.
У співпраці між школами і родинами, шкільні працівники повинні виявляти повагу до того факту, що учні мають різні релігійні традиції. Особлива увага повинна приділятися при цьому контакту з мовними та культурними меншинами.
8. Адміністративні процедури

Муніципальні рішення, які стосуються повідомлень про звільнення, є індивідуальними рішеннями відповідно до Закону про державне управління, і можуть, відповідно, оскаржуватися до Національних управлінь освіти на підставі статті 34(3) Закону про обов’язкову шкільну освіту. Муніципалітет може делегувати свої повноваження для прийняття рішень шкільним органам. Питання мають розглядатися достатньо глибоко перед прийняттям рішень; див. розділ 17 Закону про державне управління.
…
10. Підручники як одні з декількох навчальних посібників з предмета
Міністерство бажає підкреслити, що обов’язковим для вивчення є навчальний план, а не підручники. Підручники з цього предмета є тільки одним із декількох навчальних посібників, які можуть використовуватися для досягнення цілей цього предмета.
Підручники, які використовуються в обов’язковій шкільній освіті, мають бути схвалені. Навіть якщо підручник був схвалений, існує ризик, що він містить помилки. Коли вчителі стикаються з можливими помилками в підручниках, вони повинні вивчити дане питання детальніше, аби навчання подавалося коректно.
Хоча був відкликаний спеціальний регуляторний огляд книжок з цього предмета (розділ 4 регулювання колишніх підручників), Міністерство відзначає, що механізм перегляду підручників буде продовжено. Підручники будуть розглядатися, серед інших, релігійними та філософськими спільнотами, щоб забезпечити, аби релігії та життєві філософії були представлені відповідно до їхніх відмінних характеристик».
49. Навчальна програма норвезької десятирічної обов’язкової шкільної освіти, видана Міністерством 1999 року (названа «навчальною програмою»), встановлює:
«Вивчення цього предмета покликане дати учням ретельний аналіз християнства і того, що мається на увазі під християнським поглядом на життя, а також глибоке знання інших світових релігій та філософій. Важливим елементом навчальної програми є, відповідно, класичні біблійні сюжети та інші біблійні матеріали, основні напрямки розвитку та визначні особистості в історії християнства і основи християнської віри і християнської етики. Предмет також включає в себе основні характеристики інших живих релігій та життєвих філософій та деякі з основних питань, що піднімаються філософією та загальною етикою стосовно природи людини. Такі ж педагогічні принципи мають застосовуватися і до вивчення християнства, і до вивчення інших релігій та орієнтувань. Предмет має розглядатися відкрито і сприяти розумінню, повазі та діалогу через кордони між вірами та філософіями, і сприяти взаєморозумінню і толерантності в релігійних і моральних питаннях. Клас – це не місце для проповідництва будь-якої конкретної віри. Предмет дає знання про віру, а не навертає до неї. Він має також підтримувати відчуття самобутності окремого учня і культурного надбання, в той же час сприяючи діалогу в рамках спільної культури.
З метою ознайомлення з різними віровченнями та поглядами на життя з розумінням, необхідно мати можливість розмістити їх у вже знайомому контексті. Таким чином, предмет має різноманітні функції в обов’язковій шкільній освіті: передача традицій, підтримка почуття ідентичності і побудова зв’язків, які дають розуміння і сприяють діалогу.
…
Структура предмета
Через те, що предмет є новим і призначений для всіх учнів, важливо, щоб батьки та учні з різними переконаннями були добре ознайомлені з навчальною програмою та її змістом. Аби запевнити батьків стосовно змісту навчальної програми, важливе значення надається розробці навчальної програми, щоб для батьків було легко знайти, з якими темами предмета учні будуть стикатися на різних етапах».
50. Навчальна програма викладає загальні цілі предмета і перераховує завдання і головні складові предмета для 1 – 4, 5 – 7 і 8 – 10 класів.
Загальні цілі даного предмета описані як:
“• детально ознайомити учнів із Біблією і християнством як з культурним спадком і як з живим джерелом віри, моральності і поглядів на життя;
• ознайомити учнів із християнськими та гуманістичними цінностями, на яких базується шкільне виховання;
• ознайомити учнів з іншими світовими релігіями та орієнтаціями як з живим джерелом віри, моральності та поглядів на життя;
Початковий етап
Проміжний етап
Нижчий середній етап
Вивчення Біблії
Відомі історії з Біблії
Основні оповіді з Біблії
Біблійні жанри, Біблія як Священне письмо, історія Біблії
Історія християнства
Окремі важливі епізоди
Рання історія: напрямки, особи, культурні прояви
Сучасна історія: напрямки, особи, культурні прояви
Сучасний християнський погляд на життя
Свята, символи, християнство в громаді
Християнська віра і етика
Християнські конфесії: спільності і відмінності
Інші релігії
Інші релігії та орієнтації, історії та свята
Іслам, юдаїзм, індуїзм, буддизм, світські орієнтації
Релігійні прояви у наш час
Етика/філософія
Етичне усвідомлення:
моє і твоє, я та інші
Етичне усвідомлення: цінності і вибір
Філософські інтерпретації людини: цінності і норми
• сприяти взаєморозумінню, повазі та можливості діалогу між людьми з різними поглядами стосовно питань віри та етичної орієнтації в житті; і
• стимулювати «особистісний ріст та розвиток» учнів.”
Після викладення матеріалів для 1-4 класів, навчальна програма перераховує основні елементи предмета для цих класів, кожен з яких має наступні назви: «Біблійні оповіді», «Наративний матеріал з історії Церкви», «Християнські свята, релігійні символи та життя місцевої християнської громади», «Розвиток морального усвідомлення: я та інші». Що стосується «Інших релігій та етичних орієнтувань», включаються «Юдаїзм», «Іслам», «Індуїзм», «Буддизм», «Гуманізм» та «Грецька міфологія».
У навчальній програмі далі викладені тематичні завдання для 5-7 класів, які включають такий уривок:
“Християнська віра і етика
Учні повинні вивчити основи християнської віри і християнської етики у світлі позиції, прийнятої в Малому катехізисі Лютера.
Інші релігії
Учням слід вивчати основні риси та важливі наративи ісламу, юдаїзму, індуїзму та буддизму.
Світські орієнтації
Учні повинні знати про світські орієнтації, розвиток гуманістичної традиції та сучасний гуманістичний погляд на життя».
Елементи основної теми для 5-7 класів охоплюють: «Історію Біблії», «Історію раннього християнства» («Середні віки» для 6 класу і «Період Реформації» для 7 класу), «Християнська віра і етика». Що стосується «Інших релігій», предмет включає «Іслам» для 5 класу, «Юдаїзм» для 6 класу і «Індуїзм» та «Буддизм» для 7 класу. Крім того, 5-7 класи містять елементи «Розвиток морального усвідомлення: цінності і вибір» і «Світські орієнтації».
Для 6 класу вказується, inter alia:
“Християнська віра і етика
Учні повинні мати можливість
– вивчити напам’ять Десять заповідей і ознайомитися з етичними ідеалами, що лежать в основі Нагірної проповіді;
– дізнатися дещо про те, як ці фундаментальні етичні тексти були використані в історії християнства і як вони застосовуються зараз.”
У списку тем немає еквівалента «бути ознайомленим з» стосовно «Інших релігій, юдаїзму».
Після відображення тематичних матеріалів для 8-10 класів, навчальна програма перераховує елементи основної теми, а саме, «Історія Біблії, літературні жанри Біблії»; «Сучасна історія християнства»; «Різноманітні сучасні інтерпретації християнства»; «Релігійні прояви в наш час»; і «Філософські інтерпретації людини, цінності і норми».

