Кримінальне обвинувачення журналістів за публікацію статті про документи Генштабу збройних сил Туреччини порушує статтю 10 Конвенції

01511374Текст рішення ЄСПЛ (фр.)

Переклад рішення (укр.)

Європейський суд з прав людини 19 січня 2016 року виніс рішення “Гьормюс та інші проти Туреччини” (Görmüş and Others v. Turkey, no. 49085/07, § …, 19 January 2016), визнавши порушення статті 10 Конвенції та призначивши відшкодування заявникам нематеріальної шкоди у різному розмірі.  

Факти

Перший заявник, пан Гьормюс, на час подій працював директором видавництва щотижневого періодичного видання Nokta («Le Point»). Другий і третій заявники, пан Баланкар та пан Акман, працювали на посадах головних редакторів видавництва Nokta, інші три заявники працювали в зазначеному періодичному виданні в якості журналістів-слідчих.
У випуску № 23 щотижневика Nokta (5 – 11 квітня 2007 року) було опубліковано статтю під назвою «Знову як в 2004 році: турецькі збройні сили в пошуках співробітництва з «дружніми» НУО» (Gene 2004: TSK ‘dost’ STK’larla işbirliği arayışında). Ця стаття містила інформацію щодо того, що підрозділ з питань зв’язків з громадськістю Генерального штабу збройних сил (далі – Генеральний штаб) підготував інформаційний пакет (у військовій термінології – andıç), який об’єднував дев’ять документів та складався з 52 сторінок в цілому. В зазначених документах містився список видавництв періодичної преси та журналістів, класифікованих відповідно до критеріїв «за» або «проти» турецьких збройних сил, а також перелік статей про збройні сили, позначені відповідними знаками: «плюс» (позитивний) та «мінус» (негативний). Згідно зі статтею, ці документи були призначені для того, щоб проводити відбір журналістів, які будуть запрошені на заходи, організовані Генеральним штабом збройних сил, або яким буде дозволено їх висвітлювати. Автор статті також піддав сумніву достовірність інформації щодо маніфестацій і зустрічей, організованих неурядовими організаціями (НУО), які розглядаються як наближені до збройних сил, та які не явно працювали на підняття авторитету збройних сил, а також висловив сумнів щодо того, чи можна вважати такі політичні події «громадськими» або «неурядовими».
Ключові професійні організації, що представляють засоби масової інформації, такі як Медіа-ради та Асоціації журналістів Туреччини виступили проти процесу відбору періодичних видань та журналістів, який проводився штабом, назвавши його свавільним і таким, що завдає шкоди свободі вираження думки і свободі преси.
5 квітня 2007 року начальник Генерального штабу, Головнокомандувач Збройних сил (далі – начальник Генерального штабу), не надавши коментарів з приводу практики, критикованої в оскаржуваній статті, звернувся до військової прокуратури при Генеральному штабі (далі – військова прокуратура), з вимогою розпочати розслідування за фактом «опублікування документа, що належить до департаменту Генерального штабу з питань зв’язків з громадськістю».
На підставі статей 220 («Створення злочинної організації з метою вчинення злочинів ») та 336 («Розголошення конфіденційної інформації») Кримінального кодексу Туреччини військовою прокуратурою було розпочато кримінальне провадження.
6 квітня 2007 року працівник військової прокуратури зателефонував першому заявнику, пану Гьормюсу, та запропонував йому повернути документи, «в такому вигляді як вони були йому передані», на основі, яких була написана оскаржувана стаття.
Перший заявник відмовився, вказавши, що відомості стосовно пакету документів, які розглядаються, були підтверджені в прес-релізі, опублікованому Генеральним штабом. Він додав, що посилання (число і дата) на документи щодо НУО чітко згадувалися у вищевказаній статті, а їх оригінали в будь-якому випадку знаходилися у співробітників Генерального штабу.
9 квітня 2007 року військова прокуратура звернулася до військового суду Генерального штабу з вимогою про надання ордеру на проведення обшуку всіх офісів видавництва щотижневика Nokta та, зокрема, отримання копій всіх файлів, що знаходяться на приватних або службових комп’ютерах, в архівах та інших комп’ютерних програмах, а також на жорстких та CD дисках, і будь-яких інших аналогічних носіях інформації. Крім того, було заявлено вимогу щодо надання дозволу на отримання паперових роздруківок із комп’ютерних файлів, та, з метою забезпечення доступу до цих файлів, вилучення всіх комп’ютерних засобів для їх подальшої розшифровки в кримінологічній лабораторії.
