Журналіст «Громадського радіо» Олег Шинкаренко написав блог про результати свого спілкування з органами державної влади під час створення матеріалу про порушення права людини на життя.
«Нова поліція зберегла всі найгірші риси старої міліції. Нове, здається, тільки в тому, що міліціонери розпочали відстрілювати підлітків на вулицях.
Я писав матеріал про страждання жінки, в якої в 2006 році загинув син. Міліція одразу ж знайшла його на вулиці у дуже важкому стані, але не стала належним чином опитувати свідків, лікаря швидкої, якого викликали перехожі. Міліціонери заповнили документи «лівою ногою», навіть прізвище постраждалого, за їхніми словами, переплутали (написали «Добровський» замість «Стабровський»). Мати одразу ж кинулася шукати сина, але, оскільки у прізвищі, що записала міліція, 2-3 літери відрізнялися, їй сказали, що такого немає.
Тиждень хлопець пролежав в реанімації і врешті помер. Позаяк за тілом ніхто не звернувся, його поховали як безпритульного. Через декілька місяців міліція прокинулася і вирішила показати матері фото покійного. Потім раптом знайшлися документи протоколу, укладені на місці подій. В них прізвище покійного було записано абсолютно правильно. Мати запідозрила, що міліція щось приховує від неї, і почала вимагати відкрити кримінальну справу і нарешті розібратися у тому, що сталося.
Вона цілком справедливо вважала міліціонерів винними у загибелі свого сина. Але і міліція і прокуратура відмовили їй декілька десятків разів. Очевидно для того, щоб познущатися з жінки, влаштували дві ексгумації, але далі цього справа не пішла. Тоді вона звернулася до Української гельсінської спілки з прав людини, там адвокати допомогли їй написати скаргу до Європейського суду, і в 2016 році той визнав факт «злочинної бездіяльності» українських правоохоронних органів, і присудив виплатити компенсацію в 12 тисяч євро за кошти платників податків нашої країни.
Я розібрався із цією справою, прочитав всі наявні документи, записав коментарі матері, її адвоката з УГСПЛ і нарешті надіслав запити до правоохоронних органів. І тут я стикнувся із тим самим, що Європейський суд вже охарактеризував терміном «злочинна бездіяльність». Ні Нацполіція, ні Генпрокуратура, ні Міністерство юстиції не відповіли на мої запити протягом належних п’яти днів. Це при тому, що питання моє не стосувалося вирішення якихось титанічних проблем і копіювання сотень сторінок документів. Я спитав лише, чи буде якась реакція з боку правоохоронних органів на порушення, засвідчені Європейським судом? Платники податків втратили 12 тисяч євро через злочинну бездіяльність міліції та прокуратури. Чи знімуть за це хоча би з одного причетного до цього посадовця хоча би сто гривень премії?
Я дзвонив, перепитував, навіть написав пост у Фейсбуці, в якому жартома звинуватив у повільній реакції Нацполіції реформатора її прес-служби та екс-піарника компанії Віктора Пінчука Дениса Казвана. Той пообіцяв особисто розібратися і попросив прибрати його ім’я з посту. Я погодився, але Казван не допоміг.
Через місяць від початку моїх намагань отримати хоч якусь відповідь прийшла відписка від Нацполіції: «На даний час співробітники міліції, зазначені вами у запиті в Подільському управлінні поліції ГУНП в місті Києві не працюють, тому притягнути їх до відповідальності не представляється за можливе. Одночасно повідомляємо, що Головне управління МВС України в Києві ліквідовано».
Для складання цих двох речень Нацполіції знадобився місяць. Виникає питання, якщо прокурори та міліція за десять років не спромоглися навіть відкрити кримінальну справу за фактом злочину і потребують місяць для написання 2-3 рядків тексту, який не несе ніякої корисної інформації, то, може, там працюють не ті люди? А, може, вони там і взагалі не працюють?», — пише Олег Шинкаренко.
