Вийшов 34 випуск подкасту “Правова абетка” на Громадському Радіо: окреме провадження

Джерело: https://hromadskeradio.org/programs/pravova-abetka/pravova-abetka-okreme-provadzhennya

З окремим провадженням у медіа часто виникає багато плутанини. Журналісти думають, що “окреме” значить “ще одне, після попереднього”. Насправді ж цей термін стосується абсолютно іншої справи.

34 випуск подкасту «Правова абетка» на Громадському Радіо присвячений терміну «окреме провадження в цивільному судочинстві». Подкаст Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова абетка» виходить за підтримки мережі громадських приймалень та Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини. Сьогодні ми запросили до нас юриста спеціалізованої приймальні спілки з питань Криму – Максима Тимочко і будемо розмовляти про окреме провадження в цивільному судочинстві та його значенні в умовах збройного конфлікту та тимчасової окупації українських територій.

Олег Шинкаренко: З окремим провадженням часто виникає у медіа багато плутанини. От наприклад, читаємо на сайті УНН таку фразу: «матеріали стосовно іншого співучасника злочину, який в момент вбивства слідкував за обстановкою на подвір’ї та повинен був усунути перешкоди у разі їх виникнення, виділені в окреме провадження та останнього оголошено у міжнародний розшук». Тобто окреме провадження — це просто ще одне наступне провадження, яке відкрили після попереднього. Там був якийсь злочин і тут з’ясувалося, що був ще один злочин, тому треба зробити ще одне провадження. Але очевидно, що тут йдеться зовсім не про те окреме провадження про яке ми зараз будемо розмовляти. Тобто, що ж то взагалі таке, Максиме? Для чого воно потрібне?

Олена Сапожнікова: Може, перед тим як Максим скаже, що таке окреме провадження в тому розумінні, як його взагалі бачать юристи, те що ти сказав майже як анекдот звучить, і я ніколи не могла б подумати як адвокат, що журналістами це так сприймається і, напевно, не тільки журналістами. Все-таки у нас така мова юридична якась як пташина, окрім нас, ніхто її не розуміє. Дивіться, в кримінальному провадженні: коли якийсь злочин вчинений, поліція починає розслідувати, чи інший правоохоронний орган і відкривається провадження. Тобто, розпочинається розслідування, починають перевіряти, що сталося і намагаються з’ясувати хто це зробив, знайти винуватого. І буває так, що в ході розслідування з’ясовується, що окрім того, що наприклад, відбулося вбивство, ще й відбувся грабіж, ще й відбулася там державна зрада, потім ще якийсь злочин і часто буває приймається рішення правоохоронним органом, щоб відкрити ще одне провадження окремо. І його отак от називають в кримінальному процесі і кримінальному провадженні, але таке народне правильне розуміння слова – «інше», тобто «друге». Не це, що вже є, а «окреме». А те, що цивільний процес це собі схопив слово «окреме» і зробив із цього слова вже юридичний майже термін, це вже так склалося і потрібно якось змиритися з цим.

Олег Шинкаренко: Повернемося до визначення, що ж це таке взагалі насправді є?

Олена Сапожнікова: Це не насправді, і ти насправді правильно все зрозумів, але то в кримінальному провадженні, а є ще цивільне. Ну от, Максиме, якраз про цивільне і розкажи.

Максим Тимочко. Громадське Радіо

Максим Тимочко: Хотів би одразу щоб ми зрозуміли місце окремого провадження взагалі в масиві судочинства в Україні. Давайте почнемо здалеку. В Україні існує декілька видів судочинств: кримінальне, адміністративне, цивільне і господарське судочинства. Нічого не забув?

Олена Сапожнікова: Зараз заплутаєш, Максиме, всіх.

Максим Тимочко: І так, існує цивільне судочинство. Що таке судочинство? Це порядок здійснення правосуддя певними судовими органами. В межах цього цивільного судочинства, яке має на меті захисти майнові і немайнові права людини, виділяють ще три провадження, тобто це види судочинства, порядок, більш детальний порядок вирішення певних конкретних справ.

Олена Сапожнікова: Максиме, можна сказати, що це особливий, не загальний порядок, а якийсь особливий?