Рішенням від 10 квітня 2007 року військовий суд Генерального штабу надав дозвіл на проведення обшуку всіх офісів видавництва щотижневика Nokta і отримання цифрових та паперових копій всіх файлів, що містяться на приватних або службових комп’ютерах, в архівах і комп’ютерних програмах, а також на жорстких та CD дисках, і будь-яких інших аналогічних носіях інформації. Водночас, судом було відхилено вимогу прокуратури щодо надання можливості вилучення всіх комп’ютерних засобів з метою отримання доступу до комп’ютерних файлів. Суд зазначив, що розслідування обмежилося встановленням осіб, відповідальних за витік інформації за межі Генерального штабу, та що дозвіл на збір документів щодо цього навряд чи порушить, саму по собі, свободу преси, а також, що обшук, який буде здійснюватися з дотриманням свободи преси, відповідав положенням кримінально-процесуального кодексу. Суд також зобов’язав військового прокурора бути присутнім під час обшуку.
11 квітня 2007 року військовий прокурор, оскаржуючи вищевказане рішення суду від 10 квітня 2007 року звернувся до військового суду Командування військово-повітряних сил з проханням про надання дозволу на вилучення, під час обшуку, всіх інформаційних носіїв.
Того ж дня військовий суд Командування військово-повітряних сил відхилив протест військового прокурора. Крім того, він скасував вищезгадане рішення від 10 квітня 2007 року, відповідно до якого було встановлено обов’язкову присутність військового прокурора під час обшуку.
12 квітня 2007 року військова прокуратура звернулася до прокуратури Республіки Бакиркьой з вимогою щодо проведення відповідного обшуку.
13 квітня 2007 року о 12 годині представники прокуратури разом з працівниками поліції Бакиркьой прибули до головного офісу Nokta з метою проведення обшуку. На початку обшуку перший заявник надав їм документи, які вимагав військовий прокурор. Ці документи, в вигляді копій і датовані жовтнем та листопадом 2006 року, в основному стосувалися «оцінки акредитованих видавництв», «проведених змін в редакційній політиці, імен власників та команд журналістів в сфері засобів масової інформації», «інтерв’ю з Тункай Озкан, проведеного 16 грудня 2003 року», «Сарікізу (Sarıkız), аналізу соціальної ситуації та пропозицій», індивідуальних оцінок журналістів та аналізу тенденцій редакційної політики газет і різних цілей, переслідуваних ними.
Процес перенесення на зовнішні накопичувачі всіх даних з 46 робочих або приватних комп’ютерів, які знаходилися в офісах Nokta, тривав до 5:00 ранку 16 квітня 2007 року. Одна з копій документів, які були перенесені на зовнішні носії інформації, та які зберігалися в органах поліції, була надана на CD диску на прохання заявників та їхніх адвокатів.
16 квітня 2007 року о 9 годині ранку після закінчення обшуку було підписано протокол учасниками, які брали участь у проведенні даної слідчої дії, зокрема, прокурором Бакиркьой, працівниками поліції та адвокатами, що представляли видавництво Nokta. Останні, шляхом внесення до відповідного протоколу своїх зауважень, уточнили, що вони вважають, що обшук і вилучення було проведено в порушення положень статті 12 закону про пресу, положення, що забороняє змушувати журналістів розкривати свої джерела інформації, включаючи відомості та відповідні документи.
Тим часом, 13 квітня 2007 року адвокати, що представляли інтереси видавництва Nokta, та перший заявник оскаржили дозвіл на проведення обшуку і вилучення документів, та вимагали його скасування на підставі того, що він порушує їхнє право на захист журналістських джерел. У зв’язку з цим вони посилалися на рішення Суду у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» (Goodwin c. Royaume-Uni) (від 27 березня 1996 року, Збірник рішень та ухвал 1996- II), Рекомендацію Комітету міністрів Ради Європи № R (2000)7 про право журналістів не розкривати свої джерела інформації, а також на національне законодавство про свободу преси.
Рішенням військового суду Командування військово-повітряних сил від 24 квітня 2007 року, про яке заявників офіційно було повідомлено 14 травня 2007, було відхилено заперечення заявників. Посилаючись на конституційний принцип, відповідно до якого «преса є вільною і не підлягає цензурі», він вказав, що свобода преси може піддаватися певним обмеженням відповідно до однієї із легітимних цілей, передбачених законом. Суд пояснив, що оскаржувані заходи були призначені з метою отримання доказів, які за його твердженнями, повинні були надати змогу затримати осіб, відповідальних за розповсюдження документів, що підпадали під категорію «секретно» і зберігалися в приміщеннях Генерального штабу. Він вважав, що оскаржувані обшук і вилучення документів були спрямовані виключно на з’ясування обставин щодо розголошення документа, класифікованого як «секретно», і що вони жодним чином не мали на меті ані встановлення осіб, відповідальних за витік інформації, ані змушення журналістів розкривати свої джерела інформації. Суд також уточнив, що під час проведення вказаної операції не було вилучено жодного комп’ютера. Крім того, він додав, що Кримінальний кодекс передбачає санкції щодо тих, хто надавав, використовував, зберігав або оприлюднював будь-яку інформацію, розголошення якої було заборонено владою з метою захисту державної безпеки і, що той же Кодекс, не звільняв журналістів від кримінальної відповідальності.

