Вамвакас проти Греції

© Переклад Української Гельсінської Спілки з прав людини

Офіційне цитування – Vamvakas v. Greece (no. 2), no. 2870/11, § …, 9 April 2015

Офіційний текст (фр.)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ПЕРША СЕКЦІЯ

СПРАВА «ВАМВАКАС ПРОТИ ГРЕЦІЇ» (№ 2)

(Заява № 2870/11)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

9 квітня 2015 року

ОСТАТОЧНЕ

14/09/2015

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до статті 44 § 2 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Вамвакас проти Греції (№ 2)»,
Європейський суд з прав людини (Перша Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
Елізабет Штайнер (Elisabeth Steiner), Голова,
Ханлар Хаджієв (Khanlar Hajiyev),
Мар’яна Лазарова Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),
Юлія Лаффранк (Julia Laffranque),
Пауло Пінто де Альбукерк (Paulo Pinto de Albuquerque),
Лінос-Александр Сісільянос (Linos-Alexandre Sicilianos),
Ерік Моз (Erik Møse), судді,
та Андре Вампак (André Wampach), заступник Секретаря секції,
після обговорення за зачиненими дверима 17 березня 2015 року
виносить таке рішення, яке було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 2870/11), яку 20 грудня 2010 року подав до Суду проти Греції на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин Греції, пан Александрос Вамвакас (далі – заявник).
2. Заявника представляв пан Г. Катруггалос, адвокат, що практикує в м. Афіни. Уряд Греції (далі – Уряд) представляли делегати Уповноваженого, пані Ф. Дедузі, засідатель Державної Ради, а також пані В. Скоріла, аудитор Державної Ради.
3. Заявник, зокрема, заявляє про порушення статті 6 § 3 c) Конвенції.
4. 6 березня 2013 року про заяву було повідомлено Уряд.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1953 році.
6. Рішенням судової палати у кримінальних справах апеляційного суду м. Афіни від 16 січня 2006 року, що засідав у складі трьох суддів як суд першої інстанції, заявника було визнано винним у шахрайстві та нанесенні збитків банку, та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на вісім років. Заявник, який утримувався в тюремній установі Корідаллос, прибув до суду особисто у супроводі, обраного за своїм вибором адвоката Н.Г..
7. 11 лютого 2009 року на засіданні судової палати у кримінальних справах апеляційного суду, у складі п’яти суддів, заявник, якого на той момент було переведено до в’язниці Гревена, був присутній разом з особисто обраними ним двома адвокатами, Н.Т. та Є.П. Розгляд справи було перенесено на наступний день. 12 травня 2009 року провадження у справі було знову перервано у зв’язку зі страйком адвокатів і відкладено на 20 травня 2009 року. В ході засідання від 12 травня 2009 року суд повідомив заявнику, що останньому не буде повторно надсилатися повістка про виклик до суду, засідання якого було заплановане на 20 травня 2009 року.
8. 20 травня 2009 року перед початком судового засідання заявник в письмовій формі повідомив суд про те, що він буде відсутній під час розгляду його справи, проте буде представлений адвокатами. Однак, жоден з двох адвокатів, обраних заявником 11 лютого 2009 року, не з’явився на вищевказане судове засідання. Суд постановив, що з огляду на те, що заявником під час засідання від 12 лютого 2009 року було висловлено бажання оскаржувати рішення, він призначив Г.M. в якості адвоката заявника і переніс судове засідання на 27 травня 2009 року з метою надання останньому можливості ознайомитися з матеріалами справи. В ході судового засідання, адвокат Г.М. стверджував, що інкриміновані заявнику злочини, були вчинені ним з необережності та не носять кримінального характеру. Це твердження також було заявлено, проте відхилене в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Він звернувся з проханням до суду про визнання обставин, що пом’якшують покарання заявнику.
9. 27 травня 2009 року судова палата у кримінальних справах апеляційного суду на основі тих же фактів зменшила заявнику строк відбування покарання до семи років позбавлення волі. Суд відхилив твердження щодо деліктного характеру правопорушень, і зазначив, що дії заявника повинні бути класифіковані як злочини, з огляду на положення, передбачені Законом № 1608/1950 «Про підвищення покарання за розкрадання державних коштів». Однак, судовою палатою було визнано наявність пом’якшуючих обставин.
10. 1 червня 2009 року заявник звернувся до суду касаційної інстанції, оскаржуючи неправильне застосування відповідного законодавства, в тому числі Закону № 1608/50. Посилаючись на судову практику касаційного суду, він стверджував, що інкриміновані йому правопорушення не становили злочину, а носили виключно деліктний характер і були висунуті йому на основі наказу на дату його засудження. Він також скаржився на порушення статей 6 та 7 Конвенції. Заявник через органи пенітенціарної установи Гревена самостійно звернувся із заявою (проте, очевидно, за допомоги адвоката) до касаційного суду. 5 листопада 2009 року заявник, перебуваючи в тюремній установі Гревена, отримав повістку про виклик на засідання касаційного суду, яке повинно було відбутися 5 лютого 2010 року.
11. 30 грудня 2009 року заявник звернувся до голови касаційного суду з клопотанням про призначення адвоката для представлення його інтересів в цьому суді.
12. 2 січня 2010 року голова касаційного суду, констатуючи фінансову неспроможність заявника, призначив Ф.K. в якості адвоката для представлення інтересів заявника під час судового засідання, яке мало відбутися 5 лютого 2010 року або під час будь-якого іншого додаткового слухання у його справі.
13. Рішенням касаційного суду від 25 лютого 2010 року (остаточний варіант рішення від 29 березня 2010 року та засвідчений варіант від 28 квітня 2010 року, дата, з якої можна було отримати копію судового рішення), було відхилено скаргу заявника, як таку, що ніким не підтримувалася, оскільки заявник, який, за твердженнями суду, був належним чином і в строк викликаний до суду, не з’явився.
14. Заявник стверджував, що після призначення адвоката Ф.К., він, перебуваючи у в’язниці, зв’язався з ним, і що останній його запевнив, що буде присутнім в судовому засіданні для захисту його інтересів. Проте ані до, ані після судового засідання заявник не був проінформований про причини відсутності свого адвоката. За твердженнями заявника, тільки зі спливом певного часу, під час телефонної розмови (не зазначаючи дату, форму і причини такої розмови), адвокат повідомив йому, що він телефонував до канцелярії касаційного суду та просив перенести судове засідання.
15. На сторінці 4 скарги до Суду заявник вказав, що йому стало відомо про рішення касаційного суду від 18 жовтня 2010 року, про що свідчить відмітка в кінці третьої сторінки рішення.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

