Зміст
Рішення ЄСПЛ:- Волохи проти України
Порушення:
- Право на повагу до кореспонденції Стаття 8
Дотичне національне законодавство:
- Кримінальний процесуальний кодекс України
Опис проблеми
До 2001 року ні КПК 1960 року, ні жодне інше положення законодавства не гарантували особі достатнього захисту від арешту та/або виїмки кореспонденції. Законодавець не передбачив механізму, який (при застосуванні негласних розшукових дій) міг би гарантувати дотримання принципів «пропорційності» такого втручання. І хоча Конституція України та ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» гарантують таємницю листування, нечіткість регулювання розшукових дій дозволяла свавілля з боку співробітників правоохоронних органів, зокрема, при застосуванні арешту та виїмки кореспонденції.
Так, при вирішенні справи Волохи проти України, Суд прямо відзначив, що стаття 187 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року не містила:
- вказівки на категорії осіб, до яких може бути застосовано арешт та виїмку кореспонденції ;
- обставин, за яких такі заходи можуть застосовуватися;
- строків, які мають встановлюватись та дотримуватись.
Навіть якщо особи, щодо яких вживаються такі заходи, дізнаються про втручання у їх право на повагу до їх кореспонденції, як це відбулось у цій справі, право оскаржити законність такого рішення недостатньо гарантоване національним законодавством.
Відсутність таких гарантій призводила до свавільного застосування правоохоронними органами цих заходів.
Крім того, ст. 187 КПК 1960 року не передбачала жодного проміжного перегляду постанови про накладення арешту та виїмку кореспонденції у розумні проміжки часу, або додаткового залучення судових органів для нагляду за застосуванням таких заходів.
Натомість передбачалося, що слідчий скасовує арешт, накладений на кореспонденцію, або припиняє зняття інформації з каналів зв’язку, «коли у здійсненні цих заходів відпадає необхідність». На практиці це створювало ситуації, коли постанова про накладення арешту на кореспонденцію залишалась чинною протягом більш ніж одного року після закриття відповідної кримінальної справи.
В червні 2001 року стаття 187 Кримінально-процесуального кодексу України була змінена. Проте 13 квітня 2012 року Верховна Рада прийняла новий КПК та нові положення щодо використання заходів спостереження (зокрема йдеться про статтю 261 КПК).
У такому вигляді ця стаття також не містить норм щодо того, до яких осіб може застосовуватися арешт кореспонденції. Механізму апеляційного оскарження постанови слідчого судді про накладення арешту на кореспонденцію також не передбачено статтею 309 КПК.
Що слід зробити державі на виконання рішення
Необхідно запровадити процедуру повідомлення осіб щодо яких проводилися негласні слідчі (розшукові) дії, а також передбачити в законодавстві чітку процедуру оскарження законності здійснення негласних слідчих дій після того, як особі стало відомо про них.
Важливо також чітко передбачити відшкодування за проведення незаконних негласних слідчих дій.
Детальніше з пропозиціями і підготовленими законопроектами можна ознайомитись тут.
Що зроблено державою на виконання рішення
У КПК 2012 року було запроваджено процедуру повідомлення осіб, щодо яких проводилися негласні слідчі (розшукові) дії.
Так, в статті 253 КПК вказано, що «Особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження.
Конкретний час повідомлення визначається із урахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров’я осіб, які причетні до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Відповідне повідомлення про факт і результати негласної слідчої (розшукової) дії повинне бути здійснене протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом».
Питання інформування особи деталізовано також в розділі VII Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні від 2012 року.
Наші законодавчі пропозиції
Необхідно передбачити в законодавстві чітку процедуру, яка б надавала особі реальну можливість оскарження законності здійснення негласних слідчих дій після того, як особі стало про них відомо. Наприклад, можна розширити перелік ухвал слідчого судді, на які може бути подана апеляційна скарга (ст. 309 КПК).
Видається доцільним безпосереднє закріплення відшкодування за незаконні негласні слідчі дії, зокрема шляхом доповнення тексту Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” згадкою про незаконність проведення «негласних слідчих дій» як однієї з підстав надання такого відшкодування.
Пропонується також внести зміни до КПК з формулюванням про відшкодування завданої шкоди у разі незаконності «негласних слідчих дій» та відсилкою на Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”.
