Видавничий дім "Концепція преси та видання" проти Франції

Зміст

ПРОЦЕДУРА
ФАКТИ
ПРАВО
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО,

© Переклад Української Гельсінської Спілки з прав людини

Офіційне цитування – Société de conception de presse et d’édition v. France, no. 4683/11, § …, 25 February 2016

Офіційний текст (фр.)

П’ЯТА СЕКЦІЯ

РІШЕННЯ У СПРАВІ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «КОНЦЕПЦІЯ ПРЕСИ ТА ВИДАННЯ» ПРОТИ ФРАНЦІЇ»

(Заява № 4683/11)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

25 лютого 2016 року

ОСТАТОЧНЕ

25/05/2016

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до статті 44 § 2 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі «Видавничий дім «Концепція Преси та Видання» проти Франції»,
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
Ангеліка Нуссбергер (Angelika Nußberger), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Ерік Мьозе (Erik Møse),
Андре Потоцькі (André Potocki),
Йонко Грозев (Yonko Grozev),
Карло Ранзоні (Carlo Ranzoni),
Мартінс Мітс (Mārtiņš Mits), судді,
та Клаудіа Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,
після обговорення за зачиненими дверима 2 лютого 2016 року,
виносить таке рішення, яке було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 4683/11), яку 23 грудня 2010 року подала до Суду проти Французької Республіки на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) юридична особа відповідно до французького законодавства з місцезнаходженням у м. Нуазі-ле-Гран, Видавничий дім «Концепція Преси та Видання» (далі – заявник).
2. Заявника представляв пан Р. Малка, адвокат, що практикує в м. Париж. Уряд Франції (далі – Уряд) був представлений його агентом, паном Ф. Алабрюном, керівником Департаменту з правових питань Міністерства закордонних справ.
3. Заявник посилається на порушення статті 10 Конвенції.
4. 30 червня 2014 року заяву було направлено Уряду.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. 20 січня 2006 року пан I.H. віком двадцяти трьох років, потрапив у засідку, куди його заманила дівчина, з якою вони зустрілися за декілька днів до моменту подій на робочому місці. Наступного дня його сім’я отримала записку з вимогою викупу разом з фотографією, на якій його обличчя було покрито клейкою стрічкою (скотчем) срібного кольору. З-під стрічки виднілися певні частини обличчя, зокрема, закривавлений ніс та частина чола, даючи враження, що все обличчя набрякло під цим скотчем. Його зап’ястя були зв’язані також тією ж клейкою стрічкою. На руках у нього лежала газета, в руці він тримав комплект ключів, а до його скроні було приставлено пістолет. Ліве плече його одягу наводило на думки про наявність слідів катувань.
6. Молодий чоловік був викрадений і піддавався тортурам протягом двадцяти чотирьох днів. 13 лютого 2006 року його голим, з кляпом у роті і в наручниках, з численними опіками та чотирма ранами, нанесеними «гострим і важким» предметом, було знайдено неподалік від залізничної лінії. Під час транспортування до лікарні він помер.
7. Ця справа набула особливого розголосу в засобах масової інформації у Франції.
8. 29 квітня 2009 року суд присяжних м. Париж у справах неповнолітніх розпочав в закритому засіданні судовий розгляд стосовно двадцяти семи осіб, обвинувачених у цій справі.
9. У випуску журналу «Choc» № 120 від червня 2009 року, що видавався заявником, на обкладинці та чотири рази на сторінках журналу було опубліковано вищезгадану фотографію, яка вже раніше була оприлюднена, а також статтю на декількох сторінках з іншими фотографіями у справі. В колонці редактора, зокрема, зазначалося:
« (…) В журналі Choc, ми вирішили повернутися до цієї сумної справи. І опублікувати цю страшну фотографію, яка більше, ніж будь-які слова може розповісти про тяжкі муки цієї особи, що зазнала неймовірної жорстокості. »
10. 19 травня 2009 року мати і дві сестри пана I.H. в терміновому порядку поскаржилися на заявника до суду вищої інстанції м. Париж. Вони стверджували, що публікуючи ці фотографії заявник серйозно порушив їхнє право на повагу до приватного життя і створив хвилю занепокоєння в суспільстві, що він повинен був припинити якомога швидше. Посилаючись на статті 9 і 16 Цивільного кодексу, вони вимагали, під страхом виплати штрафу, вилучити з продажу журнал про який йде мова, опублікувати судове рішення в журналі з правками, внесеними після вилучення оскаржуваних фотографій, а також виплатити суми завданих збитків, встановлених відповідно до вказаних положень.
11. Рішенням заступника Голови суду вищої інстанції м. Париж, винесеного за спрощеною процедурою, від 20 травня 2009 року, заявника було зобов’язано зняти вказаний номер журналу з продажу зі всіх точок розповсюдження, під страхом сплати штрафу в розмірі 200 євро (EUR) за вказане порушення, починаючи з 14:00 год. 22 травня 2009 року. Крім того, він призначив в якості компенсаційної виплати 20 000 євро матері пана I.H. і по 10 000 євро кожній з його сестер. Він зазначив, що всі ці три позивача ніколи не надавали дозволу на опублікування згаданої фотографії і посилалися на завдання значної шкоди їхньому почуттю скорботи і, таким чином, їхньому приватному життю. Крім того, суд відкинув аргументи захисту, щодо того, що подібні зображення транслювалися по телевізійному каналу в жовтні 2008 року, а також, що раніше вже було опубліковано статті з цього приводу, хоча і без вмісту таких фотографій.
