Зміст
29 жовтня 2015 року Європейський суд з прав людини виніс рішення “Чміль проти України” (№ 20806/10), визнавши порушення статті 3 (матеріальний та процесуальний аспекти) Конвенції та присудив компенсацію в розмірі 7000 євро в рахунок відшкодування нематеріальної шкоди, а також 1012 євро в рахунок відшкодування витрат та видатків. Представник заявника в Суді – адвокат Андрій Крістенко.
Факти
На момент подій заявник був головою територіальної виборчої комісії. Приблизно о 6:30 ранку 31 жовтня 2004 року – в день проведення першого туру президентських виборів – на шляху до відділення територіальної виборчої комісії заявник зустрів чотирьох раніше не знайомих міліціонерів, що йшли в тому ж напрямку, що й він (як згодом з’ясувалося, це були співробітники міліції К. Л., П. і Д.). Заявник зав’язав з ними розмову, яка у кінцевому підсумку, вірогідно, переросла у словесну конфронтацію. Коли вони дійшли до Ананьївського районного відділку міліції, міліціянти заштовхали його всередину і почали застосували до нього фізичну силу. Того ж дня заявник подзвонив прокуророві і поскаржився на вищевказані події. Заявник стверджував, що о 6.30 ранку незнайомі йому співробітники міліції заштовхали його у коридор міліцейського відділку, кинули на землю і почали бити. Міліціянт, який в цей момент був на чергуванні, бачив це. Заявника били по голові, хребту та у пах. Оскільки під час цього він кричав, прийшов керівник відділку і наказав правоохоронцям відпустити його. Свідком цих подій був певний пан С. Пізніше заявник дав показання, що дорогою на роботу він побачив п`ять незнайомих міліціянтів. Заявник запитав, звідки вони, і сказав, що сьогодні вони будуть працювати разом. Вони відповіли, що вони з міста Ананьїв. Коли група наблизилася до відділку міліції, заявника заштовхали всередину. Він схопився за решітку дверей і почав кричати. Співробітники міліції продовжували побиття, і втягли заявника в міліцейський відділок. Там вони кинули його на підлогу і продовжили бити, поки заявник лежав на підлозі.
О першій годині дня 31 жовтня 2004 року заявник був оглянутий судмедекспертом Б. Заявник скаржився на нудоту і головний біль, також біль під правою лопаткою, у поперековій частині хребта, в ногах та в паху. Заявник мав подряпину на лівій щоці і набряк на правій нозі. Йому порадили звернутися до хірурга та невропатолога. Наступного дня заявник мав знов прийти до судмедексперта, але не зробив цього. Того ж дня співробітники міліції, що брали участь у інциденті (К., Л., П. і Д.), були допитані. Того ж дня вхід у міліцейський відділок був перевірений, і жодних слідів боротьби виявлено не було. Форма Л. була також оглянута, і було встановлено, що його лівий погон був частково відірваний. Міліціянти К., Л., Д. і П. були оглянуті судово-медичним експертом та лікарем закладу. Було встановлено, що вони не мають жодних фізичних ушкоджень, і не були у стані алкогольного сп’яніння у відповідний час.
31 жовтня 2004 року було зібрано показання потенційних свідків. Судово-медичний експерт Б. показав, що він оглянув заявника близько першої години дня 31 жовтня 2004 року. Заявник скаржився на нудоту і головний біль, також біль під правою лопаткою, у поперековій частині хребта, в ногах та в паху. Заявник мав подряпину на лівій щоці, яка могла бути викликана тертям шкіри об плаский об’єкт із нерівною поверхнею. Заявник також мав набряк на правій нозі. Йому було рекомендовано проконсультуватися із хірургом та невропатологом. Заявник повідомив, що він мав працювати у той день, і що піде до лікаря наступного дня. За словами Б., твердження заявника про те, що він був жорстоко побитий п’ятьма правоохоронцями, було сумнівним, оскільки суперечило результатам фізичного обстеження. С., журналіст, показав, що він бачив групу правоохоронців, які йшли по вулиці збоку від заявника. Коли група досягла відділку, правоохоронці заштовхали заявника всередину. Заявник пручався, і міліціянти били його по ногах, животі, у пах і, можливо, по спині. С. підбіг до відділку. Він чув, як заявник кричав правоохоронцеві: “Чого ви мене б’єте?”. Керівник відділку стояв поруч. Певна кількість людей стверджували, що бачили інцидент, коли стояли через дорогу від відділку міліції.
