Зміст
Джерело: http://startupbiz.com.ua/
Європейський суд з прав людини визнав порушення права на справедливий суд, а саме забезпечення права на захист у кримінальному провадженні, у справі “Вамвакас проти Греції” (Vamvakas v. Greece (no. 2), no. 2870/11, § …, 9 April 2015), встановивши компенсацію в розмірі 2000 евро в якості відшкодування моральної шкоди. Заявника представляв пан Г. Катруггалос, адвокат, що практикує в Афінах.
Факти
Рішенням судової палати у кримінальних справах апеляційного суду м. Афіни від 16 січня 2006 року, що засідав у складі трьох суддів як суд першої інстанції, заявника було визнано винним у шахрайстві та нанесенні збитків банку, та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на вісім років. Заявник, який утримувався в тюремній установі Корідаллос, прибув до суду особисто у супроводі, обраного за своїм вибором адвоката Н.Г..
11 лютого 2009 року на засіданні судової палати у кримінальних справах апеляційного суду, у складі п’яти суддів, заявник, якого на той момент було переведено до в’язниці Гревена, був присутній разом з особисто обраними ним двома адвокатами, Н.Т. та Є.П. Розгляд справи було перенесено на наступний день. 12 травня 2009 року провадження у справі було знову перервано у зв’язку зі страйком адвокатів і відкладено на 20 травня 2009 року. В ході засідання від 12 травня 2009 року суд повідомив заявнику, що останньому не буде повторно надсилатися повістка про виклик до суду, засідання якого було заплановане на 20 травня 2009 року.
20 травня 2009 року перед початком судового засідання заявник в письмовій формі повідомив суд про те, що він буде відсутній під час розгляду його справи, проте буде представлений адвокатами. Однак, жоден з двох адвокатів, обраних заявником 11 лютого 2009 року, не з’явився на вищевказане судове засідання. Суд постановив, що з огляду на те, що заявником під час засідання від 12 лютого 2009 року було висловлено бажання оскаржувати рішення, він призначив Г.M. в якості адвоката заявника і переніс судове засідання на 27 травня 2009 року з метою надання останньому можливості ознайомитися з матеріалами справи. В ході судового засідання, адвокат Г.М. стверджував, що інкриміновані заявнику злочини, були вчинені ним з необережності та не носять кримінального характеру. Це твердження також було заявлено, проте відхилене в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Він звернувся з проханням до суду про визнання обставин, що пом’якшують покарання заявнику.
27 травня 2009 року судова палата у кримінальних справах апеляційного суду на основі тих же фактів зменшила заявнику строк відбування покарання до семи років позбавлення волі. Суд відхилив твердження щодо деліктного характеру правопорушень, і зазначив, що дії заявника повинні бути класифіковані як злочини, з огляду на положення, передбачені Законом № 1608/1950 «Про підвищення покарання за розкрадання державних коштів». Однак, судовою палатою було визнано наявність пом’якшуючих обставин.
1 червня 2009 року заявник звернувся до суду касаційної інстанції, оскаржуючи неправильне застосування відповідного законодавства, в тому числі Закону № 1608/50. Посилаючись на судову практику касаційного суду, він стверджував, що інкриміновані йому правопорушення не становили злочину, а носили виключно деліктний характер і були висунуті йому на основі наказу на дату його засудження. Він також скаржився на порушення статей 6 та 7 Конвенції. Заявник через органи пенітенціарної установи Гревена самостійно звернувся із заявою (проте, очевидно, за допомоги адвоката) до касаційного суду. 5 листопада 2009 року заявник, перебуваючи в тюремній установі Гревена, отримав повістку про виклик на засідання касаційного суду, яке повинно було відбутися 5 лютого 2010 року.
30 грудня 2009 року заявник звернувся до голови касаційного суду з клопотанням про призначення адвоката для представлення його інтересів в цьому суді.
2 січня 2010 року голова касаційного суду, констатуючи фінансову неспроможність заявника, призначив Ф.K. в якості адвоката для представлення інтересів заявника під час судового засідання, яке мало відбутися 5 лютого 2010 року або під час будь-якого іншого додаткового слухання у його справі.
