Зміст
Шановні колеги,
на нашому сайті започатковано серію експертних статей.
Будемо вдячні за коментарі.
До вашої уваги стаття перша:
Правозахисник: “За виконанням рішень Європейського Суду Крим буде як Чечня, а ОРДЛО – як Придністров’я”
Україна судиться з Росією в Європейському cуді з прав людини (далі – Європейський Суд), тому особливо цікавими єпрецеденти рішень Європейського Суду проти Російської Федерації.
 |
| Максим Тимофєєв |
Кандидат юридичних наук і доцент Європейського гуманітарного університету Максим Тимофєєв вже давно слідкує за тим, як Росія виконує рішення Європейського Суду. Якщо поглянути на них уважно, то можна помітити багато моментів, схожих на проблеми в сучасних україно-російських стосунках.
Справа Савченко нагадує засудження Ілашку
Після оголошення вироку у справі Надії Савченко варто розглянути аналогічні справи, в яких вже була задіяна Росія. Найбільш схожим на випадок із утвореннями “ЛНР” та “ДНР” на території України є створення та збройна підтримка Росією “ПМР” на території Молдови. У 1992 році бойовики невизнаної “ПМР” у ході збройного конфлікту за підтримки Російської Федерації захопили в полон декількох громадян Молдови. Серед них був і молдавський політик Іліє Ілашку, який очолював місцеве відділення Народного Фронту та прагнув до об’єднання Молдови та Румунії.
 |
| Іліє Ілашку |
В 1993 році організований бойовиками суд встановив, що Ілашку отримав від спецслужб Молдови завдання здійснювати теракти на території “ПМР” у складі диверсійної групи “Бужор”. Групу Ілашку звинуватили у вбивствах чиновників та “ополченців” “ПМР”. Ілашку не визнав себе винним та сказав, що діяв в умовах війни. Суд “ополченців” присудив молдавському політику смертну кару, але вирок не був виконаний через те, що бойовики “ПМР” та Росія боялися зовнішньо-політичних наслідків такого рішення. У 1999 році Ілашку поскаржився до Європейського Суду на тортури та неправомочність “суду” невизнаної “ПМР”. Відповідачами Ілашку визнав Молдови, на формальній території якої відбулися порушення Конвенції та Росію, як державу, яка фактично контролює “ПМР”. Перебуваючи у полоні у бойовиків “ПМР”, Ілашку двічі обирався депутатом парламенту Молдови з 1994 по 2000 рік, а також був делегатом Молдови у складі Парламентської Асамблеї Ради Європи. У 2001 році бойовики нарешті видали політика владі Молдови, бо на це погодилася Росія, яка сподівалася таким чином схилити на свій бік молдавських політиків. У грудні 2002-го року Ілашку прийняв громадянство Румунії та був обраний сенатором цієї країни від правої партії “Велика Румунія”. У 2004 році Європейський Суд визнав претензії Ілашку та оштрафував Росію на 187 000 євро. Загальна сума компенсації по претензіям всіх затриманих разом з Ілашку склала 750 000 євро. Комітет Міністрів неодноразово приймав проміжні резолюції у справі Ілашку, закликаючи російську владу до активних дій в цьому напрямку, бо вона не бажала виконувати постанову. “Росія зайняла принципову позицію, – пояснив це правозахисник Максим Тимофєєв. – Висновок Європейського Суду про те, що юрисдикція Росії розповсюджується на “ПМР”, на думку російської влади, є невірним, тому рішення Європейського Суду виконане бути не може”.
Цікаво, що у квiтні 2001 року російський уряд надіслав владі Молдови ноту, у якій просив Молдову відкликати меморандум, представлений Європейському Суду в жовтні 2000-го року, де йдеться про відповідальність Росії за ці події, яка обумовлена військовою присутністю Росії в Придністров’ї. У червні 2001 року молдовський уряд виконав вимоги Росії.
Європейський Суд розглядав три можливих виходи з цього глухого кута:
1. Визнати на території “ПМР” юрисдикцію Молдови, бо формально це молдовська територія, хоч вона її і не контролює;
2. Вирішити, що ніхто не має нести за це відповідальність, бо це відбувається у певній “сірій зоні не-права”, де не діє Конвенція, як пропонував російський суддя Анатолій Ковлер. “Моя вихідна позиція полягала в тому, щоб визнати заяву Ілашку неприйнятною ratione loci і ratione personae щодо Росії, – сказав Анатолій Ковлер, – в той же час визнавши юрисдикцію Молдови щодо Придністров’я, але одночасно констатувавши відсутність з її боку контролю de facto над регіоном на момент арешту заявників. Як наслідок цієї констатації Суд міг би прийти до висновку про «юридичний вакуум» або про «зону відсутності права», на яку не поширюються de facto положення Конвенції”. Але Європейський Суд відмовився від такого варіанту.
3. Визнати виключну відповідальність Росії за злочини на території “ПМР”, оскільки російська влада здійснювала там ефективний контроль.