12. Суд також вважав, що заявник не обґрунтував належним чином свої твердження, посилаючись на положення статті 10 Конвенції та на необхідність інформації, пов’язаної з судовим провадженням, оскільки фотографія була зроблена не в громадському місці, а особами, які катували пана I.H. під час його незаконного утримання і була відправлена членам сім’ї з метою отримання викупу, а не з метою її опублікування. Він додав про незаперечність факту, що публікація цієї фотографії як на обкладинці, в змісті, так і на сторінках журналу, при згадці про цю трагедію, глибоко ранили почуття матері та сестер загиблого пана I.H.. Він вважав, що до цього варто додати серйозне посягання на людську гідність, що виражалося в зображенні жертви з огляду на його умови утримання та його трагічну смерть. Суддя дійшов висновку, що в цій справі було серйозне посягання на почуття скорботи і людської гідності позивачів в результаті публікації, зокрема, на обкладинці журналу масового видання, тим самим створюючи занепокоєння в суспільстві.
13. Заявник оскаржив вказане рішення до суду апеляційної інстанції.
14. Рішенням апеляційного суду м. Париж від 28 травня 2009 року вищевказане рішення було залишено без змін. Було підкреслено, що відповідно до статей 9 і 16 Цивільного кодексу будь-яка особа має право на повагу до свого приватного життя. Національний суд постановив, що свобода преси включає в себе свободу на ілюстрування статей, і, що завдяки фотографіям суспільству може надаватися достовірна інформація щодо вчинених злочинів. Водночас було зазначено, що оскаржувана фотографія підтверджувала наявність слідів катувань, була шокуючою та такою, що порушила право на людську гідність. Ця фотографія належала членам сім’ї пана I.H. та містилася в матеріалах судової справи і, відповідно, її метою не було розповсюдження серед громадськості. Крім того, суд постановив: що опублікування цієї фотографії та її використання, разом зі згадкою про викуп, під час судового провадження щодо викрадачів, посилило страждання родичів пана I.H. і могло обґрунтовано відчуватися ними як грубе порушення їхнього почуття скорботи, тобто їхнього права на приватне життя; що той факт, що ця фотографія була продемонстрована мигцем в ході телевізійної програми, і, що тортури, яких зазнав пан I.H. були широко описані в пресі, не применшує втручання цієї публікації в приватне життя; і, насамкінець, що таке використання, яке вказувало на сенсаційне розслідування, не було жодним чином виправдане важливістю інформації і не дозволяло таке посягання на приватне життя позивачів.
15. Беручи до уваги, що журнал мав надходити в продаж протягом місяця, і що не було необхідності повністю забороняти цей випуск, апеляційний суд постановив, що п’ять репродукцій фотографій в усіх журналах вказаного випуску, який було випущено в продаж або розповсюджено, мали бути відповідним чином затемнені, під загрозою штрафу в розмірі 50 євро у разі наявності неприхованих фотографій. Рішення в частині присудженого позивачам відшкодування було залишено без змін та призначено їм відповідні суми в якості понесених витрат.
16. Заявник оскаржив вказане рішення до суду касаційної інстанції. Він посилався на статтю 10 Конвенції щодо свободи вираження поглядів та інформації, стверджуючи, зокрема, що почуття близького родича жертви злочину, викликані шляхом публікації, не можуть бути прирівняні до втручання в приватне життя. Відповідно до його тверджень публікація фотографії, що демонструє страждання жертви злочину є виключно посяганням на гідність, якого він зазнав в результаті заподіяного насильства, і не може розглядатися як складова порушення права на приватне життя. Насамкінець, він стверджував, що не було обґрунтовано втручання в свободу вираження поглядів та інформації, оскільки опублікована фотографія перебувала в епіцентрі подій, та була до цього вже продемонстрована суспільству під час однієї з телевізійних програм.
17. Рішенням суду касаційної інстанції від 1 липня 2010 року скаргу заявника було відхилено. Зазначивши, що родичі жертви можуть заперечувати проти відтворення образу близької особи після її смерті, у разі, якщо вони відчувають завдання шкоди з огляду на посягання на пам’ять про таку особу чи повагу до померлої особи, він постановив, що суд апеляційної інстанції правомірно встановив, що опублікування фотографії, яка вказує на сенсаційне розслідування, жодним чином не було виправдано необхідністю інформації і, що, всупереч людській гідності, воно є порушенням пам’яті або поваги до мертвих і, отже, становить порушення права на повагу до приватного життя його близьких родичів.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