Заявник перебував у лікарні з 2 до 19 листопада 2004 року. В цей час він жалівся, що на нього напали 31 жовтня 2004 року. У заявника діагностували струс мозку.
10 листопада 2004 року Ананьївська районна прокуратура відмовила заявникові у відкритті кримінального провадження стосовно співробітників міліції. Докази, що були вже зібрані, були узагальнені наступним чином. П’ятеро свідків (у тому числі двоє правоохоронців) показали, що вранці 31 жовтня 2004 року вони бачили, як заявник ішов до відділку міліції у супроводі чотирьох міліціянтів. Коли один з низ заходив до відділку, заявник втиснувся між співробітниками міліції і почав штовхати їх – хапати за форму і кричати, що вони повинні припинити бити його і дати йому спокій. Свідки не бачили, щоб заявник був підданий фізичному насильству. Співробітники міліції, які брали участь в інциденті, показали, що не били заявника. Ще шість правоохоронців, які знаходилися у відділку під час подій, свідчили, що ніхто не бив заявника. Судово-медичний експерт Б., показав, що він оглянув заявника о першій годині дня 31 жовтня 2004 року, і що заявник мав подряпини на лівій щоці і на правій нозі. Судячи з ушкоджень, що їх мав заявник, експерт мав сумніви у тому, що він був побитий п’ятьма міліціянтами так, як стверджував заявник. Представники Ананьївської районної прокуратури також зазначили, що, оскільки заявник перебував у лікарні в той час, було неможливо встановити серйозність травм, що він переніс. На основі цих доказів прокурор дійшов висновку, що твердження заявника є необґрунтованими, і що немає ніяких доказів вчинення злочину.
22 листопада 2004 року на запит Ананьївської районної прокуратури судово-медичний експерт надав висновок, що заявник зазнав незначних тілесних ушкоджень.
30 грудня 2004 року Прокуратура Одеської області скасувала рішення від 10 листопада 2004 року і повернула справу на дослідування. 16 лютого 2005 року Ананьївська районна прокуратура відкрила кримінальне провадження стосовно співробітників міліції за перевищення владних повноважень. 12 квітня 2005 року, на виконання припису Ананьївської районної прокуратури від 20 березня 2005 року, була проведена судово-медична експертиза. Група експертів дійшла висновку, що заявник отримав струс мозку, подряпини на лівій щоці, синці на лівій частині обличчя, лівому стегні і нижній частині правої ноги. Ці травми були класифіковані як незначні. У період з квітня по травень 2005 року деякі свідки знову були допитані. Вони дали свідчення аналогічні попереднім свідченням жовтня 2004 року. 8 вересня 2005 року Ананьївська районна прокуратура закрила кримінальне провадження з мотивів відсутності складу злочину. Прокурор дійшов висновку, що заявник отримав травми, коли схопився за форму Л. всередині міліцейського відділку, втратив рівновагу і впав. 12 вересня 2005 року прокуратура Одеської області скасувала рішення про закриття провадження і повернула справу на дослідування, відзначивши, що не всі свідки були допитані. 10 жовтня 2005 року провадження по справі знову було закрито. Було відзначено, що свідки Кол. та Сем. не бачили, щоб із заявником жорстоко поводилися. Кол. засвідчив, що співробітники міліції “супроводжували” заявника до міліцейського відділку, але він не бачив, щоб заявника били. Сем. бачив заявника після інциденту. 19 грудня 2005 року прокуратура Одеської області скасувала рішення про закриття провадження і повернула справу на дослідування. 8 серпня 2006 року після скарги, поданої співробітниками міліції К. і П., постанову від 16 лютого 2005 року про порушення проти них кримінальної справи було скасовано Ананьївським районним судом як необґрунтовану, і матеріали справи були відправлені в прокуратуру для прийняття подальшого рішення. 27 листопада 2006 року Ананьївська районна прокуратура відмовила у відкритті кримінального провадження стосовно співробітників міліції. Було зазначено, що заявник сам створив конфліктну ситуацію, і отримав ушкодження внаслідок падіння. 7 березня 2008 року Одеський обласний апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції від 8 серпня 2006 року. 16 лютого 2005 року співробітники міліції спробували оскаржити це рішення, але безрезультатно. 5 травня 2008 року Ананьївська районна прокуратура скасувала своє рішення від 27 листопада 2006 року і направила справу на дослідування. 2 квітня 2009 року кримінальне провадження було закрите через відсутність складу злочину.