Максим Тимочко: Саме так. Той загальний порядок про який ви говорите — це загально відомий порядок який називається – позовне провадження. Ми звикли думати, що є позов, є спір про право, є позивач і відповідач, є винна сторона, яка завдала нам шкоду, і ми позиваємося до нього. Але також існують випадки, коли ми потребуємо захисту наших цивільних прав, коли спору про право немає і коли немає в справі конкретній відповідача, тоді ми звертаємося до окремого провадження.

Олег Шинкаренко: Я щось зараз нічого не можу зрозуміти, як це я буду з кимось судитися, коли немає відповідача?

Максим Тимочко: Коли немає спору про право, тобто коли ніхто не оспорює ваше право, коли ніхто не має на меті не визнавати ваше право. Тобто, це не позовне цивільне судочинство. Наприклад, якщо вам потрібно встановити факт проживання на якійсь території для того, щоб отримати статус внутрішньо-переміщеної особи. Це право ніхто не оспорює, ви маєте право звернутися до суду, щоб він дав можливість вам встановити факт…

Олег Шинкаренко: А навіщо для цього залучати суд, хіба я не можу просто піти до чиновника, і він сам зробить мені всі документи?

Максим Тимочко: Ні, тому що чиновник здійснює свої повноваження лише відповідно до закону, як це встановлено в статті 19 Конституції, і закон не визначає право чиновника визначати, оцінювати факти того чи проживав хтось, десь, на якійсь території чи ні. Існує для цього спеціальна судова процедура. Так, наприклад, як після тимчасової окупації Автономної Республіки Крим, а також окремих регіонів Донецької та Луганської області постало питання про необхідність встановлення факту народження та смерті осіб, які знаходяться та проживають на цій території.

Закон не визначає право чиновника оцінювати факти того, чи проживав хтось, десь, на якійсь території чи ні.

Олег Шинкаренко: От саме зараз було би дуже цікаво почути від вас якусь історію. Дійсно, чи займаєтеся ви у своїй практиці цими окремим провадженнями. В чому вони полягають? Як вам вдається допомагати людям, які хочуть, щоб відкрили стосовно них або стосовно їхніх проблем, так сказати, окреме провадження?

Максим Тимочко: Наша громадська приймальня регулярно зіштовхується з окремим провадженням, із захистом цивільних прав осіб, які стали жертвами збройного конфлікту та окупації. Допомагаємо внутрішньо переміщеним особам, в тому числі в частині встановлення фактів народження на окупованій території, встановлення факту смерті. Ми також розробили бланки заяв до суду і проводимо активну діяльність щодо поширення цієї інформації.

Олег Шинкаренко: А як це відбувається практично? От людині потрібно навіщось, (а, до речі, навіщо?) встановити факт народження на окупованій території?

Олена Сапожнікова: Я роз’ясню, Максиме, що частково, Олеже, ти правий, для чого тобі звертатися до суду, якщо ти можеш звернутися до посадовця. Якщо є така можливість звернутися до посадовця, то звичайно, що краще це зробити, звернутися і запитати цю інформацію. Якщо немає можливості звернутися до органу державної реєстрації актів цивільного стану, так, є такий, щоб з’ясувати, що звідти дали довідку, що народився тоді-то тоді, або факт смерті був тоді-то. Якщо немає фізичного доступу до цього органу або є проблеми з взяттям, або коли особа народилася і не подали інформацію в цей орган. Тобто є певна якась проблемна ситуація. Коли все добре, коли ти можеш взяти цю інформацію у посадової особи, то суд не потрібен, але якщо виникає якась проблема, то без суду це неможливо вирішити.

Олег Шинкаренко: Яка ж саме проблема? Може зараз Максим нам розкаже.

Максим Тимочко: Правильно сказано, тому що окреме провадження може бути застосовано виключно тільки тоді, коли лише суд може захистити, тобто коли у чиновника немає повноважень задовільнити вашу вимогу. Таким чином, ваше питання було «для чого це потрібно?». Для чого потрібно встановити факт смерті? Звичайно, що для того, щоб можна було прийняти спадщину від спадкодавця, потрібно нотаріусу надати свідоцтво про смерть. Свідоцтво про смерть неможливо отримати, оскільки особа померла на окупованій території, де українські органи не здійснюють свої повноваження, для цього особа повинна звернутися до суду і саме для цього законодавцями в 2016 році була прийнята форма для цих осіб, статтею 257-1 Цивільно-процесуального кодексу було встановлено це право, за яким вони мають право звернутися до будь-якого суду загальної юрисдикції на підконтрольній території України. Тобто, будь-якого суду, місцевого. Наприклад, з Криму люди можуть приїхати до Херсона і подати таку заяву, щоб отримати в подальшому рішення, після цього рішення суду про встановлення факту смерті вони несуть до органів РАГСУ, де їм вже видають встановлений законодавством України зразок свідоцтва про смерть. А після цього це свідоцтво про смерть надається нотаріусу, після чого особа може прийняти спадщину. Ось такий складний, на перший погляд, процес, але якщо ви звернетеся до громадської приймальні з питань Криму, то ми вам професійно допоможемо вирішити це питання.