СКАРГИ

51. Заявники-батьки скаржились, що відмова компетентними національними органами надати їхнім дітям повне звільнення від предмета KRL порушує права батьків відповідно до Конвенції. Обов’язкове відвідування дітьми релігійного навчання невиправдано втручається в право їхніх батьків на свободу совісті і релігії, згідно статті 9 Конвенції. Це в подальшому порушує право батьків, згідно зі статтею 2 Протоколу № 1, друге речення, забезпечувати таке виховання і навчання відповідно до їхніх власних релігійних та філософських переконань.
52. Крім того, незручності, що витікають із загальних аспектів здійснення права на часткове звільнення, означають, що батьки-нехристияни стикаються з важчим тягарем, ніж батьки-християни, які не мають підстав для звільнення від предмета KRL, який був розроблений відповідно до посилань більшості. На їхню думку, це є рівнозначним дискримінації. Таким чином, також мало місце порушення статей 8 і 9 Конвенції і статті 2 Протоколу № 1 в сукупності зі статтею 14 Конвенції.
 

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 ПРОТОКОЛУ № 1

53. Заявники-батьки скаржились, згідно статті 9 Конвенції і другого речення статті 2 Протоколу № 1, про відмову національних органів влади надати їхнім дітям повне звільнення від обов’язкового вивчення предмета KRL, пов’язаного з викладанням християнства, релігії і філософії в ході десятирічного обов’язкового шкільного навчання в Норвегії.
54. Суд, лишаючи осторонь той факт, що скарги дітей за статтею 9 Конвенції були проголошені неприйнятними 26 жовтня 2004 року, вважає, що скарги батьків є більш відповідними, аби розглядатися відповідно до статті 2 Протоколу № 1, як lex specialis в області освіти, яка проголошує:
«Жодній особі не може бути відмовлено у праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, узятих нею на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до своїх релігійних і світоглядних переконань».

A. Подання сторін

1. Заявники

55. Заявники стверджували, що предмет KRL не є ані об’єктивним, ані критичним, ані плюралістичним у розумінні критеріїв, встановлених Судом у його тлумаченні статті 2 Протоколу № 1 у справі Kjeldsen, Busk Madsen і Pedersen проти Данії (7 грудня 1976 року, Series A № 23). У цьому контексті вони також посилались на критерій «нейтральності і об’єктивності», проголошений Комітетом Організації Об’єднаних Націй у справі Hartikainen проти Фінляндії стосовно відповідного положення статті 18 § 4 Міжнародного Пакту про цивільні і політичні права. Основна мета навчальної програми як зміцнення релігійної самобутності учнів, правові рамки у межах положення про християнську мету, навчальний план, що повністю прийняв релігійний світогляд і схвалив християнську віру і традиції, разом із підручниками, які містять традиційні християнські проповіді, чітко показують, в цілому, що навчальна програма не є об’єктивною.
56. Питання, чи оспорюваний предмет норвезької початкової школи є порушенням стандартів відповідних прав людини на свободу релігії, батьківських прав, свободи приватного життя і заборони дискримінації, має розглядатися у ширшому контексті, стосовно суспільства із сильним домінуванням християнства. Норвегія має державну релігію, державну церкву, з конституційною прерогативою християнської (євангелістської лютеранської) віри. Існує християнський предмет для державних шкіл та дошкільних закладів. Існують священики державної церкви у збройних силах, в’язницях, університетах і лікарнях. Існують щоденні християнські молитви і служби у мережах державного мовлення. Не менше ніж 86% населення належить до державної церкви, Церкви Норвегії.
57. Тим не менше, право на свободу релігії для нехристиян має забезпечуватися різними способами, inter alia, шляхом звільнення від колишнього предмета християнських знань у державних школах. Це право на загальне звільнення, яке використовувалося більше 150 років, було відмінене у 1997 році, коли був запроваджений предмет KRL. Одним із намірів уряду було утримувати всіх учнів разом у класі, коли вивчаються важливі питання, як боротьба із забобонами і дискримінацією, або краще розуміння різних традицій.
58. Заявники не висловлюють незгоду із загальним наміром сприяти міжкультурному діалогу – якраз навпаки, вони вважають, що багато цілей, висловлених урядом при запровадженні нового предмета, були дуже добрими, і повністю погоджуються з ними. Проблемою є те, що предмет KRL просто не досягає таких цілей, на відміну від предмета «філософії життя», до якого схиляються заявники.
59. Посилаючись на згадування релігійних заходів у правилі про часткове звільнення у статті 2-4 Закону про освіту 1998 року, заявники вважають, що важко зрозуміти, як це можна поєднати з вимогами того, щоб навчання було «об’єктивним і нейтральним» або навіть «плюралістичним і критичним».
60. Заявники оскаржували твердження про те, що предмет KRL включає лише кілька заходів, що можуть сприйматися як ті, що мають релігійний характер. Навчальна програма, підручники, що використовуються в школах, і вся інформація, що стосується втілення навчальної програми, показує, що головний об’єкт предмета – зміцнення власних християнських основ учнів – є також магістральною лінією навчання. Основною метою запровадження предмета KRL було забезпечення релігійних основ для більшості учнів, які сповідують християнство. В іншому випадку, вступні положення Закону про освіту 1998 року не були б сформульовані як зобов’язання для вчителя провадити навчання відповідно до положення про християнську мету.
61. Відповідні підручники містять розділи, які можуть розглядатися як сповідування християнства. Хоча підручники не були формально визначені як частина законних рамок предмета, вони набули офіційного статусу завдяки тому, що контролюються і уповноважуються офіційним державним закладом – Норвезькою агенцією з підручників (Norsk Læremiddelsentral).