Рішенням касаційного суду від 25 лютого 2010 року (остаточний варіант рішення від 29 березня 2010 року та засвідчений варіант від 28 квітня 2010 року, дата, з якої можна було отримати копію судового рішення), було відхилено скаргу заявника, як таку, що ніким не підтримувалася, оскільки заявник, який, за твердженнями суду, був належним чином і в строк викликаний до суду, не з’явився.
Заявник стверджував, що після призначення адвоката Ф.К., він, перебуваючи у в’язниці, зв’язався з ним, і що останній його запевнив, що буде присутнім в судовому засіданні для захисту його інтересів. Проте ані до, ані після судового засідання заявник не був проінформований про причини відсутності свого адвоката. За твердженнями заявника, тільки зі спливом певного часу, під час телефонної розмови (не зазначаючи дату, форму і причини такої розмови), адвокат повідомив йому, що він телефонував до канцелярії касаційного суду та просив перенести судове засідання.
На сторінці 4 скарги до Суду заявник вказав, що йому стало відомо про рішення касаційного суду від 18 жовтня 2010 року, про що свідчить відмітка в кінці третьої сторінки рішення.
Оцінка Суду
Перш за все, Суд відзначає, що вимоги статті 6 § 3 аналізуються в конкретних аспектах права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 цього положення (див. рішення у справі «Ван Гейсегем проти Бельгії» (Van Geyseghem c. Belgique) [ВП], заява № 26103/95, § 27, ЄСПЛ 1999-I). Тому доцільно розглядати скарги заявника відповідно до § 3 (с) у поєднанні з принципами, властивими § 1.
Крім того, Суд нагадує принципи, які витікають з його практики щодо надання безоплатної правової допомоги. Так, він неодноразово заявляв, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а права, які є конкретними та ефективними на практиці, і що призначення адвоката не забезпечує само по собі ефективності допомоги, яка повинна була бути надана обвинуваченому. Однак, не можна відносити до відповідальності держави будь-які порушення, вчинені призначеним адвокатом (див. рішення у справі «Андрєєв проти Естонії» (Andreyev c. Estonie), заява № 48132/07, § 71, від 22 листопада 2011 року). З принципу незалежності юридичної професії від держави випливає, що поведінка захисника має важливе значення для обвинуваченого і його адвоката, призначеного відповідно до законодавства про надання правової допомоги, або послуги якого оплачуються самостійно клієнтом. Стаття 6 § 3 (с) вимагає від компетентних національних органів втручання у випадках очевидної бездіяльності призначеного адвоката або, коли про таку бездіяльність в достатній мірі повідомляється будь-яким іншим способом (див. рішення у справі «Дауд проти Португалії» (Daud c. Portugal), від 21 квітня 1998 року, § 38, Збірник рішень і постанов 1998-II).
Крім того, Суд нагадує, що існують обставини, за яких держава повинна вживати певних заходів, а не залишатися пасивною, зокрема, у випадках, коли проблеми, пов’язані з юридичним представництвом доведені до відома компетентних органів. Якщо цим органам відомо про такі проблеми, вони зобов’язані або замінити адвоката, який не справляється зі своїми обов’язками, або змусити його їх виконувати. Вузьке тлумачення, висунуте Урядом, призведе до необґрунтованих результатів, несумісних з формулюванням пункту (с) і безоплатна правова допомога може виявитися порожнім словом (див. рішення у справах «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy), від 13 травня 1980 року, § 33, серія а № 37, «Кемаль Караман та Алі Караман проти Туреччини» (Kemal Kahraman et Ali Kahraman c. Turquie), заява № 42104/02, § 35, від 26 квітня 2007 року і «Іглін проти України» (Iglin c. Ukraine), заява № 39908/05, § 67, від 12 січня 2012 року). В залежності від обставин справи, компетентний орган повинен вживати чи утримуватися від вжиття відповідних заходів (див. вищезгадане рішення у справі «Дауд проти Португалії» (Daud c. Portugal), §§ 40- 42), і коли мова йде про процедуру в цілому, захист може або не може розглядатися відповідно до ознак, передбачених статтею 6 § 3 (с), як «конкретний і ефективний» (див. рішення у справах «Рутковські проти Польщі» (Rutkowski c. Pologne) (ріш.), заява № 45995/99, ЄСПЛ 2000-XI, «Старосжик проти Польщі» (Staroszczyk v. Poland), заява № 59519/00, §§ 121-122, від 22 березня 2007 року, «Сіальковска проти Польщі» (Siałkowska v. Poland), заява № 8932/05, §§ 99-100, від 22 березня 2007 року, та «Єбанкс проти Сполученого Королівства» (Ebanks c. Royaume-Uni), заява № 36822/06, § 73, від 26 січня 2010 року).