Окреме провадження може бути застосовано тільки тоді, коли лише суд може захистити, тобто коли у чиновника немає повноважень задовільнити вашу вимогу.

Олег Шинкаренко: До речі, скільки це коштує? Як же до вас звернутися? Яким чином?

Максим Тимочко: Українська Гельсінська спілка, в тому числі, наша приймальня, надає первинну та вторинну правову допомогу абсолютно безоплатно. Ми знаходимося у Києві по вулиці Фролівська 3/34. Наша приймальня повністю правильно називається – «Спеціалізована громадська приймальня Української Гельсінської спілки з питань Криму» і нас також можна знайти за телефоном: 050 140 25 65.

На фото: Олена Сапожнікова та Олег Шинкаренко. Автор фото: Аркадій Бущенко

Олена Сапожнікова: Кажуть, що проблеми виникають, а саме от в окремому провадженні, ті, які можна ще якось пропустити в загальному порядку, коли є багато часу, так. Все таки, коли подається позов, дається час відповідачу на те, щоб ознайомитися з цією претензією, відповідач — інша сторона може відповісти, і тут більший люфт часу. Коли окреме провадження, часу дається місяць, два, і не всі питання можна вирішити за цей короткий проміжок, і завалений Європейський суд з прав людини, зокрема, справами, коли українські громадяни кажуть: «слухайте, скільки можна», та затягування судового розгляду, в окремому провадженні неможливе, є певні строки, затягування відбувається, справа не вирішується, люди втрачають майно, інші свої права. Тобто, їхнє життя ламається, і Європейський суд виносить десятки рішень про те, що порушені строки розгляду і потрібно рішення або виконувати, або розглядати. Це системна проблема, Максиме, чи ви зустрічалися з цією проблемою?

Максим Тимочко: Я думаю, що в Україні кожен адвокат, юрист зустрічався з затягуванням судових процесів.

Олена Сапожнікова: А яка особливість в окремому провадженні? Там же невеличкі даються строки на розгляд.

Максим Тимочко: А от в окремому провадженні досить цікаво. До речі, в контексті збройного конфлікту та окупації статтею, яку я вже назвав 257-1, для осіб, які встановлюють факт народження або смерті на окупованих територіях, встановлений невідкладний строк розгляду. Тобто, суд повинен невідкладно в той же день розглянути цю заяву, якщо йому, звичайно, не потрібно отримувати речові докази.

Олена Сапожнікова: А якщо не за один? Якщо за один день це неможливо зробити?

Максим Тимочко: У багатьох випадках, у 60% наших справ, справа розглядалася саме в той день, коли заява була зареєстрована. Звичайно, іноді судді можуть навіть піти на зустріч громадянам і дати певний строк донести певні докази, оскільки потрібно, якщо судді, наприклад, недостатньо тих документів, які заявник подав, він може дати певний строк – 3 — 4 дні для того, щоб особа могла отримати такі докази і подати до суду. Тому це досить відносно – дотримання строків, іноді судді порушують ці вимоги, іноді навпаки йдуть на зустріч.

Олег Шинкаренко: Я так розумію, що звертаються до вас не тільки лише з питань встановлення факту смерті, а, можливо, також і факту народження, або ще з якихось інших фактів.

Максим Тимочко: Безумовно, досить велика категорія справ, пов’язаних із встановленням факту народження. Дуже багато батьків звертаються з окупованої території за консультацією, вони в громадській приймальні отримують всі необхідні бланки заяв, а також юридичну допомогу для того, щоб встановити цей факт і в подальшому отримати свідоцтво про народження дитини вже українського зразка.

Олег Шинкаренко: Я так розумію, що їм там теж видають якісь свідоцтва, але вони від них або відмовляються або не вважають їх такими, що можна потім в майбутньому використовувати.