62. Наріжним каменем механізму часткового звільнення є розділення між нормативними і описовими знаннями. Учні можуть
бути звільнені від певних заходів, але не від вивчення змісту заходів або навчання в цілому. Вони можуть бути звільнені від прочитання Біблії, співання пісень, промовляння молитов тощо, але не від знання того, що читають, співають, моляться тощо. Сама ідея механізму звільнення була в тому, щоб була можливість підтримувати ментальне «розділення» між знаннями і участю. Це передбачає, що особа може «вчити» текст (особливо молитви, псалми, біблійні оповідання і викладення віри) без того, щоб піддаватися ментально тому, що являє або може являти собою небажаний вплив або ідеологічну обробку. Однак, оцінка предмета KRL показала, що це розділення не усвідомлене на практиці навіть вчителями. Батьки в цих заявах дали письмові свідчення, як це розділення не функціонує стосовно їхніх дітей. Таким чином, часткове звільнення не є для них ймовірним варіантом.
63. Якщо батьки просять часткове звільнення від частини навчання, якої немає у відповідній формі перерахованих релігійних заходів, вони повинні дати «стислі» підстави для своєї заяви, щоб дати школі розглянути, чи може цей захід вмотивовано сприйматися як практикування іншої релігії або залучення до інших філософських переконань, згідно статті 2-4(4) Закону про освіту 1998 року. Не всі батьки можуть мати детальні знання та виділити ті частини навчання, які вони не схвалюють, і подати заяву про звільнення, особливо коли вся структура предмета KRL базується на релігійній концепції, яка, в принципі, суперечить філософії життя заявника.
64. Для заявників є дуже незадовільним, що їхні думки та глибокі особисті філософські переконання в цій сфері мають доводитися і розглядатися шкільними вчителями і адміністрацією. Навіть незважаючи на те, що батьки не зобов’язані заявляти офіційно про їхні особисті переконання, цілком імовірно, що це буде виявлено в причинах, які вони подають для того, щоб отримати часткове звільнення. З досвіду заявників, це є недостойним і негідним.
65. На практиці, часткове звільнення застосовується лише до батьків-нехристиян. Деякі з них є іммігрантами, які мають мало або недостатньо знань про норвезьку шкільну систему і мову і навичок у веденні теоретичного діалогу про релігію, з якою вони не ознайомлені. Для заявників, які, однак, є всі етнічними норвежцями, це не було так. Навіть попри те, що дехто має чудові усні і письмові навички спілкування, а дехто навіть добре ознайомлений із норвезькою шкільною системою, для них було важко успішно спілкуватися зі шкільною адміністрацією щодо процедури звільнення. Одне з ускладнень пов’язане із виявленням того, що батьки вважають несумісним з їхньою власною життєвою філософією. Іншою проблемою є практичний механізм предмета. Для того, щоб встановити, від якої частини навчання вони прагнуть отримати звільнення, батьки мають точно знати, яке навчання буде запропоноване, в який час який розділ підручника буде вивчатися і яких заходів слід очікувати. Вони мають ретельно слідкувати за шкільною програмою і навчальним процесом, можливо, «опитуючи» свою дитину щодо ходу і змісту навчального програми крок за кроком. Навіть якщо теми, що викладаються, можуть здаватися прийнятними в теорії, батькам доведеться зробити розслідування щодо того, як вчитель презентує матеріал. Оцінюючі доповіді показують, що було дуже важко отримати відповідну інформацію у потрібний час, про те ж свідчить і досвід заявників.
66. Крім того, в результаті механізму часткового звільнення страждають стосунки між батьками і дітьми. Дитяча функція як «посередника» між батьками і школою і дитяче відчуття тиску через те, що вони відрізняються від інших, викликає розчарування і конфлікти між заявниками і їхніми дітьми, а також відчуття суспільного осуду.
67. Механізм часткового звільнення не працює для заявників, які випробовували цей вибір, і він не став для них практичних методом вирішення. Механізм передбачає показ своєї життєвої філософії – прямо чи побічно – і змушує їх знати в деталях елементи іншої життєвої філософії (для того, щоб подати заяву про звільнення). Вони сильно обтяжені моніторингом навчання, подаванням повідомлень, поясненням причин, розчаруванням і суспільним осудом. Заявники зіткнулися з тим, що їхні діти страждають під тиском своєї відмінності від інших дітей, діючи як «посередники» між домом і школою і живучи у постійному конфлікті. Звільнений учень може бути видалений з класу і поміщений в окрему кімнату або може лишатися у класі, де йому кажуть не слухати або не брати участь у відповідних заходах. Запропонований механізм має великий потенціал до конфліктів і стигматизації.
68. У цьому випадку, заявники не мали іншого вибору, як подати заяву про повне звільнення, але їм було відмовлено у цьому, і довелося погодитися на часткове звільнення, яке не втілюється таким чином, аби поважати їхні права.
69. На думку заявників, примушування людей з нехристиянськими традиціями і філософією брати участь у навчальних курсах, які відводять головну роль християнській релігії, не є ні найкращим способом боротьби із забобонами і дискримінацією, ні втілення взаємоповаги і терпимості, що також є заявленою метою нового предмета. Краще було б підтримувати колишню систему, коли існував один предмет для більшості учнів, що походять із християнських родин, включно з інформацією про інші життєві філософії, і один неконфесійний предмет, що базується на спільній спадщині, філософії та загальній історії релігій та етики для інших. Навіть краще було б утриматися від християнської вищості, як від невід’ємної частини норвезької шкільної системи, на користь створення загального нейтрального та об’єктивного предмета щодо релігії та життєвої філософії, без будь-якої форми релігійних заходів або особливих привілеїв для християнства.