Оцінка Суду

У цій справі, Суд зазначає, що в квітні 2007 року в щотижневику Nokta було опубліковано статтю на основі документів, класифікованих Генеральним штабом збройних сил як «конфіденційні». В цій статті, серед іншого, була викрита система оцінки видавництв та журналістів, яка була розроблена з метою виключення певних видів діяльності журналістів, які розглядалися збройними силами як «опозиційні». На основі вимоги Генерального штабу про початок розслідування, військовий суд видав постанову про дозвіл на проведення обшуку приміщення щотижневика з метою вилучення документів, які були передані головному редактору видавництва Nokta. На думку судових органів, ці документи могли слугувати ідентифікації працівника чи посадової особи-інформатора в Генеральному штабі. Військовий суд також видав наказ про вилучення всіх інформаційних даних, наявних в службових приміщеннях щотижневика. Навіть враховуючи, що запитувані документи були передані прокуратурі з самого початку обшуку, файли, що зберігалися на 46 комп’ютерах в офісах Nokta все ж були скопійовані прокуратурою та збережені на зовнішні накопичувачі.
Для того, щоб визначити, чи при вжитті оскаржуваного заходу було дотримано справедливого балансу, з одного боку, між свободою вираження думки і свободою преси, які включають в себе захист журналістських джерел і захист посадових осіб-інформаторів, та з іншого, щодо захисту конфіденційних даних державних органів, Суд розгляне наступні аспекти: інтереси, здійснюваний національними судами контроль, поведінка заявників та пропорційність оскаржуваних заходів.