Максим Тимочко: Безумовно, на тимчасово окупованій території Криму Російська Федерація надає свідоцтва про народження відповідно до їхнього законодавства. Однак, як ми знаємо, відповідно до «Закону про тимчасово окуповані території», ці документи не мають жодної юридичної сили, тому не створюють юридичних наслідків, і тому ці особи, батьки, зобов’язані або вимушені звертатися до українських судів для того, щоб підтвердити факт народження, а ці свідоцтва про народження, які надаються в окупованому Криму, використовуються як докази. З цього приводу було б дуже цікаво згадати про Намібійські винятки, які встановлені в консультаційному висновку Міжнародного суду ООН у 1971 році.

Олег Шинкаренко: Давайте про них трішки пізніше, а у мене одразу виникло питання, що дійсно батьки дітей, які народилися наразі от останнім часом після 2014 року у Криму, що вони дійсно масово звертаються і хочуть отримати українське свідоцтво про народження? Чи це поодинокі випадки?

Максим Тимочко: Ні, це не поодинокі випадки, оскільки це повністю визначає подальшу долю дитини, оскільки потрібно буде отримувати паспорт громадянина України, а для цього потрібно, щоб було свідоцтво про народження і Сімейний кодекс України також встановлює обов’язок батьків зареєструвати народження своєї дитини. Це також вплине на її подальшу освіту і забезпечення прав.

Олег Шинкаренко: А за вашими відчуттями скільки таких людей?

Максим Тимочко: Я думаю це тисячі. Чому я навіть припускаю, що це десятки тисяч громадян? Про це свідчать дані реєстру судових рішень, які ми аналізуємо і моніторимо. Їх на сьогодні вже по 257 статі Цивільно-процесуального кодексу десятки тисяч можна знайти.

Олег Шинкаренко: Тобто, ми тепер знаємо, що десятки тисяч кримчан вважають себе насправді громадянами України і отримують українські свідоцтва про народження своїх дітей.

Десятки тисяч кримчан вважають себе насправді громадянами України і отримують українські свідоцтва про народження своїх дітей.

Максим Тимочко: Так.

Олена Сапожнікова: Максиме, скажи будь-ласка як відбувається це фактично? От людина хоче отримати для своєї дитини свідоцтво про народження, що їй потрібно мати, який документ? І чи потрібно дитину привозити з собою в суд або ще якісь докази? Що би порадив ти саме стосовно цього моменту?

Максим Тимочко: Саме перше, дитину везти з собою не потрібно. Це звичайно дуже б обтяжувало…

Олена Сапожнікова: Але психологічний тиск на суддю, може швидше рішення прийме, дитина почне плакати.

Максим Тимочко: Тут я погоджуюся, мабуть психологічний тиск би був, але згідно нашої практики громадської приймальні і проаналізованої нашої практики, для встановлення факту народження необхідно отримати перш за все документи окупаційної влади.

Олена Сапожнікова: А про що цей документ? Як він має називатися?

Максим Тимочко: Медичне свідоцтво, тобто медичні документи про народження, які видаються..

Олена Сапожнікова: З лікарні, так?

Максим Тимочко: Так, в будь-якій лікарській установі, де відбувалися наприклад пологи, а також свідоцтво про народження окупаційної влади, оскільки вони юридично не визнаються, але приймаються як докази для того щоб встановити певний факт.

Олег Шинкаренко: Це є так як ви сказали, «намібійські виключення». Що це таке взагалі? Що там відбувалося такого в Намібії, що ми тепер це сприймаємо як прецедент?

Максим Тимочко: Коротко кажучи, у 70-их роках у Намібії, між південною Африкою та Намібією, існував збройний конфлікт і з результатами цього конфлікту Міжнародний суд ООН сказав в своєму консультаційному висновку, що так документація, діяльність окупаційної влади на території Намібії не тягне юридичних наслідків; однак, це не повинно застосовуватися до питань народження, смерті та реєстрації місця проживання, оскільки люди, громадяни, які виявилися в окупації, ставляться в залежність від міжнародного контексту цього конфлікту. Тобто, вони стали заручниками ситуації, і національні судові органи іншої держави не повинні ігнорувати документи, які видаються на окупованій території, оскільки захисти права цієї людини в інший спосіб неможливо. Вони вимушені брати ці свідоцтва про народження, щоб довести це в суді.