2. Уряд

70. Уряд підкреслив, що, як слідує із рішення Суду у справі Kjeldsen, Busk Madsen і Pedersen, жодне порушення статті 2 Протоколу № 1 не може бути встановлене стосовно відсутності права на повне звільнення від предмета KRL. Як визнається у цьому рішенні (§ 53), більшість освіти, що базується на знаннях, може стосуватися питання переконань. Батькам навіть не дозволялось заперечувати проти такої освіти, тому що інакше «все узаконене викладання ризикує стати доказово нездійсненним». Право на повне звільнення, так, як його проголошують тут заявники, зробить ще більш нездійсненним чітко узаконене та обов’язкове навчання.
71. Уряд повідомив, що, беручи до уваги часткове рішення Суду про прийнятність від 26 жовтня 2004 року стосовно розмежування сфери охоплення справи, постає два питання. Перше питання – чи дійсно предмет KRL в цілому передає інформацію і знання у такий спосіб, що об’єктивно може сприйматися як індоктринуючий і не є об’єктивним, нейтральним і плюралістичним. Якщо це так, то друге питання – чи є можливість отримати повне звільнення єдиною життєздатною альтернативою, яка б відповідала бажанням батьків. Оцінка Суду щодо предмета KRL має бути об’єктивною, а не спиратися на сприйняття заявників, і базуватися на презумпції того, що предмет KRL викладається відповідно до існуючих правил і директив. Сприйняття заявниками предмета KRL, здається, відрізняється від того, що може об’єктивно бути виведене із фактів.
72. Предмет KRL був розроблений для сприяння взаєморозумінню, терпимості і взаємоповазі між учнями із різних прошарків суспільства, і для розвитку поваги і розуміння власної ідентичності, національної історії і цінностей Норвегії, і для інших релігій та життєвих філософій. Відповідно, предмет KRL є важливим засобом виконання зобов’язань Норвегії згідно статті 13 § 1 Міжнародного пакту з економічних, соціальних та культурних прав і статті 29 § 1 Конвенції з прав дитини Організації Об’єднаних Націй.
73. Приблизно половина навчальної програми стосується передачі доскональних знань про Біблію і християнство у формі культурної спадщини і євангелістської лютеранської віри і знання інших християнських общин. Інша частина, приблизно половина, присвячена передачі знань про інші світові релігії та філософії, етичні і філософські теми, просуванню розуміння і поваги до християнських і гуманістичних цінностей, і розумінню, взаємоповазі і здатності підтримувати діалог про віру і переконання між людьми з різними уявленнями. Таким чином, якщо заявники – від імені своїх дітей – прагнули отримати повне звільнення, діти позбавлялися знань не лише про християнство, але також про інші релігії та життєві філософії і етичні та філософські питання. На думку Уряду, той факт, що цей предмет забезпечує знання світових релігій, життєвих філософій та етичних і філософських тем, і що його метою є сприяння усвідомленню гуманістичних цінностей і діалогу між людьми з різними поглядами, має бути суттєвим для висновку, що положення, яке дозволяє повне звільнення, не може вимагатися згідно Конвенції. Така вимога перешкоджала б усьому обов’язковому навчанню, що стосується не лише релігії, але також життєвих філософій і етичних питань, і була б неприйнятною і суперечила б певним зобов’язанням Норвегії в рамках інших міжнародних угод з прав людини. На цій одній підставі можна дійти висновку, що батьки не можуть претендувати на право, згідно Конвенції, на повне звільнення своїх дітей від вивчення KRL.
74. Уряд не погоджується з точкою зору, яку припускають заявники, що стверджувана відсутність пропорційності може становити проблему згідно статті 9 Конвенції або статті 2 Протоколу № 1. По-перше, викладання учням християнських знань не може саме по собі піднімати питання стосовно Конвенції, за умови, що навчання проходить об’єктивно, плюралістично і нейтрально. По-друге, в сучасному норвезькому суспільстві існують законні підстави для виділення більшого часу для вивчення християнства, ніж інших релігій та життєвих філософій. Ці причини були викладені у підготовчих документах, у навчальній програмі і в подальших оцінках предмета KRL.
75. Положення про християнську мету у статті 1-2 Закону про освіту 1998 року не може, на думку Уряду, породжувати проблему відповідно до статті 9 Конвенції або статті 2 Протоколу № 1. По-перше, у цьому положенні передбачено, що воно має застосовуватися тільки «за згодою та у співпраці з родиною». Таким чином, будь-яка допомога шкіл у забезпеченні християнського виховання може надаватися тільки за згоди батьків. По-друге, відповідно до статті 3 Закону про права людини, стаття 1-2 Закону про освіту 1998 року має тлумачитися і застосовуватися згідно міжнародних правозахисних угод, що були включені до внутрішнього законодавства через Закон про права людини. Отже, положення про християнську мету не узаконює проповіді або ідеологічний вплив будь-якого виду у норвезьких школах.
76. Навіть якщо предмет KRL мали намір викладати плюралістичним, об’єктивним і критичним чином, цей факт не має
виключати заходи, які можуть сприйматися батьками як релігійні, такі як екскурсії до церков, синагог, мечетей або храмів або відвідування ритуалів і релігійних відправ різних релігійних громад. Це не створює необхідності забезпечувати можливість отримати повне звільнення від предмета KRL.
77. Проблема можливого включення заходів, що можуть суперечити філософським і релігійним переконанням батьків, дала серйозні і значні аргументи Уряду в дискусіях, як найкраще спланувати предмет KRL. Як Уряд, так і законодавчий орган визнали права батьків забезпечити виховання і навчання своїх дітей відповідно до їхніх власних релігійних та філософських переконань, але, в той же час, визнали, що суспільство має законний інтерес і зобов’язання для укріплення взаємоповаги, порозуміння і терпимості між учнями з різними традиціями стосовно релігії і життєвої філософії. Крім того, були визнані інтереси самих учнів щодо розвитку і посилення їхньої власної ідентичності і розширення їхнього світогляду завдяки отриманню знань про нові релігії та життєві філософії.
78. Конвенція убезпечує від ідеологічного впливу, а не від набуття знань: вся інформація, що передається через шкільну систему має – незалежно від предмета або класу – певною мірою сприяти розвитку дитини і допомагати дитині у прийнятті індивідуальних рішень. Аналогічним чином, навіть об’єктивна, критична і плюралістична інформація про релігію і життєву філософію має забезпечити тло, на якому конкретна дитина може формувати свої власні думки і самобутність. Той факт, що така інформація і знання можуть сприяти розвитку дитини, не є порушенням Конвенції. Навпаки, Конвенція має також забезпечувати право дитини на освіту.
79. У підготовчих документах чітко відображено, що обране рішення стосовно звільнення, викладене нижче, є результатом збалансованого компромісу між цими двома інтересами. Дилема, яку становили ці конкуруючі інтереси, була вирішена шляхом створення трьох механізмів, призначених для задоволення прав батьків забезпечувати виховання і навчання своїх дітей відповідно до їхніх релігійних та філософських переконань: по-перше, і, можливо, найголовніше, положення статті 2-4(4) Закону про освіту 1998 року, яке передбачає звільнення від частини навчального курсу; по-друге, диференційоване навчання, спрямоване на усунення проблем, що виникають на основі релігійних та філософських переконань батьків; по-третє, можливість отримання батьками адміністративного і/або судового розгляду, якщо вони сприймають виховання або навчання як таке, що не відповідає їхнім переконанням.
80. Вимога, відповідно до статті 2-4 Закону про освіту 1998 року, що батьки повинні подавати заяву про звільнення від предмета KRL, не є втручанням у їхнє особисте життя у розумінні статті 8 Конвенції.
Причини для прохання батьків мають стосуватися лише заходів, що не є відкритим практикуванням конкретної релігії або залученням до іншої життєвої філософії. В тих випадках, коли вимагається надання причин, від батьків не вимагають подавати інформацію про їхні власні релігійні або філософські переконання.
81. В будь-якому випадку, умови, які містить положення про звільнення, не можуть вважатися непропорційним або безпідставним тягарем, і, таким чином, гарантують право на повне звільнення. Як відмічалося вище, прохання про звільнення не повинні роз’яснюватися батьками у випадках, коли заходи чітко можуть сприйматися як заходи релігійного характеру. Підстави мають надаватися тільки якщо батьки добиваються ширшого звільнення, і навіть тоді причини не мають бути всеохоплюючими.
82. Уряд також доводив, що заявники не зобов’язані віддавати своїх дітей до державних шкіл. Окремі особи, групи окремих осіб, організації, конгрегації або інші, можуть, за поданням, створювати свої власні школи, або батьки провадять навчання вдома. Таким чином, Норвезька асоціація гуманістів, або батьки, які не хочуть, щоб їхні діти вивчали предмет KRL, незважаючи на положення про часткове звільнення, мають свободу уникнути цієї проблеми шляхом створення альтернативних шкіл або самостійно, або у співпраці з іншими, що мають такі ж переконання. Це є реалістичною і життєздатною альтернативою стосовно також економічних ризиків, оскільки більше ніж 85% усіх витрат, пов’язаних зі створенням і функціонуванням приватних шкіл, фінансуються державою.
83. Твердження заявників, що ніхто із батьків-християн не подавав заяву про звільнення або не направляв скарг стосовно предмета KRL, є безпідставними. Хоча Уряд не зберігає статистики щодо культурних традицій батьків, які добиваються звільнення від предмета KRL, виявляється, що деякі християнські громади створюють приватні школи через те, що вони не задоволені викладанням християнства у державних школах. Деякі з цих шкіл були створені після запровадження предмета KRL у 1997 році. На даний час зареєстровані вісімдесят дві приватні школи із життєво-філософським тлом. З 2001 року тридцять одна з усіх тридцяти шести заяв стосувалися створення нових приватних християнських шкіл. Тому було б розумно передбачити, що деякі батьки з християнською життєвою філософією не задоволені певними елементами предмета KRL і подають заяви про звільнення.
 