18. Відповідні положення Цивільного кодексу викладено наступним чином:
Стаття 9
«Будь-хто має право на повагу до свого приватного життя.
Судді можуть, разом з відшкодуванням завданої шкоди, присудити будь-які заходи, такі як секвестр, арешт та інше, з метою запобігання або припинення посягання на особисте приватне життя: за надзвичайних обставин, ці заходи можуть бути призначені невідкладно.»
Стаття 16
« Закон гарантує верховенство людини, забороняє будь-яке посягання на її гідність і гарантує повагу людської особистості, з самого початку її життя. »

ПРАВО

СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 10 КОНВЕНЦІЇ

19. Заявник стверджував про порушення його права на свободу вираження поглядів, як це передбачено статтею 10 Конвенції:

«1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади (…).
2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві (…) для захисту репутації чи прав інших осіб, (…)»

20. Уряд відхилив цей аргумент.

A. Прийнятність

21. Суд зазначає, що скарга не є явно необґрунтованою у розумінні статті 35 § 3 a) Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Доводи сторін

22. Заявник не надав Суду своїх заперечень після комунікації справи.
23. У своєму формулярі він, зокрема, вказав, що рішення стосовно розгляду кримінальної справи в закритому засіданні щодо засудження осіб, які викрали та вчиняли акти насильства над паном I.H., зазнало критики з боку суспільства, яке було особливо занепокоєне цією справою. Тому, журнал «Choc» через два тижні після відкриття судом провадження у справі, вирішив опублікувати результати журналістського розслідування, що містили всі обставини справи щодо викрадення особи, представляючи всіх підозрюваних у вчиненні злочину і, згадуючи про попередні злочинні спроби бандитського угрупування, а також про цілі засобів масової інформації. Стаття проілюструвала цей підхід, зокрема, вказувалося, що публікація «страшної фотографії» надала змогу «більше, ніж будь-які слова» виразити «тяжке випробування, якого зазнала жертва в результаті актів жорстокого насильства». Заявник вважає, що таке розслідування було частиною інформаційно-просвітницької роботи та, що опублікування фотографії пана I.H. носило також ключовий характер. Він оскаржував засудження, стверджуючи про неправильність застосування французькими судами національного законодавства, зокрема положення статті 9 Цивільного кодексу і, що таке неправильне застосування зі свого боку, та застосування статті 16 Кодексу в даному випадку було непередбачуваним. Він також вважав, що публікація фотографії, про яку йде мова, зробила істотний внесок в обговорення, що становить суспільний інтерес, демонструючи результат судових подій, через три роки після подій і, що вказана фотографія раніше була продемонстрована в ефірі однієї з телевізійних програм, в якій брав участь адвокат членів сім’ї пана І.Н.. Заявник також стверджував, що не було необхідності в застосуванні до неї занадто серйозного покарання зі стримуючим ефектом, і що верховенство свободи інформування суспільства щодо прав людини шляхом розміщення зображень пов’язане з поняттям участі в поточних подіях або судовій справі.
24. Уряд не заперечував, що оскаржуване засудження являло собою втручання у право заявника на свободу вираження поглядів, проте він вважав, що вжиття таких заходів було передбачено законом, переслідувало легітимну мету і було «необхідним у демократичному суспільстві» для її досягнення.
