Відсутність чітких підстав для відмови в реєстрації/внесення змін до статуту релігійних об’єднань

Зміст

Рішення ЄСПЛ:
- Свято-Михайлівська парафія проти України проти України
Порушення:
- Свобода думки, совісті і релігії Стаття 9 Конвенції 
Дотичне національне законодавство:
- Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»

Опис проблеми

Законодавство України дозволяє релігійним громадам в Україні існувати без реєстрації їх статутів (положень).

Релігійні громади, які вирішили не реєструвати свого статуту з метою набуття статусу юридичної особи, та релігійні громади, які зробили це, є суб’єктами адміністративного права, мають певні права та обов’язки, гарантії діяльності, відповідальність та ін. Але адміністративно-правовий статус значно вужчий за статус юридичної особи, тому багато релігійних громад бажають зареєструвати свій статут в органах державної влади.

Відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», документи, подані для реєстрацію, можуть бути піддані правовій експертизі, при якій переглядається дотримання порядку створення, правомочність засновників, повнота поданих на реєстрацію документів відповідність чинному законодавству та інше. У тому випадку, якщо реєстратор вважатиме, що статут релігійної громади або її діяльність суперечать чинному законодавству він, без чітких обґрунтувань може відмовити їй у реєстрації.

У справі Свято-Михайлівська парафія проти України Суд встановив, що хоча стаття 15 Закону вимагає від реєстратора викласти підстави відмови в реєстрації релігійного об’єднання або його статуту, вона не уточнює, наскільки чітким має бути таке обґрунтування та чи має воно стосуватися лише невідповідності тексту статуту положенням законодавства або сутнісної невідповідності вимогам законодавства, цілі та діяльності релігійного об’єднання.

Відповідно Суд визначив ці положення українського законодавства як «непередбачувані» та такі, що не надають достатньо гарантій проти свавільного їх застосування, оскільки воно не здатне запобігти зловживанню з боку державних органів реєстрації, які мають необмежені дискреційні повноваження у питаннях реєстрації. До того ж, положення Закону не містять чітких визначень того, що являє собою «релігійна організація» і «релігійна група», «церква», «загальні збори» і «збори парафіян», і це залишає місце для свавільного визначення порядку прийняття статуту (положення) релігійної організації.

Що слід зробити державі на виконання рішення

Розробити та прийняти зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у відповідності до Європейської Конвенції про захист прав людини.

Що зроблено державою на виконання рішення

12 грудня 2012 року у Закон були внесені правки, проте, аналіз Закону в усіх його редакціях показує, що внесені до нього зміни взагалі не зачіпають проблемних питань, відзначених рішенням ЄСПЛ.

Сьогодні не існує жодного узгодженого між Урядом та релігійною спільнотою проекту закону, спрямованого на виконання загальних заходів, визначених у рішенні ЄСПЛ «Свято-Михайлівська Парафія проти України».

Наші законодавчі пропозиції

Розробити та прийняти зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у відповідності до Європейської Конвенції про захист прав людини та директивам ПАРЄ, які б чітко визначали:

-поняття «церква», «релігійне об’єднання», «релігійний центр і управління» «релігійна група» та «релігійна організація», «загальні збори віруючих громадян», а також особливості їх правого статусу та процедури реєстрації;

-чіткі підстави для відмови у реєстрації статуту релігійної організації чи відмови у внесенні змін до статуту;

-зобов’язання органів реєстрації мотивувати свою письмову відмову в реєстрації чи у внесенні змін до статуту релігійної організації, з посиланням на відповідні норми законодавства. При цьому невмотивована відмова в реєстрації чи у внесенні змін до статуту релігійної організації має бути заборонена.

У цій справі Суд зазначив, що вимоги щодо кількості осіб, які звертаються за реєстрацією статуту релігійної громади повинні бути такими, як і інших об’єднань громадян (тобто 3, у відповідності до Закону України «Про об’єднання громадян»).