B. Оцінка Суду

1. Загальні принципи

84. Що стосується загального тлумачення статті 2 Протоколу № 1, Суд у своїй юриспруденції (див., зокрема, рішення у справі Kjeldsen, Busk Madsen і Pedersen, цитоване вище, §§ 50-54; Campbell і Cosans проти Сполученого Королівства, 25 лютого 1982 року, §§ 36-37, Series A № 48; і Valsamis проти Греції, 18 грудня 1996 року, §§ 25-28, Reports of Judgments and Decisions 1996-VI) проголошує наступні основні принципи:

(a) Два речення статті 2 Протоколу № 1 мають тлумачитися не тільки у світлі одне одного, але також, зокрема, статей 8, 9 і 10 Конвенції (див. Kjeldsen, Busk Madsen і Pedersen, цитоване вище, § 52).

(b) Це основоположне право на освіту, яке прищеплює право батьків на повагу до їхніх релігійних та філософських переконань, і перше речення, як і друге, не робить різниці між державним і приватним навчанням. Друге речення статті 2 Протоколу № 1 спрямоване, коротко кажучи, на збереження можливості плюралізму в освіті, яка є життєво необхідною для збереження «демократичного суспільства», як задумано в Конвенції. З урахуванням потужності сучасної держави, ця мета має, перед усім, втілюватися через державну освіту (див. Kjeldsen, Busk Madsen і Pedersen, цитоване вище, § 50).

(c) Стаття 2 Протоколу № 1 не допускає різниці між релігійним навчанням та іншими предметами. Вона зобов’язує державу поважати переконання батьків, незважаючи на те, чи є вони релігійними або філософськими, стосовно усієї програми державної освіти (див. Kjeldsen, Busk Madsen і Pedersen, цитоване вище, § 51). Цей обов’язок поширюється таким чином, що застосовується не тільки щодо змісту освіти і порядку її положень, але також до здійснення всіх «функцій», що взяла на себе держава. Дієслово «поважати» означає більше, ніж «визнавати» або «брати до уваги». На додаток до, головним чином, негативних зобов’язань, він має на увазі деякі позитивні зобов’язання з боку держави. Термін «переконання» сам по собі не є синонімом слів «думки» і «ідеї». Він означає погляди, що мають певний рівень впевненості, серйозності, згуртованості і важливості (див. Valsamis, цитоване вище, §§ 25 і 27, та Campbell і Cosans, цитоване вище, §§ 36-37).
(d) Стаття 2 Протоколу № 1 є в цілому тим, що домінує в її першому реченні. Зобов’язуючи себе не «заперечувати право на освіту», держава-учасниця гарантує кожному в межах її юрисдикції право на вступ до учбових закладів, що існують на даний час, і можливість отримання, завдяки офіційному визнанню навчання, яке він завершив, користі від отриманої освіти (див. Kjeldsen, Busk Madsen і Pedersen, цитоване вище, § 52, і Справа, “пов’язана з певними аспектами законів про використання мов в системі освіти Бельгії” проти Бельгії (щодо суті), 23 липня 1968 року, Series A №6, стоp. 31-32, § 4).

(e) Це входить до розряду природного обов’язку стосовно своїх дітей – оскільки батьки, перш за все, відповідальні за «виховання і навчання» своїх дітей – що батьки можуть вимагати від держави поваги до своїх релігійних і філософських переконань. Таким чином, їхнє право стосується відповідальності, що тісно пов’язана з задоволенням і здійсненням права на освіту (див. Kjeldsen, Busk Madsen і Pedersen, там само).

(f) Хоча індивідуальні інтереси мають інколи підкорятися інтересам групи, демократія не є просто визначенням того, що погляди більшості повинні завжди переважати: необхідно досягти рівноваги, яка забезпечує справедливе і належне ставлення до меншин і уникає будь-яких зловживань домінуючим положенням (див. Valsamis, цитоване вище, § 27).

(g) Однак, розробка і планування навчальної програми підпадає, в принципі, під компетенцію держави-учасниці. Це, головним чином, включає питання доцільності, які вирішує не Суд, і чиє вирішення може законно змінюватись залежно від держави і епохи (див. Valsamis, цитоване вище, § 28). Зокрема, друге речення статті 2 Протоколу № 1 не перешкоджає державі передавати, через навчання і виховання, інформацію або знання, що прямо або опосередковано стосуються релігії або філософії. Це навіть не дозволяє батькам заперечувати проти включення такого навчання або виховання до шкільної програми, інакше все узаконене навчання ризикує стати нездійсненним (див. Kjeldsen, Busk Madsen і Pedersen, цитоване вище, § 53).

(h) З іншої сторони, друге речення статті 2 Протоколу № 1 має на увазі, що держава, при виконанні функцій стосовно виховання і навчання, має піклуватися, щоб інформація або знання, включені до навчальної програми, передавалися об’єктивним, критичним і плюралістичним способом. Державі забороняється мати на меті ідеологічний вплив, що може розглядатись як неповага до релігійних та філософських переконань батьків. Це межа, яку не можна перевищувати (там само).

(i) Для того, щоб розглянути оспорюване законодавство згідно статті 2 Протоколу № 1, інтерпретованої вище, слід, уникаючи будь-якої оцінки законодавчої доцільності, враховувати реальну ситуацію, яку розглянули і все ще розглядають. Безумовно, порушення можуть статися через спосіб, у який застосовуються діючі положення у даній школі або даним вчителем, і компетентні органи зобов’язані ретельно прослідкувати, щоб релігійні та філософські переконання батьків не ігнорувалися на цьому рівні через недбалість, відсутність рішення або недоречний прозелітизм (там само, § 54).
 