16. Стаття 514 Кримінально-процесуального кодексу передбачає:
Судове засідання. Неявка в судове засідання особи, яка оскаржує рішення в касаційному порядку
«Якщо заявник не з’являється на засідання суду касаційної інстанції, його касаційна скарга відхиляється, та у зв’язку з цим його може бути притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі до ста євро. Відсутні будь-які засоби оскарження рішення Касаційного суду про відхилення заяви. Не дозволяється заявнику звернутися вдруге. (…) »
17. Відповідно до грецької судової практики існує два прийнятні способи подати клопотання про відкладення судового розгляду справи.
18. У разі, якщо адвокат за певних обставин не може з’явитися до судового засідання, він може подати клопотання про його відкладення через «зв’язкового» (άγγελος), а саме третьої сторони, як правило, особи, яка є одним з його співробітників, який повинен прибути від його імені на засідання та клопотати про відкладення розгляду справи (рішення 842/2008, 919/2008, 945/2008 і 2543/2008, 1394/2009, 1644/2010 та 272/2010, 592/2011 кримінальної палати касаційного суду).
19. Клієнт адвоката також може подати через зв’язкового (третю особу) або в письмовій формі (листом, телеграмою, факсом і т.д.) клопотання про перенесення судового засідання з огляду на неможливість його адвоката з’явитися до суду. В одному зі своїх рішень (№ 649/2009) касаційний суд розглянув клопотання про відкладення розгляду справи, подане у письмовій формі заявником, який тримався у в’язниці, а також надіслане факсом до канцелярії касаційного суду. В день проведення судового засідання секретар передав голові судової палати факс заявника. Зазначене клопотання було розглянуто, однак було відхилено з огляду на відсутність будь- яких законних підстав для його відкладення.
20. Крім того, відповідно до законодавства Греції сторони мають можливість ознайомлюватися зі змістом судового рішення чи ухвали до дати отримання завіреної копії. Остаточний та завірений варіанти ухвали чи рішення є необхідними для того, щоб зробити всі подальші належні кроки для їх виконання.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 §§ 1 ТА 3 c) КОНВЕНЦІЇ

