У справі Веніамін Тимошенко та інші проти України заявники – п. Веніамін В’ячеславович Тимошенко (1975 року народження), п. Андрій Миколайович Бородін (1973 року народження), пані Ольга Валеріївна Іванова (1971 року народження), п. Олег Петрович Пушняк (1972 року народження) та п. Тарас Олександрович Товстий (1984 року народження) скаржились, що заборона страйку працівників компанії «АероСвіт» порушувала їхні права, гарантовані статтею 11 Конвенції.
Суд визнав порушення права на свободу зібрань через заборону страйку працівників та членів профспілки ЗАТ «Авіакомпанія «АероСвіт»». Ця заборона ґрунтувалась на положеннях Закону України «Про транспорт» від 1994 року, які передбачали, що страйки були заборонені у випадках, пов’язаних з «перевезенням пасажирів, обслуговуванням безперервно діючих виробництв, а також, коли страйк становить загрозу життю і здоров’ю людини». Суд дійшов висновку, що це положення суперечило Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 1998 року, який не забороняв страйків у випадках, пов’язаних з перевезенням пасажирів та обслуговуванням безперервно діючих виробництв. Він зазначив, що до відповідного законодавства зміни не вносились протягом багатьох років, незважаючи на відповідні рекомендації Комітету з питань свободи об’єднань МОП, проекту закону та декларації Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, зробленої в той період часу. В результаті, Суд констатував, що втручання в право заявників на свободу зібрань не ґрунтувалось на достатньо чіткому та передбачуваному законодавстві.
Індивідуальні заходи
У справі Веніамін Тимошенко та інші проти України Суд присудив заявникам спільно 20,000 евро в якості компенсації нематеріальної шкоди.
7 травня 2015 року Україна надала Комітету Міністрів Ради Європи свій План дій щодо виконання цього рішення ( DH-DD(2015)558 ). Відповідно до цього Плану компенсація за рішенням Суду заявникам не виплачена, хоча ще 23 березня 2015 року відповідна сума була нарахована до спеціального банківського рахунку відповідного департаменту Державної виконавчої служби України. Уряд лише зазначив, що повідомить Комітет про будь-який розвиток події з цього приводу.
Заходи загального характеру
У справі Тимошенко та інші проти України підставою для констатації порушення була недосконалість національного законодавства. Зокрема положення Закону України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 року та Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3 березня 1998 року є суперечливими.
Так, відповідно до статті 44 Конституції України:
«Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону».
Згідно з статтею 18 Закону України «Про транспорт» :
«Припинення роботи (страйк) на підприємствах транспорту може бути у разі невиконання адміністрацією підприємства умов тарифних угод, крім випадків, пов’язаних з перевезенням пасажирів, обслуговуванням безперервно діючих виробництв, а також, коли страйк становить загрозу життю і здоров’ю людини.
Проте відповідно до статті 18 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), «порядок здійснення права на страйк встановлюється цим Законом». А стаття 24 цього ж закону забороняє проведення страйку «за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров’ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків». Цей закон було прийнято на чотири роки пізніше ніж Закон України «Про транспорт», проте практика національних судів та справа Тимошенко та інші проти України демонструють, що суди все ще використовують положення статті 18 Закону України «Про транспорт», яка не була приведена у відповідність до положень Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” на протязі більше ніж 17 років. В своєму Плані дій від 7 травня 2015 року Уряд України зазначив, що на виконання загальних заходів щодо рішення Тимошенко та інші проти України представник уряду повідомив парламент про висновки, зроблені Судом у цьому рішенні та попросив «винайти шляхи для внесення змін у відповідне законодавство». Він також звернувся до Міністерства інфраструктури України та Державної авіаційної служби України з проханням до їх експертів надати власні висновки щодо найкращих шляхів внесення змін до відповідного законодавства. 2 квітня 2015 року Міністерство інфраструктури України своїм листом надало першу відповідь стосовного цього запиту. Уряд також зазначив, що організує роботу щодо підготовки проекту змін до законодавства та що перші результати можна очікувати до кінця 2015 року.
Жодного законопроекту, який би передбачав усунення суперечностей між Законом України «Про транспорт» та Законом України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” та приведення у відповідність положення Закону України «Про транспорт» до Конституції України немає.
Рекомендації
- Внести зміни до Закону України «Про транспорт» таким чином, щоб його положення відповідали Конституції України та Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
- Вилучити з тексту Закону України «Про транспорт» положення про заборону проведення страйку у випадках пов’язаних з перевезенням пасажирів та обслуговуванням безперервно діючих виробництв.
- Внести такі зміни до Закону України «Про транспорт», щоб працівники транспортних підприємств мали право на страйк, обмежене лише у випадках коли припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров’ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків.