2. Застосування цих принципів до даної справи

85. Застосовуючи згадані принципи до даної справи, Суд звертатиме увагу на рішення про прийнятність від 26 червня 2004 року і 14 лютого 2006 року, які визначили обсяг справи для розгляду за суттю (див. пункт 8 вище). Слід визначити, чи держава-відповідач, здійснюючи свої функції стосовно виховання і навчання, потурбувалася, щоб інформація і знання, включені до навчальної програми щодо предмета KRL, передавалася об’єктивно, критично і плюралістично, або переслідувалася мета ідеологічного впливу, що є неповагою до релігійних і філософських переконань батьків-заявників і, таким чином, порушувались межі, передбачені статтею 2 Протоколу № 1. Розглядаючи це питання, Суд врахує, зокрема, законодавчі основи предмета KRL, як вони застосовувалися зазвичай в той час, коли справа розглядалася в національних судах.
86. З самого початку слід відмітити, що стаття 2 Конституції, яка у першому пункті гарантує свободу віросповідання, у своєму другому пункті забезпечує, що євангелістська лютеранська релігія є державною офіційною релігією, і покладає на її вірян зобов’язання виховувати своїх дітей так само (див. пункт 9 вище).
87. Центральне місце у даній справі займають правові рамки, викладені, зокрема, у статтях 1-2(1) і 2-4 Закону про освіту 1998 року, циркулярах F-90-97 і F-03-98, виданих Міністерством, і у відповідних частинах навчальної програми обов’язкової десятирічної шкільної освіти. Слід також звернути увагу на правові наміри, покладені на предмет KRL, висловлені під час підготовчих робіт. У зв’язку з цим, слід відзначити, що питання, чи навчання дітей заявників відбувалося у спосіб, що суперечить Конвенції, виходить поза обсяг справи, як визначено у рішенні про прийнятність від 26 жовтня 2004 року. Це також стосується аргументів заявників, що шкільні підручники містять проповіді і здатні впливати на учнів.
88. Звертаючись спочатку до історії розробки, слід повторити, що переважаючим наміром запровадження предмета KRL було те, що вивчаючи християнство, інші релігії та філософії разом, можливим є забезпечення відкритого і всеохоплюючого шкільного середовища, незалежно від соціального походження учнів, віросповідання, національності або етнічної групи тощо. Передбачалося, що школа повинна бути не ареною для проповідництва або місіонерської діяльності, а місцем зустрічі різних релігій та філософських переконань, де учні можуть отримати знання про їхні відповідні думки і традиції (див. пункт 15 вище). На думку Суду, ці наміри чітко поєднуються з принципами плюралізму і об’єктивності, закріпленими у статті 2 Протоколу № 1.
89. Згадані наміри були дійсно відображені у статті 2-4 Закону про освіту 1998 року (див. пункт 23 вище). Як видно з її формулювання, це положення робить наголос на передачі знань не лише про християнство, але також про інші світові релігії та філософії. Крім того, воно підкреслило заохочення до порозуміння і взаємоповаги і здатності підтримувати діалог між людьми з різними віруваннями і переконаннями. Це мав бути звичайний шкільний предмет, який мав би об’єднувати всіх учнів і не повинен був викладатися у манері проповідництва. Різні релігії та філософії мають викладатися з точки зору їхніх конкретних характеристик, і подібні педагогічні принципи мають застосовуватися до викладання різних тем. З історії розробки виявляється, що ідея, що мала на меті уникнення сектантства та сприяння міжкультурному діалогу і порозумінню, краще досягається завдяки механізму, такому, як тут, що об’єднує учнів у рамках одного спільного предмета, а не механізму, що базується на повному звільненні і розподілі учнів на підгрупи, що вивчають різні теми (див. пункт 15 вище). Крім того, слід відмітити, що, як випливає із принципу, заявленого у параграфі 84 (g), друге речення статті 2 Протоколу № 1 не втілює у собі право батьків тримати своїх дітей необізнаними щодо релігії та філософії у їхньому навчанні. Таким чином, той факт, що знання про християнство представляють більшу частину навчальної програми для початкових і нижчих середніх шкіл, ніж знання про інші релігії і філософії, може, на думку Суду, сам по собі розглядатися як відхід від принципів плюралізму і об’єктивності, що прирівнюється до ідеологічного впливу (див., mutatis mutandis, Angeleni проти Швеції, №10491/83, рішення Комісії від 3 грудня 1986 року, Decisions and Reports 51). З огляду на місце, яке займає християнство в національній історії і традиції держави-відповідача, це має розглядатися як планування та розробка навчальної програми, що підпадає під межі, що лишаються на розсуд держави-відповідача.
90. Однак, Суд відмічає, що хоча наголос робиться на тому, що навчання має базуватися на знаннях, стаття 2-4(3) обумовлює, що навчання має, за умови згоди і співпраці з батьками, брати за відправну точку положення про християнську мету у статті 1-2(1), відповідно до якого об’єктом початкової і нижчої середньої освіти є намір дати учням християнське і моральне виховання (див. пункти 22-23 вище).
91. Далі слід відмітити, що положення про християнську мету посилюється чіткою перевагою християнства у складі цього предмета.
92. У зв’язку з цим, слід згадати про заявлену мету у статті 2-4(і) Закону про освіту 1998 року: «передати глибоке знання Біблії і християнства у формі культурної спадщини і євангелістської лютеранської віри» (підкреслення додано). Натомість, ніяка вимога глибини не застосовується до передачі знань про інші релігії та філософії (див. пункт 23 вище).
Крім того, відповідно до статті 2-4(1)(іі), метою була передача знань про інші християнські громади.
Різниця відносно акценту також виражена в навчальній програмі, де приблизно половина перерахованих тем стосується лише християнства, тоді як решта тем розподілялися між іншими релігіями і філософіями. Вступ проголошує, що «Вивчення даного предмета покликане дати учням ретельний аналіз християнства і того, що мається на увазі під християнським поглядом на життя, а також глибокі знання з інших світових релігій та філософій [виділення додане]” (див. пункт 49 вище).
93. Не ясно, чи слово «віра» у пункті (і) передбачає якісні відмінності, порівняно з нелютеранськими віруваннями та з іншими філософіями (див. пункт 23 вище). В будь-якому випадку, згадані фактори, що роблять наголос на християнстві, повинні мати наслідки для функціонування іншої заявленої цілі у статті 2-4(1), а саме, “(iv) сприяти розумінню і повазі до християнських та гуманістичних цінностей [виділення додане]” (там само), яка вказує на дещо більше і інше, ніж проста передача знань. У зв’язку з цим можна відмітити, що навчальна програма містить певні нюанси, що стосуються цілей навчання, наприклад, учні 5-7 класів «повинні вивчати основи християнської віри і християнської етики у світлі позиції, прийнятої Малим катехізисом Лютера» [виділення додане]. Однак, що стосується інших релігій, «учні повинні вивчити основні риси і важливі наративи ісламу, юдаїзму, індуїзму та буддизму»; і учні повинні знати про світські орієнтації, розвиток гуманістичних традицій» тощо [виділення додане]. Для 6 класу вказано, що «[у]чні повинні мати можливість вивчити напам’ять десять заповідей і ознайомитися з етичними ідеалами, що лежать в основі Нагірної проповіді, [і] вивчити, як ці фундаментальні етичні тексти використовувалися в історії християнства і як вони застосовуються сьогодні». У переліку тем немає еквіваленту «ознайомитися» стосовно «Інші релігії, юдаїзм» (див. пункт 50 вище).
94. Крім того, стаття 2-4(4) передбачає, що учні можуть брати участь в «релігійних заходах», які, зокрема, включають молитви, псалми, вивчення релігійних текстів напам’ять і участь у виставах релігійного характеру (див. пункт 23-24 вище). Хоча не було передбачено, що такі заходи мають пов’язуватися виключно з християнством, але можуть також стосуватися інших релігій, наприклад, відвідування мечеті у випадку ісламу, акцент на християнстві у навчальній програмі також природно відображений у виборі освітніх заходів, що пропонуються учням в контексті предмета KRL. Як було визнано у правилі часткового звільнення у статті 2-4 Закону про освіту 1998 року і в циркулярі F-03-98, було б прийнятним для батьків повідомити про свої наміри, що стосуються звільнення від видів релігійної діяльності, згаданих вище. На думку Суду, можна передбачити, що участь принаймні в частині згаданих заходів, особливо у випадку дітей молодшого віку (див., mutatis mutandis, Dahlab проти Швейцарії (dec.), №42393/98, ECHR 2001-V), здатна впливати на думки учнів таким чином, що породжує питання відповідно до статті 2 Протоколу № 1.