Cуспільний інтерес до оприлюдненої інформації і до захисту їхніх джерел

Сприяння публічним обговоренням з питань, що становлять суспільний інтерес

Суд зазначає, що документи, оприлюднені в щотижневику містили оцінку, проведену Генеральним штабом збройних сил, органів акредитованої преси, поіменно визначених журналістів та політику різних газетних видань. Відповідно до матеріалів справи збройні сили не спростовують інформацію щодо існування списку статей з позитивною («плюс») або негативною («мінус») оцінкою, призначеного для того, щоб мати можливість проводити відбір журналістів, яких варто запрошувати на певні заходи, організовані Генеральним штабом збройних сил або надавати їм відповідну інформацію з метою її висвітлення.
Суд також зазначає, що оскаржувана стаття була опублікована в контексті публічних обговорень з питань, які широко висвітлювалися в засобах масової інформації і, які розділили громадську думку в Туреччині, а саме втручання збройних сил у загальну політику країни. Розслідування, розпочаті прокурорами в 2007 році щодо деяких офіцерів збройних сил і громадських діячів, підозрюваних, серед іншого, в маніпулюванні пресою і підбурюванні до протестів проти уряду в рамках плану дій Сарікіз (Sarıkız) свідчать про важливість публічного обговорення вказаного питання (див., серед іншого, рішення у справі «Левент Бекташ проти Туреччини» (Levent Bektaş c. Turquie), № 70026/10, від 7 лютого 2012 року).
З приводу питання встановлення того, чи стаття та розголошена інформація могли спровокувати обговорення цього питання, Суд зазначив, що ключові професійні організації, які представляють засоби масової інформації протестували проти процесу відбору журналістів та газетних видань, проведеного Генеральним штабом збройних сил, кваліфікуючи його свавільним і таким, що завдає шкоди свободі вираження думки і свободі преси. Насправді, можна вважати, що вміст матеріалів, відповідно до яких журналісти були класифіковані згідно їх політичних поглядів і використання цих відомостей з метою запобігання поширення певної інформації, що становить суспільний інтерес, відноситься до права громадян на отримання інформації, яке є одним з основних прав, передбачених статтею 10 Конвенції.
Відповідно, на думку Суду, підтримані точки зору і зміст документів, розголошений в оскаржуваній статті, могли поза всяким сумнівом, сприяти публічному обговоренню щодо впливу збройних сил на загальну політику.

Захист журналістських джерел

Обставини справи демонструють, що з метою встановлення посадових осіб, які надали заявникам конфіденційну інформацію, органами прокуратури було проведено обшук і вилучення документів, несподівано з’явившись на робочі місця журналістів, і маючи, таким чином, доступ до всієї документації, наявної у заявників. Мова йде про вжиті більш серйозні дії, ніж проста вимога щодо встановлення джерела інформації, що розглядається.
Суд також зазначає, що перший заявник, головний редактор щотижневого видання, під час обшуку службого приміщення надав слідчим органам документи, що вимагалися військовим прокурором. Однак надання цих документів не завадило владі вживати заходів щодо перенесення інформаційних даних, що містилися на 46 службових чи особистих комп’ютерах журналістів Nokta, на зовнішні накопичувачі, протягом близько шістдесяти п’яти годин. Втручання судових органів, таким чином, виходить за рамки первинної вимоги, про яку заявив військовий прокурор по телефону 6 квітня 2007 року, а саме вилучення пакету документів, в такому вигляді як він був переданий інформатором.
Суд вважає, що таке втручання може стримувати всі потенційні джерела надавати допомогу пресі щодо інформування громадськості з питань стосовно збройних сил, навіть якщо вони мають суспільний інтерес.