Молдовський правозахисник Іон Маноле стверджує, що Росія, після довгих зволікань, все ж таки виконала рішення Європейського Суду та виплатила Іліє Ілашку грошову компенсацію.
“При розгляді скарг, що стосуються порушень прав людини на Сході України, поданих проти Росії, Європейський Суд повинен буде встановити, чи володіла Росія юрисдикцією над цією територією, – вважає Максим Тимофєєв, – Це питання Європейський Суд, зокрема, вирішував і в справі Ілашку. У справі ж Савченко, хоча вона і стосується подій, що сталися на Сході України, немає проблем з юрисдикцією. Принаймні, в частині її утримання під вартою і судового розгляду, оскільки тут Росія апріорі має юрисдикцію. Питання про юрисдикцію Росії може стати тільки щодо питання про те, як Савченко потрапила на територію Росії, бо російська влада стверджує, що вона прийшла сама, а Савченко, – що її затримали і передали російським спецслужбам сепаратисти”.
Справа Надії Савченко має явні паралелі із справою Іліє Ілашку – це і захоплення в полон бойовиками і обрання до національних органів влади і ПАРЄ у час перебування під арештом, і сфабрикований судовий процес де злочинами вважалися дії на захист суверенітету держави, і політичний торг долею ув’язненого заручника. Але є і значні відмінності, що можуть бути корисними для Надії Савченко. У випадку з Україною Росія теоретично не зможе відмовитися від виплати компенсації, бо порушення прав Надії Савченко відбувається саме на її території. Але, як наголошує Максим Тимофєєв: “З погляду міжнародного права неприпустимо не виконувати рішення Європейського Суду, на практиці ж деякі держави іноді не виконують їх або виконують неповністю. Якщо рішення Європейського Суду по Савченко колись буде (що невизначено, оскільки вона не збирається подавати апеляцію, а в Європейський Сууд можна подавати скаргу лише після вичерпання всіх національних засобів правового захисту), то Росія його може також не виконувати, а може і виконати”.
Москва має заплатити мільйон євро за утиски румунської мови в “ПМР”
Абсурдна ситуація, коли бойовики “ПМР” порушують права громадян Молдавії за фінансової та військової підтримки уряду Російської Федерації триває. Після справи Ілашку були прийняті ще три рішення. І не всі вони стосуються тортур чи неправомочного суду. Наприклад, справа Олексія Катана стосується права на освіту”. У жовтні 2012 року Європейський суд виніс рішення “Олексій Катан та інші проти Молдови та Росії” про порушення права на навчання із використанням латинської графіки у школах Придністров’я. Згідно із вердиктом ЄСПЛ, уряд Росії, який підтримує сепаратистський режим Придністров’я, винен у порушенні права на освіту і має заплатити вчителям та батькам учнів (всього 170 заявників) із викладанням румунською мовою у Придністров’ї 1 мільйон 20 тисяч євро. У той самий час ЄСПЛ встановив, що Республіка Молдова у цьому випадку невинувата.
“На відміну від справи Ілашку, тут не було доказів залученості російських збройних сил, – зауважив Максим Тимофєєв, – Однак Європейський Суд прийняв до уваги факт російської військової присутності в “ПМР” і загальну фінансову підтримку, без якої існування “ПМР” не було би можливим..
Максим Тимофєєв наголосив, що рішення це все одно залишається на контролі Комітету Міністрів, поки російська держава не виконає його. Якщо нинішня влада в Москві виконувати його відмовляється, то одній з наступних все одно доведеться виплачувати цю компенсацію.
Статистика виконання погіршується
У січні 2016 року голова ЄСПЛ Гвідо Раймонді оприлюднив статистику своєї діяльності в 2015 році. З’ясувалося, що наразі на розгляді знаходяться 65 тисяч справ. Лідером серед країн є Україна (13850 справ), на другому місці – Росія (9200 справ), на третьому – Туреччина (8450 справ), на четвертому – Італія (7550 справ), на п’ятому – Угорщина (4600 справ).
 |
| Джерело: http://europeancourt.ru/oleg-anishchik/ |
За кількістю рішень про порушення прав людини, винесених ЄСПЛ в 2015 році, перше місце у Росії (109), далі йде – Туреччина (72), Румунія (72) та Україна (50).
 |
| Джерело: http://europeancourt.ru/oleg-anishchik/ |
Існують до того ж ще два показники: нові справи, які з’явилися протягом року, і ті, що були припинені у поточному році. “Ми бачимо, що, хоча кількість справ, яка додається щорічно, приблизно однакова (2010 – 222, 2011 – 143), кількість справ, які знаходяться на розгляді стрімко зростає, – каже Максим Тимофєєв, – Це свідчить про те, що повністю ці справи не припиняються. Статистика припинених справ дуже погана – у 2010 їх зовсім не було, у 2011 – 7, у 2012 – 3, у 2013 – 9, у 2014 – 3. Я провів порівняння із Туреччиною, у якої в 2010 році було значно більше справ на контролі Комітету Міністрів, ніж у Росії, але вони вдалися до значних зусиль щодо припинення цих справ. Це призвело до значного збільшення кількості припинених справ: від одної до чотирьох сотень щорічно. І сьогодні, не дивлячись на те, що у Турції динаміка була гірша, ніж в Росії в 2010-2012 роках, в 2014 році турецька динаміка вже була значно кращою, ніж у Росії. Комітет Міністрів у середньому припиняв контроль над 215 турецькими справами на рік; цей же показник для Росії – 4”.