95. Отже, якщо розглядати разом християнською метою опис змісту і цілі предмета KRL, викладені у статтях 2-4 Закону про освіту 1998 року, і інші тексти, що формують частину законодавчої бази, стає очевидним, що не лише кількісні, але навіть якісні відмінності застосовуються до вивчення християнства, порівняно з іншими релігіями і філософіями. З урахуванням цих відмінностей, не ясно, як подальші цілі, викладені у підпункті (v), «сприяти взаєморозумінню, повазі і здатності підтримувати діалог між людьми з різними уявленнями про вірування і переконання», можуть бути належним чином вирішені. На думку Суду, відмінності є такими, що вони навряд чи можуть бути достатньо ослаблені вимогою у статті 2-4, що викладання має єдиний педагогічний підхід стосовно різних релігій і філософій (див. пункт 23 вище).
96. Тоді виникає питання, чи можна сказати, що дисбаланс, відмічений вище, доведений до рівня, прийнятного за статтею 2 Протоколу № 1, щоб учні мали можливість просити про часткове звільнення від предмета KRL, відповідно до статті 2-4(4) Закону про освіту 1998 року. Відповідно до цього положення, «учневі, на підставі письмової заяви від батьків, надається звільнення від тієї частини навчання в конкретній школі, яку вони, з точки зору їхньої власної релігії чи життєвої філософії, вважають відповідним практикуванням іншої релігії або наверненням до іншої життєвої філософії».
У зв’язку з цим Суд нагадує, що, як зазначено у рішенні про прийнятність від 14 лютого 2006 року, обмеження обсягу справи, котре витікає із рішення від 26 жовтня 2004 року, яке проголосило частину заяви неприйнятною, не перешкоджає розгляду загальних моментів механізму часткового звільнення під час розгляду скарги стосовно відмови у повному звільненні (див. вище параграф 8).
97. Стосовно цього Суд відмічає, що процес механізму часткового звільнення передбачає, по-перше, що батьки мають бути належно поінформовані про деталі плану уроків, аби мати можливість виявити і завчасно повідомити школу, які частини навчання будуть несумісними з їхніми власними переконаннями і віруваннями. Це може бути складним завданням не лише для батьків, але також для вчителів, які часто стикаються з труднощами при розробці і передачі батькам детального плану уроків завчасно (див. пункт 29 вище). За відсутності будь-якого формального зобов’язання з боку вчителів слідувати підручникам (див. пункт 10 в цитаті пункту 48 вище), для батьків має бути важко бути постійно поінформованими про зміст навчання, що проходить у класі, і виділяти несумісні речі. Зробити це має бути ще важче, якщо проблему становить загальне вивчення християнства в предметі KRL.
98. По-друге, на виконання циркуляра F-03-98, що застосовується у випадках, коли прохання про звільнення стосується чітко релігійних заходів, де не потрібно надавати підстав, умовою для отримання часткового звільнення є надання батьками розумних підстав для їхньої заяви (див. витяг із циркуляра в обґрунтуваннях Верховного суду, пункт 42 вище). Суд відмічає, що інформація про особисті релігійні і філософські переконання стосується деяких найінтимніших аспектів приватного життя. Він погоджується з Верховним судом, що нав’язування батькам обов’язкового розкриття детальної інформації про їхні релігійні та філософські переконання перед шкільною адміністрацією може становити порушення статті 8 Конвенції і, можливо, також статті 9 (там само). В даному випадку важливо відмітити, що перед батьками немає зобов’язання як такого розкривати свої власні переконання. Крім того, циркуляр F-03-98 звертає увагу шкільної адміністрації на необхідність належним чином враховувати право батьків на повагу до їхнього приватного життя (там само). Тим не менше, Суд вважає, що присутність умови про надання розумних підстав може становити ризик, що батьки будуть відчувати примус розкривати перед шкільною адміністрацією інтимні аспекти своїх власних релігійних і філософських переконань. Ризик такого примусу є все більш імовірним з огляду на згадані вище труднощі, що постають перед батьками при визначенні частин навчання, які вони вважають такими, що прирівнюються до практикування іншої релігії або залученням до іншої життєвої філософії. Крім того, питання, чи є прохання про звільнення розумним, є потенційним джерелом конфліктів, ситуацією, якої батьки можуть просто уникати, не висловлюючи бажання про звільнення.
99. По-третє, Суд відмічає, що навіть у тому випадку, коли батьківська заява з проханням про часткове звільнення буде визнана розумною, це не обов’язково означатиме, що учень буде звільнений від частини навчальної програми, про яку іде мова. Стаття 2-4 передбачає, що «школа має максимально намагатися знайти вирішення, сприяючи диференціації навчання в рамках шкільної програми». Детальний опис з прикладами того, як здійснюється диференційоване навчання, можна знайти в циркулярі F-03-98, в якому можна побачити, що вчитель має застосовувати, у співпраці з батьками, гнучкий підхід, зважаючи на релігійну і філософську приналежність батьків і на види заходів у цьому питанні. Суд, зокрема, відзначає, що для ряду заходів, наприклад, молитов, співу гімнів, церковних служб і шкільних вистав, було запропоновано, що спостереження під час відвідування може належним чином замінити активну участь, і основною ідеєю було те, що, з огляду на збереження інтересу передачі знань відповідно до
навчальної програми, звільнення має стосуватися заходу як такого, а не знань, що передаються завдяки відповідній діяльності (див. пункт 48 вище). Однак, на думку Суду, ця відмінність між діяльністю і знаннями є не лише складною при застосуванні на практиці, але також, імовірно, суттєво знижує ефективність права на часткове звільнення як такого. Крім того, на суто практичному рівні, батьки можуть мати неправильне уявлення, просячи вчителя взяти на себе додатковий тягар диференційованого навчання (див. пункт 29 вище).
100. З урахуванням сказаного, Суд вважає, що система часткового звільнення здатна покласти на відповідних батьків важкий тягар, пов’язаний з ризиком неналежного висвітлення їхньої приватного життя, і що потенціальний конфлікт, імовірно, утримує їх від подання таких запитів. В деяких випадках, особливо стосовно заходів релігійного характеру, сфера часткового звільнення може бути суттєво зменшена за рахунок диференційованого навчання. Це навряд чи можна вважати узгодженим з правом батьків на повагу до їхніх переконань, відповідно до статті 2 Протоколу № 1, як вона тлумачиться у світлі статей 8 і 9 Конвенції. У зв’язку з цим, слід пам’ятати, що Конвенція призначена «для гарантування прав, що не є теоретичними або ілюзорними, а прав, що є практичними і ефективними» (див. Öcalan проти Туреччини [ВП], №46221/99, § 135, ECHR 2005-IV).
101. Відповідно до Уряду, для заявників-батьків було б можливим шукати альтернативну освіту для своїх дітей у приватних школах, які є сильно субсидованими державою-відповідачем, оскільки вона фінансує 85% усіх витрат, пов’язаних зі створенням і функціонуванням приватних шкіл. Однак, Суд вважає, що в даному випадку існування такої можливості не може звільняти державу від її зобов’язання забезпечувати плюралізм у державних школах, які відкриті для кожного.
102. На тлі цього, незважаючи на багато схвальних цілей законодавства, заявлених у зв’язку із запровадженням предмета KRL у звичайних початкових і нижчих середніх школах, не є очевидним, що держава-відповідач достатньо потурбувалася, аби інформація і знання, включені до навчальної програми, подавалися об’єктивно, критично і плюралістично, відповідно до цілей статті 2 Протоколу № 1.
Відповідно, Суд вважає, що відмова надати заявникам-батькам повне звільнення від предмета KRL для їхніх дітей породжує порушення статті 2 Протоколу № 1.
 

