Зміст
Рішення ЄСПЛ:- Українська Прес-Група проти України
Порушення:
- Свобода вираження поглядів Стаття 10
Дотичне національне законодавство:
- Законодавство Закон України «Про інформацію»
Опис проблеми
Ще до моменту вбивства Георгія Гонгадзе міжнародна спільнота неодноразово вказувала на стан гарантій для українських ЗМІ. А саме неодноразово зверталась увага на переслідування журналістів, обмеження їх свободи вираження поглядів та втручання у їх діяльність з боку державних агентів. Така ситуація лише погіршувалась за допомогою українських судів. Адже довгий час на законодавчому рівні в Україні не було закріплено розмежування між оціночними судженнями та фактами, які висловлює особа. Більш того, у разі коли справа доходила до суду, поставало питання того, що саме видання (автор), що опублікували інформацію мали доводити її достовірність.
Більш того, компенсація «постраждалим» присуджувалась навіть у тих випадках, коли шкода позивачу завдавалась оціночними судженнями, правдивість яких неможливо доводити. Такий підхід українських судів вже порушував стандарти статті 10 Конвенції. Загалом суди виходили з припущення, що захист честі, гідності та репутації публічної особи є важливішим, аніж можливість вільно критикувати останню. Суд дійшов висновку, що тогочасне законодавство та усталена судова практика по суті позбавили суди можливості застосувати у справі заявника інший підхід, а саме: розмежувати факти та оціночні висловлювання, правдивість яких доводити не було потрібно. Суд також підсумував, що відповідне законодавство і практика ґрунтувались на таких положеннях та підходах, застосування яких могло призводити до порушення ст. 10 Конвенції.
Стосовно справи заявника Суд зазначив, що обидві статті були насичені в основному оціночними міркуваннями, які були частиною тогочасної політичної передвиборчої полеміки. Відтак газеті як відповідачу у справах про захист честі та гідності не потрібно було підтверджувати доказами правдивість таких оціночних висловлювань.
Суд зауважив, що мова статей була різка й саркастична. Немає сумніву, що політики, на яких була спрямована критика, почувалися ображеними, вони навіть могли бути шокованими. Втім Суд зауважив, що особи, які вступають у політику, мають бути готовими до прискіпливої уваги з боку журналістів та громадськості, а відтак і до можливої критики щодо себе. Таким у демократичному суспільстві є своєрідний «тягар політика». І пов’язаний він зі специфікою політичної діяльності. Зважаючи на загальний контекст справи, Суд дійшов висновку, що покарання заявників за дифамацію вочевидь було непропорційним до мети, яку при цьому переслідувала держава. Адже не існувало нагальної суспільної потреби, яка б переважила інтерес громадськості у політичному обговоренні передвиборчої кампанії в Україні та конкретних її учасників зокрема.
Що слід зробити державі на виконання рішення
Оскільки розвиток громадянського суспільства є важливим сучасним завданням для України, то окрема увага повинна приділятися питанням реалізації та захисту свободи вираження поглядів. Тому доцільно проводити широку освітню та навчальну кампанію з питань практики застосування рішень Європейського суду з прав людини в частині забезпечення гарантій статті 10 Конвенції, необхідно проводити навчання суддів із залученням міжнародних експертів у сфері здійснення журналістської діяльності, правового регулювання такої діяльності.
Що зроблено державою на виконання рішення
На виконання рішення ЄСПЛ українська сторона внесла ряд якісних змін в українське законодавство, що висвітлено у резолюції Комітету Міністрів Ради Європи. А саме:
– змінився підхід щодо тягаря доказування у справах про дифамацію. А саме тягар доказування був переміщений на позивача. А саме був прийнятий новий ЦК, в ч. 4 ст. 277 якого зазначається: якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування. При цьому саме ця особа і має довести неправдивість розміщеної інформації;
– було проведено розмежування між оціночними судженнями та фактами і в законодавстві було закріплено положення про те, що особа не має нести відповідальність за розповсюдження оціночних суджень (стаття 47-1, наразі – стаття 30 ЗУ «Про інформацію»);
– державні органи та органи місцевого самоврядування були позбавлені права вимагати компенсації моральної шкоди за розповсюдження неправдивої інформації, однак їм надали право вимагати спростування недостовірної інформації;
– журналісти або видання звільнялись від відповідальності за розповсюдження недостовірної інформації, якщо вони діяли з добрими намірами та перевіряли інформацію;
– зміни до закону «Про інформацію» також стосувались того, що при подачі позову до суду у справі про дифамацію, позивач мав сплатити певний процент позовних вимог. таким чином держава намагалась врівноважити та зробити обґрунтованими вимоги про компенсацію за поширення недостовірної інформації;
Таким чином, Комітет Міністрів відзначив, що Україна вжила належних заходів для виконання даного рішення ЄСПЛ та зняв виконання цього рішення з контролю.
Наші законодавчі пропозиції
Не дивлячись на всі зміни у законодавстві, необхідно розробити сучасний закон, який би закріплював гарантії діяльності ЗМІ та зміг би їх захистити, в першу чергу, від впливу держави та окремих політиків у країні. Держава не повинна створювати перепони та залякувати журналістів від вираження ними своїх думок та поглядів.
Наразі в Україні все активніше підіймається питання про те, що журналісти не володіють достатньою свободою при виконанні професійних обов’язків. Це означає, що гарантії прав журналістів мають бути більш прогресивними і такими, що реально виконуються та дотримуються у державі.
Проект закону має створюватись із залученням журналістських організацій та об’єднань, правників, спеціалістів у сфері теле-комунікацій, правозахисників та ін. спеціалістів та організацій, які пов’язані з роботою преси, Інтернету та правничою діяльністю.
