Олександр Ружицький: “Правозахистом я займався з молодших класів”

Автор: Олег Шинкаренко, журналіст Української Гельсінської спілки з прав людини
14454570_1304473919564936_831554034_n

Адвокат Олександр Ружицький

Продовжуємо серію історій успіху випускників другого освітнього курсу Програми Мережі Будинків прав людини в Україні 2016 року: історія десята

Якщо схильність до адвокатського фаху прокидається ще у школі, то викорінити її вже неможливо. Але той, хто готувався до кар’єри військового, береться за справу із особливою завзятістю.

Бунтівний характер Олександра закладався змалку. Ще у дитинстві він відчував, що справедливо, а що не дуже. Наприклад, у школі, в якомусь із молодших класів, я використав право на звернення: поскаржився директорці на вчительку, яка полюбляла піднімати руку на учнів-порушників дисципліни. “Я зайшов до директорки у кабінет і, без жодних посилань на декларацію прав дитини, розповів, що «вчитель не має право бити дітей», – пригадує Олександр, – Директорка тоді з усмішкою, але з повною серйозністю сприйняла мою усну скаргу. Надалі у нас із цією вчителькою були вкрай холодні стосунки”.

Коли Олександр закінчував Львівський військовий ліцей імені Героїв Крут, то почав думати про майбутню професію. “Тоді я твердо розумів, що військовим бути не хочу, ці всі обмеження і постійний примус негативно впливали на мою свободолюбиву натуру, – пригадує Олександр, – а про право людини на повагу до її гідності у військовому середовищі взагалі не доводилось говорити”. Отже вибір стати юристом був доволі логічним – батько на той час уже працював адвокатом, а брат закінчував юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка.  Саме там Олександр і розпочав своє навчання у 2003 році.

Студентські роки не обмежились лише юриспруденцією. Олександр активно брав участь у суспільному житті. Дуже яскраві спогади залишися з 2004 року, коли він  ще молодим студентом поїхав із друзями-ровесниками офіційними спостерігачами на виборах президента України спершу у Харківську, а потім у Донецьку області. Тоді все було неоднозначно, за свободу слова, думки, поглядів та переконань можна було мати значні неприємності і його поїздка у східний регіон теж пройшла не без пригод. Але, на щастя, все минулося добре, і одразу з Донецьку студенти поїхали у Київ реалізовувати право на мирне зібрання. Це був початок Помаранчевої Революції.

У 2007 році Олександр став одним із організаторів масового студентського протесту, проти поспішної та нерозумної реформи у сфері вищої освіти, яка порушувала права студентів. “У той час ми до суду не звернулись, але публічний протест дозволив вплинути на позицію Міністерства освіти і порушені права були відновлені, – пригадує він. 

Трудовий стаж Олександра розпочався у адвокатському об’єднанні у одного із львівських адвокатів на 5-му курсі навчання. “Відверто, це був не найкращий досвід, – пригадує він, – адвокат був дуже старої «закалки», який писав свої процесуальні документи вручну (увага, надворі вже 2008 рік), а пізніше деякі з документів він давав своїм помічникам друкувати їх на комп’ютері”. Електронної правової бази теж не було, тож щоб подивитись на актуальне законодавство доводилось заходити на сайт Верховної Ради. Інтернет був доступний лише на одному із комп’ютерів: з’єднанню передували тривалі спроби додзвонитися по телефонній лінії із своєрідним звуковим супроводом, далі розпочинався дуже повільний доступ до мережі.

Одного разу до адвоката прийшов молодий хлопець з мамою. Він розповідав, що на нього напали якісь хулігани, і, відбиваючись, одному з них він завдав травму. В результаті, потім потерпілий хуліган подав заяву у міліцію. “Я слухав адвоката, який розповідав про перспективи справи у дуже темних тонах: очевидна кримінальна відповідальність, можливе ув’язнення, “все дуже погано”, – пригадує Олександр, – Я не витримав та вирішив вставити своїх “5 копійок”. Мій коментар суперечив тому, що говорив адвокат. Я згадав про обставини, що виключають злочинність діяння, про необхідну оборону та сильне душевне хвилювання, викликане незаконним посяганням… Це не сподобалось адвокату і зі мною потім провели “серйозну розмову”. Лише пізніше я зрозумів, чому”.

