| Автор: | Олег Шинкаренко, журналіст Української Гельсінської спілки з прав людини |
Правозахисниця Віра Михайленко
Продовжуємо серію історій успіху випускників другого освітнього курсу Програми Мережі Будинків прав людини в Україні 2016 року: історія третя
Правозахисниця Віра Михайленко обрала свій шлях ще у школі. Тоді вона навіть уявити собі не могла, що їй доведеться захищати обвинувачених на політичних процесах початку 2010-х років.
«Мій батько був міліціонером, тому і я завжди, скільки себе пам’ятаю, також хотіла стати міліціонером. А точніше — слідчим, – пригадує Віра. – Моє дитинство було у “переломних” 1990-х роках, тому батько розповідав багато історій про бандитів та боротьбу із ними. Я теж вирішила підключитися до цієї боротьби. Вже тоді у мене було розуміння, що права людини понад усе, але їх треба захищати». У 1997 році Україна якраз підписала Європейську Конвенцію, у нашому суспільстві почали запроваджуватися демократичні цінності. Віра була впевнена, що тільки адвокати зможуть запровадити такі цінності у нашу правову систему.
Батько спочатку відмовляв Віру, казав: “не дівоча ця справа”, але вона була впертою. Вирішила поступати у будь-який юридичний ВНЗ, де була можливість навчатися на бюджеті, бо на той час у родини були серйозні фінансові проблеми і навчання на контракті було вище її можливостей.
«В 2003 році я закінчила юридичний факультет і одразу пішла на державну службу у Державний комітет України з державного матеріального резерву, – пригадує Віра. – Я готувала нормативно-правові акти, представляла агентство у судах, часто їздила у відрядження. Це дало мені певний досвід, але я відчувала, що 90% нашої роботи були абсолютно нікому не потрібні. То була бюрократія без жодних практичних результатів. Все, як то кажуть, вже було вкрадено до нас, тому представництво інтересів держави перетворилося на юридичну фікцію «для галочки». Оплачувалась ця праця також дуже погано. Із червоним дипломом юриста Віра отримувала зарплатню меншу, ніж у прибиральниці. Але ці три роки на державній службі я від самого початку вона розцінювала як перехідний етап, бо там була дуже гарна та різнопланова юридична практика.
У 2007 році Віра отримала своє адвокатське свідоцтво і почала захищати людей в суді. «Я брала участь майже у всіх знакових справах, які передували Євромайдану», – пригадує адвокат. У 2010 році вона захищала ідейного ватажка Податкового Майдану Сергія Мельниченка. У цій справі було семеро осіб, яким інкримінували встановлення наметів на Майдані Незалежності та пошкодження асфальтного покриття. Ця абсурдна кримінальна справа тривала до 2014 року. На слухання у якості свідку приходила майстер дільниці, відповідальна за це покриття, і доповіла, що суми по акту пошкодження покриття, які укладаються щороку, були завжди більшими, ніж у 2010-му. «В результаті ми вийшли на виправдувальний вирок, але прокуратура, відчуваючи це, відмовилася від підтримання державного обвинувачення в суді. Це тоді було масовим явищем, і наш випадок не став виключенням», – каже Віра.
Адвокат захищала також і активістів, які брали участь у протестах проти прийняття мовного закону в 2012 році. Один з них, Віталій Грузинов, за версією міліції, завдав тілесних ушкоджень працівнику правоохоронних органів, а саме – синець розміром 15 на 7 міліметрів. За це прокурор просив призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки. Суд виніс рішення про три роки умовного покарання, Віра оскаржила це рішення. Але тут якраз почалися події Євромайдану, прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення і врешті погодився на звільнення його від кримінальної відповідальності.