25. Беручи до уваги те, що заявник входить до числа досвідчених професіоналів, який знає практику Суду з цього питання, та спроможний передбачити ризики при здійсненні своєї професії, при необхідності вдаючись до консультації експертів, Уряд стверджує, що по-перше, застосування статті 9 Цивільного кодексу, а також покарання, призначене судом були передбачуваними (див. рішення у справі «Ашет Філіпаччі Ассосьє проти Франції» (Hachette Filipacchi Associés c. France), заява № 71111/01, від 14 червня 2007 року). Крім того, касаційний суд в мотивувальній частині свого рішення у цій справі також вже встановлював, що родичі особи могли заперечувати проти розповсюдження фотографій після її смерті (Civ. 1, від 22 жовтня 2009 року, Bull. Civ. I, № 211 (Civ. 1ère, 22 octobre 2009, Bull. civ. I, no 211). Крім того, існувала добре встановлена практика національних судів з вказаного питання. У цій справі, Уряд стверджував, що опублікування фотографії, що підтверджувало наявність фактів катувань становило посягання на право на повагу до приватного життя членів сім’ї жертви.
26. Щодо передбачуваності застосування статті 16 Цивільного кодексу, Уряд стверджував, зокрема, що конституційне право і практика Суду Європейського союзу передбачає захист людської гідності, як, відповідно, конституційний або загальний принцип права. Але апеляційний суд чітко постановив, що фотографія є шокуючою і вона становить посягання на повагу людської гідності.
27. Крім того, Уряд вважав, що втручання мало на меті «захист прав інших осіб», згаданих в статті 10 Конвенції, оскільки воно було спрямоване на припинення порушення права на приватне життя членів сім’ї пана I.H.
28. Посилаючись на практику Суду Уряд стверджує, що ця справа є дуже схожою на вищевказану справу «Ашет Філіпаччі Ассосьє проти Франції» (Hachette Filipacchi Associés c. France). Він не ставить під сумнів, що викрадення, про яке йде мова, становило суспільний інтерес в рамках судових подій. Він вважає, однак, що публікуючи фотографію під час судового розгляду справи, яка була зроблена викрадачами пана I.H., що могло тільки поглибити травму родичів, журналісти не дотрималися своїх обов’язків і відповідальності. На фото, зробленому катувальниками під час незаконного утримання пана I.H., останній був абсолютно впізнаваний та був в шокуючому положенні, даючи підстави вважати про наявність фактів катувань та страждань цього молодого чоловіка. Крім того, він зазначив, що судді встановили, що публікація цієї фотографії на обкладинці і на сторінках журналу вказувала на сенсаційне розслідування, і що воно не було виправдано необхідністю інформації. Відповідно до висновків апеляційного суду, ця фотографія була зроблена катувальниками і адресована членам сім’ї з метою підтвердження вимоги викупу у зв’язку з викраденням особи; вона належала членам його сім’ї і містилася в матеріалах кримінальної справи, її метою не було розповсюдження серед громадськості.
29. Уряд також підкреслював, що оскаржуване засудження було пов’язано виключно з опублікуванням фотографії, а не самого змісту статті.
30. Щодо питання спливу певного часу Уряд вважав, що ефект фото з шокуючим вмістом не міг поступово зникнути, в той час як жахіття подій, пов’язаних з викраденням та незаконним утриманням було відновлено під час судового розгляду справи.
31. І, насамкінець, Уряд визнав, що в даному випадку покарання є більш жорстким, ніж у вищезгаданій справі «Ашет Філіпаччі Ассосьє проти Франції» (Hachette Filipacchi Associés c. France) (§ 62). Однак, з огляду на те, що апеляційним судом було відхилено рішення про вилучення примірників журналу з продажу, а зобов’язано тільки затемнити фотографію, про яку йде мова, на сторінках вказаного журналу, ним було забезпечено баланс між правами у цій справі.