21. Заявник стверджує, що йому було відмовлено в наданні ефективної правової допомоги в рамках його касаційного оскарження, оскільки адвокат, якого було призначено судом касаційної інстанції, не з’явився в судове засідання, що призвело до відмови у задоволенні його скарги. Він посилався на статтю 6 §§ 1 і 3 с) Конвенції, яка передбачає:
« 1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи (…) незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який (…) встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. (…)
(…)
3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
(…)
c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя ;
(…) »

A. Прийнятність

22. По-перше, Уряд закликає Суд відхилити скаргу з огляду на недотримання шестимісячного строку для подання заяви. Він зазначає, що заявник не вказав у своїй заяві, коли йому стало відомо про те, що його адвокат не з’явився на засідання касаційного суду, а тільки обмежився посиланням на відмітку в нижній частині третьої сторінки судового рішення. Крім того, Уряд заявляє, що заявник жодного разу не звертався до канцелярії касаційного суду з вимогою про надання інформації щодо судового засідання, в той час як до того, під час розгляду справи в судах першої інстанції, він активно брав участь в провадженні. На думку Уряду, навіть якщо припустити, що заявник не мав жодного зв’язку зі своїм адвокатом одразу після судового засідання, яке мало місце 5 лютого 2010 року, видається неправдоподібним той факт, що до 18 жовтня 2010 року він не звернувся до суду з питаннями про результат судового засідання, і що у зв’язку з цим він не зв’язувався зі своїм адвокатом або з канцелярією касаційного суду, або з тюремним наглядачем.
23. Уряд наголосив, що заявник не пояснив, чому він до 18 жовтня 2010 року не вжив жодних заходів з метою отримання інформації стосовно результатів розгляду справи в касаційному суді. Тим більше, заявник активно стежив за ходом своєї справи з самого початку провадження, самостійно готуючи при цьому певні документи і, звертаючись до судових органів чи органів пенітенціарної установи. Навіть, припустивши, що заявник не мав та не був в змозі мати жодного зв’язку зі своїм адвокатом після судового засідання, не допускається того факту, що він не намагався з’ясувати у канцелярії касаційного суду до 18 жовтня 2010 або навіть в день проведення засідання про хід розгляду його справи.
24. По-друге, Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національних засобів юридичного захисту. Також, він дорікає заявнику, що той не звернувся з клопотанням про порушення дисциплінарного або кримінального провадження проти адвоката, а також не подав позову про відшкодування збитків у зв’язку з цим.
25. Заявник стверджує, що він звернувся до Суду відразу, як тільки йому стало відомо про рішення касаційного суду, не будучи до цього проінформованим про дату ухвалення судового рішення. Крім того, він стверджує, що цивільне або кримінальне провадження, які на думку Уряду він міг би порушити стосовно призначеного для нього адвоката, не надали б йому можливості поновити судове провадження у справі.