Заявник безрезультатно оскаржив це рішення до вищестоящих прокурорів. Листом від 11 грудня 2009 року Генеральна прокуратура України повідомила заявникові, що в ході розслідування було встановлено, що 31 жовтня 2004 року він підійшов до чотирьох правоохоронців і почав ображати їх. Він також відірвав лівий погон міліціянта Л. Крім того, прокуратура встановила, що співробітники міліції не застосовували силу до заявника, і що, навпаки, у відділку міліції заявник спробував ударити одного з міліціянтів у пах. Отже, немає жодних підстав для скасування рішення від 2 квітня 2009 року. Заявник також подавав позов проти Ананьївської районної прокуратури про відшкодування шкоди, але безрезультатно – його претензії були відхилені через недодержання процесуальних вимог.
Оцінка Суду
Щодо жорстокого поводження міліціонерів із заявником
Характер ушкоджень заявника (які описані вище) був підтверджений результатами численних судово-медичних експертиз. Уряд не заперечував, що поводження, як його описав заявник, сягнуло порогу жорстокості, необхідного, аби підпадати під дію статті 3 Конвенції. Залишається визначити, чи саме представники державних органів жорстоко поводилися із заявником і, отже, повинні бути притягнуті до відповідальності відповідно до статті 3 Конвенції.
У зв’язку з цим, Суд зазначає, що судово-медичним експертам декілька разів ставили питання щодо часу, коли заявникові були нанесені травми. Хоча експерти не змогли визначити точний час, вони дійшли висновку (див. пункти 35 і 46 вище), що травми були нанесені за кілька годин до першого огляду заявника медичним експертом о першій годині дня 31 жовтня 2004 року.
Розслідування на національному рівні було обмежено перевіркою того, чи з боку співробітників міліції заявник зазнав жорстокого поводження. Незважаючи на вказівки вищестоящого прокурора (див. пункт 24 вище), не було проведено жодних дій, аби перевірити, чи траплялося із заявником що-небудь до або після спірних подій із міліціянтами – таким чином могли б бути перевірені чи спростовані твердження сторін про походження та час нанесення заявникові ушкоджень.
Суд зазначає, що інцидент з міліціянтами відбувся о дуже ранній порі, коли заявник ішов від свого будинку до місця роботи, і видається, що після інциденту заявник пішов на роботу, де він одразу ж розказав своїм колегам, що його побили. Немає жодних доказів того, що заявник отримав будь-які травми до або після інциденту з міліцією.
Суд також вважає, що результати розслідування, навіть враховуючи його численні недоліки (див. нижче), не спростовують твердження заявника про те, що його заштовхали у міліцейський відділок та нанесли фізичні ушкодження.
Суд далі зазначає, що, в будь-якому випадку, численні свідки бачили “поштовх” в дверях міліцейського відділку. Навіть якщо прийняти версію подій Уряду, видається, що певна сила була-таки використана проти заявника. Враховуючи його вік, ця сила може бути досить сильною для заявника. Навіть приймаючи версію подій Уряду (заявник блокує двері у відділок і хапає за уніформу одного з міліціянтів), співробітники міліції мають проходити навчання щодо порядку дій у подібних ситуаціях; враховуючи також вік заявника та стан його здоров’я, видається, що сила, застосована проти нього, була надмірною, враховуючи, що в результаті заявник отримав струс мозку і перебував у лікарні протягом сімнадцяти днів.
Таким чином, Суд вважає, що, відповідно до версій подій обох сторін, існує достатньо доказів “поза розумним сумнівом”, що заявник був підданий жорстокому поводженню з боку міліції, що є порушенням матеріального аспекту статті 3 Конвенції.
