| Автор: | Олег Шинкаренко, журналіст Української Гельсінської спілки з прав людини |
Адвокат Олександр Лапін
Продовжуємо серію історій успіху випускників другого освітнього курсу Програми Мережі Будинків прав людини в Україні 2016 року: історія сьома
Батько Олександра був суддею, мати – адвокатом, дід – прокурором, йому подобалося те, чим займаються батьки, тому особливих роздумів щодо вибору професії він не мав.
“Я завжди хотів стати суддею з меркантильних міркувань, адже у нас діяло законодавство, яке дозволяло після двадцяти років роботи отримати пенсію, – пригадує Олександр, – крім того, я вважав, що суддя – це вершина юридичної кар’єри, тому, якщо є можливість розпочати з цієї професії, то нею треба скористатися”. Насправді, робота судді – це нелегке випробування для його психіки та родини. “Мій батько ніколи не приходив з роботи, – пригадує Олександр, – навіть ввечері і на вихідних він весь час думками був у суді”.
Після закінчення школи в Бахмуті (колишньому Артемівську) хлопець двічі поступав до Харківської юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, але на третій вирішив обрати ближче розташований Донецький юридичний інститут МВС України. Вже на другому курсі Олександр розпочав працювати в суді консультантом-помічником. Робота була цікава і повчальна, але дуже руйнівна для психіки молодого правника. “Вже на третьому році державної служби ти розпочинаєш сприймати людей, мов набридливих скаржників, – пригадує Олександр, – пригадую одного громадянина, який мав одночасно тридцять-сорок позовів до органів влади. Тоді мені здавалося, що він просто скаржиться від нема чого робити, користуючись своїм статусом інваліда третьої групи, оскільки він мав пільги у сплаті держмита. Коли я став адвокатом, зрозумів, що це зовсім не так. Це була людина, доведена до відчаю байдужістю чиновників та безладом в органах державної влади. Він був живою ілюстрацію того, як бездушна каральна система може довести людину до божевілля”.
В 2009 році Олександр закінчив навчання і одразу поступив до магістратури за спеціальністю “Державна служба”, бо він бачив свою кар’єру саме там.
Адвокатом Олександр став завдяки посмішці долі. У 2010 році, коли він збирався подати документи на конкурс на посаду судді, українське законодавство щодо нарахування стажу, необхідного для цього, змінилося: треба було пропрацювати ще два роки. “А отже ця доріжка для мене закрилася, бо отрута державної служби вже підходила до горла – я вже просто не міг терпіти і перейшов до адвокатури”, – пригадує Олександр.
Спочатку молодий адвокат надавав послуги безоплатної правової допомоги для неповнолітніх. Він мешкав і працював у районі поруч із великою вузловою станцією, де розвантажувалося вугілля компанії ДТЕК, яке часто крали місцеві неповнолітні. Крадіжки ці були дуже дрібними – максимум пару відер. Але на кожен кілограм дійсно вкраденого ними вугілля працівники міліції приписували ще дві тони вкраденого іншими особами. Одним із клієнтів Олександра став неповнолітній хлопець, який, за версією слідства, самотужки, голими руками вкрав декілька тисяч кілограм вугілля. На місці його проживання не вдалося знайти навіть мішок з вугіллям, але слідчі стверджували, що все інше він продав, а гроші розтратив і пропиячив. “Мені вдалося довести абсурдність цього обвинувачення, – пригадує Олександр, – і за згодою клієнта та його батьків, замість реального строку або більше серйозних наслідків, його віддали під нагляд родини”. Це була перша справа, коли адвокат посилався на міжнародне законодавство. Тоді він посилався на Пекінські правила відносно кримінального судочинства щодо неповнолітніх. Очевидно, суддя відчула, що у разі обвинувального вироку адвокат піде до кінця і врешті доб’ється правди.
У березні 2012 року Олександр, окрім адвокатської практики, став працювати також і викладачем у Донецькому юридичному інституті МВС України на кафедрі цивільно-правових дисциплін. Саме тоді він відчув необхідність професійного удосконалення. В Інтернеті він побачив оголошення про набір бажаючих на курси дистанційного навчання адвокатів правам людини при Українській Гельсінській спілці. На той час у Олександра вже було в Європейському Суді декілька справ, які закінчилися однобічною декларацією, коли держава визнає свою провину та пропонує компенсацію. З юридичного погляду це не були якісь особливо складні або цікаві справи. Можливо, тому його і не обрали до головного складу української команди. Але в рамках першого курсу УГСПЛ провела три очних семінари, які Олександр відвідав і дізнався там багато цікавого. Він також продовжив слідкувати за новинами про ці курси, а також розпочав співпрацювати із УГСПЛ як адвокат. Він вів справу “Луценко проти України”, яку на рівні Європейського Суду підтримав Аркадій Бущенко. Олександр вступив у справу на апеляційному розгляді. “Ця справа прекрасно ілюструє нашу судову систему, – каже він, – ЄСПЛ наголосив, що засудження Луценка до 13 років позбавлення волі було незаконним, оскільки базувалося на зізнаннях, вибитих у іншого обвинуваченого. Верховний суд скасував його вирок після того, як людина відбула майже 11 років ув’язнення та була звільнена достроково. І після цього Верховний Суд направляє його справу на новий розгляд, що закінчується присудженням нового строку 13 років із конфіскацією майна. Ми подали апеляцію, виграли її, справу направили на новий судовий розгляд, але все це відбувалося у лютому 2014 року, тому і справа і суд тепер лишилися на непідконтрольній території”.