Захист посадових осіб-інфораторів

Суд зазначає, що, попри те, що встановив військовий суд командування військово-повітряними силами в своєму рішенні від 24 квітня, з рішень військових судів 10 квітня та 24 квiтня 2007 року випливає, що метою розслідувань було встановлення відповідальних осіб за витік інформації за рамки штабу збройних сил та їх затримання. Він вважає, що заявники, захищаючи свої джерела інформації, також захищали, таким чином, посадових осіб-інформаторів.
Суд враховує, що обов’язки і відповідальність, які беруть на себе журналісти, здійснюючи своє право на свободу вираження поглядів, можуть включати в себе обов’язок не опубліковувати передану посадовими особами-інформаторами інформацію до тих пір, доки ці посадові особи вживають певних внутрішніх адміністративних заходів з метою висловлення керівництву своєї стурбованості з цього приводу (див., серед іншого, mutatis mutandis, вищезгадані рішення у справах «Коломбані та інші проти Франції» (Colombani et autres c. France), § 65, у поєднанні з «Гужа проти Молдови» (Guja c. Moldova), § 73). Проте, в цій справі, після встановлення того, що зміст документів, розголошених так званими інформаторами, міг сприяти публічним обговоренням, Суд також зазначає, що законодавство Туреччини не містить жодного положення щодо розкриття працівниками збройних сил інформації стосовно потенційно неправомірних дій, вчинених на робочому місці. Уряд не надав жодних доказів того, що збройні сили заперечували подібну практику. Таким чином, не можна звинувачувати заявників за публікацію інформації, яка була надана їм, не дочекавшись, поки їхні джерела і/або інформатори висловлять свою стурбованість вищим посадовим особам.

Інтереси, що захищаються національними органами

Конфіденційність військових справ

Суд може припустити, що конфіденційність інформації щодо питань організації та внутрішнього функціонування збройних сил a priori була виправданою. Проте, така конфіденційність не може захищатися будь-якою ціною. З цього приводу Суд посилається на принцип, передбачений Конвенцією не теоретичного або ілюзорного захисту, але практичного та ефективного (див., наприклад, рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie), від 13 травня 1980 року, § 33, Серія A, № 37). Цього принципу також необхідно дотримуватися, коли мова йде про оцінку втручання у здійснення права. Звідси випливає, що, для того, щоб аргументи, висунуті урядом могли розглядатися як законні, вони повинні бути засновані чітко і по суті на аргументах, викладених в параграфі 2 статті 10 Конвенції. В якості винятку щодо здійснення права на свободу вираження поглядів, такі аргументи вимагають уважного і ретельного розгляду з боку Суду. Суд вважає, що завдання стосовно інформування і контролю, які здійснюються засобами масової інформації, також поширюється на дії збройних сил. Таким чином, абсолютне виключення з публічного обговорення питань щодо збройних сил є неприйнятним. Отже, необхідно перевірити, чи розголошення документів та опублікування статті могли завдати «значної шкоди» інтересам країни (див., вищезгадане рішення у справі «Хаджіанастассіу проти Греції» (Hadjianastassiou c. Grèce), § 45).
У цій справі, Суд зазначає, що матеріали справи не дають змогу з’ясувати підстави, на основі яких згадані в статті документи, були віднесені до категорії «конфіденційно». Уряд тільки заявив, що органи військової влади класифікували ці документи як «конфіденційні», не надавши при цьому Суду відповідних та переконливих доказів, які могли б обґрунтувати згадану класифікацію.
Крім того, Суд зазначає, що уряд не зміг довести, що розголошення документів Генерального штабу мали негативні наслідки для іміджу відносин військової влади із засобами масової інформації та громадською думкою. Він вважає, що зміст оскаржувана статті, разом з наданими у підтвердження документами, критикуючи практику адміністрації, яка обмежувала поширення інформації для громадськості, була досить актуальною в обговоренні питань щодо дискримінації засобів масової інформації з боку державних органів. Він також зазначає, що ані національними судовими органами, ані Урядом не було підтверджено що стиль даної статті чи момент опублікування може бути джерелом труднощів, які можуть призвести до «значної шкоди» інтересам держави.