Суд зазначає, перш за все, що аргументи сторін відрізняються стосовно обставин і причин неявки адвоката Ф.K. в судове засідання, яке відбулося 5 лютого 2010 року. Він відзначає, що він не знаходить у справі жодних доказів на користь тієї чи іншої сторони. Єдиний елемент, який здається важливим для нього в даному випадку є той факт, що адвоката для представлення інтересів заявника в суді призначив касаційний суд.
Суд підкреслив, що адвокат, а особливо той, який призначений судом, не звільняється від дотримання відповідних вимог при прийнятті рішення про відмову від виконання своїх обов’язків по справі або про неможливість бути присутнім на судових засіданнях. У таких випадках, він повинен інформувати про це орган, яким його було призначено і виконувати всі невідкладні дії з метою захисту прав та інтересів свого клієнта.
Однак, в цій справі адвокат заявника, призначений 2 січня 2010 року для представлення його інтересів в судовому засіданні, що було 5 лютого 2010 року, жодного разу не обґрунтував своєї неможливості дотримання своїх обов’язків. За твердженнями заявника, адвокат Ф.K. незадовго до початку слухання запевнив його, що буде на ньому присутній. Крім того, з матеріалів справи не зрозуміло, чи зв’язувався адвокат Ф.K. з канцелярією касаційного суду для того, щоб відкласти судове засідання, на якому він був відсутній, про що він запевняв заявника. Виходячи з пояснень в зауваженнях Уряду, існує два способи подання клопотання про відкладення судового розгляду справи без появи самого адвоката або його клієнта, яке в подальшому буде визнане прийнятним: це або явка в день засідання будь-якого іншого адвоката, який, як правило, є співробітником того, що не в змозі постати перед судом, та подання ним клопотання про відкладення розгляду справи; або направлення до канцелярії клієнтом самостійно до початку слухання у справі письмового запиту з цього приводу, який передається голові суду в день розгляду справ. Таким чином, навіть якщо припустити, що адвокат Ф.K. дійсно телефонував до канцелярії суду для того, щоб повідомити про неможливість бути присутнім на засіданні, його прохання не могло бути розглянуто, оскільки таке клопотання не було подано у належній формі. Зі свого боку, канцелярія очевидно звертала увагу адвоката на той факт, що телефонний дзвінок не був належним відповідно до законодавства способом подання клопотання про перенесення судового засідання.
Оскільки відповідно до національного законодавства неможливо було змінити рішення про неприйнятність скарги, до компетенції касаційного суду належало з’ясування причин неявки призначеного адвоката, і забезпечення захисту інтересів заявника.
Суд вважає, що необґрунтована відсутність адвоката Ф.K. в судовому засіданні, яке відбулося через один місяць і три дні після його призначення, без подання жодного клопотання про відкладення справи, або навіть якщо таке клопотання було подано неналежним чином, як стверджує заявник, становить «явну бездіяльність» з боку компетентних органів. Таким чином, перш ніж відхиляти скаргу, як таку, що ніким не підтримувалася, касаційний суд повинен був відкласти розгляд справи з метою з’ясування ситуації.
Якими б не були обставини справи – відсутність будь-якого контакту чи подання неналежним чином клопотання – на компетентний суд покладається позитивний обов’язок щодо забезпечення конкретного і ефективного права заявника на захист. Зазначеного не було дотримано у цій справі, тому Суд констатує недотримання положень статті 6 §§ 1 і 3 (с) Конвенції. Відповідно, були порушені ці положення.