Щодо адекватності розслідувань, проведених національними органами влади
Суд повторює, що коли особа подає обґрунтовану скаргу про те, що вона зазнала жорстокого поводження з боку представників державних органів, стаття 3 Конвенції, у поєднанні із загальними обов’язками держави відповідно до статті 1 Конвенції, вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Таке розслідування повинно бути здатним призвести до встановлення і покарання винних. У протилежному випадку загальна правова заборона катувань і нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження чи покарання буде, незважаючи на її фундаментальну важливість, неефективною на практиці, і залишить місце для безкарності за зловживання з боку представників держави правами тих, хто знаходиться під їх контролем (див. Ассенов та інші проти Болгарії (Assenov and Others v. Bulgaria), від 28 жовтня 1998 року, § 102, Звіти про рішення 1998-VIII; і Лабіта проти Італії (Labita v. Italy), [ВП], § 131, наведене вище).
Розслідування спірних скарг на жорстоке поводження повинно бути ретельним. Це означає, що державні органи завжди повинні вживати серйозні спроби з’ясувати фактичні обставини справи, і не повинні посилатися на поспішні або необґрунтовані висновки для того, аби закрити провадження, або брати їх за основу своїх рішень (див. Ассенов та інші проти Болгарії (Assenov and Others v. Bulgaria), наведене вище, §§ 103 і далі). Вони повинні вжити всіх можливих та розумних заходів для отримання доказів, що стосуються інциденту, включаючи свідчення очевидців та речові докази (див., з відповідними змінами, Танрікулу проти Туреччини (Tanrıkulu v. Turkey) [ВП], заява № 23763/94, §§ 104 і далі, ЄСПЛ 1999 IV; та Гюль проти Туреччини (Gül v. Turkey), заява № 22676/93, § 89, від 14 грудня 2000 року).
Стосовно даної справи Суд зазначає, що стаття 3 Конвенції вимагає, аби розслідування починалося одразу ж після подання скарги заявником (див. Везнедароглу проти Туреччини (Veznedaroğlu v. Turkey), заява № 32357/96, § 34, від 11 квітня 2000 року). У цій справі розслідування почалося одразу ж після подання скарги, і в той же день був проведений ряд слідчих дій – допити потерпілого, підозрюваних міліціянтів і численних свідків, огляд місця події. Тим не менш, через десять днів прокуратура відмовила у відкритті кримінального провадження. При цьому вона спиралася виключно на докази, зібрані одразу після інциденту, яких було явно недостатньо для прийняття обґрунтованого рішення, що підтверджується й рішенням вищестоящого прокурора про скасування відмови у відкритті кримінального провадження (див. пункт 24 вище).
Суд далі зазначає, що кримінальні провадження проти співробітників міліції були відкриті за підозрою у перевищенні повноважень. Тим не менш, трьома рішеннями прокуратури (від 8 вересня 2005 року, 10 жовтня 2005 року і 27 листопада 2006 року), ці провадження були закриті через відсутність доказів. Ці рішення згодом були скасовані вищестоящими прокурорами через їх недоліки, і справу було повернуто для додаткового розслідування.
Суд відзначає, що протягом цього часу було проведено різні процесуальні дії – чотири судово-медичні експертизи, очні ставки між заявником та співробітниками міліції, відтворення події злочину. Проте, видається, що ці дії були лише поверхневими. Зокрема, показання та відповіді, що співробітники міліції надали під час під очних ставок, були однаковими, а з непослідовних формулювань у відповідях міліціянта Л. очевидно, що протоколи іноді були підготовлені шляхом копіювання тексту з одного документа в інший (див. пункт 32 вище).
Що стосується судово-медичних експертиз, Суд зазначає, що експертам жодного разу не ставили питання, чи міг заявник отримати свої ушкодження за обставин, як їх описує він, або за обставин, описаних співробітниками міліції.
Таким чином, Суд вважає, що розслідування скарги заявника було необґрунтовано тривалим та мало недоліки, які визнали й національні органи влади, а також, що висновки розслідування не були засновані на наявних доказах. Зокрема, 8 вересня 2005 року прокурор дійшов висновку, що заявник отримав травми впавши, але ніхто, включаючи міліціянтів, ніколи не давав показання, що бачив падіння заявника. Це ж стосується рішення від 2 квітня 2009 року про припинення кримінального провадження, коли будь-які висновки про те, чи міг заявник отримати травми за обставин, описаних ним, або описаних міліціянтами, були відсутні.
Відповідно, мало місце порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.