Підтримання громадської довіри до відповідних національних органів

Суд припускає, що для захисту суспільних інтересів необхідно підтримувати громадську довіру до поваги принципу рівного ставлення до засобів масової інформації з боку офіційних державних органів влади, в тому числі збройних сил. У той же час, громадяни мають зацікавленість в отриманні роз’яснень, у випадках коли сумнівні практики в галузі свободи преси звинувачують державну установу. Суд вважає, що суспільний інтерес стосовно розголошення інформації суперечливої практики з боку збройних сил в сфері свободи отримання інформації є настільки важливим в демократичному суспільстві, що він переважає над інтересом щодо підтримання суспільної довіри до цієї інституції. У зв’язку з цим, він нагадує, що вільне обговорення проблем, що становлять суспільний інтерес має важливе значення в демократичній державі, і важливо не перешкоджати громадянам приймати рішення щодо таких питань (рішення у справах «Барфод проти Данії» (Barfod c. Danemark) від 22 лютого 1989 року, § 29, Серія A, № 149, та «Букур і Toмa проти Румунії» (Bucur et Toma c. Roumanie), заява № 40238/02, § 115, від 8 січня 2013 року).
δ. Контроль національних судів
До компетенції Суду не входить виконання функцій держав-учасниць Конвенції, захищаючи їхні національні інтереси, оскільки захист цих інтересів традиційно лежить в основі державного суверенітету. Проте при розгляді справи про втручання в здійснення прав, які гарантує стаття 10 Конвнціі, варто брати до уваги міркування справедливості судового розгляду (див. вищезгадане рішення у справі «Штолль проти Швейцарії» (Stoll c. Suisse), § 137). Отже, Суд повинен визначити, чи сумісне з вимогами Конвенції виключно формальне розуміння секретності, на якому заснована стаття 336 Кримінального кодексу Туреччини, щодо розголошення конфіденційної інформації. Іншими словами, Суд повинен розглянути питання про те, чи було в цій справі це виключно формальне розуміння секретності обов’язковим для суддів в такій мірі, що вони через це при визначенні порівняльної значущості різних інтересів, про які йде мова в справі, не змогли взяти до уваги реальний зміст секретного документа. Те, що суди виявилися неспроможними врахувати цей фактор, перешкоджає розгляду ними питання про виправданість втручання в здійснення прав, які захищає стаття 10 Конвенції.
Суд зазначає, що військові суди не змогли перевірити, чи була класифікація «конфіденційно» обґрунтованою з огляду на документи, які були розроблені підрозділом Генерального штабу з питань зв’язків з громадськістю. Ці суди також не встановили, чи інтереси збереження конфіденційності цих документів мали перевагу над інтересом суспільства щодо отримання інформації стосовно співпраці відповідних служб Генерального штабу зі зв’язків з громадськістю з різними органами засобів масової інформації. Насправді, національні суди, беручи до уваги потребу в наданні цим документам статусу державної таємниці, більше акцентували на кримінальній відповідальності посадових осіб-інформаторів та заявників журналістів, які відмовилися надати документи, щоб захистити свої джерела інформації. Тому в рамках захисту прав інформаторів вони повинні були розглянути чи посадові особи мали процедури або спеціальні внутрішні адміністративні ресурси, що дозволили б їм висловлювати з цього приводу занепокоєність своєму керівництву і чи інформація, яку вони розкрили, сприяла публічним обговоренням, чого вони не зробили.
Насамкінець, оскільки військовими судами не було проаналізовано чи була виправдана класифікація «конфіденційної» інформації, яка була розкрита заявниками, та не було проведено балансу різних інтересів, про які йде мова в цій справі, Суд повинен констатувати, що формальне застосування поняття конфіденційності відомостей військового характеру завадило національним судам провести аналіз на сумісність оскаржуваного втручання зі статтею 10 Конвенції.