Коли УГСПЛ оголосила набір на другий курс дистанційного навчання, Олександр знов подав заявку і на цей раз успішно. 2014 рік виявився дуже багатим на події для адвоката. У травні він отримав підтвердження про зарахування на курси, а вже у червні йому довелося залишити Донецьк, бо він був членом окружної виборчої комісії із позачергових виборів президента. Через це у нього виник конфлікт із представниками так званої “ДНР”. Після переїзду до Києва Олександр почав працювати старшим юристом Благодійного Фонду “Право на захист”. Зараз він займається наданням правової допомоги шукачам притулку, біженцям, особам без громадянства та внутрішньо переміщеним особам. Всі ці справи є стратегічними і вимагають широкої теоретичної підготовки у галузі прав людини. Тут особливо корисним виявився той курс, який вів Аркадій Бущенко, а отже відбулося органічне поєднання теорії із практикою.
Отримані знання Олександр успішно застосовує на практиці у своїй роботі. Наприклад, він допоміг шукачам притулку, яких змушували платити судовий збір за оскарження судових рішень. На той час у редакції закону було написано, що вони звільняються від сплати судового збору за подання позову. Але за подання апеляційної або касаційної скарги все одно розраховується у процентному відношенні до того, який сплачується при поданні позову. Чомусь Вищий адміністративний суд вирішив, що шукачі притулку мають сплачувати 70% від мінімального розміру збору за немайновий позов. На мою думку, Вищий адміністративний суд допустив дискримінацію, бо, на відміну від громадянина України, який має ідентифікаційний код, шукач притулку – це особа, яка документована лише довідкою про звернення за захистом в Україні. Зазвичай це іноземець або ж особа без громадянства, яка не лише не має податкового номера, а навіть і не може його отримати, оскільки не має документу, що посвідчує особу. Олександр звернувся із заявою до Верховного Суду, який скасував дискримінаційні ухвали ВАСУ. “Я вважаю, що у роботі по цій справі мені допомогли саме дистанційні курси при Гельсінській спілці”, – каже Олександр.
У нас на сайті опубліковані ще вісімнадцять історій із даної серії:
судді Павла Пархоменка: http://precedent.in.ua/2016/05/27/pavlo-parhomenko-moya-pravozahysna-diyalnist-rozpochalasya-iz-pytannya-pro-serezhku-u-vusi/,
адвоката, голови правління громадської організації «Соціально-правова допомога» (Одеса), Володимира Боштана: /2016/06/02/volodymyr-boshtan-v-ssha-meni-spodobavsya-pryntsyp-pogodynnoyi-oplaty-pratsi-advokativ/ ,
правозахисниці Віри Михайленко: /2016/06/14/vira-myhajlenko-meni-duzhe-spodobalas-amerykanska-tyurma/;
адвоката Людмили Желізняк: /2016/07/19/lyudmyla-zheliznyak-ya-pochala-vnochi-naviduvaty-rajviddilok-shukala-lom/;
адвоката Павла Марамигіна: /2016/07/28/pavlo-maramygin-znannya-pretsedentiv-yevropejskogo-sudu-dopomagaye-zahyshhaty-kliyentiv-v-ukrayinskyh-sudah/;
адвоката Ольги Семенюк: /2016/08/18/olga-semenyuk-advokat-maye-navchatysya-zavzhdy/;
адвоката Тетяни Кирилюк: /?p=5368&preview=true;
адвоката Денисам Рабомізо: /?p=5465&preview=true;
адвоката Олександра Ружицького: /2016/09/22/oleksandr-ruzhytskyj-pravozahystom-ya-zajmavsya-z-molodshyh-klasiv/;
адвоката Оксани Муравської: /2016/10/05/oksana-muravska-mene-nadyhala-feministka-ta-talanovyta-advokatka-dzhuliya-vejnrajt-kepvel/;
адвоката Олександри Гриньків: /2016/10/13/oleksandra-grynkiv-ya-ledve-ne-stala-styuardesoyu/;
адвоката Валентини Буглак: /2016/10/28/valentyna-buglak-najbilshe-mene-vrazylo-shho-lyudyna-perebuvaye-u-klittsi/;
адвоката Наталі Жмайло: /2016/11/14/natalya-zhmajlo-z-prokuratury-ya-pishla-bo-chasto-ne-mala-doviry-do-slidchyh/;
адвоката Дмитра Ягунова: /2016/12/02/dmytro-yagunov-ya-borovsya-proty-mafiyi-ta-chornyh-rieltoriv/;
адвоката Наталії Охотнікової: /2016/12/15/nataliya-ohotnikova-zavzhdy-hotilosya-jty-do-lyudej-ta-dopomagaty-yim/;
адвоката Олексія Топорова: /2017/01/25/oleksij-toporov-u-leninskij-kimnati-ya-znajshov-konstytutsiyu-srsr-i-vyrishyv-staty-yurystom/;
адвоката Сергія Біздєнєжний: /2017/02/03/sergij-bizdyenyezhnyj-zavdyaky-gelsinskij-spiltsi-ya-zahopyvsya-pravamy-lyudyny/.
Далі буде…
Проект Мережі Будинків прав людини «Міжнародне право для захисту громадських інтересів. Дистанційне навчання адвокатів правам людини» спрямований на поглиблення знань та навичок адвокатів в міжнародному захисті прав людини, здійснюється з 2009 року. На даний час проект діє в Азербайджані, Білорусі, Молдові, Росії та Україні. Проект впроваджується в Україні Українською Гельсінською спілкою з прав людини з 2012 року. Наразі за цією програмою пройшли навчання вже 375 правозахисників, адвокатів та юристів з 6 країн. Випускники програми – це успішні юристи, які захищають права не лише українців, але й громадян інших країн.