26. Стосовно винятку щодо недотримання шестимісячного періоду, Суд повторює, що перебіг шестимісячного строку починається з дати, коли заявник та/або його представник достатньою мірою ознайомилися з остаточним рішенням національного суду (див. рішення у справі «Коч і Тосун проти Туреччини» (Koç et Tosun c. Turquie) (ріш.), заява № 23852/04, від 13 листопада 2008 року та серед низки інших рішень, зокрема, щодо Греції, «Ставринудакіс проти Греції» (Stavrinoudakis c. Grèce), заява № 26307/07, § 22, від 29 жовтня 2009 року та «Кукуріс проти Греції» (Koukouris c. Grèce), заява № 24089/08, § 13, від 16 вересня 2010 року). Однак, якщо заявник стверджує в своїх зауваженнях тільки про те, що він дізнався про судове рішення на певну дату, та не може при цьому обґрунтувати це твердження, то dies a quo розпочинається з дня, коли було винесено рішення (див. рішення у справах «Челік проти Туреччини» (Çelik c. Turquie) (ріш.), заява № 52991/99, ЄСПЛ 2004-X; «Папачелас проти Греції» (Papachelas c. Grèce) [ВП], заява № 31423/96, § 30, ЄСПЛ 1999- II).
27. Суд зазначає, що в цій справі касаційний суд ухвалив своє рішення 25 лютого 2010 року і що це судове рішення було завірено 28 квітня 2010, це дата, з якої можна було отримати його копію, та в достатній мірі з ним ознайомитися. Проте заявник подав свою заяву до Суду 20 грудня 2010 року, зазначаючи, що він дізнався про рішення касаційного суду тільки 18 жовтня 2010 року, вказуючи при цьому на дату штампу на третій сторінці судового рішення.
28. Суд зазначає, що Уряд звинувачує заявника у відсутності старанності, зокрема, стверджуючи в зв’язку з цим, що він не зв’язався вчасно зі своїм адвокатом або з канцелярією касаційного суду і, відповідно не був проінформований про результати судового розгляду, що призвело до недотримання шестимісячного строку для подання заяви. Проте, Суд не може погодитися з доводами Уряду. Він встановив, що на той момент заявник тримався в тюремній установі Гревена, та був упевнений в тому, що призначений судом адвокат представлятиме його інтереси під час розгляду його справи, а також те, що він не був належним чином повідомлений про рішення касаційного суду.
29. Він також зазначає, що Уряд не пояснив, яким чином і коли заявник міг отримати копію рішення суду касаційної інстанції. Заявник, в свою чергу, посилається на дату штампу (18 жовтня 2010 року) на копії рішення, наданого канцелярією касаційного суду. За цих обставин Суд вважає, що не варто звинувачувати заявника в недотриманні шестимісячного строку.
30. Що стосується заперечення стосовно невичерпання національних засобів юридичного захисту, Суд нагадує, що правило про вичерпання національних засобів юридичного захисту, про яке зазначається в статті 35 § 1 Конвенції, зобов’язує заявників спочатку використати засоби захисту, які є зазвичай доступними та достатніми в національній юридичній системі та які надають можливість отримати відшкодування за стверджувані порушення (рішення у справах «Ріскер проти Франції» (Risker c. France) (ріш.), заява № 66999/01, від 24 травня 2005 року, та «Норберт Сікорські проти Польщі» (Norbert Sikorski c. Pologne), заява № 17599/05, § 108, від 22 жовтня 2009 року). Таким чином, ані кримінальні та дисциплінарні провадження, ані позов про відшкодування збитків, не були такими, що могли виправдати залишення скарги заявника без розгляду. Рішення касаційного суду, яким було визнано скаргу неприйнятною є остаточним і не може бути змінено, незалежно від причин та обставин неявки адвоката.
31. Тому Суд відхиляє попередні заперечення Уряду. Відзначаючи далі, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні статті 35 § 3 a) Конвенції. Крім того, Суд зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