Віра підписана на всі новини щодо правозахисної тематики, і дізналася звідти про дистанційні курси навчання для адвокатів при Гельсінській спілці. Подібний курс вона шукала вже давно. «Це проблема, бо навіть у Стразбурзькому університеті немає такого глобального курсу, який би розглядав концепцію прав людини та цей політико-правовий феномен як явище, – пояснює свій вибір вона. – Цей курс дав мені не лише унікальні теоретичні знання, але й багато практичних навичок, які для мене були абсолютно новими. Особливо цікавим я вважаю курс міжнародного гуманітарного права, а також курси, де розглядалися механізми ООН. Важливо також знати критерії прийнятності справ. Інколи, читаючи рішення Європейського суду з прав людини, не можеш зрозуміти, чому ту чи іншу скаргу визнано неприйнятною. Нам розповідали про те, як саме варто обґрунтувати скаргу, щоб її прийняли до розгляду. Наразі ЄСПЛ став заручником своєї власної популярності, тому йому просто необхідно висувати додаткові вимоги до скарг, щоб не потонути в їхньому потоці. Тому правозахисники повинні розглядати питання підготовки скарг так само глибоко, як і Європейський суд».
Знання, надбанні на дистанційних курсах, Віра Михайленко вже ефективно використовує у повсякденній практиці. Наприклад, це стосується справи про розстріл співробітників ДАЇ на Биківнянському посту. «Мені вдалося перевести підозрюваних з-під варти на домашній арешт, – каже Віра, – я дуже пишаюся своєю маленькою перемогою, в якій мені реально допоміг курс при УГСПЛ. Я заявляла клопотання, які були побудовані на рішеннях Європейського суду проти України. У своєму рішенні український суд послався саме на ті рішення ЄСПЛ, які я цитувала». Зазвичай раніше суд прислухався до прокурора, якому було достатньо сказати «є ризики та обґрунтована підозра». Сторона обвинувачення ніколи не обтяжувала себе навіть спробами довести ці ризики та підозру. Віра ж зробила підбірку рішень ЄСПЛ, в яких говорилося про те, що суди, які обмежуються лише формальним перерахуванням правових норм, на підставі яких вони тримають особу під вартою, це є порушенням Європейської конвенції.
«Поїздка до США, яку мені запропонували за рекомендацією Гельсінської спілки, перевернула мою свідомість», – каже Віра. Історично склалося так, що в цій країні побудована правова система, яка корінним чином відрізняється від української. Але найбільше Віру вразило ставлення американських громадян до судової влади та правоохоронної системи. Американці не лише пишаються ними, але й на волонтерських засадах беруть участь у їхньому формуванні. В Україні набрати суд присяжних дуже важко, бо всі відмовляються працювати і брати на себе відповідальність за 70 гривень на день. У Сполучених Штатах бути присяжним, здійснювати функції правосуддя вважається почесним. Отримують вони за свою роботу 40 доларів на день.
«Мені дуже сподобалась американська тюрма, – пригадує Віра, – Там навіть найдрібніший клерк-наглядач розуміє, що коли особа позбавлена волі, вона все одно має честь та гідність та певний набір інших прав людини, на які ні в якому разі не можна зазіхати. В’язня не можна ображати та застосовувати до нього фізичну силу без причини. Потрібно задовольняти його мінімальні людські потреби в їжі, сні, прогулянках, фізичних та інтелектуальних вправах. Нашим в’язницям ще дуже далеко до американських, які нагадують недорогий санаторій: камери просторі, світлі, норма щодо кількості ув’язнених на певну площину дотримується чітко. В’язні там пересуваються вільно, самі себе обслуговують, мають бібліотеку, можуть спілкуватися по телефону із родичами. В нас все це також нібито є, але здебільшого для тих, хто може дати хабара керівництву в’язниці».
На думку Віри Михайленко, з американського досвіду також варто перейняти проект “Громадська поліція”, коли громадяни допомагають правоохоронцям підтримувати порядок на вулицях. Якщо такий пережиток радянського минулого як народні дружини демократизувати та осучаснити, то це було би дуже схоже на інститут громадської поліції США. У Сполучених Штатах поліція постійно проводить публічні освітні заходи, де населення інформують про те, як не стати жертвою злочинців, як поводитись, коли вам загрожує небезпека. Ці тренінги здійснюються за рахунок асигнувань, які виділяються на забезпечення діяльності офісу шерифа. Люди довіряють поліції саме тому, що між ними є постійний зв’язок. Там ми можемо спостерігати принцип децентралізації в дії, коли мешканці певної території самі обирають собі серед людей, яких вони вважають добропорядними, шерифа, суддю та керівника виборчої дільниці.