2. Оцінка Суду

a) Щодо існування втручання «передбаченого законом» та переслідування «легітимної мети»

32. Спершу Суд зазначає, що оскаржуване покарання становило втручання в здійснення права заявників на свободу вираження поглядів, гарантованого статтею 10 Конвенції. Це твердження не заперечувалося сторонами.
33. Він також вважає, що, попри твердження заявника, це втручання було передбачено законом, оскільки воно ґрунтувалося на статті 9 Цивільного кодексу, застосування якої було передбачуваним в цій справі (див. вищезгадане рішення у справі «Ашет Філіпаччі Ассосьє проти Франції» (Hachette Filipacchi Associés c. France), §§ 32-33). Те ж саме стосується застосування статті 16 Цивільного кодексу за наявних обставин справи.
34. Крім того, Суд вважає, що таке втручання переслідує легітимну мету, а саме захист прав інших осіб за змістом статті 10 § 2 Конвенції – в цій справі, права матері і сестер пана I.H. на повагу до їхнього приватного життя.

b) Щодо необхідності втручання

35. В цій справі, розбіжність в твердженнях сторін стосувалася з’ясування питання, чи було втручання «необхідним у демократичному суспільстві» щодо спору, що вимагає розгляду справедливого балансу між правом на повагу приватного життя і правом на свободу вираження поглядів.

i. Загальні принципи

36. Суд зазначає, що загальні принципи, які є результатом численної практики Суду з цього питання, в яких йде мова про кожне із зазначених прав чи критеріїв балансування цих прав, нещодавно були нагадані в рішенні Суду у справі, на яку він посилається – «Кудер та Ашет Філіпаччі Ассосьє проти Франції» (Couderc et Hachette Filipacchi Associés c. France) ([ВП], заява № 40454/07, від 10 листопада 2015 року, § 82 та наступ., та вищезазначена практика, зокрема, рішення у справах «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» (Von Hannover c. Allemagne (no 2)) [ВП], заяви № 40660/08 і № 60641/08, §§ 109-113, ЄСПЛ 2012, і «Аксель Шпрінгер АГ проти Німеччини» (Axel Springer AG c. Allemagne) [ВП], заява № 39954/08, §§ 90-95, від 7 лютого 2012 року).

ii. Застосування вказаних принципів у цій справі

α) Щодо питання про внесок в обговорення, що становить суспільний інтерес

37. Спершу Суд, оцінюючи статтю загалом, а також зміст інформації, яка розкривається в ній (див. вищезазначене рішення у справі «Кудер та Ашет Філіпачі Асосьє проти Франції» (Couderc et Hachette Filipacchi Associés c. France), § 105), доходить висновку, що стаття мала на меті, зокрема, розповсюдження інформації з метою внесення свого внеску в обговорення, що становить суспільний інтерес. Уряд не надав жодних заперечень з цього приводу.