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 14 КОНВЕНЦІЇ В СУКУПНОСТІ ЗІ СТАТТЯМИ 8 І 9 КОНВЕНЦІЇ І СТАТТЕЮ 2 ПРОТОКОЛУ № 1

103. Заявники стверджували, що система часткового звільнення спричиняє труднощі і навантаження для батьків, що є підставою для дискримінації. Натомість, попередня система із загальним звільненням і неконфесійним, плюралістичним щодо філософії життя предметом для звільнених, задовольняла як зобов’язання школи, так і права батьків, що захищаються Конвенцією.
104. Уряд оскаржував твердження про те, що вимога, аби батьки просили про звільнення від окремих елементів предмета KRL (часткове звільнення), є рівносильною дискримінації, що порушує статтю 14. Положення про звільнення у Законі про освіту 1998 року було недискримінаційним. Звільнення були доступними тією ж мірою для усіх батьків, незалежно від, за статтею 14, «статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження …». Положення про звільнення не проводить межу між християнами, з одного боку, і нехристиянами, з іншого. Інші предмети, такі як історія, музика, фізичне виховання і соціальні науки, можуть також піднімати релігійні і етичні питання. Положення про звільнення, включене до статті 2-4 Закону про освіту 1998 року, застосовується до всіх предметів. З аргументації батьків, дозвіл тільки на часткове звільнення від цих предметів є також дискримінаційним. На думку Уряду, єдиною життєздатною системою як для тих предметів, так і для предмета KRL, було надання часткового звільнення. Якщо це являє собою дискримінацію, то стаття 14 робить неможливим здійснення більшості обов’язкової освіти.
105. Суд, з урахуванням згаданих висновків (див. пункти 96-102 вище), не вважає за необхідне здійснювати окремий розгляд стосовно статті 14 Конвенції в сукупності зі статтями 8 і 9 і статтею 2 Протоколу № 1.
 

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

106. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд вважає, що відбулося порушення Конвенції або Протоколів до неї, і якщо внутрішнє право Високої договірної сторони допускає лише часткове задоволення шкоди, Суд, за необхідності, дозволяє справедливу компенсацію потерпілій стороні».

A. Шкода

107. Заявники не прагнули отримання компенсації за матеріальну шкоду, але вимагали задоволення відповідної моральної шкоди, розмір якої мав визначати Суд на власний розсуд, за страждання і незручності, викликані порушенням Конвенції в їхньому випадку.
108. Уряд не запропонував жодних коментарів на згадані претензії.
109. Висновок Суду про порушення буде мати наслідки, що поширюються за межі цього конкретного випадку, оскільки виявлене порушення витікає безпосередньо з оспорюваної правової системи, а не зі способу її застосування. Враховуючи виражену готовність Уряду переглянути предмет KRL, Суд вважає, що його висновок про порушення статті 2 Протоколу № 1 є достатнім для задоволення цілей статті 41 Конвенції.

B. Видатки і витрати

110. Заявники просили про відшкодування судових видатків і витрат, загалом 979798 норвезьких крон (близько 117000 євро), відповідно до наступних елементів:

(a) 308558 норвезьких крон, витрачених у національних судах;

(b) 637066 норвезьких крон за роботу адвоката у розгляді в Суді від 2002 до 2006 року;

(c) 34174 норвезьких крон на покриття дорожніх витрат адвокатів, радників і заявників, пов’язаних зі слуханням у Страсбурзі 6 грудня 2006 року.

Згадані суми включають податок на додану вартість («ПДВ»).
111. Уряд заявив, що він не має заперечень щодо згаданих претензій.
112. Відповідно до юриспруденції Суду, заявник має право на відшкодування своїх видатків і витрат тільки тією мірою, якою було показано, що вони були фактично і необхідно понесені, і є розумними щодо кількості. У даній справі, враховуючи інформацію, що була у його розпорядженні, і згадані критерії, Суд вважає розумним присудити пункти (а) і (с) в усій їх повноті. Щодо пункту (b), однак, Суд, відмітивши, що частина заяви була визнана неприйнятною, не впевнений, що всі зроблені видатки і витрати були необхідними для отримання відшкодування за порушення Конвенції. Він вважає за доцільне визначити загальну суму у 70000 євро на видатки і витрати заявників (з урахуванням ПДВ).

C. Пеня

113. Суд вважає доцільним, що пеня має базуватися на граничній кредитній ставці Європейського центрального банку, плюс три відсотки.

З ЦИХ ПРИЧИН СУД

1. Постановляє дев’ятьма голосами проти восьми, що мало місце порушення статті 2 Протоколу № 1;
2. Постановляє одноголосно, що не є необхідним вивчення скарги заявників відповідно до статті 14 Конвенції в сукупності зі статтями 8 і 9 і статтею 2 Протоколу № 1;
3. Постановляє одноголосно, що висновок про порушення є сам по собі достатнім для задоволення моральної шкоди, заподіяної заявникам;
4. Постановляє одноголосно
(а) що держава-відповідач має сплатити заявникам спільно, протягом трьох місяців, 70000 євро (сімдесят тисяч євро), відповідно до видатків і витрат, переведених у норвезькі крони за національним курсом держави-відповідача за ставкою на день виплати;
(b) що, зі спливом вищезгаданих трьох місяців і до остаточного розрахунку, на названу суму мають нараховуватися відсотки у розмірі граничної кредитної ставки Європейського центрального банку, яка діє упродовж прострочення періоду виплати, плюс три відсотки;
5. Відхиляє одноголосно решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.
Складено англійською і французькою мовами і постановлено на відкритому слуханні у Палаці Прав Людини в Страсбурзі 29 червня 2007 року.
Венсан Берже Жан-Поль Коста Юрисконсульт Голова
Відповідно до статті 45 § 2 Конвенції і Правила 74 § 2 Регламенту Суду, до цього рішення додано окремі думки:
(a) окрема думка суддів Жупанчіча і Боррего Боррего;
(b) спільна думка, що не збігається з позицією більшості, суддів Вільдхабера, Штайнер, Боррего Боррего, Хаджієва і Єбенс.
Окремі думки не перекладались, але викладені у англійській і/або французькій офіційних версіях рішення, з якими можна ознайомитись у базі даних юриспруденції Суду HUDOC.

© Рада Європи/Європейський суд з прав людини, 2012 рік.

Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська і французька. Цей переклад було здійснено за підтримки Фундації з прав людини Ради Європи (www.coe.int/humanrightstrustfund). Він не є обов’язковим для Суду, і Суд не несе жодної відповідальності за його якість. Його можна завантажити із бази даних юриспруденції Європейського суду з прав людини HUDOC (http://hudoc.echr.coe.int) або з будь-якої іншої бази даних, котрим Суд передав його. Його можна відтворювати з некомерційною метою, за умови цитування повної назви справи, наведеної примітки щодо авторських прав і посилання на Фундацію з прав людини. Якщо є намір використати будь-яку частину перекладу з комерційною метою, звертайтесь, будь ласка, за адресою publishing@echr.coe.int.