32. Уряд стверджував, що право заявника на доступ до суду було дотримано на всіх етапах судового розгляду, в тому числі в суді касаційної інстанції. Це вказує на те, що навіть якщо заявник не постав перед цим судом, в нього була можливість самостійно звернутися з оскарженням і призначити адвоката без будь-яких перешкод. Він додав, що касаційний суд не мав жодних підстав сумніватися в тому, чи дотримується призначений адвокат обов’язків, покладених на нього відповідно до закону.
33. Уряд далі зазначає, що, ані до, ані під час розгляду справи в касаційному суді, заявник не звертався з клопотаннями про перенесення судового засідання або щодо заміни призначеного адвоката, а також не повідомляв судові органи про можливу відмову адвоката від виконання своїх обов’язків. Посилаючись на статтю 47 кодексу адвокатів, він вказував, що якщо адвокат Ф.K. не мав бажання захищати заявника, він повинен був би повідомити про це канцелярію Касаційного суду, проте він цього не зробив. Виходячи з цього, Уряд вважає, що касаційний суд, справедливо застосував статтю 514 Кримінально-процесуального кодексу та відхилив скаргу. Крім того, він стверджує, що, за відсутності будь-яких доказів існування проблеми щодо захисту заявника, судовий орган не мав жодних підстав чи обґрунтувань самовільно втручатися в стосунки заявника зі своїм адвокатом.
34. Заявник скаржився на те, що він не міг передбачити грубу недбалість з боку офіційно призначеного адвоката. Він додав, що сам він перебував у тюремній установі та був обмежений в строках в десять днів для оскарження рішення. Він вважає, що касаційний суд повинен був відкласти розгляд справи, оскільки, за його твердженнями, йому було відомо про те, що заявник бажає продовжити розгляд своєї справи, та з огляду на очевидність того, що адвокат, про якого йде мова, не міг виконувати своїх обов’язків, він повинен був призначити іншого адвоката. Заявник додав, що його не можна звинувачувати в наявності помилок або відсутності старанності і, що Уряд наводить у зв’язку з цим неточні твердження.
35. Перш за все, Суд відзначає, що вимоги статті 6 § 3 аналізуються в конкретних аспектах права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 цього положення (див. рішення у справі «Ван Гейсегем проти Бельгії» (Van Geyseghem c. Belgique) [ВП], заява № 26103/95, § 27, ЄСПЛ 1999-I). Тому доцільно розглядати скарги заявника відповідно до § 3 (с) у поєднанні з принципами, властивими § 1.
36. Крім того, Суд нагадує принципи, які витікають з його практики щодо надання безоплатної правової допомоги. Так, він неодноразово заявляв, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а права, які є конкретними та ефективними на практиці, і що призначення адвоката не забезпечує само по собі ефективності допомоги, яка повинна була бути надана обвинуваченому. Однак, не можна відносити до відповідальності держави будь-які порушення, вчинені призначеним адвокатом (див. рішення у справі «Андрєєв проти Естонії» (Andreyev c. Estonie), заява № 48132/07, § 71, від 22 листопада 2011 року). З принципу незалежності юридичної професії від держави випливає, що поведінка захисника має важливе значення для обвинуваченого і його адвоката, призначеного відповідно до законодавства про надання правової допомоги, або послуги якого оплачуються самостійно клієнтом. Стаття 6 § 3 (с) вимагає від компетентних національних органів втручання у випадках очевидної бездіяльності призначеного адвоката або, коли про таку бездіяльність в достатній мірі повідомляється будь-яким іншим способом (див. рішення у справі «Дауд проти Португалії» (Daud c. Portugal), від 21 квітня 1998 року, § 38, Збірник рішень і постанов 1998-II).
37. Крім того, Суд нагадує, що існують обставини, за яких держава повинна вживати певних заходів, а не залишатися пасивною, зокрема, у випадках, коли проблеми, пов’язані з юридичним представництвом доведені до відома компетентних органів. Якщо цим органам відомо про такі проблеми, вони зобов’язані або замінити адвоката, який не справляється зі своїми обов’язками, або змусити його їх виконувати. Вузьке тлумачення, висунуте Урядом, призведе до необґрунтованих результатів, несумісних з формулюванням пункту (с) і безоплатна правова допомога може виявитися порожнім словом (див. рішення у справах «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy), від 13 травня 1980 року, § 33, серія а № 37, «Кемаль Караман та Алі Караман проти Туреччини» (Kemal Kahraman et Ali Kahraman c. Turquie), заява № 42104/02, § 35, від 26 квітня 2007 