Після закінчення університету Олександр переїхав зі Львова у Київ і почав працювати в одній із міжнародних юридичних компаній. Потреба глибокого вивчення прав людини прийшла не одразу, бо у фірмі він довгий час займався “комерційним правом”, нерухомістю, судами. Але одного разу йому доручили готувати скаргу у Європейський суд з прав людини, він зрозумів, що дуже мало  знає про права людини. Спершу Олександр почав шукати інформацію в інтернеті, перечитав багато профільних статей та кейсів, але всі ці нові знання були дуже фрагментарними, не давали повної картини. Він прагнув вивчити більше і так потрапив на один із семінарів, який організовувала Українська гельсінська спілка з прав людини. “Там одразу я відчув, що це саме «воно», те, що мені потрібно і водночас надзвичайно цікаво, – каже Олександр, – Я намагався відвідувати усі навчання по окремих статтях Конвенції, круглі столи та конференції, і на одному із заходів почув про набір на другий дистанційний курс УГСПЛ”. Попри величезний конкурс, йому пощастило. Незважаючи на “дистанційність”, навчання зовсім не було простим, нової інформації та матеріалів до опрацювання було дуже багато, “Але це єдиний відомий мені в Україні курс, який дає «повну картинку» прав людини, від теорії до окремих аспектів застування різних статей Конвенції, – каже Олександр. – навчання дало не лише знання, але і квиток у чудове середовище правозахисників, яких цей курс об’єднав”.

Наразі Олександр працює в українській юридичній компанії. Йому вдалося виграти вже декілька справ у національних судах, з посиланням на практику Європейського суду прав людини. Одного разу клієнту Олександра нарахували податки за деякі фінансові операції виконані багато років тому. Податковий орган наполягав, ще це продаж товару, а отже слід доплатити податки, і доходив до такого висновку із «системного тлумачення» норм податкового кодексу, ми ж переконували, що це послуга, а усі податки вже сплачено. Законодавство не було чітким і однозначним, а судова практика на момент укладення договорів була на користь платника податків, але потім частково змінилась, і деякі суди почали виносити рішення на користь податківців.  У результаті адвокати посилались на практику ЄСПЛ ще на етапі оскарження рішення податкової у суді першої інстанції. Вони аргументували це таким чином: “ретроспективне нарахування податків становить форму втручання у право особи на мирне володіння майном, що навіть якщо таке втручання грунтувалось на законі, та переслідувало законну мету, то закон не був якісним, тобто не був чітким у застосуванні, а ситуація загалом очевидним чином не відповідала вимозі передбаченості закону”. Суди першої та апеляційної інстанцій підтримали позицію Олександра та його колег і у мотивувальних частинах послались також на цитовані рішення Європейського суду з прав людини.

В іншій справі заявником була жінка, яку незаконно виключили з складу учасників товариства. Вона не оскаржувала це виключення, лише захотіла, щоб їй виплатили вартість частки у товаристві і звернулась із такою вимогою до суду. Для визначення ринкової вартості частки суд призначив експертизу, але, коли відповідачі добровільно не надали експерту запитувані документи, суд, замість того, щоб їх витребувати, вирішив, що експертизу проводити недоцільно, і присудив їй до виплати балансову вартість частки, яка була в десятки раз менша за ринкову. У цей час судова практика та й законодавство були однозначні – суди були зобов’язані встановити ринкову вартість частки.

Заявниця подала апеляційну скаргу, суд призначив засідання, вислав повістку, а за день до засідання змінив місце слухання справи – судді перейшли в новий корпус суду, про що не сповістили належним чином заявницю. У результаті, прийняли рішення без її участі проти неї. Заявниця подала касаційну скаргу, але суд касаційної інстанції не побачив порушень і не вказав мотиви відмови у задоволенні касаційної скарги.

“У заяві до ЄСПЛ ми вказували на порушення статті 6 Конвенції – права на справедливий судовий розгляд, – пригадує Олександр, – судові рішення були необґрунтованими, оскільки судді не надали відповіді на жоден із ключових аргументів заявниці. До того ж були порушені принципи змагальності сторін, бо  справу розглядали без участі заявниці, але в присутності іншої сторони, та рівності, в контексті не витребування доказів на запит позивача, а також на порушення статті 1 Протоколу Першого Конвенції. Ми обгрунтовували, що частка у товаристві є майном, і що держава не виконала свій позитивний обов’язок щодо захисту права власності. Справа пройшла «фільтр» у ЄСПЛ і ми очікуємо на комунікацію”.

В практиці Олександра було і ще декілька випадків, коли національні суди задовольняли  його вимоги, обгрунтовані практикою ЄСПЛ. Наприклад, в одному з випадків був накладений арешт на нерухоме майно в рамках забезпечення позову з підстав, що власником є “іноземна особа”. “Я казав, що така форма забезпечення позову є втручанням у право власності заявника, а обрані заходи є неспіврозмірним з позовними вимогами, тобто втручання є явно непропорційним, – пригадує Олександр, – воно однозначно порушує баланс між інтересами заявника та будь-якими іншими інтересами”. Згодом у суді касаційної інстанції вдалось скасувати цей арешт.

