| Дата: | 09.10.2015 |
| Автор: | Олег Шинкаренко, журналіст Української Гельсінської спілки з прав людини |
Адвокат Наталія Гурковська
Продовжуємо серію історій успіху випускників першого освітнього курсу Програми Мережі Будинків прав людини в Україні 2013 року: історія восьма
До того як стати адвокатом Наталія п’ять років працювала слідчою. Весь цей час вона бачила необхідність захисту людей, бо працівники міліції часто застосовували до затриманих силу. “Мені це дуже не подобалося, і тому я пішла з міліції саме для того, аби зайнятися правозахисною діяльністю і захищати тих, хто постраждав від дій міліціонерів”, – каже Наталія.
В міліцію Наталія потрапила ще дев’ятнадцятирічною дівчиною, щойно закінчивши Вінницький промисловий технікум за спеціальністю юрист-правознавець. “Юриспруденція була моїм покликанням ще на генетичному рівні, бо мої дідусь та батько були юристами, – пригадує Наталія. Батько її працював в міліції, і дівчині ця професія бачилася тоді виключно у позитивному світлі, а крім того, вона була під сильним враженням від радянських кінофільмів про чесних та непідкупних співробітників органів внутрішніх справ. “Мені так подобався Володимир Висоцький у ролі Глєба Жеглова! – каже Наталія. – Найкращий там був епізод, коли Жеглов підкинув докази кишеньковому злодію. Я переглядала цей епізод багато разів, і з часом моя думка щодо припустимості таких дій змінювалася. Спочатку я погоджувалася з його знаменитим твердженням “Злочинець має сидіти у тюрмі”, але потім, коли я познайомилася із законодавством та міжнародними стандартами, то зрозуміла, що докази мають бути допустимі та належні, підкидувати нічого не можна, а лише збирати шляхом, встановленим кримінальним процесом”.
Першими предметами Наталії були теорія держави і права, і тоді вона зрозуміла, що хоче стати саме юристом і ніким іншим. Після технікуму дівчина одразу пішла працювати до райвідділку міліції слідчим та одночасно поступила до Одеського інституту внутрішніх справ. “На роботі я постійно спостерігала багато насильства та психологічного тиску, спрямованого на затриманих осіб, які притягалися до кримінальної відповідальності”, – пригадує Наталія. Найчастіше людям погрожували, змушуючи їх зізнатися у злочинах, яких вони не вчинювали. І дуже часто міліціонерам це вдавалося. Це призводило до певних проблем під час слідства, бо коли слідчий допитувала особу за великою кількістю перерахованих у справі епізодів, ставало зрозуміло, що підозрюваний просто не орієнтується в деяких з них. “Я розпитувала дрібні деталі про те, як була розташована кімната, і що в ній знаходилося, для того щоб у подальшому на відтворенні з’ясувати, чи відповідають його слова дійсності, – розповідає Наталія. – Врешті накопичувалося так багато розбіжностей в роботі з оперуповноваженим, що більшість епізодів по справі явно були “навішані”.
В 1999 році Наталія закінчила інститут і вже наступного року звільнилася з міліції, щоб створити свою юридичну агенцію. Одразу ж вона подала документи на отримання адвокатського свідоцтва. Аж раптом було винесене рішення суду, яке дозволяло виступати захисниками на процесі будь-яким фахівцям у галузі права, не залежно від того, мають вони адвокатське свідоцтво чи ні. “Я би не стала називати свою роботу тих часів бізнесом, бо її суть не в зароблянні грошей, а у захисті прав людини”, – вважає Наталія. Її юридична агенція працювала до 2004 року, поки вона врешті не отримала посвідчення адвоката. Надалі вона працювала в судах за адвокатським ордером.
В 2011 році Наталія дізналася про дистанційне навчання правам людини при УГСПЛ і одразу вирішила підвищити свою кваліфікацію. “Це – дуже високий рівень викладачів, – пояснює вона свій вибір. – Крім того, мене приваблювало навчання міжнародним стандартам, бо у вищих навчальних закладах України цьому приділяють дуже мало уваги”. Багаж знань щодо Європейської Конвенції у типового випускника нашого юридичного факультету зазвичай буває мізерним. Наталія очікувала, що після навчання зможе надавати більш кваліфіковану допомогу постраждалим, і її надії справдилися.