року і «Іглін проти України» (Iglin c. Ukraine), заява № 39908/05, § 67, від 12 січня 2012 року). В залежності від обставин справи, компетентний орган повинен вживати чи утримуватися від вжиття відповідних заходів (див. вищезгадане рішення у справі «Дауд проти Португалії» (Daud c. Portugal), §§ 40- 42), і коли мова йде про процедуру в цілому, захист може або не може розглядатися відповідно до ознак, передбачених статтею 6 § 3 (с), як «конкретний і ефективний» (див. рішення у справах «Рутковські проти Польщі» (Rutkowski c. Pologne) (ріш.), заява № 45995/99, ЄСПЛ 2000-XI, «Старосжик проти Польщі» (Staroszczyk v. Poland), заява № 59519/00, §§ 121-122, від 22 березня 2007 року, «Сіальковска проти Польщі» (Siałkowska v. Poland), заява № 8932/05, §§ 99-100, від 22 березня 2007 року, та «Єбанкс проти Сполученого Королівства» (Ebanks c. Royaume-Uni), заява № 36822/06, § 73, від 26 січня 2010 року).
38. Суд зазначає, перш за все, що аргументи сторін відрізняються стосовно обставин і причин неявки адвоката Ф.K. в судове засідання, яке відбулося 5 лютого 2010 року. Він відзначає, що він не знаходить у справі жодних доказів на користь тієї чи іншої сторони. Єдиний елемент, який здається важливим для нього в даному випадку є той факт, що адвоката для представлення інтересів заявника в суді призначив касаційний суд.
39. Суд підкреслив, що адвокат, а особливо той, який призначений судом, не звільняється від дотримання відповідних вимог при прийнятті рішення про відмову від виконання своїх обов’язків по справі або про неможливість бути присутнім на судових засіданнях. У таких випадках, він повинен інформувати про це орган, яким його було призначено і виконувати всі невідкладні дії з метою захисту прав та інтересів свого клієнта.
40. Однак, в цій справі адвокат заявника, призначений 2 січня 2010 року для представлення його інтересів в судовому засіданні, що було 5 лютого 2010 року, жодного разу не обґрунтував своєї неможливості дотримання своїх обов’язків. За твердженнями заявника, адвокат Ф.K. незадовго до початку слухання запевнив його, що буде на ньому присутній. Крім того, з матеріалів справи не зрозуміло, чи зв’язувався адвокат Ф.K. з канцелярією касаційного суду для того, щоб відкласти судове засідання, на якому він був відсутній, про що він запевняв заявника. Виходячи з пояснень в зауваженнях Уряду, існує два способи подання клопотання про відкладення судового розгляду справи без появи самого адвоката або його клієнта, яке в подальшому буде визнане прийнятним: це або явка в день засідання будь-якого іншого адвоката, який, як правило, є співробітником того, що не в змозі постати перед судом, та подання ним клопотання про відкладення розгляду справи; або направлення до канцелярії клієнтом самостійно до початку слухання у справі письмового запиту з цього приводу, який передається голові суду в день розгляду справи (див. параграфи 16-18 вище). Таким чином, навіть якщо припустити, що адвокат Ф.K. дійсно телефонував до канцелярії суду для того, щоб повідомити про неможливість бути присутнім на засіданні, його прохання не могло бути розглянуто, оскільки таке клопотання не було подано у належній формі. Зі свого боку, канцелярія очевидно звертала увагу адвоката на той факт, що телефонний дзвінок не був належним відповідно до законодавства способом подання клопотання про перенесення судового засідання.
41. Оскільки відповідно до національного законодавства неможливо було змінити рішення про неприйнятність скарги, до компетенції касаційного суду належало з’ясування причин неявки призначеного адвоката, і забезпечення захисту інтересів заявника.
42. Суд вважає, що необґрунтована відсутність адвоката Ф.K. в судовому засіданні, яке відбулося через один місяць і три дні після його призначення, без подання жодного клопотання про відкладення справи, або навіть якщо таке клопотання було подано неналежним чином, як стверджує заявник, становить «явну бездіяльність» з боку компетентних органів. Таким чином, перш ніж відхиляти скаргу, як таку, що ніким не підтримувалася, касаційний суд повинен був відкласти розгляд справи з метою з’ясування ситуації.
43. Якими б не були обставини справи – відсутність будь-якого контакту чи подання неналежним чином клопотання – на компетентний суд покладається позитивний обов’язок щодо забезпечення конкретного і ефективного права заявника на захист. Зазначеного не було дотримано у цій справі, тому Суд констатує недотримання положень статті 6 §§ 1 і 3 (с) Конвенції. Відповідно, були порушені ці положення.