Ще одного разу Олександру з колегами довелось оскаржувати відмову у реєстрації торгової марки. Першу та другу інстанцію вони програли, а вже на стадії касації  адвокат змінив аргументацію та послався на практику ЄСПЛ. Саме зацитував одне із рішень ЄСПЛ, що суд касаційної інстанції може не давати мотивовану відповідь на аргументи заявника, але він зобов’язаний це зробити, якщо такі доводи є важливими, а суди нижчих інстанцій не дали їм жодної оцінки у своїх рішеннях. Це був саме той випадок, і колегія суддів вирішила самостійно не оцінювати доводи, а скасувала рішення судів нижчих інстанцій та відправила справу на новий розгляд.

У нас на сайті опубліковані ще вісімнадцять історій із даної серії:

судді Павла Пархоменка: http://precedent.in.ua/2016/05/27/pavlo-parhomenko-moya-pravozahysna-diyalnist-rozpochalasya-iz-pytannya-pro-serezhku-u-vusi/,

адвоката, голови правління громадської організації «Соціально-правова допомога» (Одеса), Володимира Боштана: /2016/06/02/volodymyr-boshtan-v-ssha-meni-spodobavsya-pryntsyp-pogodynnoyi-oplaty-pratsi-advokativ/ ,

правозахисниці Віри Михайленко: /2016/06/14/vira-myhajlenko-meni-duzhe-spodobalas-amerykanska-tyurma/;

адвоката Людмили Желізняк: /2016/07/19/lyudmyla-zheliznyak-ya-pochala-vnochi-naviduvaty-rajviddilok-shukala-lom/;

адвоката Павла Марамигіна: /2016/07/28/pavlo-maramygin-znannya-pretsedentiv-yevropejskogo-sudu-dopomagaye-zahyshhaty-kliyentiv-v-ukrayinskyh-sudah/;

адвоката Ольги Семенюк/2016/08/18/olga-semenyuk-advokat-maye-navchatysya-zavzhdy/;

адвоката Олександра Лапіна: /2016/08/30/oleksandr-lapin-ya-stav-advokatom-zavdyaky-posmishtsi-doli/;

адвоката Тетяни Кирилюк: /2016/09/06/tetyana-kyrylyuk-ya-ledve-ne-stala-modelyerom-dyzajnerom/;

адвоката Дениса Рабомізо: /2016/09/13/denys-rabomizo-ya-mriyav-staty-kapitanom-dalekogo-plavannya/;

адвоката Оксани Муравської: /2016/10/05/oksana-muravska-mene-nadyhala-feministka-ta-talanovyta-advokatka-dzhuliya-vejnrajt-kepvel/;

адвоката Олександри Гриньків: /2016/10/13/oleksandra-grynkiv-ya-ledve-ne-stala-styuardesoyu/;

адвоката Валентини Буглак: /2016/10/28/valentyna-buglak-najbilshe-mene-vrazylo-shho-lyudyna-perebuvaye-u-klittsi/;

адвоката Наталі Жмайло: /2016/11/14/natalya-zhmajlo-z-prokuratury-ya-pishla-bo-chasto-ne-mala-doviry-do-slidchyh/;

адвоката Дмитра Ягунова: /2016/12/02/dmytro-yagunov-ya-borovsya-proty-mafiyi-ta-chornyh-rieltoriv/;

адвоката Наталії Охотнікової: /2016/12/15/nataliya-ohotnikova-zavzhdy-hotilosya-jty-do-lyudej-ta-dopomagaty-yim/;

адвоката Олексія Топорова: /2017/01/25/oleksij-toporov-u-leninskij-kimnati-ya-znajshov-konstytutsiyu-srsr-i-vyrishyv-staty-yurystom/;

адвоката Сергія Біздєнєжний: /2017/02/03/sergij-bizdyenyezhnyj-zavdyaky-gelsinskij-spiltsi-ya-zahopyvsya-pravamy-lyudyny/

Далі буде…

Проект Мережі Будинків прав людини «Міжнародне право для захисту громадських інтересів. Дистанційне навчання адвокатів правам людини» спрямований на поглиблення знань та навичок адвокатів в міжнародному захисті прав людини, здійснюється з 2009 року. На даний час проект діє в Азербайджані, Білорусі, Молдові, Росії та Україні. Проект впроваджується в Україні Українською Гельсінською спілкою з прав людини з 2012 року. Наразі за цією програмою пройшли навчання вже 375 правозахисників, адвокатів та юристів з 6 країн. Випускники програми – це успішні юристи, які захищають права не лише українців, але й громадян інших країн.