“Наразі я постійно застосовую європейські стандарти у своїй роботі, і це не лише Конвенція, – каже Наталія. – Я працювала також і з біженцями, застосовуючи в своїй діяльності, наприклад, Женевську конвенцію та практику ЄСПЛ при складанні клопотань, часто посилаюся на ті чи інші рішення”. І це працює: українські суди охоче посилаються у своїх рішеннях на прецеденти ЄСПЛ, тим більше, що така норма закріплена у новому Кримінально-процесуальному кодексі.
Одна з успішних справ Наталії була пов’язана із трагічною історією вінницького правозахисника Дмитра Гройсмана. У грудні 2010 року по відношенню до нього відкрили кримінальну справу за те, що він опублікував у своєму блозі сатиричну фотографію статуетки чоловіка зі збудженим фалосом на брошурі «Конституції України». Це був його погляд на те, що саме чинить із Конституцією влада Віктора Януковича. Дмитра звинуватили за статтями «Наруга над державними символами України» і «Поширення порнографії». Обшук провели не лише в його квартирі, але й у приміщенні Вінницької правозахисної групи. Міліція вилучила комп’ютери та документацію, включно із конфіденційним листуванням організації з ЄСПЛ. Наталія Гурковська захищала Дмитра Гройсмана на цьому судовому процесі.
“Справа Гройсмана була яскравим та страшним прикладом того, як система ламає людину, намагається знищити правозахисну діяльність, – каже Наталія. Діючи за приписами міжнародних стандартів, про які вона дізнала на дистанційних курсах при УГСПЛ, адвокат намагалася зібрати всі докази, аби показати, що інкримінований злочин не вчинявся Дмитром Гройсманом. Для цього вона допитувала своїх свідків та правознавців щодо вірної кваліфікації злочину, замовляла незалежну мистецтвознавчу експертизу. “Ми вирішили також застосовувати міжнародні стандарти у наших клопотаннях, посилаючися не тільки на певні статті Європейської конвенції, а також і на окремі рішення ЄСПЛ, де ситуація була подібна до наших обставин, – розповідає Наталія. – Наприклад, коли обшук був проведений, як у випадку Дмитра Гройсмана, без санкції суду і не в приватному помешканні, а в офісі правозахисної групи, де він працював, тобто – незаконно”.
По результатам цієї справи Дмитро Гройсман був виправданий, прокуратура відмовилася підтримувати обвинувачення, і його виправдав безпосередньо суд. Вирок набув законної сили, прокуратура апеляцію не подала. На жаль, все це сталося вже після смерті Дмитра.
У нас на сайті опубліковано уже дванадцять історій успіху з даної серії:
адвоката Катерини Галенко: /?p=4631,
адвоката Дмитра Жарого: /?p=4320,
адвоката Олександра Заруцького: /?p=4645,
адвоката Дмитра Гудими: /?p=4497,
адвоката Олени Ащенко: /?p=4655,
адвоката Сергія Зайця: /?p=4659,
адвоката Олени Сапожнікової: /?p=4669,
адвоката Андрія Кадочнікова: /?p=391,
юриста-правозахисника Андрія Андросова: /?p=373;
адвоката Тамари Мальованої: /?p=4365;
виконавчого директора Всеукраїнської коаліції з надання правової допомоги Віталія Місяця: /?p=4371;
виконавчого директора “Чернігівського громадського комітету захисту прав людини”, правозахисника Віктора Тарасова: /?p=2487.
Проект Мережі Будинків прав людини «Міжнародне право для захисту громадських інтересів. Дистанційне навчання адвокатів правам людини» спрямований на поглиблення знань та навичок адвокатів в міжнародному захисті прав людини, здійснюється з 2009 року. На даний час проект діє в Азербайджані, Білорусі, Молдові, Росії та Україні. Проект впроваджується в Україні Українською Гельсінською спілкою з прав людини з 2012 року. Наразі за цією програмою пройшли навчання вже 375 правозахисників, адвокатів та юристів з 6 країн. Випускники програми – це успішні юристи, які захищають права не лише українців, але й громадян інших країн.
