В Росії пропадають українці через наркомафію

Точна кількість викрадених українців невідома: кажуть про цифру у 235 засуджених російським судом до вироків від 5 до 20 років, але насправді їх має бути значно більше. Адже багато із постраждалих просто бояться звертатися до поліції та суду, вважаючи їх вкрай неефективними.

Юрист Української Гельсінської спілки з прав людини Євгенія Капалкіна розповіла, що з осені 2016 року до УГСПЛ звернулося близько 250 родичів жертв торгівлі людьми. Омбудсман Валерія Лутковська повідомляє, що наразі на території Росії з різним процесуальним статусом ув’язнено понад 2200 громадян України. Скільки саме з них стало жертвами торгівлі людьми, невідомо. Найбільше “заробітчан” за статистикою клюють на цей гачок у південних та прикордонних із Росією областях України. За ґендерною ознакою більшість із них – молоді чоловіки 1992-1993 років народження. Правозахисники (зокрема, Олег Левицький з УГСПЛ) вже неодноразово казали про те, що таким чином влада Російської Федерації намагається послабити обороноздатність України.

Історії у всіх схожі: жив у провінційному містечку, взяв кредит або довго не міг знайти роботу, побачив на вулиці оголошення, що потрібні кур’єри або експедитори, платня – 8000 гривень на тиждень, повний пансіон, оформлення всіх документів, досвід роботи не потрібний – і потрапив на гачок. Щойно хлопці перетинали український кордон, шансів вирватися в них вже не було жодних. Досить сказати, що з декількох сотень викрадених повернутися вдалося лише шістьом.

У грудні 2016 року Департамент Нацполіції із запобігання злочинів щодо торгівлі людьми заарештував чотирьох організаторів злочинного угруповання, яке вербувало українських громадян. Член колегії МВС і народний депутат Антон Геращенко розповів, що у злочинній схемі були задіяні навіть українські правоохоронці. Але судовий процес над ними постійно гальмує.

Адвокат потерпілих від торгівлі людьми, яка співпрацює із Гельсінською спілкою з прав людини, Віта Мусатенко повідомила, що судові засідання Солом’янського райсуду у справі затриманих вербувальників відбуваються раз на декілька місяців. І то лише з метою продовження запобіжного заходу – тримання їх під вартою. Чотири спроби засідання обвинувачені зірвали своєю агресивною поведінкою.

Родичка одного з них навіть напала на координаторку Медійної ініціативи за права людини та журналістку Марію Томак.

Наступне засідання у цій справі станеться 24 січня. А строк тримання вербувальників під вартою закінчується 28 січня. Адвокат потерпілих вважає, що на цьому засіданні знову не відбудеться ніяких зрушень, а лише знову продовжать строк тримання під вартою. “У нас є всі підстави вважати, що немає державної волі щодо розгляду цієї справи у суді, – каже Віта Мусатенко, – У кримінальному провадженні, яке розглядається Головним слідчим управління Нацполіції, за півроку встигли лише відправити запит на міжнародну правову допомогу. Це дуже утруднює захист українців, які зараз перебувають під слідством або засуджені в Росії, бо для них вкрай важливі будь-які документи, де було би визнано, що вони є потерпілими, і по факту злочину проти них відбувається кримінальне провадження”.

Втім, у повільного слідства, здається, є логічне пояснення. Юрист Української Гельсінської спілки з прав людини Євгенія Капалкіна каже, що у розслідування щодо вербувальників є серйозна проблема із отриманням доказової бази із території Росії. Крім того, російські правоохоронці чинять перешкоди і не дозволяють переправляти від заарештованих та ув’язнених українців заяви щодо вчинення проти них злочинів. Тут є альтернативне рішення: родичі потерпілих можуть звертатися до консульських служб України на території Росії. Іноді консулам вдається передавати листи та документи від засуджених. Існує також і проблема із доказовою базою, яку надають самі засуджені або їхні родичі: російські суди не сприймають її. “У них помітне переконання, що громадяни України приїжджають спеціально з метою отруїти громадян Росії, як про це казав Путін”, – зауважила Євгенія Капалкіна. За її словами, проблема ця не припиняється, останні зареєстровані випадки сталися у жовтні.

Голова Всеукраїнського громадського об’єднання “Протидія торгівлі людьми” Віра Володій закликає всіх розміщувати скрізь оголошення про небезпеку “легких” грошей у Росії. “Ми бачили багато запрошень на роботу кур’єрами у метро і писали на них маркерами “Обережно – наркотики!”, – каже вона. До того ж, за словами Віри Володій, існує ще одна проблема. Якщо українець отримує понад десять років покарання в Росії, то передати його для відбування строку на батьківщину практично неможливо, адже у нас максимальний термін ув’язнення за цей злочин складає до десяти років. “Хоча нам відомий засуджений до п’яти років, якого російські правоохоронці відмовляються повертати в Україну, – каже Віра Володій. – Крім того, в Росії наших синів не визнають жертвами торгівлі людьми, а всі факти, які ми їм наводимо, вважають вигаданими”.

Координаторка Медійної ініціативи за права людини та журналістка Марія Томак заявила, що представники правоохоронних органів Росії чинять моральний та фізичний тиск на затриманих українців. Вона продемонструвала уривок із свідчень одного постраждалого. Там йшлося про те, що слідчий тортурами, погрозами, шантажем та обманом змушував потерпілого свідчити проти себе, тобто про його причетність до інкримінованого злочину. Крім того, з’ясувалося, що слідчі використовують підставних понятих, свідків та фальсифікують протоколи. Але російський суд ігнорує всі ці факти.

Правозахисники Гельсінської спілки рекомендують українській владі вдатися до низки заходів щодо припинення викрадення українців, а саме:

1. Солом’янський райсуд Києва має нарешті розпочати розгляд провадження по суті.

2. Генпрокуратура України має забезпечити представництво інтересів держави під час розгляду цього провадження у суді, а також процесуальне керівництво досудовим розслідуванням.

3. Головне слідче управління Нацполіції має контролювати досудове розслідування у провадженні щодо перешкоджання журналістській діяльності під час висвітлення процесу (випадок з Марією Томак).

4. Мінсоцполітики має сприяти інтенсивній інформаційній кампанії, передусім у південних та східних областях, де досі триває вербування.

5. Причетні держоргани мають забезпечити збір та систематизацію даних про кількість затриманих та засуджених за статтею 228 КК РФ громадян України, їхнє місце тримання та порушення їхніх фундаментальних прав.