Олег Шинкаренко: І саме намібійські виключення зараз і працюють на території окупованої і неокупованої України, і завдяки ним батьки дітей, які народилися на окупованій території, можуть отримати у суді правильні і легітимні свідоцтва про народження, документи для своїх дітей.

Максим Тимочко: Власне, така підстава існує в законі в Цивільно-процесуальному кодексі, а «намібійські принципи» є певними принципами підходу законодавства. Саме існування намібійських принципів спонукало українське законодавства прийняти такі норми і впроваджувати таку практику судову, щоб приймати документи окупаційної влади.

Олег Шинкаренко: Так, власне, тут йдеться про те, що то наші чиновники, наші суди, правоохоронні органи мають ігнорувати документи окупаційної влади, але «намібійські виключення» дозволяють їм користуватися ними щоб захищати права громадян.

Максим Тимочко: Саме так.

Олена Сапожнікова: Так, як докази у справі. І найбільшою проблемою в окремому провадженні є доказова база, тому що це швидке провадження і часто, щоб всі розуміли, це не тільки встановлення факту народження чи факту смерті, це також і встановлення безвісті зниклої особи, зокрема, це стосується зони АТО, де часті випадки, що особи зникають, і рідні змушені звертатися до суду, якщо є підстави вважати, що особі загрожувала небезпека, її життю, і є обґрунтовані такі підстави. Максиме, чи були такі звернення до вас? Чи ви тільки займаєтеся справами Криму?

Максим Тимочко: У нас спеціалізована приймальня, наша діяльність спрямована в першу чергу на захист прав переселенців, жителів Криму, але я можу розказати про те, що дуже багато громадян внаслідок збройного конфлікту звертаються до суду за визнанням особи померлою або безвісті зниклою. Тому що всі розуміють, що під час ведення бойових дій дуже багато людей можуть просто зникати, а їхні права, в тому числі майно і нерухомість потрібно якось захищати, а захисти це без встановлення без цих фактів неможливо. Тобто, неможливо прийняти спадщину за особою, яка зникла протягом трьох років …

Олена Сапожнікова: А чи не користуються цим шахраї, на твою думку, також?

Максим Тимочко: В тому числі, щодо встановлення факту смерті, я припускаю, і такі припущення ставилися вже багатьма юристами, що злочинці, які переслідуються, також можуть спекулювати цим правом і можуть спонукати своїх рідних подавати заяви про встановлення факту смерті, щоб уникнути подальшого переслідування. Оскільки вони будуть визнані померлими. Так, такі спекуляції можливі, але пріоритетом є права людини, і ми перш за все повинні виходити для тих кому це дійсно необхідно.

Олена Сапожнікова: Хотіла би сказати, що не тільки встановлення факту смерті, народження чи безвісті зниклих окремим провадженням розглядається, а й також питання усиновлення, встановлення фактів, що мають юридичне значення, а їх ціла купа: і належність правовстановлюючих документів осіб, прізвище, ім’я, по-батькові, місце і час інформації, якщо розбіжності є. Тобто, якщо у вас в одному документі прізвище написано «Шинкаренко», а в іншому «Шинкоренко», і один посадовець не хоче визнати цю проблему, а інший посадовець каже: «і я правий і той правий», у вас єдиний вихід — звернутися до суду, щоб все ж таки з’ясувати хто винний є, чи Шинкаренко чи Шинкоренко.

Максим Тимочко: Саме така справа була в громадській приймальні з питань Криму. Мати не могла прийняти спадщину за померлим сином, і вона не могла довести, що він дійсно її син, оскільки в них були розбіжності у прізвищах у свідоцтві про народження, і вона вимушена була звернутися до суду, щоб встановити факт родинних відносин. І ми допомогли їй в цьому, і наразі є вже позитивне рішення суду, в якому він все ж таки встановив, що вони є родичами.

Олег Шинкаренко: А скільки це тривало? Скільки зазвичай такі провадження зазвичай займають часу?

Максим Тимочко: В цій конкретній справі, це зайняло три місяці. Але цю справу можна було б набагато швидше розглянути, якби не нотаріальна контора, яка була зацікавленою особою, і вона досить тривалий час не видавала необхідні для суду докази. І я думаю, що якби таких порушень не було з боку нотаріальної контори, то цю справу можна було б розглянути в один місяць.

Олег Шинкаренко: Окреме провадження — це дуже корисна річ і ним можна користуватися, якщо знати як. А ми вам сьогодні це пояснили, і тепер все, як то кажуть, у ваших руках.