«Американські адвокати зовсім інакше ставляться до терміну «юридична справа», – каже Віра, – Якщо їм приносять юридичний документ на підпис, вони вважають це окремою справою». В США вважається непрестижним відправляти від свого імені документи або ж захищати себе самостійно у суді. Кожна особа, яка стикається із правовою системою, винаймає собі адвоката. Українські адвокати часто надають рекомендації своїм клієнтам, які будуть самі діяти згідно з ними у суді. Віра Михайленко вважає, що в українському суспільстві необхідно формувати правову культуру стосунків із адвокатом.
У нас на сайті опубліковані ще вісімнадцять історій із даної серії:
судді Павла Пархоменка: /?p=3887,
адвоката, голови правління громадської організації «Соціально-правова допомога» (Одеса), Володимира Боштана: /?p=4435,
адвоката Людмили Желізняк: /?p=5044;
адвоката Павла Марамигіна: /2016/07/28/pavlo-maramygin-znannya-pretsedentiv-yevropejskogo-sudu-dopomagaye-zahyshhaty-kliyentiv-v-ukrayinskyh-sudah/;
адвоката Ольги Семенюк: /2016/08/18/olga-semenyuk-advokat-maye-navchatysya-zavzhdy;
адвоката Олександра Лапіна: /2016/08/30/oleksandr-lapin-ya-stav-advokatom-zavdyaky-posmishtsi-doli/;
адвоката Тетяни Кирилюк: /?p=5368&preview=true;
адвоката Денисам Рабомізо: /?p=5465&preview=true;
адвоката Олександра Ружицького: /2016/09/22/oleksandr-ruzhytskyj-pravozahystom-ya-zajmavsya-z-molodshyh-klasiv/;
адвоката Оксани Муравської: /2016/10/05/oksana-muravska-mene-nadyhala-feministka-ta-talanovyta-advokatka-dzhuliya-vejnrajt-kepvel/;
адвоката Олександри Гриньків: /2016/10/13/oleksandra-grynkiv-ya-ledve-ne-stala-styuardesoyu/;
адвоката Валентини Буглак: /2016/10/28/valentyna-buglak-najbilshe-mene-vrazylo-shho-lyudyna-perebuvaye-u-klittsi/;
адвоката Наталі Жмайло: /2016/11/14/natalya-zhmajlo-z-prokuratury-ya-pishla-bo-chasto-ne-mala-doviry-do-slidchyh/;
адвоката Дмитра Ягунова: /2016/12/02/dmytro-yagunov-ya-borovsya-proty-mafiyi-ta-chornyh-rieltoriv/;
адвоката Наталії Охотнікової: /2016/12/15/nataliya-ohotnikova-zavzhdy-hotilosya-jty-do-lyudej-ta-dopomagaty-yim/;
адвоката Олексія Топорова: /2017/01/25/oleksij-toporov-u-leninskij-kimnati-ya-znajshov-konstytutsiyu-srsr-i-vyrishyv-staty-yurystom/;
адвоката Сергія Біздєнєжний: /2017/02/03/sergij-bizdyenyezhnyj-zavdyaky-gelsinskij-spiltsi-ya-zahopyvsya-pravamy-lyudyny/.
Далі буде…
_______________________________________________________________________________________________ Проект Мережі Будинків прав людини «Міжнародне право для захисту громадських інтересів. Дистанційне навчання адвокатів правам людини» спрямований на поглиблення знань та навичок адвокатів в міжнародному захисті прав людини, здійснюється з 2009 року. На даний час проект діє в Азербайджані, Білорусі, Молдові, Росії та Україні. Проект впроваджується в Україні Українською Гельсінською спілкою з прав людини з 2012 року. Наразі за цією програмою пройшли навчання вже 375 правозахисників, адвокатів та юристів з 6 країн. Випускники програми – це успішні юристи, які захищають права не лише українців, але й громадян інших країн.