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ

44. Заявник також скаржився на порушення положень статей 5 і 7 Конвенції.
45. У світлі усіх наявних в його розпорядженні матеріалів і настільки, наскільки оскаржувані питання знаходяться в межах його компетенції, Суд вважає, що вони не містять ознак порушення прав і свобод, гарантованих цими статтями Конвенції. Відповідно, Суд доходить висновку, що ця частина заяви має бути відхилена як явно необґрунтована у розумінні статті 35 §§ 3 a) та 4 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

46. Статтею 41 Конвенції передбачено:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

A. Шкода

47. Заявник вимагав відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000 євро. Уточнюючи, що він все ще утримується в установі виконання покарань, і страждає від серйозних проблем зі здоров’ям, та що його тримання у місцях несвободи тільки загострює стан його здоров’я, він стверджує, що неухвалення касаційними судом рішення стосовно кваліфікації інкримінованих йому злочинів, позбавило його можливості бути звільненим раніше.
48. Уряд зазначив, що заявлена сума є надмірною і що будь-яке визнання факту порушення буде достатньою компенсацією. Він вказав, що заявник не пояснив, який би строк залишився йому для відбування покарання, у разі якщо результат розгляду у Касаційному суді був би позитивним. Крім того, на думку Уряду, заявник також не продемонстрував, що стан його здоров’я не погіршився б, якби результат розгляду був на його користь.
49. Суд вважає, що відсутність належної правової допомоги на вирішальному етапі провадження спричинила йому моральну шкоду, яка має бути відшкодована. У зв’язку з цим він присудив 2 000 євро.

B. Судові та інші витрати

50. Суд зазначив, що заявник не подавав жодних вимог щодо компенсації судових та інших витрат. Відповідно, Суд вважає, що немає потреби присуджувати йому будь-яку суму з цього приводу.

C. Пеня

51. Суд вважає за належне призначити пеню, виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО,

1. Оголошує прийнятною скаргу заявника за статтею 6 §§ 1 та 3 (с) Конвенції, а решту скарг у заяві – неприйнятними;

2. Постановляє, що була порушена стаття 6 §§ 1 та 3 (c) Конвенції;

3. Постановляє, що
a) упродовж трьох місяців з дня, коли рішення набуде статусу остаточного відповідно до статті 44 § 2 Конвенції, держава- відповідач має сплатити 2 000 (дві тисячі) євро відшкодування моральної шкоди, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись;
b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (intérêt simple) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено французькою мовою і та повідомлено письмово 9 квітня 2015 року відповідно до правила 77 §§ 2 та 3 Регламенту Суду.

Андре Вампак                                                                   Елізабет Штайнер
(André Wampach)                                                            (Elisabeth Steiner)
Заступник Секретаря                                                          Голова