β) Щодо репутації особи та змісту репортажу

38. Посилаючись на необхідність встановлення розмежувань між поняттями «приватні особи» та «особи публічного права» (див. вищезазначене рішення у справі «Кудер та Ашет Філіпачі Асосьє проти Франції» (Couderc et Hachette Filipacchi Associés c. France), § 117 та наступ.), Суд зазначає у зв’язку з цим, що фотографія стосувалася приватної особи.
39. Він також зауважує, що у разі, коли репутація або посада особи в будь-якому випадку не може виправдати переслідування з боку засобів масової інформації та опублікування фотографій, отриманих шахрайським або таємним шляхом або фотографій, що розкривають подробиці особистого життя окремих осіб, та становлять втручання в їхнє приватне життя (див., зокрема, вищезазначене рішення у справі «Кудер та Ашет Філіпачі Асосьє проти Франції» (Couderc et Hachette Filipacchi Associés c. France), § 123), це також стосується, a fortiori, приватних осіб.
40. Стосовно змісту репортажу, Суд зазначив, що він стосується судової справи та вчинених злочинів. Проте, апеляційний суд провів розмежування між змістом статті і оскаржуваними фотографіями, які були додані до неї. У своєму рішенні від 28 травня 2009 року національний суд встановив, що немає необхідності забороняти повністю випуск журналу, зобов’язавши видавництво при цьому тільки затемнити фотографії в цьому номері журналу, який було випущено в продаж та розповсюджено (§ 15 вище).
41. Суд погоджується з вказаним аналізом. Щодо встановлення розмежування між статтею з одного боку, і фотографією, з іншого боку, він постановив, що публікація фотографії становить втручання в приватне життя особи і знімок може містити «інформацію» дуже особисту, навіть інтимну, стосовно самої цієї особи чи членів її сім’ї (див. рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» (Von Hannover c. Allemagne (no 2)), § 103, та вищевказане рішення у справі «Кудер та Ашет Філіпачі Асосьє проти Франції» (Couderc et Hachette Filipacchi Associés c. France), § 85). Відповідно, відсутні були будь-які підстави стосовно непроведення такого розмежування між опублікуванням статті та фотографії (див. рішення у справах «М.Дж.Н. Лімітед проти Сполученого Королівства» (MGN Limited c. Royaume-Uni), заява № 39401/04, §§ 148-156, від 18 січня 2011 року і «Ферлагсгруппе Ньюз ГмбХ та Бобі проти Австрії» (Verlagsgruppe News GMBH et Bobi c. Autriche), заява № 59631/09, § 82, від 4 грудня 2012 року).

γ) Щодо способу отримання інформації

42. З приводу отримання інформації щодо оскаржуваної фотографії в цій справі, Суд нагадує про важливість для нього дотримання журналістами своїх обов’язків і відповідальності, а також принципів журналістської етики. Лояльність засобів, що використовуються для отримання інформації та розповсюдження її серед громадськості, а також дотримання поваги до особи, яка є суб’єктом інформації, також є важливими критеріями, які мають бути враховані під час розгляду справи (див. вищезгадане рішення у справі «Кудер та Ашет Філіпачі Асосьє проти Франції» (Couderc і Hachette Filipacchi Associés c. France), § 132).
43. Суд зазначає, що національні суди надали великого значення тому факту, що ця фотографія, була зроблена не в громадському місці, а особами, які здійснювали акти насильства над паном I.H. під час його незаконного утримання, та направлена членам його сім’ї з метою отримання викупу, і жодним чином не мала на меті опублікування. Апеляційний суд зазначив, зокрема, що ця фотографія була опублікована без будь-якого дозволу, її метою не було поширення серед громадськості і, що вона належала членам сім’ї пана I.H. і містилася в матеріалах кримінальної справи (див. § 14).
44. Таким чином, Суд приходить до висновку, що, незважаючи на оприлюднення цієї фотографії в рамках однієї з телевізійних програм, що також було встановлено судом апеляційної інстанції, та кваліфіковано її як таку, що була продемонстрована мигцем, заявник, без дозволу родичів пана I.H., опублікував цю фотографію, яка не носила публічного характеру.

