Віталій Місяць: “Мені цікаво допомагати людям”

Дата: 06.12.2015
Автор: Олег Шинкаренко, журналіст Української Гельсінської спілки з прав людини

Віталій Місяць, виконавчий директор Всеукраїнської коаліції з надання правової допомоги

Продовжуємо серію історій успіху випускників першого освітнього курсу Програми Мережі Будинків прав людини в Україні 2013 року: історія дванадцята

Виконавчий директор Всеукраїнської коаліції з надання правової допомоги, обираючи професію, взяв приклад із власного брата. Потім з’ясувалося, що він не помилився.

“У мене завжди був потяг до гуманітарних наук, – розповідає Віталій. – Тому, щойно в 2002 році я повернувся з армії, одразу вирішив поступати до юридичного факультету. Мені було цікаво працювати із законодавством, бо воно складне та неоднозначне, і знаходити вирішення певних ситуацій, бо кожну з них можна повернути так чи інакше. Цікаво також допомагати людям”.

Свою юридичну кар’єру Віталій розпочав ще навчаючись на другому курсі Хмельницького університету управління та права. Для того щоб оплатити навчання він працював у приватній фірмі, що займалася оптовими продажами. Потім перейшов до Хмельницького обласного управління юстиції у відділ державної виконавчої служби. Коли в 2010 році у Хмельницькому відкрився Центр правової інформації та правових консультації, Віталій вирішив перейти на роботу туди. Спочатку він працював там юристом громадської приймальні, а потім очолив її. “Я став адвокатом, аби мати більше інструментів правового захисту клієнтів нашої приймальні, – пригадує Віталій. – По-перше, це надавало мені можливість подавати адвокатський запит, а по-друге, – можливість представляти інтереси клієнта не за довіреністю, яка тоді коштувала 250 гривень і була для деяких з наших клієнтів величезною сумою, а по договору правової допомоги – тобто безкоштовно”.

“Одну з перших моїх успішних справ я виграв, коли працював у Подільській правовій лізі, – розповідає Віталій, – До нас звернувся батько в інтересах своєї дочки – інваліда першої групи, яка не могла самостійно пересуватися та бути присутньою на засіданнях суду. Її колишній чоловік не сплачував аліментів і навіть подав позов про зменшення розміру цих аліментів. Тоді це було 800 гривень. Для 2010 року – досить суттєва сума. А за довгий строк несплати накопичився ще й великий борг у тридцять тисяч”. Для того, щоби сплачувати менше, екс-чоловік навіть фіктивно одружився. Але в процесі вдалося дійти до компромісного рішення: сума аліментів незначно зменшувалася, а боржник повернув понад 10000 грн. боргу.

Інша справа була пов’язана із великим агрохолдінгом, що мав у своїй власності хлібозавод та багато іншого майна. “Власники агрохолдінгу отримували великий прибуток, але до своїх працівників ставилися просто по-скотськи”, – пригадує Віталій. Позивачка, інтереси якої захищав адвокат, продавала на вокзалі хліб у кіоску, який належав цьому підприємству. Жінка не мала ніякого документального оформлення на роботу, окрім копій наказів про призначення. Користуючись її “підвішеним” становищем, керівництво експлуатувало працівницю “по-чорному”, встановивши для неї робочий тиждень понаднормової тривалості. За це жінка не отримувала ніяких доплат, і навіть її заробітна плата була менше мінімальної. “Ми підготували позов проти цього агрохолдингу та стягнули на користь працівниці понад сорок тисяч гривень компенсації за понаднормову працю”, – розповідає адвокат.

Про дистанційне навчання адвокатів при Українській Гельсінській спілці з прав людини Віталій дізнався від свого колеги Віктора Тарасова, з який давно співпрацював з УГСПЛ. “На той момент я займався здебільшого некримінальними справами, але багато було таких, де порушувалася стаття шоста Європейської конвенції, тому була потреба дізнатися більше, як саме працює цей механізм”, – пояснює Віталій. До того адвоката запросили відвідати женевський офіс Верховного комісара з прав людини, і вже там Віталій зрозумів, як важливо для українського правника знатися на міжнародних інструментах правозахисту. “Там я побачив, що міжнародний підхід до захисту прав людини суттєво відрізняється від того, що застосовується в Україні, – пригадує Віталій. – Європейські юристи посилаються не стільки на букву, скільки на дух закону та користуються у своїх рішеннях насамперед гуманістичними принципами. Наші ж правники сприймають законодавство надто буквально”.

Користь дистанційного навчання при УГСПЛ ще й в тому, що воно формує певну спільноту випускників. Спілкування між ними та взаємна допомога тривають роками.

У нас на сайті опубліковано уже дванадцять історій успіху з даної серії:

адвоката Катерини Галенко: /?p=4631,

адвоката Дмитра Жарого: /?p=4320,

адвоката Олександра Заруцького: /?p=4645,

адвоката Дмитра Гудими: /?p=4497,

адвоката Олени Ащенко: /?p=4655,

адвоката  Сергія Зайця: /?p=4659,

адвоката Олени Сапожнікової: /?p=4669,

адвоката Андрія Кадочнікова: /?p=391,

юриста-правозахисника Андрія Андросова: /?p=373;

адвоката Тамари Мальованої: /?p=4365;

виконавчого директора “Чернігівського громадського комітету захисту прав людини”, правозахисника Віктора Тарасова: /?p=2487.

Проект Мережі Будинків прав людини «Міжнародне право для захисту громадських інтересів. Дистанційне навчання адвокатів правам людини» спрямований на поглиблення знань та навичок адвокатів в міжнародному захисті прав людини, здійснюється з 2009 року. На даний час проект діє в Азербайджані, Білорусі, Молдові, Росії та Україні. Проект впроваджується в Україні Українською Гельсінською спілкою з прав людини з 2012 року. Наразі за цією програмою пройшли навчання вже 375 правозахисників, адвокатів та юристів з 6 країн. Випускники програми – це успішні юристи, які захищають права не лише українців, але й громадян інших країн.