Погана динаміка Росії не значить, що вона не платить компенсацію, хоча й по цьому показнику ця країна починає відставати. “2014 рік для Росії був дуже невдалим у сенсі компенсацій, бо там “трапився” ЮКОС. І справа ЮКОСа одразу вивела Росію у лідери по виплатах компенсації, якого неможливо наздогнати. Сума всіх присуджених компенсацій у 2014 році склала майже 2 млрд (1 879 542 229)”.
Росія ігнорує рішення Європейського Суду
Нещодавно в Росії прийняли закон, який дозволяє не виконувати рішення Європейського Суду, якщо вони протирічать Конституції РФ. Як же він вплинув на динаміку виконання цих рішень?
“Закон щойно прийнятий, і тільки одна перша справа щодо дозволу на невиконання рішення ЄСПЛ була подана на розгляд Конституційного суду РФ, – каже Максим Тимофєєв, – Йдеться про справу щодо позбавлення в’язнів виборчого права. Крім того, Я вважаю, що й до цього проблеми із виконанням були досить значними. Якщо Росія хоче не виконувати рішення Європейського Суду, то їй не потрібен для цього якийсь закон”.
Звісно, деякі рішення Європейського Суду все ж таки виконуються, але, за словами Максима Тимофєєва, існує категорія справ, по якій Росія традиційно відмовляється виконувати рішення Європейського Суду. Серед них – справи, пов’язані із зникненнями людей у Чечні. Компенсації по них часто (хоча й невчасно) виплачуються, але головним елементом виконання по цих справах вважається проведення належного розслідування на національному рівні. “По справах, які надходять до Страсбургу, є достатньо підстав вважати, що викраденням людей займаються державні структури Росії, але, відповідно, ніякого розслідування цих справ на національному рівні бути не може, – каже Максим Тимофєєв. – Родичі цих викрадених звертаються до поліції, прокуратури, але безрезультатно. Європейський Суд виносить рішення, в якому встановлює порушення Конвенції та зауважує, що Росія відповідальна за неналежне розслідування випадків зникнення, і були вже навіть повторні справи, але ніякого руху по них немає.
Виконуються також далеко не всі рішення, які стосуються справедливого судового розгляду, тортур в поліції і багато інших. Загалом, якщо ми розглядатимемо справи, які вимагають загальних заходів реагування, то в Росії завжди будуть проблеми виконання щодо них. Це пояснює таку малу кількість закритих справ”.
Тут одразу виникають питання: як будуть виглядати судові процеси в Європейському Суді за позовами українців проти Росії?
“Якщо судові процеси будуть стосуватися Криму, то Росія не зможе сказати, що вона не контролює цю територію, тому тут не буде суперечок щодо юрисдикції, – вважає Максим Тимофєєв, – Ситуація із рішеннями Європейського Суду щодо Криму буде схожою на Чечню: виконання буде або частковим, або нікчемним. Що ж стосується сходу України, то тут ситуація складніша. Все залежить від того, наскільки Європейський Суд зможе встановити відповідальність Росії за те, що там відбувається. Все буде залежати від того, які саме скарги потраплять до суду, наскільки вони будуть обґрунтовані. Якщо Європейський Суд ухвалить рішення проти Росії, то її реакція буде схожа на справи у Придністров’ї”.
Як ми вже встигли пересвідчитися, Росія послідовно ігнорує рішення щодо порушень прав людини у Чечні та Придністров’ї. Які ж можуть бути засоби впливу для того, щоб змусити її виконати ці рішення? Чи допоможе тут виключення з Ради Європи?
“Виключення Росії з Ради Європи не є впливовим засобом, який би зміг змусити її виконати рішення Європейського Суду, – каже Максим Тимофєєв, – Крім того, навіть після виключення, вона буде зобов’язана виконувати попередні рішення. А по всіх випадках, які трапилися за той час, коли Росія була учасником Конвенції, також можна буде подавати скарги. Це означає, що Європейський Суд ще довго зможе приймати рішення проти Росії”.
Європейський Суд не має ніякої поліції або приставів, аби змусити країни виконувати свої рішення – все тримається на довірі та політичному тиску одних учасників Конвенції на інших. Українці можуть лише сподіватися, що цей політичний тиск у парі з економічними санкціями нарешті призведе до змін на краще, і Росія стане відповідальніше ставитися до прав людини та своїх зобов’язань перед Радою Європи.