δ) Щодо змісту, форми і наслідків оскаржуваної статті

45. Суд нагадує, що спосіб розробки сюжету належить до журналістської свободи (ibidem, §§ 139 і 146 та наступ.). Однак, у разі поширення інформації, що стосується приватного життя інших осіб, на журналістів покладається обов’язок враховувати до моменту розповсюдження, наскільки це можливо, вплив такої інформації та зображень, які будуть опубліковані; зокрема, деякі події з приватного і сімейного життя підпадають під категорію особливого захисту відповідно до статті 8 Конвенції, і, отже, змушують журналістів проявляти обережність і обачність при розробці таких сюжетів (там же, § 140).
46. Він зазначає, що судом першої інстанції було вирішено, що опублікування вказаної фотографії глибоко поранило почуття матері і сестер пана I.H., і становило серйозне посягання на людську гідність, що виражалося в представленні пана І.Н. з огляду на умови його утримання та його трагічну смерть (див. § 12 вище). Апеляційний суд потім встановив, що фотографія наводила на думки про застосування до нього катувань, була шокуючою і порушувала право на повагу до людської гідності (параграф 14 вище). Національні суди одноголосно, та, зокрема, суд першої інстанції, вважали, що опублікування фотографії, про яку йде мова, становило серйозне посягання на почуття скорботи матері і сестер пана I.H., тобто становило порушення їхнього права на приватне життя.
47. Суд погоджується з вказаними висновками в світлі конкретних обставин справи. Крім того, він вважає, що на відміну від інших справ вона повинна була бути досліджена (див., зокрема, рішення у справі «Видавництво Плон проти Франції» (Éditions Plon c. France), заява № 58148/00, § 45, від 18 травня 2004 року та вищевказане рішення у справі «Ашет Філіпаччі Ассосьє проти Франції» (Hachette Filipacchi Associés c. France), §§ 47 і наступ.), сплив часу не є визначальним фактором в даному випадку, оскільки згадана фотографія не тільки ніколи не була опублікована до цього, але й її опублікування співпало з початком судового процесу над злочинцями, з чим довелося зіткнутися матері і сестрам жертви, пана I.H. Таким чином, як було постановлено Судом у вищевказаному рішенні у справі «Ашет Філіпаччі Ассосьє проти Франції» (Hachette Filipacchi Associés c. France) журналісти повинні були проявити обережність та обачність з огляду на страждання, яких зазнали родичі пана I.H., оскільки смерть особи настала за особливо насильницьких і шокуючих обставин для членів сім’ї жертви. Опублікування цієї фотографії на обкладинці та чотири рази на сторінках журналу масового тиражу мала наслідком посилення травми, якої зазнали члени сім’ї жертви.
48. Суду залишається розглянути питання щодо ступені суворості призначеного покарання.

ε) Щодо суворості призначеного покарання

49. Суд нагадує, що в контексті розгляду питання пропорційності вжитого заходу, незалежно від суворості призначеного покарання, важливим питанням під час розгляду справи є сам факт засудження не важливо якого характеру відповідальності, в тому числі відповідальності цивільно-правового характеру. Будь-яке неналежне обмеження свободи вираження включає в себе ризик перешкоджання чи придушення в майбутньому висвітлення в засобах масової інформації аналогічних питань (див. вищезгадане рішення у справі « Кудер та Ашет Філіпачі Асосьє проти Франції » (Couderc і Hachette Filipacchi Associés c. France), § 151).
50. Суд як і Уряд зазначає, що апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції щодо вилучення журналу з усіх торгових точок та зобов’язав видавництво тільки затемнити будь-яким належним чином п’ять репродукцій оскаржуваної фотографії в статті у всіх розповсюджених або випущених у продаж журналах (див. § 15 вище). Він зазначає, що ані текст статті, ані інші фотографії, які її супроводжували, не були предметом будь-якого заходу.
51. Суд вважає, що таке рішення свідчить про значну увагу з боку апеляційного суду щодо публікації журналу і статті про пана I.H. Зобов’язання видавництва щодо затемнення оскаржуваної фотографії становить покарання, що відповідає обставинам справи та порушенню права близьких родичів пана І.Н. на їхнє приватне життя, з наслідками пропорційних обмежень в користуванні правами заявника.
52. На думку Суду, за обставин цієї справи заявник не продемонстрував, яким чином зобов’язання щодо затемнення цієї єдиної фотографії насправді могло мати стримуючий ефект щодо способу, відповідно до якого журнал, якому було призначено покарання, здійснював та здійснює до цього часу своє право на свободу вираження поглядів (див. mutatis mutandis вищезгадане рішення у справі «Ашет Філіпаччі Ассосьє проти Франці » (Hachette Filipacchi Associés), § 62). Стосовно присудження сум в якості компенсаційної виплати в розмірі 20 000 євро для матері пана I.H., та по 10 000 євро кожній із сестер, з огляду на обставини справи, Суд не вважає їх надмірними або такими, що мають стримуючий ефект у здійсненні свободи вираження поглядів.
iii. Висновок
53. З огляду на вищевикладене, Суд вважає, що захід, що розглядається в цій справі, обґрунтований національними судами відповідним та достатнім чином, був пропорційним легітимній меті, і, відповідно, був необхідним в демократичному суспільстві.
54. Суд дійшов висновку, що права заявника, які гарантуються положеннями статті 10 Конвенції, не були порушені в даному випадку.