ε. Поведінка заявників

Потім Суд розглянув питання щодо форми опублікованої статті, зокрема, чи було в ній дотримано етичних норм та чи діяли заявники добросовісно.
По-перше, Суд не знаходить недоліків щодо форми публікації. Заявники сконцентрувалися на стратегії, розробленій відповідними службами збройних сил щодо їх ставлення до періодичних видань та журналістів, класифікуючи їх відповідно до «позитивних» або «негативних» для збройних сил критеріїв, не вириваючи зазначене з контексту. Вони також не приховували від читачів інформацію, яка не вимагає критики збройних сил. Крім того, заявники особисто не висловлювали щодо особового складу Генерального штабу жодних наклепницьких звинувачень на основі фактів, дійсність яких не була встановлена. Навпаки, з огляду на манеру викладення теми, вони поважають її важливість і серйозність, не використовуючи жодних стилістичних елементів, здатних відвернути увагу читача від об’єктивної інформації.
По-друге, Суд не вбачає жодних підстав для того, щоб вважати, що заявники були мотивовані прагненням до отримання особистої вигоди від публікації статті, чи що вони наповнювали її особистими образами на відповідні служби збройних сил, або ж керувалися будь-яким іншим прихованим наміром.
Враховуючи вищевикладене, Суд може тільки констатувати, що заявники не мали іншого наміру, ніж інформування громадськості щодо питання, яке становить суспільний інтерес.

ζ. Пропорційність втручання

Суд нагадує, що характер і ступінь тяжкості оскаржуваних заходів також є факторами, які необхідно враховувати при оцінці пропорційності втручання (див, наприклад, рішення у справах «Сюрек проти Туреччини» (Sürek c. Turquie) (№ 1) [ВП], заява № 26682/95, § 64, абзац другий, ЄСПЛ 1999-IV та «Човий та інші проти Франції» (Chauvy et autres c. France), заява № 64915/01, § 78, ЄСПЛ 2004-VI).
Крім того, Суд повинен переконатися, що оскаржувані заходи не є формою цензури, спрямованої на примус преси утримуватися від висловлення критики. У контексті обговорення теми, що становить суспільний інтерес, такі заходи, ймовірно, можуть стримувати журналістів від того, щоб сприяти участі в публічному обговоренні питань, що впливають на життя суспільства. Таким чином, вони можуть перешкоджати засобам масової інформації виконувати ними свої завдання щодо інформування та контролю (див. вищезгадане рішення у справі «Штолль проти Швейцарії» (Stoll c. Suisse) [ВП], § 154).
У цій справі Суд ввжає, що обшук службових приміщень заявників і перенесення даних з комп’ютерів журналістів на зовнішні накопичувачі та збереження прокуратурою цих дисків є таким, що завдає більш значної шкоди захисту джерел, ніж попередження щодо розкриття інформаторів. Насправді, невибіркове вилучення всіх даних з комп’ютерних засобів дозволило владі отримати інформацію, не пов’язану з переслідуваними фактами.
Це втручання може мати не тільки значний негативний вплив на відносини заявників з усіма їхніми джерелами інформації, але також ефект залякування відносно інших журналістів або інших посадових осіб інформаторів, перешкоджаючи їм повідомляти про махінації або сумнівні дії органів державної влади.
Відповідно, Суд вважає, що оскаржуване втручання було непропорційно переслідуваній меті.

η. Висновок

З урахуванням вищевикладеного, зокрема з огляду на важливість свободи вираження думки стосовно питань, що становлять суспільний інтерес, а також необхідність захисту журналістських джерел у цій сфері, в тому числі, коли такими джерелами є посадові особи, які констатували і повідомили про поведінку або практику, на їхню думку, як спірну на робочому місці, Суд, після зважування інших різних інтересів, а саме, конфіденційності військової справи, вважає, що порушення права на свободу вираження заявників, зокрема, їх право на поширення інформації, не відповідали нагальній суспільній потребі, що не було відповідним законній меті, і що, отже, це не було «необхідним у демократичному суспільстві».
Відповідно, була порушена стаття 10 Конвенції.

Текст рішення ЄСПЛ (фр.)

Переклад рішення (укр.)