| Дата: | 27.08.2015 |
| Автор: | Олег Шинкаренко, журналіст Української Гельсінської спілки з прав людини |
Доцент юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, адвокат Дмитро Гудима
Продовжуємо серію історій успіху випускників першого освітнього курсу Програми Мережі Будинків прав людини в Україні 2013 року: історія четверта
Колись доцент юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, адвокат Дмитро Гудима був семирічним хлопчиком і побачив телесеріал “Санта-Барбара”, де йому дуже сподобався адвокат Мейсон. Саме тоді він і вирішив, що буде займатися правозахистом.
“У восьмому класі я вступив до чоловічої гуманітарної гімназії на відділення історико-правових дисциплін, – розповідає Дмитро. – Там у нас щодня були зайняття з правознавства. Тому, вступаючи на юридичний факультет у 1998 році, я вже був досить добре підготовлений: мав перший результат з правознавства серед всіх абітурієнтів”.
Певний час, на третьому-четвертому курсах, майбутній адвокат навіть хотів бути слідчим, бо це давало можливість задіяти сферу логіки, складати факти у певному порядку з метою довести певні події та розкрити злочини. “Але потім я зрозумів, що слідчий – це не настільки незалежна фігура, як про неї написано у кримінально-процесуальному кодексі”, – пригадує Дмитро. Врешті, дитяча мрія стати адвокатом перемогла.
Одразу після закінчення навчання Дмитро почав юридичну практику, але університет не залишив. Зі студентської лави його дуже зацікавила сфера науки та прав людини. На той час молодий фахівець мав вже низку публікацій на цю тему у різних виданнях. Саме тому він вступив до аспірантури та залишився викладачем на своєму факультеті.
Юридична практика Дмитра розпочалася із цивілістики, і головний акцент він досі робить на справах цивільно-правового характеру. “Кримінальними справами займаюся лише для знайомих, якщо мене про це попросять”, – каже адвокат.
Перша справа Дмитра стосувалася захисту майнових прав Львівської обласної організації Національної спілки художників України на приміщення їхнього магазину у центрі Львова. “Згідно з чинним законодавством ця спілка мала право отримати відповідні приміщення в історичній частині міста або у власність, або у довічне користування. Обов’язку передати приміщення саме у власність спілки в органів місцевого самоврядування не було. Крім того, на знесення частини будівлі, в якій знаходилися приміщення магазину, претендував один з державних банків”, – пригадує адвокат. Через декілька років судової тяганини Дмитрові вдалося укласти з усіма сторонами конфлікту мирову угоду, за якою художники отримали від влади міста у власність більшість приміщень магазину, невелика частина приміщень підлягала знесенню в обмін на надання художникам в оренду рівноцінних площ у новозбудованій будівлі банку. Така угода задовольнила і спілку, і владу міста, і банк.
Ще з першого курсу університету правозахисною діяльністю Дмитра зацікавив його науковий керівник – професор Петро Рабінович. Після закінчення навчання адвокат одразу став шукати, де можна застосувати відповідні знання на практиці. “Щойно я закінчив юридичний факультет, одразу ж став допомагати людям складати звернення до Європейського суду з прав людини, – розповідає Дмитро. – Оскільки звернення до цього суду є одним з напрямків моєї діяльності, я був особливо зацікавлений пройти курс навчання, який пропонувала Українська Гельсінська Спілка з Прав Людини”. На думку адвоката, мета таких курсів не лише в отриманні нових знань від викладачів, але й також в обміні досвідом із колегами. Це корисна нагода налагодити мережеві зв’язки між людьми, які займаються в Україні однією справою. “Незважаючи на те, що я викладаю практику ЄСПЛ в університеті, під час спілкування з колегами на цих курсах я дізнався багато нового, і тепер використовую отримані знання у повсякденній роботі, – каже Дмитро. – Я дуже вдячний пану Аркадію Бущенку за надану можливість пройти навчання й отримати необхідну для правозахисної діяльності інформацію”.
Наразі адвокат досить успішно захищає права душевнохворого, якого незаконно протягом довгого часу утримували у психлікарні. “Я виграв в Україні одну справу щодо незаконного позбавлення свободи цієї людини, а також забезпечив позитивний для клієнта результат в іншій такій справі, – каже адвокат. – Але з огляду на ті порушення його прав, які не були визнані у національних судах, я оформив від імені постраждалого звернення до ЄСПЛ і зараз очікую вирішення питання щодо прийнятності відповідного звернення”.
Згідно з чинним законодавством справи про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку повинні розглядатися протягом 24 годин з часу відповідного звернення психіатричного закладу. В цій ситуації через бюрократичні зволікання справа розглядалася декілька місяців у судах. Весь цей час людина була фактично позбавлена волі, очікуючи рішення суду, немов у СІЗО. Врешті, за рішенням суду касаційної інстанції справу було скеровано на новий розгляд, а лікарня, не чекаючи такого розгляду, виписала людину самостійно. В результаті було порушене право на свободу і особисту недоторканність. Попередня практика показує, що постраждала особа може розраховувати на 3-5 тисяч євро грошової компенсації.
“На сьогоднішній день Україна програла в ЄСПЛ декілька справ стосовно душевнохворих, – розповідає Дмитро. – І я хочу, щоб у цій справі були розглянуті інші аспекти позбавлення таких людей свободи, ніж ті, які були розглянуті у попередніх випадках”. В сукупності ці справи засвідчать, що українське законодавство у сфері позбавлення свободи душевнохворих потребує суттєвого удосконалення у Верховній Раді. Потрібно встановити реальні, а не формальні строки для розгляду таких справ, а також убезпечити хворого від необхідності сидіти “під арештом” місяцями в очікуванні набрання чинності судовим рішенням про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку.
У нас на сайті опубліковано уже дванадцять історій успіху з даної серії:
адвоката Катерини Галенко: /?p=4631,
адвоката Дмитра Жарого: /?p=4320,
адвоката Олександра Заруцького: /?p=4645,
адвоката Олени Ащенко: /?p=4655,
адвоката Олени Сапожнікової: /?p=4669,
адвоката Наталії Гурковської: /?p=410,
адвоката Андрія Кадочнікова: /?p=391,
юриста-правозахисника Андрія Андросова: /?p=373;
адвоката Тамари Мальованої: /?p=4365;
виконавчого директора Всеукраїнської коаліції з надання правової допомоги Віталія Місяця: /?p=4371;
виконавчого директора “Чернігівського громадського комітету захисту прав людини”, правозахисника Віктора Тарасова: /?p=2487.
Проект Мережі Будинків прав людини «Міжнародне право для захисту громадських інтересів. Дистанційне навчання адвокатів правам людини»спрямований на поглиблення знань та навичок адвокатів в міжнародному захисті прав людини, здійснюється з 2009 року. На даний час проект діє в Азербайджані, Білорусі, Молдові, Росії та Україні. Проект впроваджується в Україні Українською Гельсінською спілкою з прав людини з 2012 року. Наразі за цією програмою пройшли навчання вже 375 правозахисників, адвокатів та юристів з 6 країн. Випускники програми – це успішні юристи, які захищають права не лише українців, але й громадян інших країн.
